Макдональд

Прибули Вілфред Айвенго верхи на кобилі ботольфського абата, і Гурт на бойовому

коні, який належав самому лицареві. Великим було здивування Вілфреда, коли він

побачив свого монарха забризканим кров’ю, а на галявині довкола нього шестеро чи

семеро убитих чоловіків. Не менше здивувало його й те, що Ричарда оточила така безліч

людей, схожих на вільних йоменів, тобто на розбійників, а в лісі це був досить

небезпечний почет для короля. Айвенго не знав, як йому слід поводитися з Ричардом: як із

королем чи як із мандрівним Чорним Лицарем. Король поквапився прийти йому на

допомогу.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 376

— Нічого не бійся, Вілфреде, — сказав він, — тут можеш визнавати мене Ричардом

Плантагенетом, тому що, як бачиш, я оточений вірними англійськими серцями, хоча вони

трішки й збилися з гостинця на манівці, завдячуючи своїй гарячій англійській крові. На

нас напали зрадники, і лише завдяки цим відважним парубкам зрада знайшла законне

покарання. А втім, мені лише зараз спало на думку, що ти теж зрадник, — додав Ричард

усміхаючись, — і то найнепокірніший. Чи не ми рішуче заборонили тобі виїжджати

з абатства святого Ботольфа, поки не загоїться твоя рана?

— Вона загоїлася, — мовив Айвенго, — залишилася хіба подряпина. Але навіщо,

навіщо, шляхетний володарю, ви змушуєте тужити серця вірних слуг і наражаєте на

небезпеку життя ваше, здійснюючи самотні поїздки і вплутуючись у пригоди, ніби ваше

життя не має більшої ціни, ніж життя простого мандрівного лицаря, який цінує лише те,

що може добути мечем і списом!

— А Ричард Плантагенет і не шукає іншої слави, — відповів король, — йому

найдорожча та слава, яку він здобуває своїм мечем і списом. Так, Ричард Плантагенет

більше пишається перемогою, вирваною сам-на-сам своєю твердою рукою і мечем, ніж

завойованою на чолі стотисячного війська.

— Але подумайте про ваше королівство, володарю, — сказав Айвенго, — вашому

королівству загрожує розпад і міжусобна війна, а вашим підданим — тисячі бід, якщо

вони залишаться без свого монарха через одну з тих сутичок, в які вам кортить втручатися

щодня, на кшталт тієї, з якої ви щойно врятувалися.

— Он як, моє королівство, мої піддані? — нетерпляче вигукнув Ричард.— Можу

сказати, сер Вілфред, що коли я й роблю дурниці, то мої піддані платять мені тим самим.

Наприклад, є у мене вірний слуга Вілфред Айвенго, який не слухається моїх наказів, проте

дозволяє собі виносити догани своєму королеві за те, що король натомість не

дослухається до його порад. Хто з нас має більше приводів докоряти другому? Ну, пробач

мене, мій відданий Вілфреде. Я недаремно приховував своє перебування тут. Якийсь час

мені необхідно залишатися безвісним, як я вже пояснив тобі вчора в абатстві святого

Ботольфа. Це потрібно для того, щоб дати час моїм друзям і вірним васалам зібрати свої

дружини. Бо на той час, коли всім стане відомо, що Ричард повернувся, він повинен мати

таке військо, щоб одразу налякати ворогів і придушити спланований заколот, не оголивши

меча. Мине ще доба, перш ніж Естотвіл і Богун наберуть достатньо сил, щоб вирушити на

Йорк. Спочатку потрібно отримати звістку з півдня — від Солзбері та від Бошана

з графства Ворикшир, а потім ще з півночі — від Малтона й Персі. Тим часом лорд

канцлер повинен заручитися підтримкою Лондона. Раптова моя поява може наразити мене

на таку небезпеку, від якої не захистить мене і власний добрий меч, навіть у спілці

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 377

з влучними стрілами відважного Робіна, палицею брата Тука і мисливським рогом мого

мудрого Вамби.

Вілфред вклонився з покірним виглядом. Він знав, що даремно було боротися з духом

молодецького лицарства, що так часто підштовхував його володаря до небезпек, яких той

легко міг уникнути. Тому юний лицар зітхнув і промовчав, а Ричард, дуже задоволений,

що змусив його замовкнути, хоча й відчував у душі справедливість його докорів, завів

розмову з Робіном Гудом.

— А що, розбійницький королю, — сказав Ричард, — чи не знайдеться у вас чогось

попоїсти братові королю? Ці зрадники змусили мене потрудитися, і я зголоднів.

— Якщо ваша величність, — сказав Робін, — іще раз пошанує своєю присутністю одне

зі збірних місць дружини Робіна Гуда, дичини нам не забракне. Знайдуться і кухоль

доброго елю, і кубок досить пристойного вина як приправа до їжі.

Розбійник пішов уперед, вказуючи дорогу, а веселий король рушив за ним, імовірно

передбачаючи більше задоволення від майбутньої трапези з Робіном Гудом і його

лісовими товаришами, ніж від пишного бенкету за королівським столом серед блискучого

почту. Ричард Левине Серце нічого так не любив, як заводити нові знайомства і пускатися

в несподівані пригоди; якщо при цьому на шляху була серйозна небезпека, для нього було

найвищою насолодою здолати її. Король, наділений левиним серцем, був зразком лицаря,

який здійснює блискучі, але марні звитяги, що описуються в романах того часу; слава,

здобута власною доблестю, була для нього набагато дорожчою за ту, якої він міг би

набути мудрістю і правильною політикою свого правління.

Зате тепер, у компанії випадкових супутників, Ричард почувався дуже добре. У тіні

величезного дуба нашвидку була приготована проста трапеза для англійського короля,

оточеного людьми, які порушували закони його держави, але в цю хвилину були

охоронцями, які водночас служили йому і придворним почтом. Веселий монарх не більше

за інших надавав значення своєму високому титулу, сміявся, жартував і перехиляв повні

кубки.

Проте природжений здоровий глузд Робіна Гуда вселив йому бажання швидше

покінчити з цією гулянкою, поки ніщо ще не порушило загальної злагоди, тим більше що

він бачив, як спохмурнів і почав хвилюватися Вілфред Айвенго.

— Я маю ризикувати щойно отриманим прощенням і милістю короля, — задумливо

мовив Робін Гуд.— Але, присягаюся святим Христофором, на все воля Божа. Гей,

Скетлоку, спробуй стати он там, за кущами, і просурмити мені норманський сигнал. Та

жвавіше, бо стережися!..

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 378

Скетлок виконав веління свого ватажка, і не минуло й п’ятьох хвилин, як усі

бенкетники зірвалися зі своїх місць від звуку його ріжка.

— Це сигнал Мальвуазена, — гукнув Мірошник, стрепенувшись і хапаючись за свій

лук.

За декілька хвилин лісове військо було приведене в бойову готовність. Робін Гуд

розіслав людей врізнобіч, ніби на розвідку, і коли переконався, що всі розійшлися

і трапеза закінчилася, підійшов до Ричарда, який устиг озброїтися з голови до ніг, і,

ставши перед ним на коліно, попросив короля пробачити його.

— За що ще? — роздратовано запитав Ричард.— Здається, ми вже оголосили тобі

прощення за всі минулі провини.

— Той ріг, який ми чули, належав не Мальвуазену: це я сам велів сурмити з метою

припинити бенкет, оскільки вважаю, що він відбере у вас дорогоцінні години, потрібні для

інших, важливіших справ.

Сказавши це, Робін підвівся на рівні ноги, схрестив руки на грудях і з виразом радше

шанобливим, ніж покірним, чекав, що скаже йому король. Видно було, що він усвідомлює

провину, але все-таки переконаний у чистоті своїх намірів. Гнівом запалали щоки

Ричарда, але це був лише хвилинний спалах, і відчуття справедливості негайно взяло гору

над ним.

— Шервудському королю стало шкода своєї дичини і вина для короля Англії, — сказав

Ричард.— Ну гаразд, сміливий Робіне! Коли приїдеш до мене в гості до веселого Лондона,

сподіваюся__________, я буду менш скупим господарем. А втім, ти добре вчинив. Ну, то на коней

і в дорогу! Вілфред уже цілу годину знемагає від нетерплячки… Ну що ж, панове,

в дорогу.

Робін Гуд доповів Ричарду, що надіслав у напрямку Конінгсбурга загін, який відразу ж

попередить їх, якщо в дорозі зустріне якусь засідку. Але імовірно, що шлях туди цілком

безпечний. В іншому разі їх вчасно попередять про небезпеку і вони зможуть відступити

і з’єднатися з сильним загоном стрільців, на чолі яких він сам вирушить у тому ж

напрямку.

Така увага до його безпеки вразила Ричарда і розсіяла рештки образ на хитрість, якою

ватажок розбійників змусив його вирушити в дорогу. Він ще раз простягнув руку Робіну

Гуду, підтвердив запевнення в повному прощенні за минуле і в своєму благоволінні

в майбутньому, а також висловив тверду рішучість обмежити свавілля в застосуванні

лісових законів, під тиском яких так багато англійських йоменів перетворилися на

бунтівників.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 379

Прогноз розбійника збувся: король у супроводі Айвенго, Гурта і Вамби без всякої

перешкоди проїхав по наміченій дорозі і ще завидна досяг замку Конінгсбург.

Навряд чи знайдеш в Англії місцевість, красивішу за околиці цієї стародавньої

твердині. Серед пагорбів, розташованих амфітеатром, протікає тиха, спокійна річка Дон,

оторочена лісами упереміж із обробленими нивами. На горі, над самою річкою,

підноситься оточений міцними мурами і глибокими ровами старовинний замок,

саксонська назва якого показує, що до завоювання норманами тут була резиденція

англійських королів. Зовнішні кріпосні стіни, ймовірно, були збудовані норманами, але

головна будівля має сліди глибокої старовини. Вона стоїть на пагорбі, у внутрішньому

дворі, а стіни її утворюють повний круг не більше двадцяти п’ятьох футів у діаметрі.

Мури надзвичайно товсті і підперті, чи то пак захищені із зовнішнього боку шістьма

величезними колонами. Ці масивні колони, широкі біля підніжжя, звужуються догори; на

верхівках вони порожнисті і утворюють свого роду башточки, що сполучаються

з внутрішньою частиною будівлі. У часи Ричарда довкола цієї незграбної, але величної

будівлі ще не було кам’яних стін.

Коли Ричард і його почет під’їхали, великий чорний прапор, піднятий на верхівці

головної башти, сповіщав проте, що похоронні торжества досі тривають і тіло господаря

будинку ще не поховане. На цьому прапорі не було жодних емблем, що вказували б на

походження і звання покійного. У той час герби лише починали входити у вжиток серед

норманів, а сакси й зовсім не знали про них. Але над ворітьми висів інший прапор — із

зображенням білого коня, що слугувало вказівкою на національність і знатне походження

померлого, оскільки це був прапор Генгіста і його саксонських воїнів.

Довкола замку панувало надзвичайне пожвавлення. Похоронні торжества

супроводжувалися тоді щедрим пригощанням не лише близьких родичів покійного і його

васалів, але й усіх випадкових перехожих. Тому натовп людей без упину спускався

і піднімався горою, на якій стояв замок. Коли ж король і його супутники в’їхали через

розчинені навстіж ворота в двір замку, перед їхніми очима постала картина, що зовсім не

в’язалася з похмурим поховальним обрядом. В одному кутку за огорожею кухарі смажили

бика і тлустих овець, в іншому стояли відкриті діжки з пивом, надані в повне

розпорядження перехожих. І повсюди юрмилися невеликі купки людей всілякого звання,

які поїдали щедре частування і запивали його домашнім пивом.

Зрозуміло, що жебраки совалися по всьому двору упереміж із солдатами, які

повернулися, за їхніми словами, з Палестини. Купці розкладали тут свої товари; бродячі

майстри розпитували про роботу; тут були різні мандрівники, набожні люди, самозвані

ченці, саксонські менестрелі і вельські барди, які мурмотіли молитви і видобували непевні

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 380

звуки зі своїх арф, шестиструнних скрипок і гітар. Один прославляв Ательстана

в сумному панегірику, інший співав пісню про його родовід, перераховуючи складні імена

його шляхетних пращурів. Не бракувало штукарів і скоморохів; їхні вистави в такому

місці і з такого приводу нікому не здавалися недоречними або неслушними. Щодо цього

погляди саксів вирізнялися надзвичайною простотою. Якщо людина з горя захотіла

їсти — ось їй їжа, якщо захотіла пити — ось напої, а якщо її розбирає туга — ось

і розваги. І гості всім цим користувалися без найменших вагань. Але час від часу, ніби

згадуючи, задля чого вони сюди з’явилися, всі чоловіки починали стогнати, а жінки (їх

теж було чимало) волати і гучно голосити.

Таким було видовище, яке постало перед очима Ричарда та його супутників при вході

до замку Конінгсбург. Дворецький, або сенешаль, не зважав на гостей нижчого звання, що

безупинно приходили і йшли, втручаючись у справу лише в тому разі, коли треба було

наводити лад. Проте він був мимоволі вражений зовнішністю короля і Айвенго, обличчя

якого здалося йому добре знайомим. До того ж поява лицарів була досить нечастим

випадком на саксонських торжествах і вважалася великою честю для родини. Ця важлива

особа в траурному вбранні і з білим жезлом у руці ступила вперед і розчистила серед

різношерстого натовпу біля входу в башту дорогу для Ричарда та Айвенго.