Розділ XXXIX

О діво, в тебе серце гонорове,

Але і в мене гонор є здоровий.

А. Сьюард «Пісня»

Надвечір того дня, коли відбувався суд над Ребеккою (якщо тільки можна це назвати

судом), хтось тихо постукав у двері її темниці. Але вона не озвалася, бо була зайнята

читанням вечірніх молитов, які закінчила співом гімну; ми спробуємо навести його

в перекладі:

Ізраїль, обраний народ,

Із дому рабства утікав,

А Бог попереду на крок

Вогнем дорогу прокладав.

Удень жагучі язики

Лизали підчерев’я хмар,

Вночі Аравії піски

Вогненний віддавали жар.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 359

Сурмили сурми голосні,

І гімн із тисяч вуст летів —

Війни священної пісні,

Дочок Сіону гордий спів…

…Вже не чатуєш Ти з небес

Синів Сіону мандрівних:

Забули пращури Тебе,

Ти ж, Господи, забув про них.

Але, незримий багатьом,

В годину ранішньої мли

Ти хмарою, немов щитом,

Зрадливий промінь затули.

Коли ж юдеїв на стезі

Підстереже буремна ніч,

Грімницею в тяжкій руці

Ти не карай своїх синів.

У вавилонських бурчаків

Лишились арфи золоті,

І згаснув пломінь вівтарів,

І сурми стихнули святі.

Бо Ти сказав суворо нам:

Криваву жертву не прийму —

Щоб Мій успадкувати храм,

Гординю в серці погамуй.

Коли звуки цього гімну завмерли, в двері знову обережно постукали.

— Увійди, — відгукнулася Ребекка, — коли друг ти мені, а якщо ворог — не в моїй волі

заборонити тобі увійти.

— Це я, — сказав Бріан де Буагільбер, заходячи, — а чи друг я, чи ворог, це залежатиме

від того, чим скінчиться наше побачення.

Стривожена появою людини, нестримну пристрасть якої вона вважала головною

причиною свого лиха, Ребекка позадкувала зі схвильованим і недовірливим, але далеко не

боязким виглядом, який показував, що вона вирішила триматися від свого кривдника

якнайдалі і ні за що не здаватися.

— У тебе немає причин боятися мене, Ребекко, — вів далі тамплієр, — або, вірніше, тобі

нічого боятися мене тепер.

— Я й не боюся, сер лицар, — відповіла Ребекка, хоча пришвидшене дихання не

узгоджувалося з героїзмом цих слів.— Віра моя міцна, і я вас не боюся.

— Та й чого тобі побоюватися? — підтвердив Буагільбер серйозно.— Мої колишні

божевільні пориви тепер тобі не страшні. За дверима стоїть варта, над якою я не маю

влади. Вони поведуть тебе на страту, Ребекко. Але доти вони нікому не дозволять

образити тебе, навіть мені, якби моє безумство, — адже це справді безумство, — ще раз

спонукало мене до цього.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 360

— Слава моєму Богові, — сказала єврейка.— Смерть найменше мене лякає в цьому

прихистку злості.

— Так, мабуть, — погодився тамплієр, — думка про смерть не повинна страхати тверду

душу, коли шлях до неї відкривається раптово. Мене не лякає удар списа або меча, тобі ж

стрибок із висоти башти або удар кинджала не страшні в порівнянні з тим, що кожен із

нас вважає ганьбою. Завваж, я кажу за нас обох. Цілком можливо, що мої поняття про

честь так само безглузді, як і твої, Ребекко, проте ми обоє зуміємо померти за них.

— Нещасна ти людина! — вигукнула Ребекка.— Невже ти приречений ризикувати

життям через віру, якої не визнає твій здоровий глузд? Адже це все одно, що віддавати

свої скарби за те, що не може замінити хліба.

— Зупинись, — сказав тамплієр, — тепер марні такі міркування. Ти приречена померти

смертю повільною, в жахливих тортурах і стражданнях, яку присуджують за те, що

диявольське святенництво цих людей називає твоїм злочином.

— А кому ж, — заперечила Ребекка, — якщо така буде моя доля, кому ж я маю

завдячувати?

— Не вважай, — сказав тамплієр, — що я був винен у цьому. Я власними грудьми

оборонив би тебе від цієї небезпеки, як захищав тебе від стріл.

— То чого ж ти хочеш, сер лицар? — запитала єврейка.— Кажи прямо, якщо ти

прийшов не для того, щоб помилуватися завданим тобою болем, кажи. А потім, зроби

ласку, залиш мене. Перехід від часу до вічності короткий, але страшний, а мені

залишається так мало годин, щоб приготуватися до нього.

— Терпіння, Ребекко! — сказав тамплієр.— Жоден народ не вміє скорятися часу так, як

твій, і, скоряючись йому, вести свій човен, використовуючи навіть супротивні вітри.

— У недобру годину навчився Ізраїль такому сумному мистецтву, — мовила Ребекка.—

Але людське серце під впливом нещасть стає податливим, як тверда сталь під дією вогню,

а той, хто перестав бути вільним громадянином рідної країни, мимоволі повинен гнути

шию перед іноземцями. Таке прокляття, що тяжіє над нами, сер лицар, заслужене нашими

гріхами і гріхами батьків наших. Але ви, ви, хто звеличив свою свободу як право

первородства, наскільки ж глибша ваша ганьба, коли всупереч вашим власним

переконанням ви принижуєтеся до потурання забобонам інших людей!

— У твоїх словах є гірка правда, Ребекко, — сказав Буагільбер, — але я прийшов не за

тим, щоб обмінюватися з тобою докорами. Ти пам’ятаєш клаптик пергаменту, на якому

була написана порада просити захисника?

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 361

— Коротке відстрочення страти, і нічого більше, — відповіла Ребекка.— Не багато

користі мені від цього; і невже нічого іншого ти не міг зробити для тієї, на чию голову

накликав стільки горя і нарешті привів на край могили?

— Ні, це далеко не все, що я мав намір зробити для тебе, — сказав Буагільбер.— Коли б

не прокляте втручання того старого нелюда і дурня Гудольрика, роль бійця за честь

ордену доручили б не пресептору, а одному з рядових лицарів. Тоді б я сам при першому

заклику бойової сурми з’явився на поле бою — під виглядом мандруючого лицаря,

шукача пригод — і зі зброєю в руках оголосив би себе твоїм захисником. І якби Бомануар

виставив проти мене не одного, а двох або трьох із присутніх братів, не сумніваюся, що

я кожного по черзі вибив би з сідла тим самим списом. От який я мав намір, Ребекко.

Я відстояв би твою невинність і від тебе самої сподівався б отримати винагороду за свою

перемогу.

— Усе це порожні балачки, сер лицар, — зітхнула Ребекка, — ти нахваляєшся тим, що

міг би зробити; проте ти вирішив, що зручніше діяти зовсім інакше. Ти прийняв мою

рукавичку. Значить, мій захисник — коли тільки для такої самотньої істоти, як я,

знайдеться захисник, — явившись на герць, має битися з тобою. А ти досі представляєшся

моїм другом і покровителем.

— Я й хочу бути твоїм другом і покровителем, — відповів тамплієр, — але подумай,

чим я при цьому ризикую або, краще сказати, на яку неславу неминуче наражаюсь. Тож не

засуджуй мене, якщо я поставлю деякі умови, перш ніж заради твого порятунку

пожертвую всім, що для мене було любим.

— Кажи, — мовила Ребекка, — я не розумію тебе.

— Якщо я не з’явлюся на герць, Ребекко, я позбудуся свого сану і доброго імені —

втрачу все, чим дихав досі: пошану моїх товаришів і надію успадкувати ту могутність, ту

владу, якою тепер володіє старий нелюд Лука де Бомануар і якою я скористався б зовсім

по-іншому. Така буде моя доля, якщо я не з’явлюся битися з твоїм захисником.

— До чого тепер всі ці пихаті промови та влесливі слова! — сказала Ребекка.— Ти мав

вибір: пролити кров неповинної жінки чи ризикувати своїми земними вигодами

і сподіваннями. Навіщо ти все це кажеш — твій вибір зроблено. До чого ти стільки разів

повторюєш одне й те саме?

— Для того, — відповів тамплієр, — щоб ти ясніше могла уявити собі долю, що чекає на

тебе.

— То переверни її іншим боком, — сказала єврейка, — що тоді буде?

— Якщо я виїду, — продовжував Буагільбер, — і покажуся на фатальному полі бою, ти

помреш повільною і болісною смертю, в таких тортурах, які призначені для грішників за

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 362

труною. Якщо ж я не з’явлюся, мене позбавлять лицарського звання, я буду зганьблений,

звинувачений у чаклунстві, в спілкуванні з невірними. Ребекко, я готовий усім

пожертвувати, — додав він, кидаючись до її ніг, — відмовлюся і від слави, і від величі, і від

влади, хоча вона вже майже в моїх руках, — все кину, аби ти сказала: «Буагільбере, будь

моїм коханим».

— Це безглуздо, сер лицар, — відповіла Ребекка, — Поспішай, їдь до регента, до

королеви матері, до принца Джона. З поваги до англійської корони вони не можуть

дозволити вашому великому магістру чинити таке свавілля. Цим ти можеш надати мені

справжнє заступництво, без усіляких жертв зі свого боку і не вимагаючи від мене жодних

винагород.

— Я не хочу мати з ними справи, — вигукнув він, хапаючись за поли її одягу, —

я звертаюся лише до тебе. Що ж змушує тебе робити такий вибір? Подумай, нехай я буду

хоч сам сатана, — адже смерть ще гірша за сатану, а мій суперник — смерть.

— Я не можу розсудити, що гірше, — сказала Ребекка, побоюючись занадто прогнівити

нестримного лицаря, але сповнена твердої рішучості не лише не приймати його

пропозицій, але й не вдавати прихильність до нього.— Будь же чоловіком, заклич на

допомогу свою віру. Якщо правда, що ваша віра навчає милосердю, якого у вас більше на

словах, ніж на ділі, позбав мене страшної смерті, не вимагаючи винагороди, яка

перетворила б твою великодушність на ниций торг.

— Ні! — вигукнув гордовитий тамплієр, підводячись.— Цим ти мене не обдуриш!

Якщо я відмовлюся від здобутої слави і від майбутніх почестей, я зроблю це лише заради

тебе, і ми врятуємося не інакше, як разом… Слухай, Ребекко, — заговорив він знову,

стишивши голосі — Англія, Європа — адже це не весь світ. Є й інші країни, де ми

можемо жити, і там я знайду простір для свого честолюбства. Поїдемо до Палестини.

Я прокладу нові шляхи до величі, — вів далі він, широко ступаючи кімнатою, — Європа

ще почує дзвінку ходу того, кого вигнала з-поміж своїх синів. І ти будеш царицею,

Ребекко. На горі Кармель поставимо ми той престол, який я завоюю своєю доблестю тобі,

і замість магістерського жезла у мене в руці буде царський скіпетр.

— Мрії, — мовила Ребекка, — лише __________мрії! Але якби й здійснилися вони, мені до них

немає діла. Якої б могутності ти не досяг, я не зможу розділити її з тобою. Для мене

любов до Ізраїлю і твердість у вірі так багато важать, що я не можу поважати чоловіка,

якщо він охоче зрікається батьківщини, розриває зв’язок із орденом, якому присягався

служити, і все це лише задля того, щоб задовольнити пристрасть до жінки чужого

племені. Не призначай плати за моє визволення, сер лицар, не продавай великодушного

подвигу — надай заступництво нещасній з одного лише милосердя, а не з особистих

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 363

вигод. Звернися до англійського престолу. Ричард почує мої молитви і звільнить мене від

жорстокості моїх мучителів.

— Нізащо, Ребекко, — відповів розлючений тамплієр.— Якщо вже я зречуся свого

ордену, то зроблю це заради тебе однієї! Але якщо ти відкинеш моє кохання, мої

честолюбні мрії залишаться зі мною. Я не дозволю ошукати себе! Схилити голову перед

Ричардом! Просити милості у цього гордого серця! Ніколи цього не буде, Ребекко! Орден

Храму в моїй особі не ляже до ніг Ричарда! Я можу відмовитися від ордену, але

принизитися або зрадити його — ніколи.

— Усі мої сподівання — на милість Божу, — сказала Ребекка, — люди, мабуть, не

допоможуть.

— Тож знай, — відповів тамплієр, — ти дуже горда, але і я теж гордий. Якщо я з’явлюся

на герць у повному бойовому озброєнні, ніякі земні помисли не перешкодять мені пустити

в хід всю мою силу, все моє мистецтво. Подумай, якою буде тоді твоя доля! Ні, Ребекко,

жінці не витримати думки про таку долю. Ти ще поступишся моїм бажанням!

— Буагільбере, — відповіла єврейка, — ти не знаєш жіночого серця або бачив лише

таких жінок, які втратили найкращі жіночі чесноти. Можу тебе запевнити, гордий лицарю,

що ні в одній із найстрашніших битв не виявляв ти такої мужності, яку виявляє жінка,

коли обов’язок або прихильність спонукають її до страждань. Я жінка, зніжена

вихованням, від природи боязка, я насилу витримую тілесні муки; та коли ми з тобою

з’явимося на фатальне поле бою, ти — битися, а я — на страту, я твердо переконана, що

моя відвага буде набагато вищою за твою. Прощавай, я не хочу більше витрачати слів на

тебе.

— Тож ми розлучаємося, — промовив тамплієр після хвилинного мовчання.— І навіщо

Бог допустив нас зустрітися на цьому світі! Чому ти не народилася від шляхетних батьків

і в християнській вірі! Присягаюся небесами, коли я дивлюся на тебе і думаю, де і коли

я тебе знову побачу, я починаю шкодувати, що не належу до твого племені знедолених.

Нехай би рука моя порпалася в скринях із шекелями, не відаючи ні списа, ні щита, гнув би

я спину перед дрібною знаттю і наводив би страх на одних лише боржників!.. Ось до чого

я дійшов, Ребекко, ось чого бажав би, аби бути ближчим до тебе в житті, щоб позбутися

тієї страшної ролі, яку повинен зіграти в твоїй смерті.

— Ти говориш про євреїв, яких зробили такими переслідування людей, схожих на

тебе.— відповіла Ребекка.— Гнів Божий вигнав євреїв з батьківщини, але працьовитість

відкрила їм єдиний шлях до влади й могутності, і на цьому шляху вони не знайшли

перешкод. Почитай стародавню історію ізраїльського народу і скажи: хіба ті люди, через

яких Єгова творив такі дива серед народів, були торгівцями й лихварями? Знай же, гордий

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 364

лицарю, що серед нас чимало є знатних імен, у порівнянні з якими ваші хвалені

дворянські прізвища, — все одно що гарбуз перед кедром. І є ще нащадки великого роду, є

й такі, які не осоромлять свого високого родоводу, і серед них буде дочка Ісака, сина

Адонікама. Прощавай!

— Я зачарований, присягаюся небесами! — сказав Буагільбер.— Мені починає

здаватися, що скелет, який давно з’їхав з глузду від старості, мав рацію, я не маю сили

розлучитися з тобою, ніби мене втримує якась надприродна сила. Прекрасне створіння! —

вів далі він, наближаючись до неї з великою пошаною.— Така молода, така гарна, така

безстрашна перед обличчям смерті! І приречена померти в ганьбі й у муках. Хто може не

плакати над тобою? Двадцять років сльози не наповнювали моїх очей, а зараз я плачу,

дивлячись на тебе. Але що має відбутися — відбудеться, ніщо не врятує тебе. Ми з тобою

обоє — сліпі знаряддя долі, що штовхає нас на призначений шлях, як два кораблі, які

мчать бурхливими хвилями, а скажений вітер зіштовхує їх між собою на погибель. Пробач

мене, і розійдімося як друзі. Марно прагнув я похитнути твою рішучість, але й сам

залишаюся твердий і непохитний, як непохитна наша доля.

— Люди нерідко звалюють на долю наслідки власних пристрастей, — сказала

Ребекка.— Але я пробачаю тобі, Буагільбере, винуватцю моєї дочасної смерті. У тебе

сильна душа; іноді в ній спалахують благородні й величні пориви. Але вона — як

недоглянутий садок, що належить недбайливому господареві: бур’яни розрослися в ній

і заглушили здорові паростки.

— Так, Ребекко, — сказав тамплієр, — я саме такий, як ти кажеш: неприборканий,

свавільний і гордий тим, що серед натовпу пустоголових дурнів зберіг силу духу, що

возвеличує мене над ними. Але ти пробачаєш мені, Ребекко?

— Так щиро, як тільки може жертва пробачити своєму катові.

— Прощавай, — сказав тамплієр і вийшов з кімнати. Пресептор Альберт Мальвуазен із

нетерпінням чекав у сусідній залі повернення Буагільбера.

— Присягаюся небесами, Мальвуазене, ця дівчина перетворила мене на ганчірку!

Я майже зважився йти до великого магістра, кинути йому в обличчя зречення від ордену

і відмовитися від жорстокості, яку нав’язав мені цей тиран.

— Ти втратив глузд! — вигукнув Мальвуазен.— Таким учинком ти погубиш себе, але

не врятуєш юдейки, яка, з усього видно, така дорога тобі. Бомануар вибере замість тебе

когось іншого на захист ордену, і засуджена все одно загине.

— Дурниці! Я сам виступлю на її захист, — відповів тамплієр гордовито, — і тобі,

Мальвуазене, я вважаю, відомо, що у всьому ордені не знайдеться бійця, здатного

витримати удар мого списа.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 365

— Ех, — сказав хитрий порадник, — ти зовсім не завважуєш, що тобі не дадуть ані

нагоди, ані можливості виконати твій божевільний план. Ледве встигнеш вимовити ці

слова, як опинишся на сто футів під землею, в темниці тюремної башти пресепторії, де

чекатимеш суду, — а судитимуть тебе як підлого відступника і малодушного лицаря.

Якщо ж вирішать, що ти зачаклований, тебе закують у кайдани, відвезуть у який-небудь

віддалений монастир, замкнуть у окрему келію, і ти валятимешся там на соломі, в темряві,

очамрілий від заклинань і наскрізь мокрий від святої води, якою тебе старанно

поливатимуть, щоб вигнати з тебе бісів. Ні, ти повинен з’явитися на герць, Бріане, бо

в іншому разі ти загинув!

— Я вирвуся звідси і втечу! — мовив Буагільбер.— Втечу в яку-небудь далеку країну,

куди ще не проникли людське невігластво і бузувірство. Принаймні жодна крапля крові

цієї вродливої дівчини не проллється за моєї участі.

— Тобі не вдасться втекти, — заперечив Мальвуазен.— Твоє божевілля викликало

підозри, і тебе не випустять за стіни пресепторії. А з якою радістю гордовитий Ричард

дізнається, що той-таки лицар, який завдав йому чимало клопоту в Палестині і мало не

затьмарив його всесвітньої слави, сам утратив честь і добре ім’я через юдейку і все-таки

не зміг врятувати її, навіть ціною такої великої жертви.

— Мальвуазене, — сказав лицар, — дякую тобі. Ти торкнувся тієї струни, яка

найсильніше бринить у моїй душі. Хай там як, але слово «зрадник» ніколи не стане поряд

з ім’ям Буагільбера. Дай Боже, щоб сам Ричард або один із його мазунчиків виїхав проти

мене на герць. Але ні, там буде порожньо — ніхто не захоче ризикувати життям через

невинну, самотню…

— Тим краще для тебе, якщо справа цим скінчиться, — мовив пресептор.— Якщо її

захисник не з’явиться, не ти будеш винен у смерті нещасної дівчини, а великий магістр,

який засудив її до страти. На ньому й лежатиме відповідальність за цю справу, і він її

поставить собі не в провину, а в заслугу, гідну всіляких похвал.

— Це правда, — сказав Буагільбер, — якщо у неї не буде захисника, я буду лише

частиною пишного видовища, тобто з’явлюся на полі бою верхи на коні в повному

озброєнні, але не братиму жодної участі в тому, що там відбуватиметься.

— Звісно! — підхопив Мальвуазен.— Не більше, ніж статуя Георгія Переможця

в церковній процесії.

— Що ж, нехай буде так, як я вирішив раніше, — сказав гордовитий тамплієр.— Вона

мене відкинула і принизила, знехтувала мною. Для чого я жертвуватиму своєю славою

і пошаною інших людей? Мальвуазене, я виїду на герць.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 366

Виголосивши ці слова, він поспіхом вийшов із зали, а пресептор поквапився за ним,

щоб підтримати його в ухваленому рішенні, бо сам він був надто зацікавлений в успіхах

Буагільбера, очікуючи для себе великого зиску у разі, якщо той із часом очолить орден,

поминаючи вже сподівання отримати місце, обіцяне йому Конрадом Монт-Фітчетом за

умови, що він усіляко сприятиме засудженню нещасної Ребекки.