Видання періодичного органу

За два роки поробивши деякі зміни та додавши нового матеріялу, замість викиненого, надавши змісту більш спокійного і лагідного характеру, М. Шашкевич з Я. Головацьким перейменували „Зорю" на,, Русалку Дністрову". За допомогою сербських приятелів Як. Головацького і зокрема Юрія Петровича видрукували вони цей альманах таки в Будапешті (Будині) 1836 р. з датою 1837 р. Кошти на це видання дав директор Головної школи в Коломиї Микола Верещинський, що був великим прихильником ідей Маркіяна Шашкевича.

“Поклонися, Русалко наша, низко Всечесному Спадареві Николі Верещинському, що тобі звелів родитися – читаємо в Передслів'ю – і всім, що тя пристроїли піснями народніми і стариною: іменно: Трудолюбивому Мирославу Ільковичеві – потом Православові Кавкові, Івану Кульчицькому, Мінчакевичу та іншим”...

Зміст альманаху складався з народних пісень, складні, цебто оригінальних творів поезії і прози, перекладів і відділу “Старини”.

Задуманий був альманах як періодичне видання, як про це свідчать архівні матеріяли. Та видавцям не пощастило.

Друковано було “Русалку Дністрову” в кількості 1000 примірників, з яких 200 розійшлося перед висилкою до Львова. Решту (800) було у Львові цензурою сконфісковано (цензор – професор теології крилошанин о. Венедикт Левицькин. Конфіскату було знято в 1848 р.).

Таким чином видання це принесло значні матеріяльні втрати, а також і поважні неприємності поліційні. Цікавий, між іншим, погляд висловив директор поліції: “Досить маємо клопоту й з однією національністю (тобто польською) – казав він, – а тут ці божевільні хочуть ще вернути мертву руську (отже українську) національність".

За оминальне нехтування крайової цензури видавців потягнено до відаповідальности. Ректор семінарії перевів також слідство, бо М. Шашкевич ще був семінаристом. Протокол слідства переслано до консисторії, яка переслала його до крайової влади. Наслідки: Шашкевича і Головацького віддано під поліційний догляд.

Та найприкрішим для них було те, що своє суспільство зустріло “Русалку Дністрову” не тільки байдуже, але й неприхильне. Згадуючи про це пізніше, Головацький писав: “В нещасливу годину уродилася тая,, Русалка". Замість помочі та заохочування найшлися посмівки та недовольність, ба й ворогування. Показалося що голова, то розум. Були такі, котрі б радо її вітали, але не в тім строю... Не взяв враг і таких, що зовсім цуралися такою невидальщиною, і бісом не неї вилилися”.

Після першої спроби М. Шашкевича дістати дозвіл на видання часопису та після виходу “Русалки Дністрової” було ще кілька спроб. Одною з них була спроба о. Йосипа Левицького, того самого, в очах якого правопис “Русалки Дністрової” був тим страшним гріхом, що викликав навіть його подяку на адресу цензора за її конфіскату.

Року 1843 вніс він прохання про дозвіл видавати релігійний часопис п.н. “Бібліотека бесід духовних”. Але справу з дозволом було поховано і то руками митрополита Мих. Левицького з таких міркувань, що в часописі, мовляв, могли б бути обговорювані і питання дня, а в такому разі легко дійти до колізій з іншими релігійними партіями (!), або закордонними урядами і зрештою, що злука письменників для такого часопису могла б зродити в декого думку про те, що тут йдеться про витворення між клером слов'янського товариства.

Дальшим кроком була спроба відомого діяча, пізніш посла до віденського парляменту і холмського єпископа М. Куземського, крилошанина І. Жуковського, Семашки, Павенцького, що 1846 р. задумали видавати періодичний часопис. Справа розбилася на мовному питанні. І. Жуковський був послідовником Шашкевича, Куземський був за видання “язичієм”, Семашко за старослов'янську, як “матір руської мови”.

В наступному році, як довідуємося з листування Як. Головацького з організацією,, Матиці Руської", мав почати виходити періодичний орган,, Матиці" за ред. О. Малиновського. Але і до цього видання не дійшло. Лише у Відні заходами І. Головацького, при безпосередній участі його брата Як. Головацького, появилося в цих роках (1846-47) два випуски альманаху “Вінок русинам на обжинки”.

Напередодні нової доби. Ставропігія і видання,, Пчола Галицька"

На початку 1848 р. у Ставропігійському Інституті відбулася спеціяльна нарада в справі видання часопису з метою: а) поширення серед народу найпотрібніших відомостей, ознайомлення його з найновішими здобутками на полі рільництва та промислу, б) ширення морального виховання, в) освіти, г) подавання вістей про найважніші події, заміток з літератури, мистецтва і т.д.

Цей часопис мав називатися „Пчола Галицькая", а на редактора запрошено було Дениса Зубрицького. Дрібний поміщик з польським вихованням, автор студій з історії міста Львова, „Истории Галичско-русского княжества", нарису історії „руського народу" (поль-ською мовою) та інші. 3 погірдливим поглядом на народ та українську мову, Д. Зубрицький впродовж двох тижнів „испрашивался и отказивался" (відмовлявся) від запрошення, але нарешті погодився.

Дня 16 березня 1848 р. одержано дозвіл на видання часопису, але скористуватися ним не довелося, був він вже непотрібний.

Революция відкривала перед українським народом на західньо-українських землях нову сторінку його життя.

Конституція 1848 р. Перший український політичний часопис „Зоря Галицька".

Події на весні 184вр., що принесли конституцию, були фактично не стільки політичним рухом самих народів Австрії, оскільки відгомоном революційного зриву взагалі в Европі. Українське населения земель, що входили до Австрійської держави, було в цей час національно і політично ще малосвідоме і до активно! участи в політичному житті непідготоване. Це відбулося на всій поведінці його і на перших його органах. Але так чи інакше конституція таки доторкнулася и українців. Загальна політична ситуація вимагала і від них активного відгуку. Як наслідок було створено „Раду народню руську", що потім перетворилася в „Руську Раду Головну".

Фактичним періодичним органом Ради став часопис п.н. „Зоря Галицька", а її „Видавателем і заручающим редактором" – член Ради правник Антін Павенцький. Був це тижневик, перше число якого появилося 15-го травня 1848 р. в накладі 4000 примірників.

На сторінках цього числа „Рада" оповістила свою відозву-маніфест, в якому писала:

,,...Ми, русини галицькі, належимо до великого руського народу, котрий одним говорить язиком і 15 мільйонів виносить, з котрого півтретя мільйона землю Галицьку замешкує".

Цей маніфест водночас був і програмою,, 3орі Галицької", в якому далі говориться про завдання дбати про добро і щастя народу: боротися за мову, видавати свої часописи, поширювати „добрі і ужиточні книжки в язиці руськім", стояти на сторожі прав конституційних та „права наш! од всяко! напасти і оскорбления стане і сильно хоронити".

Часопис згуртував навколо себе представників літературного, наукового и політичного життя, серед яких був і останній член „Руської трійці", що лишився по смерті М. Шашкевича та відхиленню до поляків I. Вагилевича – Яків Головацький.

Тут були А. Петрушевич, автор писано! польською мовою публікації на захист самостійности української мови, який в пізніших часах прислужився своїми збірками до створення архівно-музейного відділу при Народньому Домі у Львові; письменник А. Могильницький; поет і популярний промовець Р. Мох, Б. Дідицький, Гр. Шашкевич (брат Маркіяна), И. Лозинський, який був одним з перших, що зайняв щодо мови народовецьке становище, Йосип Ле-вицький, автор першої друкованої в Галичині граматики української мови (німцькою мовою), Іван Гушалевич – автор популярно! ' пісні „Мир вам, браття", що довгими роками була немов би гимном Галицько-українського народу, Мик. Устіянович та інші.

Щодо змісту і реалізації завдань політичного часопису, „Зоря Галицька" потребувала ще дуже багато дечого зробити. Не зважаючи на всі добрі бажання, редакція не в силі була впоратися з вимогами політичного життя, зокрема кидалася в очі недостатність інформацій про події в світі, в самій Австрії, ба, навіть у своєму краю, відсутність ґрунтовних праць щодо розв'язання соціяльних і політичних питань. Загально-національна та культурно-національна справа, навіть на той час вимагала від часопису ще багато дечого. А проте галицько-українське суспільство зустріло часопис із захопленням і одушевлениям.

Для поширення часопису в краю Головна Рада Руська звернулася до окружних і деканальних рад. На її заклик відгукнулося духо­венство і то в своїй більшості. Окружні ради звернулися обіжниками до деканів, а останні до духовенства на місцях із закликом зі свого боку,,, щоби духовенство... кожну громаду до передплати візвало"...

,, Руський Собор" і часопис,, Dnewnyk Ruskyj"

Того ж 1848 р. в противагу „Руській Раді Головній" виникло у Львові політичне т-во „Собор Руський". Засновано було його під впливом поляків спольщеними українцями. Його органом, по чотирьох місяцях після появи „Зорі Галицької", став тижневик „Dnewnyk Ruskyj ", „отвітним редактором" якого став один з „Руської Трійці", а саме Ів. Вагилевич.

Перше число появилося 18 серпня 1848 р. Сво’ю метою часопис ставив демонструвати приналежність галицьких українців до польської национальности.

Виходив „Дневник Руський" у двох виданнях: одне друковано латинкою, друге – кирилицею. Протримався недовго. Появилося тільки дев'ять чисел. Крім статтей політичного характеру, були тут, між іншим, економічна розвідка I. Вагилевича, кілька оповідань гумористичного характеру та інші.

Під оглядом інформаційним поставлений був цей часопис дещо ширше, ніж „Зоря Галицька", але в політичних статтях так само зраджував свою безпорадність, а в питаниях культурно-національного життя неохайність і незорієнтованість.

Дальший розвиток української преси на українських землях.

Політичний і культурний рух, започаткований 1848 роком, крім „Ради Руської", як громадсько-політичного осередку, покликав до життя просвітнє т-во „Галицько-руську Матицю" та „Собор учених", поклав початки театрально! ' діяльности тощо. Поруч з цим починає розгортатися і преса. Виникають нові часописи, зростають, по-глиблюються змістом і заінтересованням. Перед веде Львів. Упродовж п'яти років їх кількість зростає до 11 (газет і журналів). Конкретно цей зріст можемо бачити з такої таблички:

Крім вже згаданих починає виходити у Львові за редакцією М. Устіяновича „Галичо-Руський Вестник", що потім переноситься до Відня де п.н. „Вестник" виходить за редакцією Ів. Головацького, а потім Вислобоцького до 1866 р. чи то як урядовий орган, чи як приватний, за деякою фінансовою підтримкою уряду.

3 1-го січня 1849 р. появляються за редакцією I. Гушалевича інформаційно-політичні „Новини", що виходять двічі на тиждень, а після їх припинення (30.III) за його ж редакцією (відповідальний учредитель) з 7-го травня починає виходити літературний тижневик п.н. „Пчола", що протримався до 3-го листопада того ж року.

Зустрічаємо тут вияв національних думок і настроїв. Крім творів місцевих авторів з'являються тут також твори письменників зі східньоукраїнських земель.

3 праць місцевих авторів, що появилися на сторінках „Пчоли", в першу чергу треба відзначити „Слово о Полку Игоревом" одновлене и стихом уложено Богданом Дзьедзвицким (Дідицьким), більшу працю I. Гушалева „История Отечественная", історичні розвідки А. Пегрушевича та цікаві „Уваг и над правописом руским" I. Лозинського. Тут же твори Л. Могильницького, I. Наумовича та інші.

В одному з чисел (ч. 7) редакція „Пчоли" дає огляд п.з. „Кто в нас до вспоможенія часописмь найбольше вліяєть? ", в якому ха-рактеризує становище суспільства до своєї преси. Спинившись на своему органі, редакція нише:

,,... Що ж теперь сказати о инних письмах періодических, так напримір о нашем? Ні гадки даби загріти тія холодния серия, в которих студень і ночь вселилася! Іскренниі Русине желают тоє письмо удержати і побольшити, і ми тія желанія имієм, але откуда взяти жерело? Коли до сегодня еще только передплатителей не зголосилося би найголовнішу потребу тиска покрити".

Тут же подає список передплат, з якого виходить, що в усій Галичині мала „Пчола" ледве 310 передплат.

„Чому ж такая холодность до народного діла? – закінчує редакція, – ци гадаем, що чужіи будут о нас дбали? О, бавмося тою гадкою, бавмося і мантімо сами себе! але суд в будущности тяжко омантити, он нашія кости, в німих могилах зложения соромом вічним окриєт".

В цей же час у Львові виходить ще часопис п.н. „Сельская Рада" –,, Wiejska Rada", який почало було видавати, як тижневик, львівське церковне братство за редакцією I. Домковича. Появилося тільки п'ять чисел.