Розділ XLIV

Скінчилась повість, як кумівські брехні.

Дж. Вебстер «Білий диявол»

Коли загальне здивування трохи вщухло, Вілфред Айвенго запитав у великого магістра

як у верховного судді двобою, чи виконав він свій обов’язок так мужньо і правильно, як

належиться за статутом змагання.

— Мужньо і правильно, — відповів великий магістр.— Оголошую дівчину вільною

і невинною! Зброєю, обладунками і тілом померлого лицаря переможець вільний

розпорядитися на власний розсуд.

— Я однаково не хочу як користуватися його зброєю, так і нівечити його тіло, — сказав

лицар Айвенго.— Він бився за віру християнську. А нині він поліг не від руки людської, а

з волі Божої. Тож нехай його поховають тихо та скромно, як годиться загиблому за

невірну справу. Що ж до дівчини…

Його перервав кінський тупіт. Вершників було так багато і скакали вони так швидко,

що під ними здригалась земля. На поле герцю примчав Чорний Лицар, а за ним —

численний загін кінних воїнів і декілька лицарів при повному озброєнні.

— Я запізнився, — сказав він, озираючись довкола, — Буагільбер мав померти від моєї

руки. Айвенго, чи тобі не зарано було братися до такої справи, коли ти сам ледве

тримаєшся в сідлі?

— Сам Бог, володарю, покарав цю гордовиту людину, — відповів Айвенго.— Він не

мав честі померти тією смертю, яку ви призначили йому.

— Мир йому, — мовив Ричард, пильно вдивляючись в обличчя померлого, — якщо це

можливо: він був хоробрий лицар і помер у сталевій броні, як годиться лицареві. Проте не

варто гаяти час. Богуне, виконуй свій обов’язок!

З численного королівського почту уперед вийшов лицар і, поклавши руку на плече

Альберта Мальвуазена, сказав:

— Я заарештовую тебе як державного зрадника!

Досі великий магістр мовчки дивувався раптовій появі такої безлічі воїнів. Тепер він

заговорив:

— Хто сміє заарештовувати лицаря Храму Сіонського в межах його пресепторії та ще

й у присутності великого магістра? І за чиїм наказом йому завдано такої зухвалої образи?

— Я заарештовую його, — відповів лицар, — я. Генрі Богун, граф Ессекський, лорд

головнокомандуючий військами Англії.

— І за наказом Ричарда Плантагенета, тут присутнього, — сказав король, відкриваючи

забороло свого шолома.— Конрад Монт-Фітчет, щастя твоє, що ти народився не моїм

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 394

підданим. Щодо тебе, Мальвуазене, ти і брат твій Філіп підлягаєте страті до кінця цього

тижня.

— Я опротестовуватиму твій вирок, — сказав великий магістр.

— Гордий тамплієре, ти не в змозі це зробити, — заперечив король.— Поглянь на вежі

свого замку, і ти побачиш, що там майорить королівський прапор Англії замість вашого

орденського прапора. Будь розважливий, Бомануаре, і не чини даремного спротиву. Твоя

рука тепер у пащі лева.

— Я подам на тебе скаргу до Риму, — мовив великий магістр.— Звинувачу тебе

в порушенні недоторканності і вольностей нашого ордену.

— Чини як знаєш, — відповів король, — але заради твоєї власної безпеки зараз краще не

тороч про порушення прав. Розпусти членів капітулу і їдь зі своїми послідовниками

в іншу пресепторію, якщо тільки знайдеться така, яка не стала місцем зрадницької змови

проти короля Англії. Втім, коли хочеш, залишайся. Скористайся нашою гостинністю

і подивися, як ми вершитимемо правосуддя.

— Як! Мені бути гостем там, де я маю бути володарем? — вигукнув великий магістр.—

Ніколи цього не буде! Капелани, виголосіть псалом «Quare fremuerunt gentes1»! Лицарі,

зброєносці і служителі святого Храму, вперед за прапором нашого ордену Босеан!

Великий магістр промовляв із такою гідністю, яка не поступалася самому королеві

Англії і вдихнула мужність у серця його спантеличених прибічників. Вони зібралися

довкола нього, як вівці навколо сторожового собаки, зачувши завивання вовка. Але

в поставах їхніх не було страху, властивого овечій отарі, навпаки — обличчя тамплієрів

були похмурі, з виразом виклику, а погляди виблискували ворожнечею, яку вони не сміли

висловити. Вони зімкнулися в ряд, і списи їхні утворили темну смугу, крізь яку білі мантії

лицарів вимальовувалися на тлі чорного вбрання почту, мов сріблясті береги чорної

хмари. Натовп простолюдинів, який зчинив був галас проти них, принишк і мовчки

поглядав на грізні шереги бувалих воїнів. Багато хто навіть позадкував.

Граф Ессекський, побачивши, що тамплієри стоять у бойовій готовності, пришпорив

коня і помчав до своїх воїнів, вирівнюючи їхні ряди і приводячи їх в бойовий лад проти

небезпечного ворога. Лише Ричард, який щиро насолоджувався справжньою небезпекою,

поволі проїздив повз фронт тамплієрів, голосно провокуючи їх:

— Що ж, панове! Серед вас є багато шляхетних лицарів, невже жоден із вас не

наважиться розщепити спис із Ричардом? Гей, панове тамплієри! Ваші пані, мабуть,

занадто смагляві, коли жодна не вартує списа, зламаного на її честь!

1 «Чому народи так запекло борються між собою» (лат.).

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 395

— Слуги святого Храму, — заперечив великий магістр, виїжджаючи вперед, — не

б’ються з таких пустопорожніх і суєтних приводів. А з тобою, Ричарде Англійський,

жоден тамплієр не розщепить списа у моїй присутності. Нехай папа і монархи Європи

розсудять нас із тобою і вирішать, чи личить християнському принцові захищати ту

справу, заради якої ти сьогодні виступив. Якщо нас не чіпатимуть — і ми виїдемо, нікого

не зачепивши. Твоїй честі ввіряємо зброю і господарське добро нашого ордену, яке

залишаємо тут; на твоє сумління покладаємо відповідальність за ту образу, якої ти завдав

нині християнству.

З цими словами, не чекаючи на відповідь, великий магістр подав знак до відходу.

Сурми заграли дикий східний марш, що слугував зазвичай сигналом до виступу

тамплієрів у похід. Вони змінили лад і, вишикувавшись колоною, рушили вперед так

поволі, як тільки дозволяв крок їхніх коней, ніби хотіли показати, що віддаляються лише

за наказом свого великого магістра, та аж ніяк не зі страху перед виставленою проти них

силою, що переважала їхню власну.

— Присягаюся німбом Матері Божої, — мовив король Ричард, — шкода, що ці

тамплієри — такий неблагонадійний народ, а виправкою і хоробрістю вони таки можуть

похвалитися.

Натовп, мов боязкий собака, який починає гавкати, коли предмет його роздратування

повертається до нього спиною, щось гукав навздогін тамплієрам, які вже ступили за межі

пресепторії.

Під час сум’яття, що супроводжувало від’їзд тамплієрів, Ребекка нічого не бачила і не

чула. Вона лежала в обіймах свого старого батька, приголомшена і майже бездиханна від

безлічі пережитих вражень. Лиш одна річ, про яку завів мову Ісак, повернула їй здатність

відчувати.

— Ходімо, — сказав він, — ходімо, люба дочко моя, безцінний мій скарбе, впадемо до

ніг доброго хлопця!

— Ні, ні, — похитала головою Ребекка.— О ні, не тепер! У цю хвилину я не зважуся

заговорити з ним! На жаль! Ні, ні. Батьку, швидше залишмо це лиховісне місце!

— Але як же, дочко моя, — здивувався Ісак, — як можна не подякувати мужній людині,

яка, ризикуючи власним життям, виступила зі списом і щитом, щоб звільнити тебе

з полону? Це така ласка, за яку треба бути вдячною.

— О так, так! Вдячною понад міру, — сказала Ребекка, — лише не тепер. Заради твоєї

любові до Рахілі благаю тебе, виконай моє прохання — не тепер.

— Не можна ж так, — наполягав Ісак, — бо вони подумають, що ми невдячніші за

якогось собаку.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 396

— Але хіба ти не бачиш, любий мій батьку, що тут сам король Ричард, і отже…

— Так, так, моя розумнице, моя премудра Ребекко! Ходімо звідси, ходімо швидше.

Йому тепер гроші знадобляться, тому що він тільки-но повернувся з Палестини, та кажуть

іще, що вирвався з в’язниці. А якби йому знадобився привід для того, щоб мене обібрати,

достатньо буде й того, що я мав справу з його братом Джоном. Краще мені поки що не

потрапляти на очі королю.

І підхопивши Ребекку, він поспіхом повів її з поля герцю до приготованих нош

і щасливо прибув із нею в будинок рабина Натана Бен Ізраїля.

Таким чином єврейка, доля якої цього дня мала для всіх найбільший інтерес, зникла,

ніким не помічена, і загальна увага була прикута тепер до Чорного Лицаря. Натовп гучно

і старанно кричав: «Многая літа Ричарду Левине Серце! Геть тамплієрів!»

— Незважаючи на ці гучні вияви вірнопідданських почуттів, — зауважив Айвенго,

звертаючись до графа Ессекського, — добре, що король виявив передбачливість і викликав

тебе, шляхетний графе, і загін твоїх воїнів.

Граф Ессекський посміхнувся і похитав головою.

— Доблесний Айвенго, — мовив він, — ти так добре знаєш нашого володаря, та все ж

запідозрив його в мудрій обережності! Я просто прямував до Йорка, де, з чуток, принц

Джон зосередив свої сили, і цілком випадково зустрівся з королем. Як справжній

мандрівний лицар, наш Ричард мчав сюди, бо прагнув особисто вирішити долю двобою

і цим покласти край історії єврейки і тамплієра. Я зі своїм загоном пішов за ним майже

проти його волі.

— А які новини з Йорка, хоробрий графе? — запитав Айвенго.— Бунтівники чекають

на нас там?

— Не більше, ніж грудневі сніги чекають липневого сонця, — відповів граф.— Вони

розбіглися! І як ти гадаєш, хто поспішив привезти нам цю звістку? Сам принц Джон

власною персоною.

— Зрадник! Невдячний, зухвалий зрадник! — вигукнув Айвенго.— То Ричард наказав

його ув’язнити?

— О, він його так прийняв, неначе зустрівся з ним після полювання! — сказав __________граф.—

Вказав на мене і на наших воїнів і каже йому: «Ось бачиш, брате, зі мною тут сердиті

вояки, то ти їдь краще до матінки, передай їй мою синівську любов і пошану і залишайся

біля неї, поки не втихомириться розбурханий розум людей».

— І це все? — запитав Айвенго.— Як не сказати, що таким милостивим поводженням

король сам напрошується на зраду.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 397

— Саме так, — відповів Ессекс.— Але ж можна сказати й те, що людина сама

напрошується на смерть, приймаючи битву, коли у неї ще не зажила небезпечна рана.

— Вибачаю тобі насмішку, графе, — сказав Айвенго, — але пам’ятай, що я ризикував

лише власним життям, а Ричард — благом цілого королівства.

— Той, хто легковажно ставиться до свого блага, рідко вирізняється турботою про

інших, — заперечив Ессекс.— Проте їдьмо швидше до замку, тому що Ричард задумав як

приклад покарати деяких другорядних членів змови, дарма що відпустив найголовнішого

призвідника.

З судового слідства, що відбулося потім і було занесене в рукописний літопис,

з’ясувалося, що Моріс де Брасі втік за море і вступив на службу до Філіпа, короля

Франції, що Філіп Мальвуазен і його брат Альберт, пресептор Темплстоу, були страчені,

що Вальдемар Фіцурс, який був душею змови, відбувся вигнанням з Англії, а принц

Джон, на користь якого ця змова й була замислена, не отримав навіть догани від свого

щиросердого брата. Втім, ніхто не пошкодував про долю обох Мальвуазенів: їхня кара

була цілком заслуженою, адже вони не раз виявляли двоєдушність, жорстокість

і деспотизм.

Невдовзі після двобою в Темплстоу Седрика Сакса запросили до двору Ричарда; своєю

тимчасовою столицею король зробив у цей час місто Йорк, щоб особисто сприяти

заспокоєнню провінцій, де найсильніше позначилися підступи його брата Джона.

Отримавши запрошення, Седрик спочатку бурчав і злився, проте скорився. Насправді

повернення Ричарда поклало край будь-яким сподіванням на відновлення саксонської

династії на англійському престолі, бо кого б саксонська партія не виставила своїм

кандидатом, у разі міжусобної війни вона не мала б жодних шансів на успіх при тій

надзвичайній популярності, яку мав Ричард, котрого всі любили за його особисті якості

і бойову славу, незважаючи на те, що він правив державою, виявляючи примхливу

легковажність і був то надмірно поблажливий, то вкрай суворий, майже деспотичний.

Крім того, навіть Седрик змушений був визнати, що його проект шлюбу Ровени

з Ательстаном для об’єднання саксів остаточно провалився, оскільки зацікавлені сторони

рішуче чинили йому опір. Він абсолютно не очікував такої розв’язки — навіть тоді, коли

наречений і наречена ясно і відверто висловилися проти цього союзу; Седрик ніяк не міг

повірити, щоб дві особи королівської крові могли з особистих міркувань відмовлятися від

шлюбу, такого необхідного для добробуту нації. Проте це був незаперечний факт: Ровена

завжди виказувала неприхильність до Ательстана, а зараз і Ательстан не менш рішуче

заявив: нізащо більше не свататиметься до Ровени. Перед такими перешкодами змушена

була відступити навіть затята впертість, від природи властива Седрику, оскільки йому

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 398

доводилося насильно тягнути під вінець двох людей, які вперто чинили опір. Він, утім,

спробував іще раз провести рішучий натиск на Ательстана. Але приїхавши до нього,

Седрик застав цього воскреслого нащадка саксонських королів захопленим війною

з місцевим духівництвом.

Після всіх смертельних погроз абатові святого Едмунда дух мстивості, мабуть,

полишив Ательстана, чи то тому, що сам він був за природою дуже ледачим

і благодушним, чи то поступаючись проханням матері, леді Едити, котра, як більшість

пані того часу, була шанувальницею духовних осіб. Він обмежився триденним

ув’язненням абата і всієї монастирської братії в підвалах замку Конінгсбург на

наймізерніших харчах. За таку жорстокість абат пригрозив йому відлученням від церкви

і склав довгий перелік шлункових і кишкових хвороб, нажитих ним і його ченцями

внаслідок пережитого свавілля і незаконного утримання у в’язниці.

Седрик застав свого друга Ательстана таким поглиненим цим протиборством

і пошуками засобів до оборони проти переслідувань духівництва, що ні про що інше він

і думати не хотів. Коли ж вимовлене було ім’я Ровени, шляхетний Ательстан попросив

дозволу перехилити за її здоров’я повний кубок і висловив побажання, щоб вона швидше

взяла шлюб із його родичем Вілфредом. Було очевидно, що з Ательстаном нічого не

можна було вдіяти.

Отже, до досягнення мети, якої прагнули закохані, залишалося тільки дві перешкоди:

упертість Седрика і його упередження проти норманської династії. Перше з цих почуттів

поступово м’якшало під впливом ніжності його вихованки і тієї гордості, яку він не міг не

відчувати, споглядаючи славу свого сина. До того ж його тішила думка про споріднення

з домом Альфреда, якщо нащадок Едуарда Сповідальника рішуче відмовився від цієї

честі.

Огида Седрика до королів норманської крові також починала слабшати. З одного боку,

він ясно бачив, що позбавити Англію нової династії не було жодної змоги, а таке

переконання значно сприяє визнанню правлячого короля. З іншого боку, король Ри-чард

виявляв до нього особисто велику увагу, щиро насолоджувався різким гумором Седрика і,

за свідченням тієї ж рукописної хроніки, зумів так зачарувати шляхетного Сакса, що не

минуло й тижня з дня його приїзду до двору, як він дав згоду на шлюб своєї вихованки

леді Ровени з сином своїм Вілфредом Айвенго.

Весілля нашого героя святкували у найвеличнішому з храмів — в кафедральному

соборі міста Йорка. Сам король був присутній на весіллі, і судячи з уваги, яку __________він

приділив у цьому і в багатьох інших випадках доти гнобленим і приниженим саксам, вони

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 399

побачили, що мирними засобами могли досягти набагато більших успіхів, ніж у результаті

ненадійних перемогу міжусобній війні.

Церемонія одруження пройшла зі всією пишністю, якої римські прелати вміють надати

своїм торжествам.

Гурт, по-святковому одягнений, виконував роль зброєносця при молодому господареві,

якому він так віддано служив; тут-таки був і самовідданий Вамба в новому ковпаку

з чудовим набором срібних дзвіночків. Гурт і Вамба разом із Вілфредом пережили лихо

й небезпеку, а тому мали повне право розділити з ним його щастя.

Але крім домашнього почту, на цьому пишному весіллі були присутні безліч знатних

норманів і саксонських шляхтичів, нижчі класи, що вітали в союзі цієї пари запоруку

майбутнього миру і злагоди двох племен; відтоді ці ворогуючі племена злилися і втратили

свої відмінності. Седрик дожив до початку цього злиття, бо у міру того як обидві

національності зустрічалися в суспільстві й укладали між собою шлюбні союзи, нормани

стримували власну пиху, а сакси втрачали свою неотесаність. Втім, та змішана мова, яку

нині ми називаємо англійською, остаточно ввійшла у вжиток при лондонському дворі

лише за царювання Едуарда III; і в той-таки час, вочевидь, зникли останні сліди ворожнечі

між норманами й саксами.

Минуло два дні після щасливого одруження, і леді Ровена сиділа в своїй кімнаті, коли

Ельгіта доповіла їй, що якась дівчина просить дозволу поговорити з нею без свідків.

Ровена здивувалася, подумала, повагалася, але цікавість перемогла, і вона наказала

просити дівчину до себе.

Увійшла дівчина, висока на зріст і шляхетної зовнішності. Довге біле покривало радше

відтіняло, ніж приховувало витонченість її стану і величаву поставу. Манери її були

шанобливі, але без будь-якого остраху і бажання здобути прихильність. Ровена була

завжди рада прийти на допомогу і виявити увагу до почуттів інших. Вона підвелася

і хотіла взяти гостю за руку та підвести її до крісла, але та озирнулася на Ельгіту і ще раз

попросила про дозвіл поговорити з леді Ровеною наодинці. Тільки-но Ельгіта пішла (що

зробила дуже неохоче), чарівна відвідувачка, на велике здивування леді Айвенго,

прихилила коліно, притисла обидві руки до свого чола і, схилившись до підлоги,

поцілувала край вишитого одягу Ровени, незважаючи на її спротив.

— Що це означає? — запитала здивована Ровена.— Чому ви мене так незвично

вшановуєте?

— Тому що вам, леді Айвенго, я можу законно і гідно вручити подяку, якою

зобов’язана Вілфреду Айвенго, — відповіла Ребекка, підвівшись і знову сповнившись

гідності та спокою.— Вибачите, що я наважилася вшанувати вас так, як це заведено

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 400

в мого народу. Я та нещасна єврейка, для порятунку якої ваш чоловік ризикував життям

на полі герцю в Темплстоу, коли все було проти нього.

— Люб’язна дівчино, — сказала Ровена, — того дня Вілфред Айвенго лише в незначній

мірі відплатив вам за невсипущий догляд і лікування його ран, коли з ним сталося таке

нещастя. Скажіть, чи не можемо він і я ще чимось бути вам корисними?

— Ні, — спокійно відповіла Ребекка, — я лише попрошу вас передати йому на

прощання мою вдячність і мої найщиріші побажання.

— Хіба ви виїжджаєте з Англії? — запитала Ровена, досі не зовсім отямившись від

здивування, спричиненого такими незвичайними відвідинами.

— Виїжджаю__________, міледі, ще до кінця цього місяця. У мого батька є брат, який

користується особливою прихильністю Мухаммеда Боабдила, короля гранадського. Туди

ми й переїдемо і житимемо там спокійно і без образ, сплативши данину, яку мусульмани

стягують з людей нашого племені.

— Хіба в Англії ви не маєте такої безпеки? — сказала Ровена.— Мій чоловік має ласку

в короля, та й сам король — людина справедлива і щиросерда.

— У цьому я не маю сумнівів, леді, — мовила Ребекка, — але англійці — жорстоке

плем’я. Вони вічно воюють із сусідами або між собою, безжальні й ладні потяти одне

одного мечем. Небезпечно жити серед них дітям нашого племені. У цій країні воєн

і кровопролиття, оточеній ворогуючими сусідами і змученій внутрішніми розбратами,

мандрівний Ізраїль не може сподіватися на відпочинок і спокій.

— Але тобі, — сказала Ровена, — тобі самій, поза сумнівом, нічого не слід побоюватися.

Хіба ти не сиділа біля ліжка пораненого Вілфреда Айвенго, — вела вона далі

з наростаючою гарячністю, — тобі нічого боятися в Англії, де й сакси і нормани

навперебій шануватимуть тебе.

— Ваша мова, леді, приємна, — мовила Ребекка, — а твої наміри ще кращі. Але це

неможливо: бездонна прірва пролягає між нами. Наше виховання, наші вірування ані вам,

ані нам не дозволяють переступити через цю прірву. Прощавайте, але перш ніж я піду,

зробіть мені одну ласку. Флер нареченої приховує ваше обличчя; дайте мені змогу

побачити риси, уславлені чутками.

— Вони навряд чи такі, щоб варто було на них дивитися, — сказала Ровена, — але

в надії, що й ти зробиш те ж саме, я відкину флер.

Вона відхилила флер і чи то від усвідомлення своєї краси, чи від соромливості

зашарілася так сильно, що її щоки, чоло, шия й груди вкрилися рум’янцем. Ребекка також

спалахнула, та лише на мить. За хвилину вона оволоділа своїми почуттями, і фарба зникла

з її обличчя, як змінює колір яскраво-червона хмара, коли сонце сідає за пруг.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 401

— Леді, — зронила вона, — ваше обличчя, на яке ви дозволили мені поглянути, довго

житиме в моїй пам’яті. У ньому переважають лагідність і щирість, а якщо серед цих

прекрасних якостей можна знайти відтінок світської гордовитості чи пихи, то чи ж можна

звинувачувати плоть земну в тому, що вона наділена земними властивостями? Довго

я згадуватиму ваше обличчя і дякуватиму Господу за те, що полишаю свого шляхетного

рятівника в союзі з тією…

Очі її наповнилися слізьми, і вона замовкла, потім швидко обтерла їх і на тривожні

розпитування Ровени відповіла:

— Ні, я здорова, леді, зовсім здорова. Але серце моє переповнюється жалем при спогаді

про Торкілстон і герць у Темплстоу. Прощавайте! Я не виконала ще однієї, найменш

значущої частини свого обов’язку. Прийміть цю скриньку і не дивуйтеся з того, що

знайдете в ній.

Ровена відкрила невеличку скриньку в срібній оправі й побачила коштовне намисто

і сережки з діамантами.

— Це неможливо, — мовила вона, віддаючи Ребецці скриньку.— Я не можу прийняти

такий дорогоцінний подарунок.

— Залиште його у себе, леді, — сказала Ребекка.— Ви маєте владу, знатність, вплив; ми

ж маємо лише багатство — джерело нашої сили, а також і нашої слабкості. Ціною цих

брязкалець, нехай би вони були і вдесятеро дорожчі, не купиш і половини того, чого ви

досягнете, вимовивши одне слово. Отже для вас це подарунок не особливо цінний, а для

мене, якщо я розлучаюся з ними, і поготів. Дозвольте мені вважати, що ви не такої

жахливої думки про мій народ, як ваші простолюдини. Невже вам здається, що я ціную ці

блискучі камінчики більше, ніж свою свободу? Або що мій батько вважає їх дорожчими за

честь своєї єдиної дочки? Візьміть їх, леді. Мені вони зовсім не потрібні. Я ніколи більше

не носитиму коштовностей.

— То ти нещасна? — запитала Ровена, вражена тоном, яким Ребекка вимовила останні

слова.— О, залишайся у нас! Праведні наставники зуміють переконати вас відмовитися

від вашої хибної віри, а я буду тобі замість сестри.

— Ні, леді, — відповіла Ребекка з тим самим спокійним смутком, — це неможливо. Не

можу я міняти віру батьків моїх, як змінюю одяг залежно від клімату тієї країни, де

збираюся оселитися. А нещасною не буду. Той, кому я подарую залишок свого життя,

розрадить мене, якщо я виконаю Його волю.

— Отже, й у вас є монастирі, й ти хочеш сховатися в одному з них? — запитала Ровена.

— Ні, леді, — відповіла єврейка, — але в нашому народі від часів Авраама і до наших

днів завжди були жінки, які присвячували свої думки Богові, а справи — подвигам любові

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 402

до людей. Вони доглядають за хворими, годують голодних, допомагають бідним.

І Ребекка робитиме те ж саме. Скажіть це своєму господареві, якщо так станеться, що він

запитає про долю тієї, яку врятував від смерті.

Голос Ребекки мимоволі задрижав, і в ньому почулася така ніжність, яка виявила щось

більше, ніж вона хотіла висловити. Дівчина поквапилася попрощатися з Ровеною.

— Прощавайте, — сказала Ребекка, — нехай той, хто створив і юдеїв, і християн,

обсипле вас усіма благами життя. Корабель, на якому ми відпливаємо звідси, підніме якір,

щойно ми дістанемося гавані.

Вона тихо вислизнула з кімнати, залишивши Ровену в такому здивуванні, неначе їй

явилася якась примара. Прекрасна саксонка не забула розповісти про цю надзвичайну

відвідувачку своєму чоловікові, на якого розповідь не справила глибокого враження.

Айвенго довго і щасливо жив із Ровеною, бо з ранньої юності їх зв’язувало взаємне

кохання. І кохали вони одне одного ще більше тому, що подолали стільки перепон на

шляху до свого шлюбу. Але ризиковано було б допитуватися, чи не спадала йому на

думку згадка про красу і великодушність Ребекки набагато частіше, ніж це могло

сподобатися вродливій спадкоємиці Альфреда.

Айвенго успішно служив при Ричарді і, як і раніше, користувався милістю короля.

Ймовірно, він досяг би найвищих почестей, якби тому не зашкодила дочасна смерть

Левиного Серця, який поліг біля замку Шалю поблизу Ліможа. З кончиною цього

великодушного, але необачного і романтичного монарха загинули всі честолюбні мрії

і прагнення Вілфреда Айвенго. А що ж до самого Ричарда, то тут дуже доречні рядки, які

написав Джонсон1 про шведського короля Карла:

В краї далекі доля завела,

Чужа рука життя його взяла,

Та й досі світ страшить його ім’я, —

Не без моралі розповідь моя.

1__