Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Обстеження публічно недоступних місць, житла чи






іншого володіння особи (ст. 267)

1. Слідчий має право обстежити публічно недоступні місця, житло чи інше володіння особи шляхом таємного проникнення в них, у тому числі з використанням технічних засобів, з метою:

1) виявлення і фіксації слідів вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, речей і документів, що мають значення для їх досудового розслідування;

2) виготовлення копій чи зразків зазначених речей і документів;

3) виявлення та вилучення зразків для дослідження під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину;

4) виявлення осіб, які розшукуються;

5) встановлення технічних засобів аудіо -, відеоконтролю особи.

2. Публічно недоступним є місце, до якого неможливо увійти або в якому неможливо перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача або уповноважених ними осіб.

3. Приміщення, які спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені відповідно до закону (приміщення з примусового утримання осіб у зв’язку відбуттям покарання, затримання, взяттям під варту тощо), мають статус публічно доступних.

4. Обстеження шляхом таємного проникнення до публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи з метою, передбаченою в частині першій цієї статті, проводиться на підставі ухвали слідчого судді, постановленої в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 КПК України.

Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи закон відносить до негласних слідчих (розшукових) дійвідомості про факт та методи проведення яких, за винятком випадків, передбачених КПК України, не підлягають розголошенню.

Зазначена негласна слідча дія проводиться: по – перше, у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб.; по-друге, тільки у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів; по-третє, на підставі ухвали слідчого судді у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Під слідчим суддею тут слід розуміти осіб, зазначених у ст. 247 КПК України, тобто розгляд клопотань про обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи повинен здійснювати голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Метою обстеження може бути:

1) виявлення і фіксації слідів вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, речей і документів, що мають значення для їх досудового розслідування;

2) виготовлення копій чи зразків зазначених речей і документів;

3) виявлення та вилучення зразків для дослідження під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину;

4) виявлення осіб, які розшукуються;

5) встановлення технічних засобів аудіо -, відеоконтролю особи.

Рішення про обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи повинно бути постановлено слідчим суддею в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 КПК України.

Проводити обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України.

При цьому КПК України (ч. 2 ст. 233) під житлом особи розуміє будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Наприклад, у цьому сенсі, до житла можна віднести: 1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі тощо); 3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо).

Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом (слідчі ізолятори, ізолятори тимчасового тримання, приміщення з примусового утримання осіб у зв’язку відбуттям покарання тощо).Під іншим володінням особи розуміються транспортні засоби, земельні ділянки, гаражі, магазини, кафе, бари, їдальні, ресторани, майстерні, заводи, фабрики, офіси інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення, які знаходяться у володінні особи, тобто такі об’єкти (природного походження та штучно створені), які за своїми властивостями дають змогу туди проникнути і зберегти або приховати певні предмети (речі, цінності).

Публічно недоступним є місце, до якого неможливо увійти або в якому неможливо перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача або уповноважених ними осіб. Приміщення, які спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені відповідно до закону (приміщення з примусового утримання осіб у зв’язку відбуттям покарання, затримання, взяттям під варту тощо), мають статус публічно доступних.

Під «проникненням» слід розуміти вторгнення в закрите чи незакрите (незамкнене) приміщення або житло. Воно може здійснюватись як з подоланням перешкод (замків, закритих дверей, вікон, люків та ін.), так і без цього, наприклад з використанням того, що особи (особа) залишили приміщення (житло) незакритим, без охорони. «Проникнення» може бути здійснене також за допомогою різних технічних пристроїв і засобів, тобто, коли бажаний результат досягається без входження у відповідне приміщення.

Клопотання слідчого про надання дозволу на проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії повинно бути узгоджено з прокурором.

Слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання протягом шести годин з моменту його отримання. Розгляд клопотання здійснюється за участю особи, яка подала клопотання.

У клопотанні слідчого обов’язково зазначаються:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) короткий виклад обставин злочину, у зв’язку з розслідуванням якого подається клопотання;

3) правова кваліфікація злочину із зазначенням статті (частини статті) Кримінального кодексу України;

4) відомості про особу (осіб) і місце щодо яких необхідно провестиобстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи;

5) обставини, що дають підстави для проведення обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи;

6) обґрунтування строку проведення негласної слідчої (розшукової) дії;

7) обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в іншій спосіб;

8) обґрунтування можливості отримання під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії доказів, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з’ясування обставин злочину або встановлення осіб, які його вчинили.

До клопотання слідчого, прокурора додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання.

Рішення про обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи повинно бути постановлено слідчим суддею в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 КПК України. У такому рішенні обов’язково зазначається строк її проведення, який може бути продовжений слідчим суддею у порядку, передбаченому статтею 249 КПК України.

За загальним правилом строк дії ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії не може перевищувати два місяці.

Якщо слідчий, прокурор вважає, що проведення негласної слідчої (розшукової) дії слід продовжити, то слідчий за погодженням з прокурором або прокурор має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про постановлення ухвали згідно з вимогами статті 248 КПК України.

Ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення зазначеної негласної слідчої (розшукової) дії повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, а також містити відомості зазначені у ч. 4 ст. 249 КПК України.

У відповідності з ч.1 ст. 252 КПК України фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим цих Кодексом. За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки.

Відомості про осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, у разі здійснення щодо них заходів безпеки можуть зазначатися із забезпеченням конфіденційності даних про таких осіб у порядку, визначеному законодавством.

Установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268)

1. Установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу є негласною слідчою (розшуковою) дією, яка полягає в застосуванні технічних засобів для локалізації місцезнаходження радіоелектронного засобу, у тому числі мобільного терміналу систем зв’язку, та інших радіовипромінювальних пристроїв, активованих у мережах операторів рухомого (мобільного) зв’язку, без розкриття змісту повідомлень, що передаються, якщо в результаті його проведення можна встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження.

2. Установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу проводиться на підставі ухвали слідчого судді, постановленої в порядку, передбаченому статтями 246, 248-250 цього Кодексу.

3. В ухвалі слідчого судді про дозвіл на встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу в цьому випадку додатково повинні бути зазначені ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, транспортну телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання.

4. Установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу до постановлення ухвали слідчого судді може бути розпочато на підставі постанови слідчого, прокурора лише у випадку, передбаченому частиною першою статті 250 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 268 КПК України надає можливість проведення негласної слідчої (розшукової) дії, спрямованої на установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (мобільного терміналу систем зв’язку та інших радіовипромінювальних пристроїв, активованих у мережах операторів рухомого (мобільного) зв’язку, тобто мобільного телефону, GSM, UMTS, HSDPA, WiMAX, LTE модемів, що забезпечують бездротовий доступ до мережі Інтеренет, та інших радіовипромінювальних пристроїв, активованих у мережах операторів рухомого (мобільного) зв’язку, тощо), без розкриття змісту повідомлень, що передаються, якщо в результаті його проведення можна встановити обставини, що мають значення для кримінального провадження, а саме:

1) місцезнаходження у певний час або проміжок часу до, підчас або після вчинення злочину у конкретному місці радіоелектронних засобів, та інших радіовипромінювальних пристроїв, активованих у мережах операторів рухомого (мобільного) зв’язку, що належать та (або) були у користуванні у цей час у осіб, що можуть бути причетними до вчинення злочину, свідків, потерпілого;

2) теперішнє місцезнаходження радіоелектронних засобів, та інших радіовипромінювальних пристроїв, активованих у мережах операторів рухомого (мобільного) зв’язку, що належать та (або) знаходяться у користуванні у осіб, що можуть бути причетними до вчинення злочину.

Тобто проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії дозволяє вирішити розшукове завдання по встановленню факту знаходження у певному місці та часі конкретної особи, якій належить та (або) знаходиться у користуванні радіоелектронний засіб, та інший радіовипромінювальний пристрій, активований у мережі оператору рухомого (мобільного) зв’язку. Встановлення цього факту забезпечують положення ч. 3 ст. 34, п. 7 ч.1, ч.2 та ч. 4 ст. 39 Закону України «Про телекомунікації» від 18.11.2003, згідно з якими оператори телекомунікацій зобов’язані зберігати записи про надані телекомунікаційні послуги протягом строку позовної давності, визначеного законом, та надавати інформацію про надані телекомунікаційні послуги в порядку, встановленому законом, а також за власні кошти встановлювати на своїх телекомунікаційних мережах технічні засоби, необхідні для здійснення уповноваженим органами оперативно-розшукових заходів, і забезпечувати функціонування цих технічних засобів, а також у межах своїх повноважень сприяти проведенню оперативно-розшукових заходів та недопущенню розголошення організаційних і тактичних прийомів їх проведення.

Умовно можна виділити два порядки прийняття рішення про проведення установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу:

1) відповідно до вимог ст. 250, 251, ч. 1, 4 ст. 268 КПК України, тобто у виняткових невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, передбаченого розділами І, ІІ, VI, VII (статті 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII Особливої частини Кримінального кодексу України, установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу може бути розпочато до постановлення ухвали слідчого судді за рішенням слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурора. У такому випадку прокурор зобов’язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 248 КПК України. Якщо слідчий суддя постановить ухвалу про відмову в наданні дозволу на проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії, то її проведення повинно бути негайно припинено. Отримана внаслідок такої негласної слідчої (розшукової) дії інформація повинна бути знищена в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу. У випадках коли слідчий самостійно приймає рішення про проведення установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу він, відповідно до вимог ст. 110 та 251 КПК України виносить відповідну постанову, та узгоджує її з прокурором Див. додаток № 39;

2) відповідно до вимог ст. 246, 248-250, ч. 1-3 ст. 268 КПК України слідчий у випадках, коли для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні відомості про місцезнаходження конкретного радіоелектронного засобу у певному місці та у певний час, складає клопотання про дозвіл на проведення установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу до апеляційного суду Див. додаток № 37, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового слідства (ст. 247 КПК України), узгоджує його з прокурором та отримує ухвалу слідчого судді про проведення установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу або про відмову в наданні дозволу на його проведення. Таке клопотання повинно бути укладеним відповідно до вимог ч. 2 ст. 248 КПК України, також до клопотання додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання. У випадках коли прокурор відмовляє у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про проведення установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу слідчий відповідно до ч. 3 ст. 40 КПК України має право звернутися до керівника органу досудового слідства, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, звертаючись до нього про погодження клопотання до слідчого судді про проведення установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні.

За результатами проведення даної негласної слідчої (розшукової) дії слідчий, або особа уповноваженого оперативного підрозділу органів внутрішніх справ, якій було доручено проведення установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу в порядку п.3 ч. 1 ст. 40, ч. 6 ст. 246 КПК України, складає протокол відповідно до вимог ст. 104-107, 252 КПК України Див. додаток № 45, до якого в разі необхідності долучаються додатки. Протокол про проведення негласної слідчої (розшукової) дії з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення цієї дії передається прокурору. Прокурор вживає заходів щодо збереження отриманих під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які планує використовувати у кримінальному провадженні (ст. 252 КПК України).

Спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269)

1. Для пошуку, фіксації і перевірки під час досудового слідства тяжкого або особливо тяжкого злочину відомостей про особу та її поведінку або тих, з ким ця особа контактує, або певної речі чи місця у публічно доступних місцях може проводитися візуальне спостереження за зазначеними об’єктами або візуальне спостереження з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження.

За результатами спостереження складається протокол, до якого долучаються отримані фотографії та/або відеозапис.

2. Спостереження за особою згідно з частиною першою цієї статті проводиться на підставі ухвали слідчого судді, постановленої в порядку, передбаченому статтями 246, 248-250 цього Кодексу.

3. Спостереження за особою до постановлення ухвали слідчого судді може бути розпочато на підставі постанови слідчого, прокурора лише у випадку, передбаченому частиною першою статті 250 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 269 КПК передбачає проведення негласного безпосереднього спостереження або опосередкованого, за допомогою технічних засобів відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів особою, що проводить спостереження за особою, річчю або місцем для пошуку, фіксації і перевірки під час досудового слідства тяжкого або особливо тяжкого злочину відомостей про особу та її поведінку або тих, з ким ця особа контактує, або певної речі чи місця у публічно доступних місцях. З урахуванням положень ч. 2 та 3 ст. 267 КК України публічно доступне місце можна визначити як місце до якого можна увійти або в якому можна перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача, або уповноважених ними осіб. Приміщення, які спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені відповідно до закону (приміщення з примусового утримання осіб у зв’язку відбуттям покарання, затримання, взяттям під варту тощо), мають статус публічно доступних.

Умовно можна виділити два порядки прийняття рішення про проведення установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу:

1) відповідно до вимог ст. 250, 251, ч. 1, 3 ст. 269 КПК України, тобто у виняткових невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, передбаченого розділами І, ІІ, VI, VII (статті 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII Особливої частини Кримінального кодексу України, спостереження за особою, річчю або місцем може бути розпочато до постановлення ухвали слідчого судді за рішенням слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурора. У такому випадку прокурор зобов’язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 248 КПК України. Якщо слідчий суддя постановить ухвалу про відмову в наданні дозволу на проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії, то її проведення повинно бути негайно припинено. Отримана внаслідок такої негласної слідчої (розшукової) дії інформація повинна бути знищена в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу. У випадках коли слідчий самостійно приймає рішення про проведення спостереження за особою, річчю або місцем він, відповідно до вимог ст. 110 та 251 КПК України виносить відповідну постанову, та узгоджує її з прокурором;

2) відповідно до вимог ст. 246, 248-250, ч. 1-2 ст. 269 КПК України слідчий у випадках, коли для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні відомості про особу та її поведінку або тих, з ким ця особа контактує, або певної речі чи місця у публічно доступних місцях, складає клопотання про дозвіл на проведення спостереження за особою, річчю або місцем до апеляційного суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового слідства (ст. 247 КПК України), узгоджує його з прокурором та отримує ухвалу слідчого судді про спостереження за особою, річчю або місцем або про відмову в наданні дозволу на його проведення. Таке клопотання повинно бути укладеним відповідно до вимог ч.2 ст. 248 КПК України, також до клопотання додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання. У випадках коли прокурор відмовляє у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про спостереження за особою, річчю або місцем слідчий відповідно до ч. 3 ст. 40 КПК України має право звернутися до керівника органу досудового слідства, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, звертаючись до нього про погодження клопотання до слідчого судді про проведення спостереження за особою, річчю або місцем, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні.

За результатами проведення даної негласної слідчої (розшукової) дії слідчий, або особа уповноваженого оперативного підрозділу органів внутрішніх справ, якій було доручено спостереження за особою, річчю або місцем в порядку п. 3 ч. 1 ст. 40, ч. 6 ст. 246 КПК України, складає протокол відповідно до вимог ст. 104-107, 252 КПК України Див. додаток № 46, до якого в разі необхідності долучаються додатки (фотографії та/або відеозапис). Протокол про проведення негласної слідчої (розшукової) дії з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення цієї дії передається прокурору. Прокурор вживає заходів щодо збереження отриманих під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які планує використовувати у кримінальному провадженні (ст. 252 КПК України).

Аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270)

1. Аудіо-, відеоконтроль місця може здійснюватися під час досудового слідства тяжкого або особливо тяжкого злочину і полягає у здійсненні прихованої фіксації відомостей за допомогою аудіо-, відеозапису всередині публічно доступних місць, без відома їх власника, володільця або присутніх у цьому місці осіб, за наявності відомостей про те, що розмови і поведінка осіб у цьому місці, а також інші події, що там відбуваються, можуть містити інформацію, яка має значення для кримінального провадження.

2. Аудіо-, відеоконтроль місця згідно з частиною першою цієї статті проводиться на підставі ухвали слідчого судді, постановленої в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 270 КПК передбачає отримання аудіо або відеозапису подій всередині публічно доступних місць, без відома їх власника, володільця або присутніх у цьому місці осіб, шляхом прихованої фіксації відомостей за допомогою аудіо- та відеозаписуючих технічних засобів, за наявності відомостей про те, що розмови і поведінка осіб у цьому місці, а також інші події, що там відбуваються, можуть містити інформацію, яка має значення для кримінального провадження. З урахуванням положень ч. 2 та 3 ст. 267 КК України публічно доступне місце можна визначити як місце, до якого можна увійти або в якому можна перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача, або уповноважених ними осіб. Приміщення, які спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені відповідно до закону (приміщення з примусового утримання осіб у зв’язку відбуттям покарання, затримання, взяттям під варту тощо), мають статус публічно доступних.

Виходячи зі змісту ст. 270 КПК України аудіо-, відеоконтроль місця можливо проводити тільки за рішенням слідчого судді. Відповідно до вимог ст. 246, 248-250, 270 КПК України слідчий за наявності відомостей про те, що розмови і поведінка осіб у цьому місці, а також інші події, що там відбуваються, можуть містити інформацію, яка має значення для кримінального провадження, складає клопотання про дозвіл на проведення аудіо-, відеоконтролю місця до апеляційного суду Див. додаток № 37, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового слідства (ст. 247 КПК України), узгоджує його з прокурором та отримує ухвалу слідчого судді про аудіо-, відеоконтроль місця або про відмову в наданні дозволу на його проведення. Таке клопотання повинно бути укладеним відповідно до вимог ч. 2 ст. 248 КПК України, також до клопотання додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання. У випадках коли прокурор відмовляє у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про аудіо-, відеоконтроль місця слідчий відповідно до ч. 3 ст. 40 КПК України має право звернутися до керівника органу досудового слідства, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, звертаючись до нього про погодження клопотання до слідчого судді про проведення аудіо-, відеоконтролю місця, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні.

За результатами проведення даної негласної слідчої (розшукової) дії слідчий, або особа уповноваженого оперативного підрозділу органів внутрішніх справ, якій було доручено аудіо-, відеоконтроль місця в порядку п. 3 ч. 1 ст. 40, ч. 6 ст. 246 КПК України, складає протокол відповідно до вимог ст. 104-107, 252 КПК України Див. додаток № 47. Протокол про проведення негласної слідчої (розшукової) дії з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення цієї дії передається прокурору. Прокурор вживає заходів щодо збереження отриманих під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які планує використовувати у кримінальному провадженні (ст. 252 КПК України).

Контроль за вчиненням злочину (ст. 271)

1. Контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, та проводиться в таких формах:

1) контрольована поставка;

2) контрольована та оперативна закупка;

3) спеціальний слідчий експеримент;

4) імітування обстановки злочину.

2. Контроль за вчиненням злочину не проводиться, якщо внаслідок таких дій неможливо повністю запобігти:

1) посяганню на життя або заподіянню особі (особам) тяжких тілесних ушкоджень;

2) поширенню речовин, небезпечних для життя багатьох людей;

3) втечі осіб, які вчинили тяжкі чи особливо тяжкі злочини;

4) екологічній або техногенній катастрофі.

3. Під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, як би слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.

4. Про результати контролю за вчиненням злочину складається протокол Див. додаток № 48, до якого додаються речі і документи, отримані під час проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії. Якщо контроль за вчиненням злочину закінчується відкритим фіксуванням, про це складається протокол у присутності такої особи.

5. Порядок і тактика проведення контрольованої поставки, контрольованої та оперативної закупки, спеціального слідчого експерименту, імітування обстановки злочину визначається законодавством.

6. Контроль за вчиненням злочину щодо незаконного переміщення через територію України транзитом, ввезення до України або вивезення за межі України речей, вилучених з вільного обігу, або інших речей чи документів може бути проведений у порядку, передбаченому законодавством, за домовленістю з відповідними органами іноземних держав або на підставі міжнародних договорів України.

7. Прокурор у своєму рішенні про проведення контролю за вчиненням злочину, крім відомостей, передбачених статтею 251 КПК України, зобов’язаний:

1) викласти обставини, які свідчать про відсутність під час негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину;

2) зазначити про застосування спеціальних імітаційних засобів.

8. Якщо при проведенні контролю за вчиненням злочину виникає необхідність тимчасового обмеження конституційних прав особи, воно має здійснюватися в межах, які допускаються Конституцією України, на підставі рішення слідчого судді згідно з вимогами цього Кодексу.

Контроль за вчиненням злочину проводиться щодо тяжких або особливо тяжких злочинів та у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину (частина 4 статті 246 КПК України).

Проводити контроль за вчиненням злочину має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням – уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України.

Контроль за вчиненням злочину проводиться в таких формах:

1) контрольована поставка;

2) контрольована та оперативна закупка;

3) спеціальний слідчий експеримент;

4) імітування обстановки злочину.

Контрольована поставка – це спосіб отримання інформації про ознаки злочинної діяльності шляхом встановлення контролю за поставкою, купівлею, продажем, переміщенням предметів, речовин і продукції, вільна реалізація яких заборонена або обіг яких обмежений, а також є об'єктами або знаряддями злочинних посягань.

У пункті 2 частини першої статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року передбачено, що оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності надається право проводити контрольну та оперативну закупівлю та постачання товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь. Порядок проведення оперативної закупівлі та контрольованого постачання визначається нормативними актами Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, Служби безпеки України, погодженими з Генеральною прокуратурою України та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України.

У свою чергу стаття 4 Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 року встановлює, що державний митний комітет України та державні органи (підрозділи), які мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, з метою виявлення джерел і каналів незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, осіб, які беруть участь в цьому, в кожному окремому випадку за домовленістю з відповідними органами іноземних держав або на підставі міжнародних договорів України можуть використовувати метод контрольованої поставки, тобто допускають під контролем і оперативним наглядом цих органів ввезення в Україну, вивезення з України чи транзит через її територію наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Контрольована поставка може використовуватися також щодо незаконного перевезення та пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які здійснюються в межах території України.

Визначення контрольованого постачання як методу дублюються також в Інструкції про порядок проведення контрольованої постачання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, якою регулюються заходи, що здійснюються оперативними підрозділам митними органами України з метою протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у випадках коли можливі організація та проведення операції з використанням методу контрольованої поставки.

Розрізняють такі види контрольованої поставки:

− Об'єкт поставки повністю або частково таємно підміняється ідентичним (як правило, це використовується при розкритті фактів незаконного обігу наркотиків);

− Об'єкт поставки не піддається підміні або вилученню.

Органи, що здійснюють контрольну поставку, зобов'язані вжити всіх заходів по забезпеченню шляху прямування до місця доставки, а також зберігання вантажу, його перебування в непорушному стані. Дії слідчого повинні бути організовані таким чином, щоб не розшифрувати сутність проведення цієї негласної слідчої дії.

Контрольована поставка широко використовується у світовій практиці боротьби з незаконним обігом наркотиків. Правовою основою застосування методу контрольованої поставки на міжнародному рівні є Конвенція ООН «Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин» від 19 грудня 1988 року. Відповідно до статті 11 цього документу сторони, які приймають участь у розслідуванні цих злочинів, зобов'язуються приймати в межах своїх можливостей необхідних заходів, що передбачають належне використання контрольованих поставок на міжнародному рівні.

Перед початком проведення контрольованої поставки особи, які беруть у ній участь, повинні бути ознайомлені з цією постановою. ЇЇ оригінал на період проведення контрольованої поставки повинен знаходитися у слідчого, що забезпечує контроль за переміщенням об'єктів, і може у разі крайньої необхідності пред’являтися ним для усунення різного роду перешкод.

До предметів і речовин, вільна реалізація яких заборонена або оборот яких обмежений, відносяться:

− майно, здобуте злочинним шляхом (ст. 198 КК України);

− підроблені гроші та цінні папери (ст. 199 КК України);

− підроблені кредитні розрахункові карти і розрахункові документи (ст. 200 КК України);

− дорогоцінні метали, природні дорогоцінні камені і перли (ст. 214 КК України);

− підроблені знаки поштової оплати і проїзних квитків (ст.215 КК України);

− підроблені знаки марок акцизного збору чи контрольних марок (ст. 216 КК України);

− підроблені недержавні цінні папери (ст. 224 КК України);

− радіоактивні матеріали (ст. 262 КК України);

− зброя, боєприпаси або вибухові речовини (ст. 263 КК України);

− порнографічна продукція (ст.301 КК України);

− наркотичні засоби або психотропні речовини (ст. 307, 309 КК України);

− сильнодіючі або отруйні речовини (ст. 321 КК України);

− мікробіологічні та інші біологічні агенти чи токсини (ст. 326 КК України);

− підроблені документи, штампи, печатки, бланки (ст. 318, 358, 366 КК України);

− зброя масового ураження (ст. 439 КК України).

При проведенні контрольованої поставки можуть допитуватися особи, обізнані про переміщуваний товар, отримуватися довідки про документальне оформлення вантажу, збиратися його зразки, здійснюватися як фізичне, так і електронне спостереження за переміщенням контрольованого об'єкту, прослуховуватися телефонні розмови учасників незаконної операції і т. д.

 

Контрольовані поставки поділяються на три основні види:

− Внутрішні – проводяться на території України;

− Зовнішні – здійснювані в установленому міжнародними угодами і договорами порядку на території іноземних держав;

− Транзитні – щодо об'єктів, які переміщуються через територію України з ініціативи правоохоронних органів іноземних держав або міжнародних правоохоронних організацій.

Контроль за вчиненням злочину щодо незаконного переміщення через територію України транзитом, ввезення до України або вивезення за межі України речей, вилучених з вільного обігу, або інших речей чи документів може бути проведений у порядку, передбаченому законодавством, за домовленістю з відповідними органами іноземних держав або на підставі міжнародних договорів України.

Контрольована поставка, як правило, проводиться за планом, який затверджується керівником органу, що є її ініціатором, і погодженим з керівниками інших органів і відомств, що залучаються до її реалізації. У плані зазначаються підстави для її проведення, поставлені цілі і завдання, використовувані сили і засоби, передбачувані фінансові витрати, заходи щодо документування злочинних дій, заходів щодо забезпечення безпеки учасників і порядок використання отриманих результатів.

У планах і постановах на проведення контрольованої поставки забороняється вказувати відомості про осіб, які залучаються до її реалізації штатних негласних співробітників та осіб, які співпрацюють на конфіденційній основі.

Результати контрольованої поставки оформляються протоколом оперативної закупівлі, протоколом допиту свідків, актом огляду покупця, актом вручення грошових купюр, актом помітки грошових купюр, матеріалами фотозйомки, звукозапису, відеозапису та іншими носіями інформації (у тому числі електронними).

Контрольована та оперативна закупка. Сутність даної форми контролю за злочином полягає в здійсненні «фіктивної» угоди купівлі-продажу з особою, підозрюваним, як правило, в торгівлі забороненими в цивільному обігу предметами. Одна з особливостей цієї негласної слідчої дії полягає в зашифровуванні його проведення.

Завдяки оперативній закупівлі можна отримати фактичні дані про події, час, місце, спосіб підготування або вчинення злочину, всіх співучасників, свідків, потерпілих, знаряддя злочину та інші обставини, що підлягають доказуванню.

Інструкція про порядок проведення оперативної закупівлі та контрольного постачання предметів, товарів і речовин, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності визначає оперативну закупівлю як оперативно-розшуковий захід, який проводиться з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь.

Стаття 5 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 року встановлює, що у відповідності з передбаченим законом порядку дозволяється проведення операції щодо придбання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів – оперативної закупки. Порядок проведення оперативної закупки визначається нормативним актом МВС України, СБУ, погодженим з Генеральною прокуратурою України та Міністерством юстиції України.

Після проведення оперативної закупівлі, особа, яка її провела, добровільно видає в присутності понятих працівникам міліції придбані предмети (речовини), за результатами чого в порядку статті 104 КПК України складається протокол оперативної закупівлі, в якому зазначаються обставини її проведення, технічні засоби фіксації та їх характеристики технічних, придбані предмети, де, у кого, за яку ціну тощо.

Добровільно видані предмети оглядаються, попередньо вимірюються, зважуються, результати цих дій відображаються у протоколі. У залежності від того, які предмети вилучено огляд здійснюється максимально точно. При вилученні наприклад пігулок амфетаміну, зазначається їх кількість та параметри: діаметр, висота, якщо є малюнки – які саме. Після проведення оперативної закупівлі постанова, акт огляду покупця та протокол оперативної закупівлі приєднується до матеріалів кримінальної справи в межах якої було прийнято рішення про проведення оперативної чи контрольної закупівлі.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.