Кейнсианский подход к спросу на деньги.

Теория спроса на деньги Кейнса получила название теории предпочтения ликвидности, поскольку, согласно данной теории, часть портфеля активов, которую экономические субъекты желают иметь в виде денег, зависит от их оценки свой­ства ликвидности. Кейнс в отличие от представителей классиче­ской школы, которые главное внимание уделяли трансакционному спросу на деньги, рассматривал и другие мотивы.

Согласно кейнсианской теории предпочтения ликвидности, су­ществуют три главных побудительных мотива хранения экономи­ческими агентами части их богатства (портфеля активов) в форме денег.

1.Трансакционный мотив. Часть богатства приходится держать в денежной форме с целью использования денег в качестве средства платежа и средства обращения.

2. Мотив предосторожности связан с желанием иметь в перспек­тиве возможность распоряжаться частью своего богатства в денеж­ной форме, чтобы реализовать преимущества неожиданных возмож­ностей или удовлетворить неожиданные потребности.

3. Спекулятивный мотив вызван желанием избежать потерь капи­тала, связанных с хранением его в виде ценных бумаг в периоды снижения их курсовой стоимости.

23. Охарактеризуйте основні особливості формування попиту па гроші в умовах нашої перехідної економіки .Розкрийте основні позитивні наслідки грошової реформи 1990-х років в Україні.

У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ. До найхарактерніших її особливостей належать:

- багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування;

- тривалий період проведення;

- застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення;

- створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання; особлива соціальна спрямованість реформи та ін.

Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому, що, крім суто економічних причин, були і досить могутні політичні причини її проведення. Україна з 1991 р. стала незалежною державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Після виходу зі складу СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру, а її рублеві гроші виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок до Російської Федерації. Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало щонаймеше три мети:

- створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави;

- забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економічного і соціального розвитку країни;

сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку, адекватні потребам ринкової економіки.

Розглянуті вище мотиви, чинники та закономірності руху попиту на гроші можна вважати класичними в тому плані, що вони широко визнані у світовій літературі як об'єктивно діючі в розвинутій ринковій економіці. Найповніше вони можуть виявлятися в умовах стабільної і добре розвинутої банківської системи, високорозвинутого ринку цінних паперів, лібералізованого ціноутворення, у тому числі формування про­цента, вільного руху грошей по каналах обороту, низької ризико-вості грошових операцій тощо. Усе це забезпечує економічним суб'єктам можливість найповніше реалізувати свою мотивацію до накопичення запасів грошей.

В умовах перехідної економіки України всі перелічені умови перебувають у процесі формування, причому в його початковій стадії. Тому всі класичні чинники впливу на попит на гроші ді­ють у деформованому вигляді.

1. Високі темпи підвищення цін провокують зростання попиту на трансакційні запаси, проте пов'язані з цим інфляційні очікування та ризики втрат від зберігання грошей примушують економічних агентів шукати захисту в альтернативних активах, віддаючи перева­гу більш надійним, незважаючи навіть на їх дохідність. Ці тенденції деформують залежність трансакційної складової попиту від динамі­ки номінального ВНП, послаблюють вплив альтернативної вартості зберігання грошей на динаміку попиту та мотивацію переваг ліквід­ності, стимулюють зростання попиту на такі нетрадиційні для фі­нансового ринку інструменти, як інвалюта, ювелірні й мистецькі вироби, провокують відплив їх за кордон для підвищення надійнос­ті з наступною реалізацією для поповнення трансакційного запасу.

2. Високий рівень інфляції провокує зростання номінального процента. Проте реальний рівень процента підтримувати тривалий час дуже складно, і він нерідко виявляється від'ємним, що робить вкладання грошей в альтернативні активи збитковим. Це спричи­нює високу ризиковість капіталізації грошей, послаблює мотива­ційну роль альтернативної вартості зберігання грошей. Порушують­ся ринкові механізми зв'язку між процентом і попитом на гроші.

3. У цьому ж напрямі діє чинник недостатнього розвитку рин­ку цінних паперів та ринку банківських послуг. Навіть у періоди, коли реальний процент має достатнє позитивне значення, еконо­мічні суб'єкти не мають можливості швидко і надійно трансфор­мувати свій запас грошей у запас дохідних активів. Це істотно послаблює еластичність попиту на гроші від процента, призводить до надмірного накопичення грошей у готівковій формі тощо.

Населення України протягом всього перехідного періоду по суті було відрізане від ринку державних цінних паперів і не мало можливості скористатися перевагами такого дохідного активу, як облігації державних позик, що їх Дж. М. Кейнс розглядав як єди­ну альтернативу грошовим запасам. Украй обмежений доступ на­селення і до такого альтернативного активу, як строкові та ощад­ні сертифікати, через ненадійність банківських структур України.

4. Наявні структура багатства, рівень доходів та споживання в Україні в перехідний період теж істотно деформують еластич­ність попиту на гроші як по ВНП, так і по очікуваному рівню до­ходу на альтернативні активи. У структурі багатства ще незначна частка таких дорогоцінних і високоліквідних активів, як приват­не житло, будинки, земельні ділянки, сучасні автомобілі, меблі тощо. При низькому середньому рівні реальних доходів та спо­живання в портфелях активів випереджаючими темпами повинні зростати запаси грошей, щоб накопичити масу платіжних засобів, достатню для подальшого збільшення негрошових активів. Проте накопичення грошей пов'язане з ризиком інфляційних втрат та з ризиком банкрутства банків, що нерідко штовхає економічних суб'єктів до пошуку обхідних шляхів трансформації грошових запасів у негрошові активи, і навпаки.

Залежність попиту на гроші від класичних чинників істотно деформується також тіньовими процесами в економіці, що набу­ли широкого розмаху в Україні. З'являються нові мотиви нако­пичення грошей, зокрема такі, як утаювання доходів від оподат­кування та приховування кримінальних грошових доходів, від­мивання тіньових грошей тощо. У всіх цих випадках зміна попи­ту на гроші може відбуватися незалежно від впливу класичних чинників, що знижує ефективність останніх та можливості їх ви­користання в практиці регулювання попиту на гроші.

У перехідній економіці діють й інші чинники, що визначають особливий характер формування попиту на гроші. Проте дія всіх таких чинників буде поступово послаблюватися, і вирішального значення набуватимуть класичні чинники.

24.Охарактеризуйте основні положення теорії кредиту.

I-ый вариант

Существует 2 вида теории кредита:

1.Натуралистическая -представители этой теории рассматривают кредит как форму движения использования самостоятельного ссудного, заёмного капитала и его движения. Изначально представители этой теории недооценивали роль кредита, думая, сущность банка заключается в посреднечиской роли(Смит, Рикардо);

объектом кредита могут быть материальные и натуральные блага;

Положительные моменты:

Понимание, что кредит не создаёт реального капитала, проявляется в процессе производства;

Выделяется зависимость кредита от производства;

Отличие зависимости процента от прибыли(до конца не понималии этой зависимости).

2.Капиталообразующая -в середине 19в занимала господствующее положение, её представители выходили из независимости кредита от процесса воспроизводства и подчёркивала решающую роль в развити эконономики.

Банки-не посредники, а учереждения создающие капитал(Д. Ло).

Придавали большое значение кредиту и банкам, хотя использовал эмисию банкнот в спекулятивных целях(представитель Кейнс).

Положительные моменты: кредит создаёт капитал.

II-ой вариант

У міру розвитку кредитних відносинта підвищення їх ролі в житті суспільства кредит все більше привертав до себе увагу на­уковців. Попервах економічна думка зосереджувалася переважно на самому понятті кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з XVIII ст. розпочалися дослідження механізму зв'язків кредиту з

суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту. На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу.

Натуралістична теорія кредиту в загальних рисах зводить­ся до таких положень:

• об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;

• кредит — це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;

• позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі;

• банки є лише посередниками в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позичку;

• пасивні операції банків є первинними порівняно з активними. Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були класи­ки політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Мілль.

Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники не просто визнавали зв'язок кредиту з процесами виробництва, а виходили з первинності виробництва і вторинності кредиту; вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати реального капіталу, що останній виникає тільки в процесі виробництва. З цих позицій прихильники натуралісти­чної теорії трактували процент як частину прибутку, створеного в процесі виробництва, визнавали залежність норми про­цента від норми прибутку. Усе це було кроком уперед у вивченні кредиту, сприяло розкриттю утопічності концепцій щодо його «чудодійної» сили у створенні капіталу, у розвитку суспільного виробництва.

Проте натуралістичний підхід мав і суттєві недоліки, зумовле­ні тим, що класики не змогли до кінця з'ясувати різницю між по­зичковим і реальним капіталом. Нагромадження позичкового ка­піталу вони розглядали лише як відображення нагромадження реального капіталу.

Сутність капіталотворчої теорії кредиту визначається та­кими основними положеннями:

• кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

• банки — це не посередники в кредиті, а «фабрики кредиту», творці капіталу;

• активні операції банків є первинними відносно пасивних. Основоположником капіталотворчої теорії кредиту був англійський економіст Дж. Ло. Згідно з його поглядами, кредит не залежить від процесу відтворення і відіграє важливу самостійну роль у розвитку економіки. Поняття кредиту пов'язувалося з грошима й багатством. Деякі положення капіталотворчої теорії кредиту широко за­стосовують у своїх теоретичних побудовах представники неокейнсіанства та кейнсіансько-монетаристського синтезу. Методи грошово-кредитної експансії та рестрикції, що базуються на ідеях капіталотворчої теорії, міцно ввійшли в сучасну світову практику грошово-кредитного регулювання ринкової економіки.

Разом з тим накопичений досвід теоретичного аналізу кредиту та практичного його використання в політиці макроекономічного ре­гулювання свідчить про те, що в тривалому спорі представників на­туралістичної та капіталотворчої теорій жодна зі сторін не перемог­ла. Істина, як завжди, знаходиться посередині. Банки виявилися і посередниками, і «фабриками» грошового капіталу. їх активні операції хоч і є первинними відносно пасивних, але держави чітко об­межують обсяги цих операцій. Позичковий капітал хоч і здійснює самостійний рух, проте він не може зовсім відірватися від реального капіталу і самостійність його має відносний характер. Тому сучасна наукова думка з теорії кредиту розвивається теж по шляху синтезу окремих ідей натуралістичної та капіталотворчої теорій.