Олександрівське реальне училище

Важливим середньоосвітнім закладом в Миколаєві було Олександрівське реальне училище, яке належало державі. Подамо стисло деякі дані з історії виникнення таких училищ в Росії.

Ініціатива утворення реальних училищ належала приватним особам, зацікавленим у розповсюдженні корисних технічних знань для промислової діяльності. 9 травня 1837 р. вийшов Височайший рескрипт на ім’я міністра народної освіти, в якому приписувалось – “привести навчання у реальних училищах більше до технічних наук”.

20 травня 1839 р. були видані урядові положення про Московську 3-ю гімназію з двома курсами навчання: а) “головний”, тобто реальний: б) “особистий чи класичний”, а також і про реальні класи Тульського, Віденського і Курського повітових училищ. Цими заходами уряд думав дати робітничу класу нові шляхи придбання технічних знань, але він помилився: одному й тому ж училищу третій Московській гімназії не під силу було виконати різноманітні цілі підготовки механіків, техніків і знаючих комерційних людей. Реальні ж VI і VII класи Тульської, віленської і Курської гімназій, Ризького і Керченського повітових училищ відводили всього 2 години на тиждень, у вечірній час, на протязі 5 місяців для “основательного” вивчення хімії, механіки, технології, технічного креслення. Але розвиток промисловості вимагав підготовки технічних кадрів. Царській уряд відгукнувся на цю потребу часу новим статутом від 19 листопада 1864 р. про реальні гімназії. З а цим статутом математика, природознавча історія, хімія, фізика, космографія, німецька і французька мови, малювання і креслення вивчались в більших об’ємах, ніж у гімназіях класичних.

Реальні гімназії почали відкриватися з особливою потребою в технічних кадрах в силу своєї фабрично-заводської промисловості в С.- Петербурзі, Дінабурзі, Білостоці, Білій Церкві, Ровно і Миколаєві. Але ці гімназії були чимось середнім між класичною гімназією і дійсно реальним училищем. Вони не давали ні класичної, ні істинно реальної освіти. Тому урядом був затверджений 12 травня 1872 р. новий статут реальних училищ. За цим статутом реальні училища ставили своєю метою “доставлять учащемуся юношеству общее образование, приспособленное к практическим потребностям и к приобретению технических знаний”.

Реальні училища мали право відкривати у себе 6 класів (I-VI), 5 класів (II-VI), 4 класи (III-VI), 3 класи (IV-VI), і два класи (V-VI), мали можливість складатися з основного і комерційного відділень і мати, крім того, вищий додатковий клас з I, II, III відділеннями: I)загальним, II) механіко-технічним, і III) хіміко-технічним.

Для розвитку цих училищ щорічно вносились кошти. Тільки в 1873 р. Міністерство народної освіти отримало 360 тисяч карбованців на реальні училища. В 1888 р. у статут 1872 р. були внесені доповнення і зміни з рівномірним розташуванням навчального матеріалу по окремих класах. Стабільні плани і програми для училищ були затверджені лише 26 липня 1895 р. міністром народної освіти. В місті Миколаєві таке училище виникло із реальних класів міської чоловічої гімназії в липні 1873 року і знаходилось у приміщенні на розі вулиць Нікольської та Наваринської, 9. Спочатку воно мало 4 класи (III-VI), у 1874 р. був відкритий додатковий (VII) клас механіко-технічного відділення, а в 1881 році – ще перші два класи (I-II). У 1893 р. додатковий клас механіко-технічного відділення був переобладнаний в додатковий клас загального відділення. Училище знаходилося у власному приміщенні, що раніше належало повітовому училищу, і за 25 років користування ним на ремонт, реконструкцію і пристосування його до потреб було витрачено 75 тисяч карбованців. Училище мало дві власні бібліотеки: фундаментальну й учнівську. У фундаментальній бібліотеці училища систематично зростав книжковий фонд, який за 25 років збільшився в 7, а учнівський – в 5 разів. Загальна ціна фундаментальної бібліотеки на 1 жовтня 1898 р. складала більше десяти тисяч карбованців. У бібліотеці було 15 відділень, в яких знаходилося на 1898 р. 2701 назв і 5159 томів. Учнівська бібліотека також виросла з 127 томів у 1873 р. до 957 назв і 2349 томів у 1896 р.

Училище мало значну базу навчальних матеріалів, наукових посібників, приладів, предметів, які знаходилися в кабінетах малювання, природно-історичному, креслення, математики, фізики, гімнастики та співів.

Кошти на утримання училища складалися з коштів державного казначейства, з доходів міської Думи, з пожертв і зборів учнів. Витрати складали від 15 до 35 тисяч карбованців у рік. Плата за навчання поступово збільшувалася, на початку XX ст. вона складала 50 карбованців у рік з учня. Від оплати за навчання звільнялися діти незаможних батьків (не більше 10% від загальної кількості учнів) і сини осіб, що служили або служать у середніх і нижчих училищах міністерства народної освіти. За всі роки існування від оплати було звільнено 1138 осіб, з них – 486 осіб через нестатки.

Учні належали до різних віросповідань і станів. Із 5753 учнів православних – 4668 осіб, римсько-католицької віри – 261, лютеранської реформи – 144, іудейського віросповідання – 630, інших вірувань – 50. Осіб дворянського походження і дітей чиновників навчалося до 50%, представників міського походження – 36%, іноземців – 13.4%, з села – 2.3%, духовенства – до 15%. Був великий відсів відсів з училища через різні причини. Він становив більше 18%. З кожних ста, що вступали, закінчувало трохи більше тридцяти. Причин було багато. Це – переоцінка батьками можливостей своїх дітей, перевантаженість навчальних програм, невдосконалена система оцінок.

Додатковий клас механіки закінчило лише 368 студентів. Цікаво знати долю тих, хто закінчив. Наведемо лише дані за 5 років (1893-1898рр.). Із випускників курсу додаткового класу 82 випускники вступили і продовжили навчання: в інженерних навчальних закладах – 24 чоловіки, у військових училищах – 42, в інших спеціальних навчальних закладах – 4, приватною діяльністю займалося 10 чоловік; про 2-х випускників не було інформації.

Високий рейтинг був викладачів. Так, у 1898 р. в училище працювало 6 викладачів, що мали університетську освіту, один – академічну і четверо – спеціальну вищу. В училищі класично було поставлено викладання креслення і малювання. Про це багато писали “Николаевский вестник”, “Московский листок”, “Южанин”, “Петербургские новости”. Училище неодноразово висувало роботи учнів та педагогів на конкурс імператорської Академії художеств. Конкурсантами з Миколаєва було завойовано 4 срібних медалі, 16 грамот і 9 похвальних відгуків за успіхи в кресленні і малюванні.

Училище пережило декілька важливих подій. 27 серпня 1874 р. його імператорська величність Олександр II відвідав училище. Це була велика честь для такого типу училищ. 12 вересня 1874 р. педагогічна рада училища за пропозицією директора Н.І.Ленца просила опікуна Одеського навчального округу потурбуватися про високий дозвіл на перейменування Миколаївського реального училища в “Олександрівське”. 15 жовтня 1874 р. опікун Одеського навчального округу повідомив дирекції училища, що його імператорська величність у зв’язку з клопотанням опікунської ради Миколаївського реального училища висловив свою згоду і подяку. На честь цього 24 серпня 1874 р. училище затвердило стипендію імені государя імператора Олександра II і мармурову дошку з написом про високе відвідування.

10 травня 1886 р. службовці і учні училища брали участь у зустрічі їх імператорських Величностей государя імператора Олександра III і государині імператриці Марії Федорівни, що відвідали училище. Директор училища Ф.А.Тарапигін підніс государині імператриці роботи учнів – портрет спадкоємця цісаревича, а спадкоємцеві цісаревичу Миколі – портрет государині імператриці.

27 травня 1882 р. Миколаївське реальне училище відвідав імператорська величність Великий князь Олексій Олександрович. Відвідували училище і на початку XX ст. імператор Росії і високі особи, а також різні адміністратори, в тому числі й останній губернатор м.Миколаєва віце-адмірал М.В.Копитов, який охвально висловився про учнів та училище.

Припинило свою діяльність училище в 1918 р. Багато років у його навчальному корпусі знаходився філологічний факультет педагогічного інституту, тепер не адміністративне приміщення.