Лекція 9

Сучасна стратегія розвитку іноземного інвестування в Україні формується у контексті завдань із забезпечення умов для тривалого економічного зростання. Криза внутрішнього інвестування актуалізує проблему залучення іноземних інвестицій (рис. 5.13).

Падіння обсягів капітальних вкладень, які являють собою інвестиції у відтворення основних фондів, певною мірою характеризують загальний стан інвестиційного процесу в Україні. Крім значного зниження обсягів амортизаційних відрахувань, великий вплив на інвестиційну ситуацію має те, що в структурі ціни української продукції собівартість скорочується поволі і незначно, а прибуток — швидко і значно. Додатковою причиною є те, що в українському ВВП зростає частка продукції паливно-енергетичного, металургійного та хімічного комплексів — з одного боку, і знижується частка продукції машинобудування та галузей, які виробляють продукцію споживчого призначення, — з іншого. Враховуючи те, що попит на продукцію машинобудування та товари споживчого призначення падає, а фінансові ресурси нагромаджуються, як правило, саме в цих галузях з високим рівнем переробки продукції, то, як результат, Україна має неприйнятно низький обсяг капітальних вкладень.

Для нормалізації процесу відтворення норма чистих заощаджень повинна зрости не менше як до 20 % ВВП. Інструментами реалізації цього завдання можуть стати:

• послаблення податкового навантаження на товаровиробників;

• інтенсивне оновлення основних фондів засобами амортизації;

• всебічний розвиток системи лізингу машин і обладнання;

• зменшення витратного навантаження на економіку з боку
незадіяних виробництв, виведення з експлуатації фізично зноше
них основних фондів;

• запровадження ефективної системи страхування інвестицій;

• узгодження грошово-кредитної та бюджетно-податкової по
літики із завданням інвестиційної стратегії.

Значний потенціал інвестиційних ресурсів мають домашні господарства. У країнах з розвинутою ринковою економікою чверть національних заощаджень формується за рахунок цього джерела. Уряд має забезпечити впровадження системи заходів для посилення довіри населення до вітчизняних кредитно-фінансових установ шляхом гарантування повного збереження коштів та одержання сталого відсоткового доходу.

Подальшого розвитку мають набути фінансова інфраструктура, медичне і соціальне страхування, страхування приватного житла, транспортних засобів, емісія цінних паперів для продажу населенню, підтримка приватних інвестицій у житлове будівництво.

Потрібно відновити інвестиційну діяльність держави. Виділення централізованих капіталовкладень повинно становити не менше 0, 5 % ВВП.

Необхідно забезпечити оптимізацію державних інвестицій. Перевага у визначенні напрямів державного інвестування повинна надаватися галузям, які мають важливе значення для забезпечення життєздатності економіки і є малопривабливими для приватних інвесторів, а також галузям, що забезпечують створення інфраструктури.

Державні інвестиції слід використовувати як засіб створення первинних умов для залучення приватних та іноземних інвестицій у розвиток пріоритетних галузей. Особливої уваги вимагають інвестиційні проекти зі змішаним фінансування — з використанням державної частки інвестицій як гарантії цільового спрямування інвестиційних ресурсів та можливістю подальшої приватизації.

Світовий досвід показує, що у трансформаційному періоді іноземні інвестиції на певний час стають важливим фактором економічної стабілізації, а при продуктивному їх використанні — й одним з факторів економічного зростання (рис. 5.14).

• негативний вплив на мотивацію іноземних інвесторів практики багаторазових змін у загальному нормативно-правовому регулюванні;

• необхідність ефективнішого використання реально залученого в економіку України іноземного підприємницького капіталу;

• наявність обґрунтованих національних пріоритетів реалізації іноземних інвестицій, елементів диференційованого підходу до їх залучення та регулювання у теорії та практиці господарювання.

Методологічну основу формування системи селективного регулювання іноземної інвестиційної діяльності становлять кількісні та якісні критерії щодо:

• загальних обсягів залучення іноземних інвестицій — з урахуванням співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування національної економіки, зовнішньої заборгованості і забезпечення критичного імпорту;

• розміру та термінів конкретних іноземних інвестицій —з визначенням його мінімальної межі для входження в поле пільгового режиму;

• суб'єктів іноземного інвестування — задля оптимізації структури капіталу з погляду його інституціональної природи (державний, приватний, міжнародних організацій, змішаний) та цільової орієнтації (прямі і портфельні інвестиції"), а також оцінки позитивних і негативних аспектів інвестиційної діяльності в країні транснаціональних корпорацій;

• джерел іноземних інвестицій (первинних та реінвестицій) та їх видів (фінансові, товарні, інтелектуальні).

Оцінка загальних обсягів залучення іноземних інвестицій має важливе значення практично для кожної приймаючої країни з огляду на специфіку інвестиційної політики. З методологічного погляду ця проблема є надто актуальною і для України. Тільки через точне визначення таких критеріїв можливо досягти не лише короткотермінового економічного успіху, але й закласти основу для формування позитивних довготермінових тенденцій розвитку національної економіки за глобалізації.

Світовий досвід засвідчує, що для стабільного економічного росту інвестиції повинні бути на рівні 19—25 % ВВП. Інвестиційна ситуація в Україні тривалий час розвивалася в умовах скорочення обсягів нагромадження, суттєвого падіння його частки у ВВП, різкого скорочення бюджетних капіталовкладень, слабкої інвестиційної мотивації приватних підприємницьких структур. Порівняно з 1991 р. внутрішні капіталовкладення в Україні скоротилися більше ніж у 10 разів і становлять 13, 4 % до ВВП проти 18, 6 % (1998 р.).

За таких умов наростає моральне і фізичне старіння національних основних фондів, що зумовлює постійне падіння прибутковості. В свою чергу, падіння прибутковості промислової діяльності через технологічне відставання веде до формування попиту лише на дешевий капітал, а високий ризик іноземного інвестування зумовлює збільшення вартості пропонованого капіталу.

Одночасна дія цих факторів і призводить до зменшення обсягів Та збільшення вартості капіталу в Україні, тобто збалансовані пропозиція та попит капіталу з точки А, як це мало б місце для країни і високою прибутковістю та низьким ризиком, в українських умо-нах зміщуються в точку Б (див. рис. 5.15). Об'єктивне обмеження прибутковості зберігає в Україні тенденцію попиту на дешевий капітал і при наявності пропозиції капіталу з високою вартістю при-чіюдить до появи дефіциту капіталу в наростаючих обсягах.

При всій різноманітності методів антикризового регулювання головною складовою, що забезпечила у свій час подолання нас-Іїідків періодичних криз і привела до зростання економіки, була активізація інвестування.

Сьогодні проблема регулювання обсягів залучення іноземного капіталу в економіку України є актуальною на практичному рівні лише стосовно крупних кредитів, в тому числі від міжнародних фінансових організацій. Щодо прямого іноземного інвестування, то без рішучих заходів така проблема матиме певний час лише науково-методичний інтерес. По-перше, обсяги ПІІ в Україну залишаються незначними, як у абсолютному й порівняльному кількісному вимірах, так і з погляду їх впливу на ключові макроекономічні показники і пропорції. По-друге, важко очікувати різкого поліпшення інвестиційного клімату в Україні з огляду на сучасну спрямованість законодавчих та інституціональних макроекономічних заходів. Масштабне і водночас ефективне портфельне іноземне інвестування видається проблематичним навіть у середньотерміновій (З—5 років) перспективі, що зумовлено незрілістю інфраструктури фондового ринку України. Його прискорена лібералізація може привести до залучення спекулятивного капіталу з руйнівними наслідками для мікро- і макроструктур економіки України. Не випадково, що і в більш успішних перехідних економіках не спостерігається суттєвого зростання обсягів портфельних інвестицій.

Принципово важливою для перспектив розвитку іноземного інвестування є проблема зовнішньої заборгованості. Справа не тільки в обсягах зовнішнього боргу, хоча на початок 2000 р. він сягає небезпечних рівнів з позиції економічної безпеки держави (табл. 5.27).

По-друге, загальна тенденція нарощування обсягів обслуговування зовнішнього боргу супроводжується виникненням «піків», коли у короткий термін необхідно мобілізувати на такі цілі значні ресурси, оскільки ми маємо нераціональну структуру зовнішнього боргу з превалюванням короткотермінових приватних кредитів (рис. 5.16),

Зважаючи на можливість не лише позитивного, а й негативного впливу іноземного кредитування та інвестування на національну економіку в умовах їх глобальної залежності, важливо посилити регулятивну функцію держави щодо пропорцій внутрішнього і зовнішнього інвестування. Необхідно, щоб, по-перше, заходи відповідної політики повинні бути синхронізованими із масштабами і напрямами ринкової трансформації. З одного боку, вирішення сучасних проблем інвестування є передумовою здійснення успішних ринкових реформ, а з іншого — приплив інвестицій та їх ефективне використання неможливі без успіху ринкових трансформацій. Інвестиції, таким чином, є і передумова, і одночасно наслідок проведення ефективних економічних реформ. І якщо за вихідне беруться реформи, то зв'язок визначається етапністю ринкових перетворень (лібералізація, приватизація, макроекономічна стабілізація, пожвавлення економіки з переходом до економічного зростання). Відсутність явного та усталеного пожвавлення економіки багато в чому зумовлена саме відсутністю пріоритету формування інвестиційного потенціалу при реалізації економічних перетворень. Вихід, що забезпечить у таких умовах внутрішню і зовнішню інвестиційну активність, а значить, і подолання кризи, бачиться в пошуку варіантів динамічної і оживляючої стабілізації.

Важливе значення має оцінка потенціалу іноземного інвестування в ракурсі розмірів конкретних інвестицій — малих, середніх, великих. Очевидною є доцільність сприяння розвитку в Україні малого, середнього та крупного міжнародного бізнесу. Механізми ж стимулювання, зокрема, україно-зарубіжних підприємств, слід застосовувати у випадках «кваліфікованих іноземних інвестицій» з урахуванням ступеня їх відповідності якісним критеріям селекції.

З точки зору суб'єктів інвестування принципове значення для України мають інвестиційні взаємовідносини з транснаціональними корпораціями. На сьогодні в Україні реалізуються інвестиційні проекти ТНК, що оцінюються в десятки і навіть сотні мільйонів доларів США (табл. 5.29).

Є підстави очікувати у подальшому нових серйозних інвестиційних рішень з боку закордонних компаній. Зокрема, компанія «Шелл», за словами керуючого директора об'єднання «Роял Датч/Шелл Груп», готова інвестувати у розвиток газового комплексу України. Провідні європейські телекомунікаційні компанії, яким належить 49 % статутного фонду спільного підприємст-■ а «Український мобільний зв'язок», планують інвестувати протягом десяти років близько 1 млрд дол. США.

Світовий досвід свідчить про певну трансформацію поглядів На «плюси» і «мінуси» інвестування ТНК у національні економіки. Акценти зміщуються у бік позитивного впливу ПІІ транснаціональних корпорацій, що пов'язано з можливостями прямого доступу до передових технологій, бо це не тільки розвиває експортний потенціал, а й створює нові робочі місця. Негативний вплив ТИК можна нейтралізувати заходами з транснаціоналізації національної економіки України, зокрема шляхом формування фі-напсово-промислових груп, здатних забезпечити баланс націоналі.них інтересів з мотивацією зарубіжних ТНК.

Селекція іноземних інвестицій за термінами їх вкладення має враховувати два аспекти. Стимулювати потрібно насамперед середньо- та довготермінові іноземні інвестиції. Одночасно важливим резервом залучення іноземного підприємницького капіталу залишається стимулювання невеликих короткотермінових капіталовкладень, коли зменшуються ризики іноземних інвесторів, оперативно використовуються їх вільні ресурси.

Стимулювання середньо- та довготермінових первинних іноземних інвестицій і, особливо, реінвестицій може забезпечити розширення прав іноземних інвесторів на власність та їх активну участь у приватизації. Тим більше що це створить умови для обмеження «втечі» капіталів з України.

Впливаючи на видову структуру іноземного інвестування, необхідно орієнтуватись на перехід від товарних та фінансових інвестицій до інтелектуальних («ноу-хау») або матеріалізованих у сучасних технологічних процесах.

Напрями, галузева та регіональна структура використання іноземних інвестицій у їх вільній частині¹ формуються відповідно до певних пріоритетів.

Галузевій (секторіальнііі) селекції іноземних інвестицій передує аналіз конкурентоспроможності і потенційних джерел внутрішнього та зовнішнього фінансування галузей (секторів) національної економіки з виокремленням: а) галузей та виробництв, пріоритетних для іноземного інвестування; б) секторів та галузей, де діяльність іноземних інвесторів обмежується; в) галузей, закритих для іноземного капіталу. Подальша деталізація галузевих пріоритетів орієнтує іноземних інвесторів на конкретні інвестиційні проекти. Це, з одного боку, забезпечить їх адресність та ефективність, а з іншого — відповідатиме західній технології реалізації крупних зарубіжних інвестицій.

Спеціального обгрунтування потребують проекти із залученням іноземних інвестицій у сфері послуг. З одного боку, в галузевій структурі міжнародних інвестицій спостерігається тривала тенденція до зменшення питомої ваги видобувних та обробних галузей і збільшення сфери послуг, що зумовлено загальним підвищенням ролі послуг у економічному житті, специфікою послуг, коли здебільшого виключається можливість експорту послуг окремо від капіталу, та розвитком матеріальної бази послуг, особливо у сфері комунікацій тощо. З іншого боку, саме у сфері послуг (банківська справа, телекомунікації, внутрішній транспорт тощо) традиційно діють обмеження для іноземного інвестування з метою захисту цих життєво важливих сфер від зовнішнього впливу.

У контексті перспектив глобалізації небезпечною для України, на наш погляд, може стати переважно інфраструктурна, а не технологічно-інноваційна орієнтація. Переваги економіко-геогра-фічного положення України разом з гострою для неї проблемою енергозабезпечення створюють умови для пріоритетного іноземного інвестування в міжнародні, регіональні і навіть глобальні транспортно-інфраструктурні проекти переважно у галузі енергопостачання. І якщо до останнього часу спостерігалась більш-менш диверсифікована галузева структура міжнародного інвестування, то найближчими роками слід очікувати її інфраструк-турної «монополізації» у процесі практичної реалізації крупних проектів альтернативного енергозабезпечення. В той час, коли економічний розвиток переводиться на нову технологічно-інноваційну основу, зосередження вкрай обмежених інвестиційних ресурсів в одній сфері видається принаймні необгрунтованим.

Визначення регіональних пріоритетів розвитку іноземної інвестиційної діяльності має принципове значення для становлення національної економіки України як збалансованої системи галузевих і територіальних взаємовідносин. Нерівномірність територіального розміщення економічного потенціалу (на Донецьку, Дніпропетровську, Київську, Харківську і Луганську області припадає близько 50 % національного доходу, а на інші області — в середньому лише по 2—3 %) не тільки спричиняє суттєві соціально-економічні диспропорції, а й зумовлює відповідну де-формованість структури експорту та зовнішньоекономічних зв'язків у цілому. І це тоді, коли багато областей мають нереалізований експортний потенціал у сферах, які є для України пріоритетними — міжнародна транспортно-комунікаційна інфраструктура, міжнародний туризм тощо. Тим цікавіше, що саме ці, незалучені достатньою мірою у міжнародні економічні зв'язки, галузі мають порівняно кращі умови для розвитку регіональних форм інтернаціоналізації, зокрема для прикордонної торгівлі, створення вільних економічних зон, участі у субрегіональних інтеграційних угрупованнях. Тому в цілому і повинен забезпечуватися баланс галузевих та регіональних пріоритетів залучення та використання іноземних інвестицій у контексті структурної перебудови національної економіки. Багатокритеріальні селективні підходи створюють середовище, в якому іноземні інвестиції реалізуються в умовах пільгово