Лекція 4. Облігація— це борговий цінний папір, що визначає боргові відносини між власником (володарем, держателем) облігації та емітентом і підтверджує зобов'язання

Облігація — це борговий цінний папір, що визначає боргові відносини між власником (володарем, держателем) облігації та емітентом і підтверджує зобов'язання емітента повернути влас­никові облігації її номінальну вартість в обумовлений термін, а також виплачувати визначений відсоток (винагороду). Відносини між вказаними особами трактуються як позика. Цінний папір є облігацією, якщо він засвідчує: а) право на одержання у фіксова­ний термін його номінальної вартості або іншого майнового екві­валента; б) право на одержання фіксованого відсотка від номіна­льної вартості.

Акція та облігація належать до різних видів цінних паперів. Акція — це право на власність, а облігація — право на позику. Власник акції бере участь в управлінні (маються на увазі не при­вілейовані, а звичайні акції), а власник облігації участі в управ­лінні не бере. Проте останньому гарантовано стабільний дохід (у

вигляді твердої відсоткової винагороди), в той час як дивіденди можуть бути як великими, так і малими (а іноді навіть взагалі не виплачуватися). Акції пов'язані з підвищеним ризиком, хоча, з іншого боку, обіцяють неабиякий зиск і тим самим імпонують багатьом інвесторам. Вища якість (надійність) облігації супрово­джується нижчим відсотком виплати. Облігації привабливі для обачливого інвестора, особливо тоді, коли він не дуже багатий для того, щоб ризикувати.

До облігації, випущеній у документарній формі, якщо вона не є дисконтною (про дисконт йтиметься далі), додається купон, ко­трий дає власникові право на одержання доходу. Розрізняють номінальну, викупну і курсову (ринкову) вартість облігації. При­дбання облігацій може здійснюватися громадянами та юридич­ними особами за рахунок як власних, так і позикових коштів.

Облігації ще більше, порівняно з акціями, відрізняються різ­номанітністю видів і модифікаціями. Для групування облігацій і створення різновидів існує безліч класифікаційних ознак, а саме: забезпечення позики, періодичність нарахування доходу, терміни погашення позики, надійність, режим обігу, способи виплати до­ходу та погашення облігацій і т. д.

Кожен з різновидів облігацій має свої особливості. Напри­клад, якщо облігація є цільовою, то обов'язково вказуються това­ри або послуги, під які вона випускається. Облігація з бонами на підписку дає право її власникові на одержання облігацій того чи іншого емітента під час їх нових випусків, а якщо власник не хо­че цього придбання, то він вправі продати бони на ринку як са­мостійні цінні папери. Облігації з правом дострокового погашен­ня надають емітенту право, яким він може скористатися за бажанням. Найпопулярнішими різновидами облігацій є: а) облі­гації зовнішніх і внутрішніх державних позик; б) облігації місце­вих позик; в) облігації підприємств; г) іноземні облігації (напри­клад, облігації Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародного валютного фонду).

Державні облігації, як правило, відрізняються високою надій­ністю, особливо якщо держава має великі фінансові активи. Од­ним з видів державних облігацій є казначейські зобов'язання. Рішення про випуск довготермінових і середньотермінових каз­начейських зобов'язань приймає уряд, а про випуск короткотер­мінових — Міністерство фінансів. Рішення про випуск місцевих позик приймають органи місцевого самоврядування. Підприємс­тво у більшості випадків має право випускати облігації на суму не більше 30 % розміру свого статутного фонду. У відповідній

інформації підприємства вказуються дані про господарську дія­льність підприємства та його службових осіб, мета випуску облі­гацій, терміни повернення коштів у разі відмови від випуску об­лігацій тощо.

Облігації випускаються на різні терміни й умовно поділяють­ся на короткотермінові (до 3 років), середньотермінові (від 3 до 7 років) і довготермінові (від 7 до ЗО років). Наприклад, казна­чейські зобов'язання випускаються на термін до 1-го року, від 1-го до 5-ти років або від 5-ти до 10-ти років. Існують також без­строкові облігації, під час випуску яких не вказується термін по­гашення. Облігації можуть не друкуватися у вигляді окремих до­кументів, а відображатися у боргових книгах (касові облігації). За іменними (зареєстрованими) облігаціями виплати здійснюються безпосередньо їх власником. До облігацій на пред 'явника додають­ся відривні купони для одержання виплат на кожну дату платежу.

Одні облігації мають вільний обіг, інші — обмежений. Купу­ючи останні, інвестор приймає зобов'язання залишатися їх влас­ником протягом певного часу. Обмежуються ціни або коло суб'єктів торгівлі. Але є й такі облігації, котрі взагалі не підля­гають обігу: вони не можуть ні продаватися, ні обмінюватися, ні використовуватися як застава.

Про заставу слід сказати докладніше. Облігація є забезпече­ною, якщо емітент гарантує виконання своїх зобов'язань як щодо повернення основної суми боргу, так і виплати відсотків з нього. Застосовуються різні види застави: майно, фондові цінності, до­ходи від майбутніх проектів, майбутні податкові надходження та ін Облігації із заставою майна поділяються на першозаставні і загальнозаставні. Перші створюють борг, який емітент виплачує першочергово, а другі — дохід, який виплачується після розра­хунків з власниками першозаставних облігацій. Якщо облігація видається під заставу нерухомого майна, то вона називається іпотечною. Облігації із заставою фінансових активів забезпечу­ються цінними паперами інших компаній, які знаходяться у вла­сності емітента, в тому числі його філіалів або дочірньої фірми. До цього виду застави належать також цінні папери, які зберіга­ються у даного емітента на умовах трасту. Застава у вигляді май­бутніх доходів від інвестованих проектів властива в основному місцевим облігаціям: вони погашаються, зокрема, за рахунок орендних платежів, комісійних зборів і мита, майбутніх податко­вих надходжень.

Якщо виконання зобов'язань по облігаціях забезпечується не самим емітентом, а іншою юридичною особою, то така облігація

називається гарантованою. Рейтинг облігацій цього виду зумов­люється фінансовою вагомістю компанії-гаранта. Предметом га­рантій може бути частина виплат: або лише відсотки, або лише сума позики.

За так званими реорганізаційними облігаціями емітент відпо­відає перед інвесторами тільки по капітальній сумі позики. Щодо виплат відсотків, то їх розмір залежить від доходів емітента.

Надійність одного й того самого емітента на різних ринках звичайно котирується по-різному, тому деякі емітенти випускають так звані своп-облігації, під час випуску яких умови виплати дохо­ду і погашення пов'язують з умовами обміну валют (своп-угода).

Існують цінні папери, які називаються облігаціями з повернен­ням, або з достроковим відкликанням. Емітент має право відкли­кати їх раніше терміну погашення й викупити за ціною, трохи вищою за номінальну. Відкликавши їх, емітент може випустити нові облігації, але вже з новою ставкою і терміном погашення. Причиною відкликання облігацій звичайно є зниження відсотко­вих ставок порівняно з тими, під які випускались облігації, а та­кож зміни терміну погашення боргу.

Різновидом облігацій з поверненням є облігації відкладеного фонду, тобто ті, котрі викупаються емітентом на кошти, які що­річно відкладаються ним з прибутку для погашення частини або навіть усього боргу. Вигода для емітента полягає в тому, що час­тина позики оплачується достроково і тому на дату погашення потреба в грошових коштах буде не дуже велика. Емітент зо­бов'язаний завчасно попередити інвестора про відкликання облі­гацій і дати обіцянку викупити їх за ціною, вищою за номінальну. При цьому облігації викупаються не тільки раніше, але й без ви­плати винагороди.

Крім відкладеного фонду, емітент може створити викупний фонд, що використовується для придбання на фондовому ринку облігацій у тих випадках, коли викуп можна здійснити за раніше встановленою ціною або нижчою від неї. Дозволяється створю­вати обидва фонди одночасно або послідовно.

Практика знає облігації з розширенням та облігації із звужен­ням. Перші випускаються на певний термін і дають можливість власникові обміняти їх у момент викупу на довгострокові зо­бов'язання того ж достоїнства. Облігації із звуженням (так звані рекретивні облігації) мають зворотну дію: випущені на довший термін, вони можуть погашатися значно раніше. Не важко поба­чити, що облігації з розширенням більше влаштовують емітента, а облігації із звуженням — інвестора. Облігації можуть бути конвертованими (конверсійними), якщо в умовах їх випуску обумовлена можливість обмінювати їх на прості або привілейовані акції, які випускає даний емітент. Обмін відбувається протягом строку позики. Звичайно, власник таких облігацій обмінює їх лише тоді, коли дивіденди з акцій будуть вищими, ніж відсотки з облігацій (така ознака властива єврооблі-гаціям). Конверсія дає можливість емітенту знизити ставку відсо­тка, а інвестору — впевнитися у підвищеній надійності облігації та заручитися перспективою зростання власного капіталу вже у формі дивідендів.

Правилами фондового ринку можуть передбачатися модифі­кації процесу конверсії. Наприклад, грошовий дохід з конверто­ваних облігацій може не виплачуватись, а замість нього їх влас­никам безплатно видаються нові цінні папери. При цьому но­мінальна вартість облігації наступного випуску збільшується на величину доходу з конвертованої облігації, а відсоток залишаєть­ся незмінним.

Нормативними положеннями можна передбачити порядок, за яким власник облігації не може продати право на придбання ак­цій за певною ціною окремо від облігацій. Можна передбачити додаткову плату за обмін цінних паперів. Для інвестора вельми привабливі так звані відшкодувальні облігації, які він може в зруч­ний момент обміняти на готівку.

Виходячи зі способу погашення, облігації класифікуються на серійні, котрі погашаються послідовно, за серіями через певні проміжки часу, та ординарні, що викуповуються емітентом на встановлену дату. Відомі також облігації з правом дострокового погашення, під час випуску яких емітент повідомляє всі відомос­ті, що супроводжують випуск термінових облігацій, але при цьо­му резервує за собою право на дострокове погашення боргу. Не­обхідно відмітити, що таке резервування не повинно бути безмежним у часі: емітент зобов'язаний повідомити, після закін­чення якого терміну він може скористатися зазначеним правом.

Серійні облігації можуть погашатися або одноразово, або за групами і розрядами, а також шляхом викупу партій облігацій на біржі. Для країни з підвищеною інфляцією доцільно випускати індексовані облігації, курс погашення яких рано чи пізно змі­ниться.

Облігації вважаються погашеними, якщо інвесторам здійсне­но виплату відсотків за останній період і за номінальною вартіс­тю облігацій. Випускаються також «вічні» облігації, які не пе­редбачають зобов'язань емітента з погашення.

Під час розгляду питання про виплати з облігацій потрібно з'ясувати, по-перше, за якою ставкою здійснюється виплата, по-друге, в якому вигляді і, по-третє, коли відбувається виплата. Ставка облігацій може бути не тільки твердою (фіксованою), але й змінною (плаваючою). Фіксована купонна ставка використову­ється для періодичної виплати доходів у вигляді відсотків (такі облігації можуть достроково відкликатися емітентом). Облігація з плаваючою купонною ставкою, яка залежить від кон'юнктури ринку, є цінним папером із зростаючою купонною ставкою, що служить стабілізуючим елементом в умовах інфляції. Облігації з мінікупоном — перехідна форма від купонної до безкупонної облігації, котра має порівняно невелику відсоткову ставку за ку­поном і мінімальну знижку (дисконт). Не є винятком виплата до­ходу за змішаною формою: частина терміну (наприклад, перші два-три роки) відсоток з облігації виплачується за фіксованою ставкою, решта часу — за плаваючою.

Терміни виплат з відсотків вказуються в умовах випуску об­лігацій. Наприклад, за середньотерміновими облігаціями стро­ком від одного до п'яти років (так звані ноти) відсотки випла­чуються раз на півроку. Відома облігація під назвою дохідна. За нею емітент зобов'язується виплатити суму боргу, а щодо від­сотків, то вони виплачуються лише тоді, коли емітент одержує дохід, розмір якого дає йому можливість робити виплату. У де­яких випадках сума накопичених, але невиплачених відсотків, з настанням терміну погашення облігації, може виставлятися як вимога до емітента. Це кумулятивні облігації, дохід з яких на­копичується на момент викупу і виплачується одночасно з по­гашенням.

Досить поширеним є спосіб позички через безвідсоткові (але не бездохідні!) облігації, які реалізуються зі знижкою (проти но­міналу), а погашаються за номінальною ціною, створюючи тим самим дохід інвестора. Такі облігації належать до дисконтних цінних паперів.

Дисконт — це різниця між номінальною вартістю цінного па­пера та його ринковою (курсовою) ціною. За такою дисконтною облігацією (до неї належать облігації з нульовим купоном) інвестор одержує дохід тільки під час викупу облігацій, одноразово, а не щорічно, але він може не сплачувати податок на дохід від облігацій (за відповідними законодавчими

нормами). Отже, дисконтні облігації належать до ризикових, але привабливих, бо передбачають одержання великого доходу.

Облігації місцевих позик, що випускаються місцевими орга-' нами влади, іноді називають муніципальними. Вони привабливі для всіх учасників обігу: емітенти одержують позикові кошти для здійснення місцевих програм і проектів, у результаті чого їм не­має необхідності збільшувати місцеві податки для забезпечення підвищених витрат з місцевого бюджету або ж просити дотації з центру; інвестори теж мають вигоду, оскільки одержують у влас­ність надійні цінні папери, які дають, хоча й невеликий, але ста­більний дохід; населення регіону одержує важливі для нього об'єкти у сферах виробництва, торгівлі й обслуговування, не під­лягаючи при цьому обкладанню підвищеними податками.

Показовим є те, що у минулому десятилітті в США обсяг ви­пуску облігацій муніципальної позики зріс більше ніж на 70 % і наблизився до обсягу випуску облігацій федерального уряду. Такі цінні папери випускають не тільки муніципалітети, але й різні місцеві адміністративні та господарські структури — від штатів і міст до шкільних районів та органів управління платними доро­гами. Популярність облігацій підтверджується і такими цифрами. Якщо світове фінансове багатство взяти за 100 %, то готівка ста­новитиме 14, акції — 40, а облігації — 46 %.