Менінгококова інфекція

Менінгококова інфекція – гостра антропонозна бактеріальна інфекція, яка характерізується ураженням слизової оболонки носо-глотки і генералізацією у вигляді специфічної септицемії і гнійного менінгоенцефаліта.

Актуальність менінгококової інфекції визначається значним по­ширенням її у всіх країнах світу, важкістю перебігу, високою лета­льністю. Найвищу захворюваність на менінгіт визначають у країнах Африки («менінгітний пояс») - 200-500 випадків на 100 тис. населення, на інших контингентах захворюваність підтримується на невисоко­му рівні 0, 5-4, 0 на 100 тис. населення. Летальність при менінгіті і ме­нінгоенцефаліті досягає 10%, при несвоєчасній діагностиці - 50%.

Збудник – Neisseria мeningitidis має 10 серологічних груп А, В, С, D, X, Y, Z, 29E, 135 W i N, це Грам (-) диплококи, аероби, мор­фоло­гічно-гетерогенні: овальної, округлої форми, L-форми на фоні ліку­вання антибіотиками. Менінгококи нестійкі у зовнішньому середовищі, чутливі до висушування, фенолу і хлораміну. Менінго­коки мають спільні білкові антигени з непатогенними нейсеріями, які постійно перебу­вають в носоглотці, у тому числі N. lactamica.

Менінгококова інфекція антропонозне захворювання. Сприй­нят­ливість до зараження менінгококами є загальною. Але генера­лізовані форми розвивають­ся не більше ніж у 0, 1 % інфікованих. Після перенесеної інфекції за­лишаються специфічні антитіла. Імуні­тет формується не тільки у хворих але й у носіїв збудника. Джерело інфекції хвора людина або бактеріоносій. В епідемічному пла­ні най­більш небезпеч­ний хворий на назофарингіт, він у 2, 1 рази більше виділяє збудника ніж носій. Хворий заразний 2-4 тижні. Механізм передачі - крап­линний. В багаторічній захворюваності менінгоко­ко­вій інфекції притаманна періодичність з вели­кою між­епідеміч­ною амплітудою 4-11 років – 15 років. Найбільша захво­рю­ва­ність буває на початку весни у лютому-березні (зимово – весняна сезон­ність) серед усіх вікових груп. Основну групу скла­дають діти до 14 років. Носійство менінгококів частіше спостеріга­ється у дорослих. Жінки хворіють більше, ніж чоловіки. Діагноз підтвержується ви­сіванням у збудника із носоглотки, крові, спинно-мозкової рідини.

Протиепідемічні заходи: обов’язковій реєстрації з надсиланням термінового повідомлення до санепідстанції підлягають випадки ге­нералізованої форми менінгококової інфекції (менінгококовий ме­нінгіт, менінгококовий сепсис) і бактеріально підтверджений на­зофарингіт. При виявленні 5 i > випадків генералізованої форми ме­нінгококової інфекції в одному осередку подають позачергове до­несення в МОЗ країни. Обов’язкова негайна госпіталізація хворих з генералізованими формами менінгококової інфекції. Хворих із назофарингітом, виявлених в осередках, можна залишити дома, якщо є умови для ізоляції, окрім дітей дошкільного віку, осіб що пра­цюють в дитячих дошкільних закладах. Виписка із стаціо­нару при клінічному одужанні без бактеріологічного обстеження на но­сійство можлива не раніше 21 дня від початку хвороби. Реконвалес­центів допускають у дошкільні заклади, школи, інтернати, санаторії після одного негативного результату посіву з носоглотки, прове­деного через 5 днів після виписки із стаціонару.

Профілактичні щеплення реконвалесцентам можна робити через 2-6 місяців після перенесеного назофарингіту і генералізованої форми, носіям - через 1 місяць. Всім контактним необхідний огляд ЛОР – лікаря, медичний огляд. В закритих колек­тивах встанов­люється карантин на 10 днів від моменту ізоляції останнього хво­рого, госпіталі­зації тих, у кого є патологічні зміни в носоглотці, темпера­тура, висип.

Бактеріальне обстеження контактних осіб проводять:

а) в дитячих закладах – дітям, які спілкувалися з хворим, обслуговуючому персоналу;