Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Акустичний(фізичний аспект) у вивченні звуків






Звук -найменша неподільна одиниця мовлення, яка утворюється апаратом мовлення, має фізичну природу, і виконує в мові певну функцію.

Фізичний аспект -виявляється в звучанні звука, завдяки якому мовлення може передаватися і сприйматися. Зважаючи на його природу, звук визначають як коливання пружного середовища.звуки зазвичай будуються на потоці видихуваного повітря(експірати)і значно рідше на вдихуваному(інспірати). Розрізняють висоту звука- залежить вона від частоти коливань голосових зв’язок за одиницю часу, і вимірюється в герцах. Людське вухо здатне сприймати звукові коливання від 16 гц до 20000 гц.(музичний наголос) Сила звука- вона визначається амплітудою коливань звуків: чим більший розмах коливання, тим сильніший, інтенсивніший звук. Одиницею вимірювання є Бел і його десята доля-децибел. (динамічний, силовий наголос). Довгота звука -залежить від часу його звучання. Її вимірюють в мілісекундах або сигмах(основа кількісного наголосу). Тон і шум -звукові коливання бувають рівномірними, тобто наступне коливання дорівнює попередньому, і не рівномірними. У результаті рівномірних коливань утворюються тони. Неритмічні коливання, які виникають внаслідок повітрям певних перешкод є основою утворення шумів Тембр -своєрідне поєднання основного тону, його обертонів та додаткових тонів. Людину можна впізнати за голосом завдяки його тембру. Відмінності тембру різних людей зумовлені відмінностями основного тону та обертонів їхнього голосу.

22 Артикуляційний аспект дослідження звукової будови мови.

Артикуляція (лат. articulatio — розчленування) — розташування органів апарату мовлення і зміна цього розташування в процесі вимови певного звука; утворення звуків мовлення за допомогою апарату мовлення. Для кожної мови цей процес має певні особливості: наприклад, французьке r твориться выбрацією маленького язичка - увули, тоді як українське р є передньоязиковим.

Артикуляція звука складається з трьох фаз, або етапів:
1) приступ (екскурсія) — підготовка апарату мовлення до вимови звука;
2) витримка (експозиція) — вимова звука зі збереженням відповідного положення органів;
3) відступ (рекурсія) — закінчення вимови звука, при якому органи мовлення змінюють своє розташування для творення наступного звука або переходять у стан спокою.

Артикуляційна база мовлення — сукупність артикуляційних навичок, потрібних для правильного вимовляння звуків тієї чи іншої мови.

Сукупність артикуляційних навичок, характерних для певної мови, називається артикуляцій-ною базою. Артикуляційна база рідної мови часто перешкоджає людині оволодіти вимовою звуків

іншої

мови, що

виявля-

ється в акценті. Так, представникам неслов'янських мовважко оволодіти вимовою м'яких приголосних (в російсь-кому мовленні іноземців часто можна почути

нужно при- ходит, трудно писат

тощо), а в українців виникають певнітруднощі у вимові англійських інтердентальних [3], [9], французького увулярного

[г]

тощо.

Мовленнєвий апарат, мовленнєві органи — органи людини, які беруть участь у творенні мовних звуків.

Робота органів мовлення називається артикуляцією.

Умовно виділяють три поверхи мовленнєвого апарату: нижній, середній і верхній.

Нижній поверх

· легені

· бронхи

· трахея

· діафрагма.

Середній поверх

· Гортань:

· щитовидний хрящ

· персневидний хрящ

· пірамідальні хрящі

· голосові зв'язки.

Виділяють 3 осн положення

1. Видих. Голосові зв'язки розслаблені, пірамідальніхрящі розсунуті, повітря вільно проходить через гортан-ну щілину.

2.Шепіт. Голосова (міжзв'язочна) щілина звужена,

міжхрящова

залишається доволі широкою, видихуване по-вітря створює слабкий шум.

3. Голос. Пірамідальні хрящі зближені, так що між-хрящова щілина закрита, міжзв'язочна щілина дуже вузь-ка, зв'язки напружені й коливаються ритмічно під тис-ком повітряного струменя, виникає

тон.

Верхній поверх

· фаринкс (порожнина глотки)

· ротова порожнина

· носова порожнина

У цих порожнинах, які є своєрідними резонаторами, творяться обертони і резонаторні тони та шуми, що породжує конкретні звуки.

 

Більшість голосни х належать до переднього і заднього рядів.

За положенням губ розрізняють:

- лабіалізовані (ті голосні, які потребують витягнення і заокруглення губ під час вимови: о, у) - нелабіалізовані голосні.

За підняттям мякого піднебення:

- ротові (характеризуються підняттям мякого піднебення і закриття проходу повітря в ніс)

- носові (мяке піднебення опущене, і повітря вільно проходить до носа. Носові голосні збереглися в польський мові. Існували вони і в старословянській та мали назву юсів).

За ступенем розкриття рота:

- відкриті

- закриті (характериз. більшим мязовим напруженням)

За тривалістю звучання:

- короткі

- довгі

- наддовгі (естонська мова: sada - сто, saada - прийшли, saaada - отримали)

Приголосні звуки характеризуються за місцем і способом творення.

За місцем творення:

1. губні:

- білабіальні (участь у творенні звука прймають обидві губи): б, п, м.

- губно-зубні (нижня губа змикається з верхніми зубами: ф, в)

2. язикові

- передньоязикові: д, т, л, н, ц.

- середньоязикові: j

- задньоязикові: к, х

3. гортанні - утв. при зімкненні або зближенні голосових звязок (англ. [h])

4. глоткові (творяться в порожнині глотки: укр. г, нім. [h])

5. язичкові (увулярні): активна артикуляція увули (франц. [r])

За способом творення:

1. Проривні (зімкнені): утв. зімкненням 2-х артикуляторів, яке прориває видихуване повітря (б, п, д, т, к)

2. Щілинні (фрикативні) - утв. при неповному зімкненні активного і пасивного органів: в, з ж, г, ф.

3. зімкнено-прохідні (поєднання зімкнення і проходу - щілини):

- вібранти (фр. [r])

- плавні, або бокові (повітря проходить по краям ротової порожнини: л)

- носові (назальні) - утв. при опущеному мякому поднебенні, внаслідок чого частина повітря проходить крізь порожнину носа: м, н

4. Африкати - зімкнені приголосні, вимова яких закінчується фрикативною (щілинною) фазою. Гібриди проривних і щілинних. Звуки: ц, дз, дж.

За додатковою артикуляцією:

- тверді

- мякі - при вимові відбувається артикуляційний зсув у напрямку до середнього піднебення. Всі середньоязикові є мякими. Звуки: л, н, т, с.

- аспірати (придихові) - приголосні, які характеризуються великим струменем видихуваного повітря при їх творенні. Англ.: [p], [t], [c].

За тривалістю вимовлення:

- довгі

- короткі

25 Мовленнєвий потік залежно від змісту розбивається послідовно на фрази, синтагми, такти, склади і звуки. Засобом членування мовленнєвого потоку є паузи різної тривалості, інтонація, наголоси.

Фраза — це найменша комунікативна одиниця мови (яка співвідноситься з реченням) і водночас найбільша фонетична одиниця в мовленнєвому потоці.

Фраза вичленовується інтонацією і паузами. Інтонація буває комунікативна (спрямована на увиразнен­ня змісту висловлювання) й емоційна (призначена для переда-

вання різних почуттів). Інтонація кожної мови своєрідна. Загальновідомо, як важко, наприклад, вловити висловлений чужою мовою жарт або іронію чи виразити різні відтінки здиву­вання, невдоволення, презирства, поваги, довір'я, недовіри тощо, які здебільшого передаються лише інтонацією. Інтона­ція є невід'ємною складовою частиною мови.

За допомогою інтонації мовець може передати настрій, виділити важливе в повідомленні, привернути увагу слухача (слу­хачів) до певної думки, дати зрозуміти, шо висловлювання закінчене або буде продовжене і т. д. Інтонаційний малюнок, як і вимова окремих звуків у мовленнєвому потоці, має свої усталені загальноприйняті норми, порушення яких призводить до неадекватного сприйняття висловлювання. За допомогою інтонації, неадекватної до змісту, створюється підтекст.

Слід пам'ятати, шо дуже швидке мовлення утруднює сприй­няття, а надто повільна, тягуча мова послаблює увагу слухача. Безпричинне надто голосне мовлення дратує слухача, а непомірно тиха мова змушує над силу напружуватися, щоб зрозу­міти сказане. Порушення загальноприйнятої норми втомлює слухача і, отже, справляє на нього негативне враження.

Інтонація української мови включає в себе:

а) підвищення й пониження тону (мелодика мовлення);

б) прискорення й сповільнення вимови (темп мовлення);

в) збільшення й зменшення сили голосу (інтенсивність
мовлення);

г) певне чергування наголошених і ненаголошених складів
(ритм мовлення);

г) виділення слова у фразі особливим наголосом — фразо­вим, логічним та емфатичним.

Фразовий наголос — звукове виділення одного зі слів фрази (переважно кінцевого). Такий наголос підкреслює завершеність висловлювання й спонукає слухача до певної реакції. Наприклад, у реченні Щоб докладно обговорити це питання, нам треба зустрітися ще завтра трохи підсилюється наголо­
шений склад останнього слова, і тим вказується, шо речення закінчене.

Логічний наголос — це виділення важливого для змісту сло­ва підсиленням і підвищенням його наголошеного складу в тоні. За допомогою логічного наголосу тому самому реченню можна надати цілу низку різних смислових відтінків. Наприк­лад, залежно від того, яке слово в реченні Я допоможу вам логічно виділимо, воно матиме різне значення: чи те, що саме мовець, а не хтось інший допоможе; чи те, що названа дія буде таки виконана; чи те, шо допомогу буде надано саме цій особі, а не іншій.

Емфатичний наголос — емоційне виділення слова у фразі. В українській мові він виражається, як правило, подовжен­ням наголошеного голосного й підвищенням тону. Наприклад, у реченні Пливти влітку Дніпром — це ж чудо-ово! таким чи­ном емоційно виділено слово чудово.

Синтагма — це одиниця, яка вичленовується із фрази від­повідно до змісту висловлювання. Наприклад, вислів Допомог­ти не можна відмовити, якщо його не поділити на синтагми, буде позбавлений змісту. Синтагма виконує дві функції: фо­нетичну й семантичну.

Синтагма вичленовується синтагматичним наголосом, синтагматичною мелодикою й короткими синтагматичними паузами.

Те саме речення на синтагми можна ділити по-різному, але не довільно. Наприклад, речення Та коли вже надто тяжко туга серце обгортала, то співці співали пісню, пісня тугу розби­вала (Леся Українка) можна розбити на три синтагми (паузами після слів обгортала та пісню), на чотири (пауза ще після слова тяжко), на шість (паузи також після слів співці їй пісня). Від цього речення набуває кожного разу інших змістових від­тінків. Але в поданому реченні не можна робити синтагматич­них пауз, скажімо, після слів надто, серце, співали, тугу, від цього зруйнується зміст висловлювання.

Такт — це частина синтагми, об'єднана одним наголосом. Такт може збігатися зі словом і може включати в себе кілька слів. Короткі, неповнозначні слова не мають свого наголосу й приєднуються до наголошеного слова. Наприклад, фраза Зда­ється, гори перевертав би й не чув би втоми (М. Коцюбин­ський), у якій 9 слів, розпадається на 3 синтагми і 5 тактів. У такті й не чув би одне слово наголошене і три — ненаголошені.

Ненаголошене слово в такті, яке стоїть перед наголоше­ним, називається проклітикою (у наведеному такті — це й не).

Ненаголошене слово в такті, яке стоїть після наголошено­го, називається енклітикою (у наведеному такті — це би).

Іноді можуть втрачати наголос і повнозначні слова (на­приклад, в українській мові на ніч — із наголошеним прий­менником).

Склад — це частина такту, яка вимовляється одним по­штовхом видихуваного повітря (за повільної вимови). Склад являє собою поєднання звучнішого елемента з менш звучни­ми. Найвищу звучність у складі становить голосний, наприк­лад: стрім-кий, сон-це. (Докладніше про складоподіл і струк­туру складу мова піде під час розгляду голосних звуків.)

Отже, найменшою частиною мовленнєвого потоку, яка вичленовується фізіологічно, є склад. Звуки фізіологічно не виділяються, хоча кожен із них має свою і фізичну, і фізіо­логічну характеристику.

1) відкритий неприкритий (V*): і, у, о, англ.

eye

[al],

ear

 

2) закритий прикритий (CVC):

сад, кіт;

3) відкритий прикритий (CV):

на,

те,

до;

4) закритий неприкритий ось, ум

Монофтонг – один голосний, що є складотворним

Поліфтонг – в межах одного складу існує декілька голосних. (серед них найпошериніші дитонгі і трифтонги)

Дифтонги: висхідні (фр «іе»- pied нога) низхідні (нім rauchen курити, палити)

Трифтонги (англ. Our наш) трапляється лише в тих мовах, де є дифтонги

Питання 26
Наголосі його види. Явище енклізи і проклізи.
Крім фонетич одиниць у мовленні використ фонетичні засоби. На лінійний ланцюжок звуків нашаровуються
інші фонетичні явища – наголос та інтонація, які називають просодичними засобами.
Наголос – виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів.
Залежно від сегментної одиниці, з якою співвідносить наголос розрізняють наголос:
1)Словесний – буває динамічним, музикальним і кількісним.
Динамічний ( силовий, експіраторний) – вимова одного за складів слова(такту) більшою силою, тобто сильнішим видихом повітря. Динамічний наголос може бути фіксованим (в усіх словах падає на певний склад) і вільним (може падати на будь – який склад, виконує смислорозрізнювальнуф-цію і форморозрізнювальну). У мовах з фікс та нефіксов наголосом наголос може бути нерухомим (постійним) і рухомим.
Деякі слова можуть мати два наголоси – головний і побічний.
Музикальний (мелодійний. тонічний) – виділення наголошеного складу інтонаційно, підвищенням основного тону. У мовах для яких він характерний, тон є невід’ємною якісною характеристикою слова, а не засобом виділення складу. Буває:
політонічним – наголошений склад може мати різні інтонації.
акутований – висхідний наголос.
циркумфлексним –
низхідний.
Кількісний (довготний, квантативний) – виділення складу більшою тривалістю звучання. Можливий у тих мова, де нема розрізнення довгих і коротких голосних.
Наголос – це спосіб фонетичного оформлення слова. Втративши наголос. слово часто втрачає свою самостійність.
Слова, які втративши наголос, приєднуються до наступних слів, називають проклітиками, а явище – проклізою. (напр. переді мною, мимо нас)
Ненаголошені слова, що стоять після наголошених, утворюючи з ними одне фонетичне ціле називаються енклітиками, а явище енклізою (напр. во поле, за руку, из лесу, за спину)
2)Фразовий – виділення певного слова у фразі, посилення словесного наголосу в певній синтаксичній позиції.
3)Логічний
– особливе виділення якогось слова чи кількох слів у всьому висловлюванні.
4)Емфатичний
– емоційне виділення тих чи інших слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків.
За позитивних емоцій розтягуються голосні, а за негативних – приголосні.

Питання 27
Інтонація та її складові.

Членування мовлення на фонетичні відрізки пов’язане з інтонацією.
Інтонація – рух, зміна, динаміка тону, щосупроводжуєвисловлення, ритміко – мелодійниймалюнокмовлення.
Складається з:
1) мелодки – зміначастоти основного тону, йогодіапазонів, інтервалів, підвищень і понижень, напрямкуйогоруху(вгору, вниз, рівнотощо)
2) інтенсивності – підвищення і посилення голосу на слові, яке хочутьвиділити (логічнийнаголос)
3) пауз – перерва у звучанні, зупинка в потоцімовлення. Впливають на ритмікумовлення, сприяютьвиділеннюпевногозмісту.
4) темпу мовлення – швидкістьмовлення, вимірювана к-стювиголошуваних за секунду складів. Передаєставленнямовця до висловлюваного: вагомевимовляєтьсяповільніше, неважливе – швидше.
5) тембру мовлення – емоційнезабарвлення (схвильоване, веселе, сумнетощо) Не слідсплутувати з тембром голосу і тембром звука.
Усіелементиінтонаціїївзаємопов’язані і становлять єдність. Інтонація відіграє найважливішу роль у розрізненні й характеристиці фраз. У фразах розрізняють висхідний (має попереджувальну ф-цію: показує, що речення не закінчене «Якби ви вчились так як треба…» і низхідний (має завершальну ф-цію.вказує. що речення закінчене) рухи тону.
У кожній мові інтонація має свої особливості.
Інтонація виконує такі ф-ції:
1) розрізняє комунікативні типи висловлювання (розповідь, запитання, спонукання)
2) розрізняє частини висловлювання за їх смисловою важливістю
3) оформлює висловлювання в одне єдине ціле, одночасно розчленовуючи його на ритмічні групи
4) виражає конкретні емоції
5) розкриває підтекст висловлювання
6) характеризую мовця і ситуацію спілкування

 

 

Питання 28
Позиційні зміни звуків
До позиційних змін належать редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза.
Редукція голосних – ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання. Наприклад: кленок і клинок (е) в ненаголош складі наближається до (и), а (и) до (е), так що ці слова звучать однаково.
Редукція голосних буває:
1) КІЛЬКІСНОЮ – за якою голосні ненаголошених складів утрачають силу і довготу, але зберігають характерний для них тембр. Наприклад: дуб, дубок, дубовик – звучання голосного (у) у другому слові є слабшим і коротшим, в третьому – ще слабшим і коротшим, але його тембр залишається незмінним.
2) ЯКІСНА – за якої голосні ненаголошених складів стають не тільки слабшими і коротшими, але й утрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість. Є тільки в мовах з динамічним наголосом. Для сучасукр мови якісна редукціє не характерна. Усі голосні в ненаголош позиціях зберігають свої якісні характеристики.
Позиційні зміни приголосних зумовлені їх положенням у кінці слова. У багатьох мовах прикінцеві дзвінкі приголосні оглушуються (дед, дуб, друг). Для укр. Мови та англ цей процес не характер.
Протеза – поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови. Наприклад: острый – гострий, улица – вулиця. Найчастіше приєдн приголосні (г), (в): Анна – Ганна, она – вона, оспа – віспа, отчина – вотчина і т.д.
Ще більше протези в укр. Говірках: Андрій – Гандрій, обід –гобід.
Оскільки протеза – поява приголосного перед голосним, а не будь – яким звуком, то її можна розглядати як і комбінаторну зміну.

Питання 29
Комбінаторні зміни звуків
До комбінаторних змін належать
акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.
1) АКОМОДАЦІЯ – зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього, часткове пристосування сусідніх звуків. Стосується впливу голосних на приголосні і навпаки. В укр. Та слов’янських мовах голосні звуки змін свою артикуляцію під впливом м’яких приголосних (саду – сяду, тук – тюк, сэр – сер – після м’яких приголосних голосні стають більш передніми, більш закритими і напруженими.
Акомодація може бути прогресивною (попередній впливає на наступний) регресивною (наступний впливає на попередній).
2) АСИМІЛЯЦІЯ – артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення. Напр боротьба (бородба) дзвінк (б) впливає на глухий (т) і уподібнює його (одзвінчує), у рос лодка (лотка), травка (трафка). Характерна для багатьох мов.
Приголосні можуть асимілюватися за дзвінкістю / глухістю, за місцем і способом творення (безжурний – (бежжурний), сшить (шить)), за м’якістю / твердістю (цвіт (ц теж вимовляємо як і в м’яко), спів (теж саме).
Відрізняються від акомодації:
1) при ній взаємодіють однорідні звуки (приголосний і приголосний або голосний і голосний)
2) асимілюватись можуть не тільки сусідні звуки
Асиміляцію розрізняють:
1) за результатамиповну (за якої звуки уподібнюються повністю. тобто стають абсолютно однаковими, наприкл: безжалісний (бежалісний), отдых (одых)) і часткову (за якої звуки наближаються за ознаками, але повністю не збігаються (просьба (прозьба), боротьба (бородба))
2) за спрямуваннямпрогресивна і регресивна.
3) за розташуванням звуків, які взаємодіють - контактна (взаємодіють сусідні звуки) – суміжна, дистанційна – несуміжна (желізо–залізо, сочевиця – чечевиця).
Сингармонізм – всі голосні слова стають однорідними за артикуляцією (якщо в передньому складі слова є голосний переднього ряду, то в усіх інших складах також повинні бути голосні переднього ряду) – притаманний тюркським, монгольським, фінно – угорським та корейським мовам.
3) ДИСИМІЛЯЦІЯ – розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак. Протилежний асиміляції процес (рицар – лицар, что (што), феврарь – фехраль), ведти – вести, метти – мести (наслідок дисиміляції в сучасній формі інфінітива).
Гаплологія – випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів (мінералологія – мінералогія, трагікокомедія – трагікомедія, дикообраз – дикобраз).
4) ДІЕРЕЗА – викидання звука чи складу при вимові (корисний – корисний. згибнути – згинути, утопнути – утонути, сонце – сонце, серце – серце, чесний – чесний)
5) ЕПЕНТЕЗА - поява у словах додаткового звука (страм і срам (сором)). Особл поширене в говірках та просторічному мовленні Протилежне діерезі явище.
6) МЕТАТЕЗА – взаємна перестановка звуків або складів у межах слова (суворий – суровий, намисто – монисто, бондар – боднар).

 

 

Питання30
Спонтанні зміни звуків. Фонетичні закони

Крім фонетичних змін, причини яких можна пояснити, оскільки вони зумовлені позицією звуків у слові або їх сусідством із іншими звуками, трапляються звукові зміни, причини яких виявити неможливо, оскільки вони позиційно і комбінаторно не зумовлені – спонтанні зміни.
Звук «ять» в укр мові перейшов в (і), а в рос в (е). Ніхто не знайшов пояснення чому носові (q) (e) зникли в слов мовах, але збереглися в польській. До спонтанних відносять також чергування типу носити – нести, рос. Бреду – брод.
Різні звукові зміни можуть супроводжуватися явищами конвергенції і дивергенції.
Конвергенція – збіг у процесі фонетичних змін двох звуків в одному
Дивергенція – розшеплення звука на два різні звуки. (о) (е) у відкритому складі збереглися, а закритому перейшли в (і): вола – віл, семи – сім.
Фонетичні закони (ф.з.)
Більшість звукових змін відбув закономірно, тобто під впливом фонетичних законів.
Фонетичні закони – закони. Що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень.
Сутність ф.з. полягає в регулярності фонетичних змін у мові на певному етапі її розв і регулярності фонетичних відповідників як у різних споріднених мовах, так і в одні і тій самій мові. В рос, польськ, нім мовах оглушення дзвінких приголосних в кінці слова - це фонетичний закон для цих мов. Фонетичний закон передбачає. що коли в мові відбув якась зміна, то вона охоплює всі випадки, в яких трапляються ті самі звуки.
Мовні ф.з. суттєво відріз від законів природничих наук. Вони діють у певний період і на певній території.
Усі фонетичні зміни відбув за суворими законами, навіть їх порушення є закономірним. Усі винятки – результат дії закону, який замінив дію попереднього. Знання фонетичних законів дає змогу встановити відповідність звуків у різних мовах.

31 Орфоепія

(ВІД

rp.

orthos " правильний", epos " мовлення, розпо-відь")

-

1) вимова, яка відповідає прийнятим у мові нормам (су-

купність вимовних норм); 2) розділ мовознавства, який встанов- лює систему вимовних норм.

Опираючись на фонетичні процеси, орфоепія подає ін- дивідуальні норми для різних випадків і вибирає із наяв-них варіантів вимови те, що найбільш відповідає прийня-тим традиціям і тенденціям розвитку

мови.

Для того щоб передати на письмі правильну вимову ізафіксувати реальне звучання мовлення індивіда, вико-ристовують фонетичну транскрипцію.

Транскрипція, наук. система запису мови, що вживається в мовознавстві і має на меті послідовно відбити звуковий склад мови, чого часто не робить звичайна орфографічна система.

Фонетична транскрипція має призначення передати вимову якнайточніше, застосовуючи різноманітні додаткові знаки: наприклад, ненаголошене е, и — як [еи] чи [ие]: [неису], і варіанти фонеми [е]: [v, w] [voda/woda] (де v, w подібні до англійських v, w), напівм'яке [в'] [в'ін]; [а] варіант /а/, як у [c'ä d' сядь]; довгота звука позначається [: ] і наголос ['], наприклад, [роз: у'ти] /роззути/. (Фонологічну транскрипцію часто подають між скісними дужками / /, а фонетичну транскрипцію — між квадратовими [ ]). Кількість знаків може бути більша чи менша, і транскрипція відповідно буде точніша чи спрощена.

 

34. Фонема та її функції

Фонема — це найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці.

Зазвичай виділяють:

конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів;

ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;

дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.

мовленнєвому потоці фонеми перебувають в різних позиціях. Ці позиції бувають сильними й слабкими.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.