Дж. Чосер. Розцвів безхмарний, чудовий ранок

Розцвів безхмарний, чудовий ранок. Сонце тільки-но з’явилося на небосхилі, і вже

потягнулися з різних куточків зеленим лугом до арени, щоб раніше посісти зручні місця.

Слідом за ними з’явилися маршали зі своїми служниками й герольди. Вони повинні були

скласти списки учасників загального турніру; кожний лицар зобов’язаний був посвідчити,

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 173

на чиїй стороні він збирається виступити. Така обережність була потрібна для того, щоб

рівномірно розподілити бійців і не давати чисельної переваги ні тій, ні іншій партії.

Відповідно до турнірних звичаїв лицар Позбавлений Спадщини був визнаний головою

першої партії, Бріан де Буагільбер, як кращий після нього боєць попереднього дня,

призначений був головою іншої. До нього пристали, звісно, всі лицарі-заводії __________турніру, за

винятком Ральфа де Віпонта, який досі не оговтався після свого падіння. З обох боків не

було нестачі в доблесних і знатних лицарях.

Незважаючи на те, що загальні турніри були набагато небезпечнішими за змагання сам-

на-сам, вони завжди мали більший успіх серед лицарів. Багато лицарів, які не

наважувалися на двобій із прославленими бійцями-заводіями, охоче виступали

в загальному турнірі, де могли обрати собі рівного по силі супротивника. Так і цього разу:

у кожну партію записалося по п’ятдесят лицарів, і маршали, на превеликий жаль тих, хто

спізнився, оголосили, що більше прийняти не можуть.

На десяту годину ранку все поле, що оточувало арену, було всіяне вершниками,

вершницями й пішоходцями, які поспішали на турнір. Невдовзі засурмили сурми,

сповіщаючи про прибуття принца Джона та його почту, а за ними — цілої юрби лицарів,

які бажали поборотися, та інших, хто не мав такого наміру.

До цього часу приїхав і Седрик Сакс із леді Ровеною, але без Ательстана, який вбрався

в бойовий панцир і заявив, що стане в ряди бійців. На превеликий подив Седрика, він

записався в партію Бріана де Буагільбера.

Седрик рішуче заперечував проти нерозсудливого вибору свого друга, та Ательстан дав

йому незграбну відповідь, яку можуть давати люди, які впираються, але не в змозі довести

свою правоту.

У нього була особлива причина приєднатися до партії тамплієра, але він змовчав про

неї з обережності. Хоча через млявість характеру він нічим не виявив своєї особливої

відданості леді Ровені, проте він був далеко не байдужий до її краси. Ательстан вважав,

що його шлюб із Ровеною — справа вирішена, тому що Седрик та інші родичі красуні

дали свою згоду. Тому гордий володар Конінгсбурга із зачаєним невдоволенням дивився

на те, як учорашній герой, маючи на те право переможця, обрав Ровену королевою свята.

Ательстан намірився покарати його за таку витівку, що, як йому здавалося, чимось йому

шкодила. Упевнений у своїй незламній силі й переконаний підлесниками втому, що у бою

він майстерніший, Ательстан зважився не лише залишити лицаря Позбавленого

Спадщини без своєї могутньої допомоги, але й при нагоді накинутися на нього всією

вагою своєї бойової сокири.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 174

Позаяк принц Джон натякнув, що йому хотілося б забезпечити перемогу партії лицарів-

заводіїв, де Брасі та інші наближені до принца лицарі записалися в їхню партію. З іншого

боку, багато славних лицарів саксонського й норманського походження, як уродженців

Англії так і чужих країн, записалось у протилежну партію, бажаючи виступити під

проводом такого чудового бійця, яким виявився лицар Позбавлений Спадщини.

Тільки-но принц Джон помітив, що обрана королева турніру під’їхала до арени, він із

найлюб’язнішим виглядом поскакав їй назустріч, знявши капелюха, і сам допоміг їй зійти

з коня, а весь його почет оголив голови, й один із найповажніших сановників спішився

й взяв за вуздечку її коня.

— Як бачите, — сказав принц Джон, — ми перші подаємо приклад прояву

вірнопідданих почуттів королеві кохання та краси й самі підведемо її до трону. Шляхетні

дами, — звернувся він до галереї, — ви можете йти за вашою повелителькою, якщо

бажаєте вшанування такими ж почестями.

Із цими словами принц провів леді Ровену до тронної ложі, а найкрасивіші з присутніх

дам поквапилися слідом за нею, намагаючись сісти якнайближче до своєї тимчасової

королеви.

Коли леді Ровена посіла своє місце, пролунала врочиста музика, яку наполовину

заглушив привітальний лемент юрби. Сяюча зброя й обладунки лицарів сліпили очі

в сонячному промінні; бійці юрмилися обабіч арени й із запалом обговорювали

розташування своїх сил.

Герольди закликали до тиші на час читання правил турніру. Правила ці були введені

для того, щоб по можливості зменшити небезпеку змагання, під час якого лицарі повинні

були боротися відточеними мечами й загостреними списами.

Бійцям заборонялося колоти мечами, а дозволено було лише рубати, їм надавалося

право пустити в хід палицю або сокиру, але аж ніяк не кинджал. Той, хто впав із коня, міг

продовжувати бій лише з пішим супротивником. Вершникам же заборонялося нападати на

пішого.

Якби лицареві вдалося загнати супротивника на протилежний кінець арени, де він сам,

або його зброя, або кінь торкнулися б зовнішньої огорожі, супротивник був би

зобов’язаний визнати свою поразку і надати свого коня й панцир у розпорядження

переможця. Лицар, який зазнавав такої поразки, не мав права брати участь у подальших

змаганнях. Якщо вибитий із сідла не в змозі піднятися сам, його зброєносець або паж мав

право вийти на арену й допомогти своєму господареві звільнитися, але в такому разі

лицар уважався переможеним і програвав свого коня та зброю. Бій повинен був

припинитися, тільки-но принц Джон кине на арену свій жезл або тростину. Це був

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 175

запобіжний захід на випадок, якщо змагання виявиться занадто кровопролитним і довгим.

Кожного лицаря, який порушив правила турніру або якось інакше схибив проти законів

лицарства, позбавляли обладунків; слідом за тим йому на руку надягали щит,

перевернений догори дригом, і садили верхи на огорожу, на загальне посміховисько.

Потому як були оголошені ці правила, герольди наостанок закликали всіх добрих

лицарів доповнити свій обов’язок і заслужити прихильність королеви кохання та краси.

Виголосивши все це, герольди поставали на свої місця. Тоді з обох кінців арени довгими

шерегами виступили лицарі й вишикувалися один проти одного подвійними лавами;

ватажок кожної партії зайняв місце в центрі переднього ряду, після того як розташував

у повному порядку всіх бійців.

Гарне й разом із тим лячне видовище являли собою ці лицарі, які хвацько сиділи на

конях, у багатих обладунках, готові кинутися в запеклий бій. Немов залізні статуї,

завмерли вони у своїх бойових сідлах і з таким же нетерпінням очікували сигналу до

битви, як їхні жваві коні, які лунко іржали й били копитами, виказуючи бажання ринутися

вперед.

Лицарі підняли довгі списи, на їхніх відточених вістрях заблищало сонце, а плюмажі

й вимпели заколивалися над їхніми шоломами. Так вони стояли, поки маршали перевіряли

шереги обох партій, бажаючи переконатися, що в кожній із них рівна кількість бійців.

Рахунок підтвердив, що всі на місці. Тоді маршали вийшли з арени, і Вільям де Вівіль

громовим голосом вигукнув:

— Laissez aller1!

Труби затрубили, списи разом схилилися й зміцнилися в упорах, шпори встромилися

в боки коней, передні ряди обох партій повним галопом понеслися один на одного

й зійшлися посередині арени з такою силою, що гул було чутно за цілу милю. Задні ряди

повільно рушили вперед, щоб надати підтримку тим зі своїх, котрі впали, і спробувати

своє щастя з тими, хто переміг.

Про результат сутички відразу не можна було нічого сказати, тому що здійнялася густа

курява. Лише за хвилину схвильовані глядачі змогли побачити, що відбувається на

бойовищі. Виявилося, що добра половина лицарів обох партій була вибита із сідла. Одні

впали від влучного удару списом, інші були зім’яті непомірною силою й вагою

супротивника на коні, інші лежали на арені, не маючи сил звестися; інші встигли

схопитися на ноги й вступити в рукопашний бій з тими, кого спіткала така ж доля; ті, хто

отримав важкі рани, шаликами затискали кров і намагалися вибратися з юрби.

1 Уперед (франц.).

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 176

Вершники, які зламали в лютій сутичці списи, знову зімкнулися й, оголивши мечі,

з бойовими вигуками обмінювалися такими ударами із супротивниками, начебто від

результату цього бою залежали їхня честь і саме життя.

Сум’яття зросло, коли до місця сутички приспіли інші ряди, що кинулися на допомогу

своїм товаришам. Прибічники Бріана де Буагільбера кричали: «Босеан, Босеан! 1 За Храм,

за Храм!» А супротивники їхні відповідали на це лементом: «Destichado! Destichado!»,

перетворивши гасло, написане на щиті їхнього ватажка, на свій бойовий клич.

Бійці боролися дедалі відчайдушніше, проте зі змінним успіхом, тож хвиля перемоги

перекочувалася то до південного, то до північного боку арени, зважаючи на те, яка партія

брала гору. Брязкіт зброї, вигуки борців і звуки сурем зливалися в жахливий шум,

заглушаючи стогін поранених, які безпомічно розпростерлися на арені під копитами

коней. Блискучі панцирі лицарів вкрилися пилом і кров’ю, а удари мечів і сокир залишали

на них вм’ятини й тріщини. Пишне пір’я, зірване з шоломів, падало як сніжинки. Вигляд

лицарського війська втратив військову пишноту й міг вселяти хіба жах або жаль.

Але така сила звички, що не лише простолюдини, завжди жадібні до кривавих

видовищ, але навіть знатні дами, які переповнювали галереї, дивилися, не відриваючись,

на побоїще із захоплюючою цікавістю і хвилюванням; однак і вони не могли відвести

очей від настільки жахливого видовища. Щоправда, деякі чарівні щічки блідли; часом,

коли чий-небудь коханий, брат або чоловік раптом падав із коня, лунали перелякані

вигуки. Але більшість дам заохочували бійців оплесками, махали хустками й шаликами

й вигукували: «Молодецький спис! Добрий меч!» — коли влучний удар або поштовх

потрапляв у поле їхнього зору.

Якщо навіть чарівна стать брала таку жваву участь у кривавих розвагах, можна собі

уявити, з яким запалом стежили за нею чоловіки, їхнє хвилювання виплескувалося

гучними вигуками за кожного нового повороту бою; погляди всіх були прикуті до того,

що відбувалося на арені; дивлячись на глядачів, можна було подумати, що вони самі

роздають або дістають удари. У хвилини передиху чулися голосні вигуки герольдів:

— Боріться, хоробрі лицарі! Людина вмирає, а слава живе! Боріться! Смерть краща за

поразку! Боріться, хоробрі лицарі, бо прекрасні очі спостерігають за вашими подвигами.

Битва тривала зі змінним успіхом. Кожний із глядачів намагався відшукати очима

вожаків, які трималися в самій гущавині бою і підбадьорювали товаришів вигуками та

власним прикладом. Обоє здійснювали славні подвиги, обидва не знаходили серед інших

лицарів рівних супротивників. Спонукувані взаємною ворожнечею, чудово розуміючи, що

падіння одного з них рівносильне рішучій перемозі іншого, вони весь час шукали зустрічі.

1 Beau-seant — назва прапору тамплієрів.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 177

Але сум’яття й безлад на початку бою були такі, що всі їхні старання ні до чого не

призводили: їм постійно заважали зійтися інші учасники турніру, які у свою чергу

прагнули помірятися силами із ватажком ворожої партії.

Але помалу ряди бійців почали рідшати: одні визнали себе переможеними, інших

притисли до огорожі на кінці арени, треті лежали на землі поранені, і тамплієр із лицарем

Позбавленим Спадщини зійшлися нарешті віч-на-віч. Суперники зіткнулися з усією

люттю смертельної ворожнечі. Майстерність, з якою вони завдавали ударів і відбивали їх,

була тркою, що в глядачів мимоволі вихоплювалися одностайні вигуки захоплення та

схвалення.

Але саме в цю хвилину партія лицаря Позбавленого Спадщини опинилась у вельми

скрутному становищі: на одному фланзі його прихильників тіснила богатирська рука

Реджинальда Фрон де Бефа, на іншому — могутній Ательстан розкидав навсібіч усіх, хто

траплявся на його шляху. Бачачи, що перед ними немає більше безпосередніх

супротивників, обидва ці лицарі, очевидно, подумали водночас, що принесуть рішучу

перемогу своїй партії, якщо допоможуть тамплієрові впоратися з його ворогом. Тому вони

разом повернули коней і з різних боків помчали на лицаря Позбавленого Спадщини.

Неймовірно, щоб одна людина могла встояти проти такого несподіваного наскоку, якби

його не попередив загальний лемент глядачів, які не могли залишатися байдужими

свідками такої неминучої небезпеки.

— Стережися, стережися, сер Позбавлений Спадщини! — кричали зусібіч, тож лицар

устиг вчасно помітити нових супротивників.

Зі всієї сили вдаривши тамплієра, він осадив свого коня й ухилився від нападу

Ательстана й Реджинальда Фрон де Бефа. І лицарі ледь не зіштовхнулися один з одним і,

не втримавши вчасно своїх коней, промчали між суперниками. Однак вони негайно

виправили свій промах і разом із Бріаном де Буагільбером утрьох напали на лицаря

Позбавленого Спадщини.

Ніщо не могло б урятувати його, якби не надзвичайна сила і прудкість шляхетного

коня, що дістався йому напередодні після перемоги. Це його виручило, тим більше що

кінь Буагільбера був поранений, а коні Ательстана й Реджинальда Фрон де Бефа

знемагали під вантажем своїх велетенських господарів, закутих у важкі лати. Лицар

Позбавлений Спадщини так майстерно керував своїм конем, а шляхетна тварина так легко

йому корилася, що протягом декількох хвилин він міг відбиватися одразу від трьох

супротивників. Зі швидкістю сокола він ухилявся від ворогів, кидаючись то на одного, то

на іншого, на лету вдаряючи мечем і негайно відскакуючи назад, не отримавши

призначених йому відповідних ударів.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 178

Усі глядачі скажено плескали його хисту, однак було зрозуміло, що він усе-таки

повинен упасти під натиском трьох супротивників. Тоді вся знать, яка оточувала принца

Джона, почала одностайно просити його швидше кинути жезл на арену, щоб урятувати

доблесного лицаря від безславної поразки, спричиненої кількісною перевагою

супротивників.

— Та ні, клянуся небом, — відповів принц Джон, — цей вискочень, який приховує

власне ім’я та ще й зневажив нашу гостинність, уже одержав приз, нехай тепер виграють

інші.

Тільки-но він вимовив ці слова, як наглий випадок вирішив долю турніру.

Серед прихильників Desdichado був лицар у чорному панцирі, верхи на вороному коні,

такий же міцний і могутній, як і сам вершник. У цього лицаря на щиті не було ніякого

девізу, і дотепер він майже не брав участі в битві, обмежуючись відбиттям випадкових

супротивників, нікого не переслідував і сам нікого не викликав.

Словом, він грав радше роль спостерігача, ніж діяльного учасника в турнірі, і глядачі

прозвали його Le noir Faineant — Чорним Ледарем. Тепер цей лицар немов прокинувся.

Бачачи, як люто тіснять ватажка його партії, він устромив остроги в боки свого коня і як

блискавка помчав на допомогу товаришеві, громовим голосом крикнувши: — Desdichado!

Іду на порятунок!

І справді прийшов час рятувати його. Тимчасом як лицар Позбавлений Спадщини бився

з тамплієром, Фрон де Беф заніс над ним меч. Однак, перш ніж Фрон де Беф встиг завдати

удару, чорний вершник ударив його по голові. Сковзнувши гладким шоломом, меч зі

страшною силою обрушився на броню коня, і Фрон де Беф, приголомшений тяжким

ударом, гримнувся на землю разом із конем. Тоді Чорний Ледар спрямував коня до

Ательстана Конінгсбурзького. Кинувши меч, що зламався в сутичці із Фрон де Бефом, він

вихопив із рук телепня сакса важку сокиру й так ударив його по гребеню шолома, що

Ательстан без тями розтягся на землі. Здійснивши ці звитяги, за які глядачі нагородили

його ще бурхливішими виявами захоплення, бо нічого такого не очікували, Чорний

Лицар, здавалося, знову повернувся у стан млявої байдужості та спокійно від’їхав на

північний кінець арени, даючи своєму ватажкові можливість самому розправитися

з Бріаном де Буагільбером. Тепер це було вже не таким важким завданням, як раніше.

Втративши багато крові, кінь тамплієра не витримав останнього зіткнення з лицарем

Позбавленим Спадщини й упав. Бріан де Буагільбер скотився на землю, заплутавшись

ногою в стременах. Його супротивник миттю зіскочив з коня і, піднявши фатальний меч

над головою поваленого ворога, велів йому скоритися. Тоді принц Джон, стурбований

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 179

небезпекою, яка загрожувала лицарю Храму, позбавив Буагільбера приниження визнати

себе переможеним: принц кинув на арену свій жезл і тим поклав кінець змаганню.

Утім, останні спалахи битви догоряли самі собою, тому що більшість лицарів, які

залишалися ще на бойовищі, ніби за взаємною згодою втримувалися від подальшої

боротьби, надавши ватажкам вирішувати долю партії.

Зброєносці, які розсудливо намагалися поменше допомагати своїм господарям під час

битви, юрбою кинулися на арену, щоб підібрати поранених, яких із найбільшою

дбайливістю й увагою перенесли в сусідні намети та в інші приміщення, обладнані

в найближчому селищі.

Так скінчилася вікопомна ратна розвага при Ашбі дела Зуш — один із найблискучіших

турнірів того часу. Щоправда, чотири лицарі зустріли смерть на арені, а один із них

просто задихнувся від спеки у своєму панцирі, тимчасом як понад тридцять дістали тяжкі

поранення й каліцтва, від яких четверо чи п’ятеро незабаром померли, та багато лицарів

на все життя залишилися каліками. Тому в стародавніх літописах цей турнір називається

«шляхетним і веселим ратним ігрищем під Ашбі».

Тепер принцові Джону час був розсудити, хто з лицарів найбільше відзначився в бою,

і він вирішив відзначити лицаря, якого народ охрестив «Le noir Faineant» — Чорним

Ледарем.

Дехто з присутніх заперечував принцові, мовляв, честь перемоги на турнірі належала

лицареві Позбавленому Спадщини: він один здолав шістьох супротивників і вибив із сідла

й повалив на землю ватажка партії противників. Проте принц Джон наполягав на своєму,

стверджуючи, що лицар Позбавлений Спадщини та його прибічники неодмінно

програли б змагання, якби не приспів на поміч могутній лицар у чорному панцирі, а тому

йому й варто присудити приз.

Однак, на подив усіх присутніх, Чорного Лицаря ніде не могли відшукати. Тої хвилини,

як скінчилося змагання, він залишив арену, і деякі з глядачів бачили, як він повільно їхав

до лісу з тим апатичним і байдужим виглядом, за який його й прозвали Чорним Ледарем.

Марно двічі сурмили труби, й герольди гучно викликали його вперед — він не з’явився.

Принцові Джону довелося знову вирішувати, кому вручити приз. Тепер уже не можна

було відкладати визнання прав лицаря Позбавленого Спадщини, тому його й проголосили

героєм дня.

По залитому кров’ю, засіяному уламками зброї і трупами коней полю маршали повели

переможця до підніжжя трону принца Джона.

— Лицарю Позбавлений Спадщини, — промовив принц Джон, — якщо ви досі не згодні

оголосити нам своє справжнє ім’я, ми під цим титулом удруге визнаємо вас переможцем

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 180

на турнірі й заявляємо, що ви маєте право одержати з рук королеви кохання й краси

почесний вінець, який ви своєю звитягою цілком заслужили.

Лицар шанобливо й граційно поклонився, але не вимовив ані слова у відповідь.

Знову зазвучали сурми, і герольди гучно проголосили честь хоробрим і славу

переможцеві. Дами замахали своїми шовковими хустками й вишитими покривалами.

Глядачі всіх станів виявляли своє захоплення, а маршали провели лицаря до підніжжя

почесного трону, де сиділа леді Ровена.

Переможця поставили на коліна на нижньому щаблі підніжжя трону. Здавалося, що

з тієї миті, як припинилася битва, він рухався й діяв уже не з власної волі, а радше за

вказівкою людей, що його оточували. Деякі помітили, що, коли його вдруге вели через

арену, він хитався. Ровена величною ходою зійшла з підвищення й тільки-но хотіла

покласти вінець, який тримала в руках, на шолом лицаря, як усі маршали вигукнули

одностайно:

— Так не можна! Вінчають непокриту голову!

Лицар слабким голосом промурмотів кілька слів, які глухо й непевно пролунали з-під

забрала. Тільки й можна було розібрати, що він просить не знімати з нього шолома.

Але маршали — чи з бажання дотриматися всіх формальностей, чи з цікавості — не

звернули уваги на його заяву й, розрізавши зав’язки шолома та розстебнувши латний

нашийник, оголили його голову. Перед поглядами присутніх постало гарне, потемніле від

засмаги обличчя парубка років двадцяти п’яти, обрамлене коротким світлим волоссям. Це

обличчя було бліде як смерть і в одному чи двох місцях заплямоване кров’ю.

Слабкий стогін вихопився з грудей Ровени, коли вона побачила його. Однак,

опанувавши собою й тремтячи від стримуваного хвилювання, вона примусила себе

витримати роль до кінця. Вона поклала на схилену перед нею голову лицаря чудовий

вінок, призначений у нагороду переможцеві, і вимовила виразно та спокійно:

— Дарую тобі цей вінець, сер лицар, як нагороду, призначену доблесному переможцеві

на сьогоднішньому турнірі… — тут вона замовкла на кілька секунд, але потім додала із

твердістю: — Ще ніколи вінець лицарства не опинявся на гіднішому чолі.

Лицар схилив голову й поцілував руку прекрасної королеви, яка вручила йому

нагороду за хоробрість, потім зненацька похитнувся й упав біля її ніг.

Настало загальне сум’яття. Седрик, онімівши від здивування через раптову появу свого

сина-вигнанця, кинувся __________був уперед, ніби бажаючи розлучити його з Ровеною. Але

маршали встигли випередити його: відгадавши причину непритомності Айвенго, вони

поспішили розстебнути його панцир і побачили, що в нього в боці зяє рана від удару

списа.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 181