Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Основні концептуальні ідеї давньогрецької філософії
|
|
Питання
1. Основне світоглядне питання давньогрецької філософії.
2. Зародження класичної давньогрецької філософії. Мілетська
школа, елеати.
3. Діалектичні ідеї в давньогрецькій філософії, матеріалістичні погляди Демокріта. Софісти, кініки, кіренаїки, мегарики.
Головна відмінність давньогрецької філософії від інших її генетичних коренів (давньокитайської, давньоіндійської) у тому, що вона вперше в історії людського мислення набуває системності. Вона має не лише яскраво виражений концептуальний, а й системно-раціоналізований характер. Саме це і дозволило набрати філософії цілком певних світоглядних форм, визначити її приналежність до тієї чи іншої філософської школи, напряму, світоглядного типу.
У давньогрецькій філософії не виділялось якесь одне, найважливіше пита'- ня як основне. Більш того, вона поставила велике число найрізноманітніших філософських питань, і в цьому відношенні вона багатозначна, полісеміотична. Водночас «основне світоглядне питан ня» давньогрецької філософії цілком чітко визначилось. Це співвідношення людини і світобудови, «ми» (люди) і «воно» (буття). Для більшості давньогрецьких філософів об'єктом, який формує їхній світогляд, одночасно виступав світ в цілому. Звідси одвічний космізм, космоцентризм давньогрецької філософії. Предметомфілософського
світогляду однозначно виступала «людина в цілому» або «світ людини». Тому основне світоглядне питання і вирішувалось як співвідношення світу природи і світу людини, природного макрокосму і людського мікрокосму. І в цьому вирішенні більше був представлений космоцентризм, природоцентризм, аніж антропоцентризм. Для давньогрецького філософа природа не антропоморфна і не соціоморфна, хоч у релігійному світогляді якості і форми людини, ієрархія людського суспільства перенесені на Пантеон богів. Одна з головних заслуг давньогрецьких філософів та, що вони змогли сформувати філософський світогляд як такий. Це сталося в декілька етапів:
а) перехід від протофілософського мислення, протофілософії до первинної філософи, тобто відхід і відрив від міфології як єдиної основи світорозуміння; б) формування «парафілософії» («біля філософських поглядів»), як передфілософії, а передфілософії — як «первонародженої філософії» з міфології, тобто такої, що вже мала світоглядний статус; в) формування світоглядної філософії як. такої, філософсько-світоглядного мислення.
Високий рівень світоглядної культури давньогрецьких філософів виявився у тому, що їхні філософські погляди та уявлення набувають системно-раціоналізованого характеру. Подібний системно-раціоналізований світогляд ми і знаємо, він і став історичним джерелом формування світогляду європейських народів. І в такому смислі і значенні для нас давньогрецька філософія є класичною. Її класичність у системному плані визначається її багатющим змістом, енциклопедичним розглядом широкого кола філософських питань, здійсненням пошуку субстанції (сутності) світобудови в космічному масштабі, причин і механізмів вселенської єдності, її всезагального зв'язку і розвитку, цілепокладання. Її класичність у раціоналістичному іілані представлена високим гносеологічним рівнем, розвиненими пізнавально-розсудковими та інтелектуальними формами, ментальними механізмами дискурсивності і логіки, включаючи діалектичну логіку. В емоційно-почуттєвому плані давньогрецька філософія є античною класикою тому, що вона сформувала високорозвинений художній світогляд. Зразки давньогрецького мистецтва вражають нас і дотепер, багато які з них досі не перевершені, тобто вона була утворена не лише у формі системно-раціоналізованого (умоглядного) світогляду, а й натуралістично-реалістичного світогляду.
Таким чином є підстави твердити, що давньогрецька філософія заклала основи духовності європейських народів, дала духовно-світоглядні підстави нашого сучасного буття в сучасному світі. З іншого боку, вона дає нам повне відчуття сучасників античного світу.
У давньогрецькій філософії народились різні методології. Класичними серед них стали натурфілософський метод пізнання і діалектика
в її стихійно-матеріалістичних і стихійно-ідеалістичних формах. Натурфілософська методологія зараз переживає свого роду друге народження, знаходячи собі все ширще застосування в якості методів творчої інтуїції, почуттєвого та інтелектуального споглядання, ейдетико -медитативних методів. Діалектика ж взагалі стала загальновизнаним методом наукового пізнання,
Основи космоцентристської онтології і діалектичної гносеології забезпечили найширші можливості для розвитку філософської думки і філософського світогляду давньогрецького етносу, великою мірою сприяли духовному і соціальному прогресові прилеглих західноєвропейських народів. З цих позицій вбачається велика роль філософії для нашого сусг 'льства. «Філософський ренесанс» у нашій вітчизні значною мірою сприяв би скорішому вирішенню найгостріших питань нашого соціального буття.
Давньогрецька антична класика зароджується в VI ст. до н.е. і філософська думка досягає зрілості і розквіту в IV—III ст. до н.е. В епоху пізнього еллінізму (II—І ст. до н.е.) давньогрецька філософія переживає занепад, хоча вона і була сприйнята Древнім Римом (латинська філософія). Концептуально давньогрецька філософія надзвичайно багата і перші цікаві філософські знахідки можна віднести до гомерівського часу — початок першого тисячоліття до н.е. Це був історичний час, коли філософський світогляд безпосередньо народжувався з міфологічного світогляду.
Для ГОМЕРА найважливішою філософською проблемою є питання про начало світобудови. Він знаходив подібне начало в бозі Океану. Океан є «предок богів» і з нього «все походить». Океан живить підземну річку Стікс. яка забезпечує життя підземного царства. Це царство Аїд, яке має найглибше підземелля — Тартар. Земля — нерухома кругла площина, небозвід — мідний (або залізний). Простір між землею і небозводом наповнений ефіром, біля землі — повітрям. Сам небозвід підтримується стовпами, які охороняють Атланти. Сонце— бог Геліос, місяць — богиня Селена, її сестра Еос — богиня зорі. Сузір'я час від часу занурюються в Океан, де обмиваються і оновлюються.
ГЕСІОД (Беотія поблизу Фів). Первоначалом у Гесіода виступає Хаос. Хаос є зіяння між небом і землею, первинний безформенний стан світу. Він — «хайно», тобто те, що розверзається, розкривається, він— «велика безодня». Гесіод близько підходить до ідеї субстанції і світобудови. Субстанція представлена у вигляді «хасми», що лежить в основі світобудови, в ній залягають всі стихійні начала: земля, вода, а також зіркове небо і страшні та похмурі «кінці і начала», перед «хас-мою» трепещуть навіть боги. Боги ворожі людям. Зевса переслідує страх падіння через те, що його дружина Метіда (мудрість) може народити йому сина лотоса. Логос містить якість розумного слова. А з
розумним словом народжується філософія і філософський світогляд, що означає кінець царювання Зевса. Тим більше, що люди скомпрометували себе перед богами: Прометей (син титана Іапета) викрав вогонь у Зевса і віддав його людям. Проте і самі люди не заслуговують нічого кращого, бо з покоління в покоління рід людський погіршується: всього було п'ять поколінь — золоті люди, срібні, бронзові, героїчні і залізні. Краще покоління представлено «золотими людьми», а до часу Гесіода настав період «залізних людей». Вони будуть працювати без відпочинку, не знаючи спокою ні вдень, ні вночі від праці, страждаючи від горя і нещастя. Попереду ще гірше — «правду замінить кулак», «де сила, там і буде право», «сором зникне», «від зла рятунку не буде». Кращі часи — «золотий вік» — позаду і більше ніколи не настане. Єдиний вихід — народитися після загибелі «залізного віку», ознаки цьому є — це народження «сивих немовлят». Очевидно, інший вихід, за Гесіодом, це народження Логоса і оволодіння людьми Логосом так, як вони оволоділи прометеївим вогнем.
Антична передфілософія завершується орфічною, до цього будучи представленою гомерівською і гесіодською передфілософіями.
Орфічна передфілософія. ОРФІКИ — послідовники релігійного вчення, яке заснував бог Орфей — володар муз і мистецтва, музики і віршоскладання. Орфізм як філософія протистояв божественному культу Діоніса, який розтлівав людей, тобто олімпійській релігії. Для Орфіків характерні космотеогоністичні уявлення, які змішували божественне і природне. Первоначала у орфіків: «первоводу», злитість Землі, Неба і Моря, Ніч-Нюкта. Час, вологий ефір, безмежний хаос, туманний ереб (морок), космічне «яйце» (яке народжується із зіяючого хаосу), «сяючий Фанес» — земний золотокрилий, двостатевий, що самозапліднюється, багатозваний бог (вилупляється з «яйця»). Фанес містить у собі зародки усіх світів, богів, істот і речей.
Антропологія орфіків виходить з того, що людина за своєю природою двоїста. У ній два начала: нижче — тілесне і вище — духовне, вище — це титанічне, діонісійське начало. Тіло — гробниця і в'язниця душі, тому життя — це страждання. Мета життя — звільнення від тіла, але це зробити важко, тому що душа приречена на переселення з одного тіла в інше. Тут розвивається концепція метемпсихозу — переселення душ після смерті в інші живі тіла (людей, тварин, комах, рослин) — це людське прокляття безконечного відродження. Щоб звільнитися від нього, треба робити очищувальні обряди, не вживати м'яса вбитих істот. Після звільнення від перероджень благочестива душа досягає «острова блаженних», де живе безтурботно і щасливо, не знаючи душевних мук.
ФЕРЕКІД (острів Сірос біля культового центру Делоса, VII—VI ст. до н.е.). Його світогляд уже майже деміфологізований. Первоначала — земля, вода, повітря, вогонь. Вони розпадаються з природного стану на п'ять надприродних; це надприродні істоти — Океаніди, Офіоніди (темні підземні сили, очолювані змієм Офіонієм), Кроніди (володарі часу), напівбоги-герої, духи-демони. До первоначал світобудови Ферекід відніс вічність.
МІЛЕТСЬКА ШКОЛА. Іонійська школа (західне узбережжя Малої Азії, поліс Мілет). Це перша давньогрецька філософська школа.
ФАЛЕС. Був першим математиком і фізиком в Іонії, передбачив рік повного для Іонії сонячного затемнення, річний рух Сонця навкруг зірок, визначив час сонцестояння і рівнодення; зрозумів, що Місяць світить не своїм (відбитим) світлом, був гарним геометром і астрономом, визначив тривалість року в 365 днів і розділив його на 12 тридцятиденних місяців. Вважався мудрецем.
Первоначало — вода «розумна», яка має душу на зразок магніта, який одушевлсний, тому що притягає металеві речі. Боги — цс реально діючі в світі сили, тому вода «розумна» — це вода божественна. На ні її плавлс Земля. Божество космосу — розум, там нема ніякого Зевса,; ілг є найвищий логос. У Лотоса божественна природа: син Логос, що підкинув батька Зевса, який безпосередньо визначає життя людей.
АНАКСІМАНДР. Начало всього сущого для нього «первоначало» - «архе», субстанція, яка лежить в основі всього сущого і його першооснова. Таким началом, яке лежить в основі, є апейрон: безмежне, безкрайнє, безконечне начало (середнього роду). Він невичерпний, лежить в основі взаємоперетворення стихій, є невизначеним, тому що безмежний внутрішньо (а не тільки зовніпросторово); вічний і незни-щуваний, перебуває у вічному русі і стані вічної активності (рух, активність — атрибути апейрона). Він матеріальний, речовинний, може бути «мігмою» (суміш землі, води, повітря і вогню) або «метаксою» (щось середнє між вогнем і повітрям). Апейрон не стільки суб-станційне, скільки генетичне начало космосу. Він все із себе виробляє сам, тому він космогонічний. У космосі нема ніякої теогонії, в ньому божественні сили відсутні через їх повну непотрібність. Світ існус з внутрішніх причин, репродукуючись через апейрон з одного матеріально-речовинного начала. Людський світ почуттів — прояв дійсного світу, і він повинен бути досліджений наукою, а не сприйманий споглядальне. Життя зародилося на межі моря і суші під дією космічного вогню. Перші живі істоти жили я морі і деякі з них вийшли на сушу, скинули луску і стали сухопутними істотами. Людина зародилась і розвилась до дорослого стану всередині якоїсь величезної риби, і з цієї риби народилась уже дорослою і вийшла на сушу.
Світ загине внаслідок порушення міри речей: зруйнування міри і всіх границь приведе речі у стан безмірності і в безмірному (апейроні) вони загинуть. Апейрон поглинає всі речі в кінці світу (есхатологія).
Анаксімандр був ученим-практиком: він збудував найпростіший сонячний годинник («гномон»), зробив модель небесної сфери — глобус, накреслив географічну карту, дав загальний нарис геометрії.
АНАКСІМЕН. Був учнем Анаксімандра. За лервоначало приймав повітря, головна його властивість — безмежність («апейрос»), апейрос є властивість повітря, тобто апейрон із субстанції перетворився на її властивість, виділившись із повітря. Все виникає з повітря шляхом розрідження-згущення: спочатку стає вогнем, потім — ефіром, згодом — вітром, хмарами, водою, землею, камінням. Близько підійшов до ідеї перетворення кількісних перетворень в якісні. Сонце — це земля, яка розжарилась від швидкого обертання. Земля і світила парять у повітрі (у вакуум-ролі?), при цьому земля непорушна, а світила рухаються повітряними вихорами (за сучасною концепцією — «космічними течіями»). Душа Повітряна і знаходить у повітрі своє начало, як і тіло людини. Боги — модифікації матеріальної субстанції і самі складаються з повітря. Як учений-практик пояснив причини утворення граду, снігу, вітру. Стан погоди залежить від активності Сонця, зірки знаходяться далі Місяця і Сонця.
ГЕРАКЛІТ (поліс Ефес поблизу Мілета). Субстанціонально-генетичне начало всього сущого — вогонь як речовина через його надзвичайну рухомість та мінливість, а також як вогонь космічний. Він не тільки лежить в основі всього, а з нього все і виникає шляхом поступових стихійних перетворень: повітря — вода — земля — вогонь («шлях униз»). Існує також і «шлях нагору», саме через нього космос згорає, являючи собою світову пожежу — це є світовий суд, це суд розумний, бо вогонь є і живою і розумною силою. В кінцевому підсумку все перетвориться на вогонь (есхатологія). Міра у світобудові представлена всесвітнім логосом, він є об'єктивним законом світобудови, принципи порядку і міри. Вогонь як логос розумний і божественний («вогнелогос»), Вогнелогос притаманний і людській душі, вона — одна з метаморфоз вогню, поєднує у собі протилежності вологого і вогняного. «Волога душа» — погана душа, «суха душа» — най-мудріша і найкраща, у п'яної людини (чи у хворої) особливо волога (погана) душа, логос і є сухий і вогняний компонент душі, тим самим він збігається із психічно-розумним аспектом людини. Душа, злита з логосом, здатна до самозростаючого логоса, тобто до пізнання і самопізнання. В цьому розумінні логос не менш безмежний, аніж об'єктивний логос (який панує над космосом).
Подібним поглядам Геракліта первісне властивий стихійний діалектизм. Його логос — це всезагальний закон космосу, а принцип організації Всесвіту — це боротьба протилежностей та їх єдність. У світобудові абсолютно все мінливе: «все тече, все змінюється». Постійність у світі відносна, зміна абсолютна, нічого в світі не повторюється, все минуще і одноразове. Єдність протилежностей для Ге-ракліта виступає тотожністю: у людини добро і зло — тотожні. Але тотожність протилежностей не є їх взаємо погашенням, вони знаходяться у взаєминах постійної усобиці, яка є «боротьба-батько» і «боротьба-цар». У боротьбі здобувається справжня гармонія, яка проявляє себе прихованою, неявне, і вона сильніша від явної гармонії; прихована гармонія і є тотожність.
Через прихованість гармонії світобудови пізнати логос так важко, світ немовби ховається від людини, тому що вона часто буває недо-стойною бути людиною розумною і є «скотиною». Люди «як тварини пересичені», некмітливі, намагаються розум, який прагне пізнавати, замінити формальним багатознанням, а треба прагнути до мудрості. Пізнавання логоса є пізнаванням мудрості, єдності світу — тим самим треба прагнути не до спеціального знання, а світооглядної свідомості, ментальної цілісністі. Будучи аристократом за народженням (належав до царсько-жрецького роду), був не прихильником аристократії й ідеологічно піднявся вище свого класу. Виступав прихильником писаного права і закликав народ боротися за закон (бо всі людські закони повинні відповідати божественним настановам, наприклад, вищої справедливості богині Діке). Вірив у посмертне існування душі, але у матеріально-речовому вигляді космічного вогню.
Італійська філософія: Піфагорейський союз, школа елеатів, Емпедокл.
ПІФАГОР (острів Самос біля Іонії). Уважав себе втіленням сина бога Гермеса Ефіальтом і тим гадав себе аристократом і ставив вище всіх людей (існує бог, людина і «подібні до Піфагора»). Був гарним математиком, відкрив явище несумірності, здійснював спроби перетворити математику емпіричну на математику теоретичну. В основі космосу лежить число. Саме це словоє впорядкована числом світобудова. Вважається, що П'фагор сконструював і слово «філософ». Через геометричні фігури і число він конструював землю і природні стихії. Земля складається з частинок кубічної форми, вогонь — із частинок у формі чотиригранної піраміди (тетраедрів), повітря — з восьмигранників (октаедрів), вода — з двадцятигранників (ікосаедрів), ефір — із дванадцятигранників (додекаедрів). Уважається, що в астрономії Піфагор відкрив навскісне положення зодіаку, визначив інтервал між моментами, коли планети займають відносно одна одної однакове положення. Був одним із перших гео центристів.
Неймовірна гіпотеза Піфагора про «гармонію сфер». Кожна планета, рухаючись по ефіру, випускає монотонний звук певної висоти (частоти): Місяць — високий і пронизливий звук, Сатурн — найнижчий звук. Разом ці звуки утворюють гармонійну мелодію (чути яку міг лише один Піфагор). Тут представлена не лише геніальна здогадка про радіохвилі, а й про хвильову (квантово-хвильову) взаємодію планет і Всесвіту, про єдину хвильову взаємодію сгітобудови як єдину базову фундаментальну взаємодію фізичного світу, яка звучить як «музика сфер», «космічна мелодія» (а сучасними фізиками розробляється як єдина теорія поля).
Піфагор, видимо, був видатним філософом-психологом і психотерапевтом-практиком. Мав свої погляди на метемпсихоз, переселенню душ, лікував «душі» хворих людей музикою, учив способам запобігання негативних емоцій (гніву, туги, душевної тривоги, суму), розробляв спеціальні режими дієти і відпочинку, дуже багато зробив для народження медицини як науки з лікувальної магії.
Піфагорейський союз виступив першим систематичним пропагандистом філософського знання (і тим відрізнявся від іоністських філософів-одинаків), статут союзу передбачав цілком певний спосіб життя. Він грунтувався на ієрархії життєвих цінностей — на тому, до чого ми приходимо сьогодні. Найвище стоїть прекрасне і благопристойне (сюди включається і наука), потім вигідне і корисне, на третьому місці — приємне. До союзу приймалися лише люди, які витримали багаторічну перевірку розумових і моральних якостей. В основі етики союзу лежало вчення про «належне»: перемога над пристрастями, культ дружби і товариства, прийоми поліпшення розумових здібностей, уміння слухати, спостерігати, розвитку пам'яті. Всі ці ціннісно-етичні норми мають зараз надзвичайно актуальний характер, і в цьому відношенні Піфагор прогнозував їх значення для майбутнього. Припускається, що багато знань він отримав, коли вчився у індійських мудреців (махатм-надлюдей) під час своєї подорожі на Тібет (за свідченням письменника Апулея).
|
|