Охорона рослинного і тваринного світу

1. Рослинні ресурси Землі. Охорона лісової рослинності. Використання степів, лук, пасовищ, боліт.

2. Охорона фауни. Правові акти з охорони рослинного і тваринного світу.

1.Рослинні ресурси Землі. За даними академіка В.І.Комарова, на планеті налічується понад 500 тис. видів рослин, з них майже половина припадає на квіткові. Найбільш багаті рослинами регіони із сприятливими умовами життя.

Суша планети в основному зайнята дикою рослинністю. Культурних рослин (харчових, кормових, лікарських, технічних, декоративних та інших) нараховується близько 1500 видів. З усього багатства рослинного світу людина використовує близько 6000 видів рослин.

Рослини у природі представлені трьома основними життєвими формами: дерева, кущі і трав’яниста рослинність. Розрізняють рослинність водяну, ґрунтову, наземну. З усіх ресурсів планети найбільше використовується людиною і зазнає несприятливих дій з її боку наземна рослинність. Вона найбільше зазнала від господарської та іншої діяльності і стала найпершим об’єктом раціонального використання, охорони та відтворення.

Проблема охорони і збереження рослин торкнулася й флори України. Природні умови України сприяли розвитку дуже багатої та різноманітної флори (тут зростає близько 5 тис. видів рослин природної флори та близько тисячі видів культурної та заносної флори), яка розподілена дуже нерівномірно. Найбагатшою є флора Криму та Карпат (близько 2 тис. видів). Полісся і Лісостеп налічують лише по 1600-1700 видів, у Степу їх ще менше – близько тисячі.

Нині під загрозою зникнення на Землі знаходиться близько 20-25 тис. видів рослин, і багато з них росте в Україні.

Охорона лісової рослинності. Як природний ресурс, на першому місці стоїть лісова рослинність, яка займає на земній кулі понад 40 млн. км² (30% площі суші).

Двісті років тому життєдайні ліси вкривали більше половини всієї площі України, сьогодні лісистість території України становить 15, 6%. Загальна площа лісів досягає 9, 4 млн. га. Ліси на території України розміщені нерівномірно. Найбільша лісистість в Українських Карпатах (39%), Кримських горах (близько 36%), у зоні мішаних лісів (26%). Середня лісистість лісостепової зони – 13%. У степовій зоні ліси займають близько 5%. Відносно низька лісистість і нерівномірне розміщення лісів пояснюється не тільки різноманітністю природних умов, а й діяльністю людини.

Щодо народногосподарського значення, географічного місцезнаходження та виконуваних функцій ліси України поділяються на дві групи.

До першої групи належать ліси заповідників, національних парків, лісопарки, заказники, лісонасадження навколо санаторіїв і курортів, зелені зони навколо населених пунктів, байрачні ліси, гаї та діброви серед полів, водоохоронні, ґрунтозахисні, протиерозійні та полезахисні смуги на берегах річок та озер, в ярах, пісках та на крутих гірських схилах, уздовж автострад та залізниць. Ліси цієї групи виконують важливу екологічну роль і тому не експлуатуються. В них дозволяється (крім заповідників) проводити лише рубки догляду, вибіркові, санітарні і лісовідновні рубки на тих ділянках, де насадження вже не можуть виконувати захисних функцій. Таких лісів в Україні майже 50% їх загальної площі. У степовій зоні і Криму всі лісонасадження належать до першої групи.

Друга група включає ліси в густонаселених та промислових районах з розвинутою мережею транспортних шляхів. Вони також мають велике захисне та обмежене експлуатаційне значення. Для збереження їх екологічної ролі рубки головного користування проводяться тут у розмірах, що не перевищують середнього річного приросту деревини. Переважна частина лісових масивів Полісся (80%) і 52% загальної площі лісостепової зони включені до другої групи.

Ліси України виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та рекреаційні функції, тому їхнє промислово-експлуатаційне значення обмежене.

Основними заходами захисту лісів є наступні:

*раціональне обмежене їх вирубування;

*повна переробка деревини і супутньої сировини;

*раціональне використання і збереження ягідних, кормових, лікарських, технічних рослин лісу;

*проведення селекції і насіннєвих дослідів для створення більш стійких і продуктивних видів лісової флори;

*створення полезахисних і водоохоронних смуг, рекреаційних і заповідних лісових і лісопаркових зон і масивів;

* зменшення дії кислотних дощів;

*захист лісу від шкідників, хвороб, лісових пожеж та самовільного вирубування.

Однією з важливих умов створення лісових ресурсів є лісовідновлення і лісорозведення.

Лісовідновлення – це вирощування штучно створених лісів на вирубках і згарищах. Лісорозведення – створення (вирощування) лісу на територіях, що раніше не знаходилися під лісонасадженнями.

Ще у 1992 р. у Ріо-де-Жанейро на Всесвітньому екологічному форумі було прийнято глобальну угоду щодо використання лісів. У цій угоді зазначається, що ліси необхідні для економічного розвитку та підтримання всіх форм життя на Землі. Тому всі країни мають взяти участь в «озелененні світу» шляхом насадження та збереження лісів.

Використання степів, лук, пасовищ, боліт. Іншим важливим компонентом біосфери є степи, які займають величезні площі майже на всіх континентах. Загальна площа степової зони на Землі становить близько 4 млн. км². Основний тип степової флори – трави, переважно ксерофітні, багаторічні.

Нині зручна для освоєння степова зона майже на 100% розорана (крім заповідних районів). Колись високопродуктивні, багаті на гумус степові ґрунти України в наш час майже повністю виснажені, зруйновані через екстенсивне господарювання, інтенсивне випасання, витоптування, меліорації, переущільнення важкою сільськогосподарською технікою, перехімізацію.

З тих же причин негативних змін зазнали не лише степи України, але й її луки та пасовища в усіх кліматичних зонах. Через будівництво водосховищ на Дніпрі знищено понад 700 тис. га заплавних лук (майже 100% старої заплави), а через різні антропогенні заходи (меліорації, водовідбір) повністю висохли заплави Ірпеню, Трубежу, Супою, Удаю та інших річок. Більше третини лук розорано в заплавах Дністра, Південного Бугу, Горині, Сіверського Дінця. Висохли також заплави близько 20 тис. малих річок і річечок. У зв’язку з цим знищено величезну кормову базу – природні сінокоси і пасовища, в десятки разів зменшено поголів’я великої рогатої худоби.

Останнім часом в Україні намагаються відтворити луки і пасовища, створити нові шляхи зрошення й застосування мінеральних добрив. Будують також осушувально-зрошувальні системи, переходять на сінокісно-пасовищний режим користування луками, висаджують вздовж лук захисні лісосмуги, вивчають екологічний стан лук і пасовищ.

В Україні велике значення має також такий компонент біосфери, як болота – важливий гідрологічний і кліматичний регулятор Полісся, зони поширення багатьох рідкісних і цінних видів рослин (зокрема льодовикових реліктів), територія формування цінного паливного й удобрюючого ресурсу – торфів і сапропелів. Площа боліт становить близько 1% площі країни.

Різка зміна режиму існування болотистих районів, їх екосистем розпочалася в основному з 50-х років ХХ ст. Під впливом науково необґрунтованого осушення зникли кілька видів цінних болотних трав, значно знизилися рівні ґрунтових вод, почали висихати навколишні лісові масиви, більш посушливим став клімат.

Нині, коли саме життя показало хибність політики масового осушення болотних масивів, що завдало великої шкоди природі і призвело до економічних втрат, змінюється і оцінка значення боліт. Розпочалася робота по їх збереженню, охороні й відтворенню. Такі відомі в Україні болота, як Рибне, Карма, Озерянське, Згар, практично загинули разом з комплексом різних цінних видів рослин і тварин. Частину боліт, що залишилася (близько 30 великих боліт), взяли під охорону. Тут заборонено меліоративні роботи й видобування торфу, вирубка лісів та знищення трав’яного покриву, масові випасання худоби, мисливство й рибальство.

Таким чином, внаслідок інтенсивного і регулярного збору, змін еколого-гідрологічних умов запаси багатьох рослин на планеті значно зменшилися. Кількість рослин у світі, що потребує охорони, досягає 25-30 тис. видів. У Європі майже кожний п’ятий вид потребує охорони, в Україні – близько 20% видового складу флори судинних рослин.

2. Охорона фауни. Людина здавна експлуатувала диких тварин – отримувала їжу, одяг, різні речі побуту. Сучасна людина існує на Землі близько 40 тис. років. Скотарством та землеробством вона почала займатися лише 10 тис. років тому. Отже, протягом 30 тис. років мисливство було майже виключно джерелом харчування і одягу.

Полюючи на тварин, люди зменшували їх кількість і змінювали ареали. Це явище з часом набувало все більш негативного забарвлення. Одні види тварин зникали, інші ставали рідкісними.

Нині налічується близько 3 млн. видів тварин. Їхня біомаса становить лише 2% усього живого на нашій планеті, але через високий рівень енергетичних процесів, величезну різноманітність і високу рухливість роль фауни у біосфері дуже велика. Найбільш численною групою є безхребетні. Цікаво, що в 1 га ґрунтів лісу середніх широт живе до 2, 5 млн. особин дощового черв’яка, до 6 млн. комах. 1 млн. молюсків. На нашій планеті на кожну людину одних лише комарів і мух припадає не менше 200 млн.

Сьогодні під загрозою знищення знаходиться близько 600 видів птахів і 120 видів ссавців, багато риб, земноводних, молюсків, комах.

А за останні тисячі років на Землі зникло понад 100 видів звірів, 140 видів птахів. В усіх куточках Землі на всіх континентах нині загострюється проблема знищення місць існування тварин.

Дуже важливу роль в охороні диких тварин могли б відіграти мисливські господарства, якби мисливці суворо дотримувалися правил і законів. Але, на жаль, в усьому світі ще процвітає браконьєрство.

Таке ж становище характерне й для України. Через велику щільність населення тут ще в ХУІ ст. були винищені кулани, у ХУІІІ-ХІХ ст. – сайгаки, тури, тарпани, степові орли, дрохви, олені. Дуже рідкісними стали лебеді, летючі миші, соколи, деякі види риб і раків.

Для збереження і урізноманітнення тваринного світу здійснюються роботи з інтродукції, акліматизації й розведення дичини.

Інтродукція – вселення видів у нові для них ареали.

Реінтродукція – повернення видів у колись заселені ними райони.

Розрізняють декілька різновидів інтродукцій:

* цілеспрямована інтродукція – види, спрямовано штучно вселені людиною;

*випадкова інтродукція – випадкове розселення, штучне (людиною або тваринами) або в наслідок нециклічних міграцій (також зникнення з культури), іноді природних явищ.

Окремим поняттям виділяються біологічні інвазії – інтродукція видів, поява яких ставить під загрозу біорізноманіття даної екосистеми. При інвазії звичайно процеси розвиваються стихійно, найчастіше внаслідок руйнування існуючих природних бар’єрів, які стримували розселення виду.

Бажаним кінцевим результатом інтродукції є формування нових життєздатних популяцій з необхідним рівнем продуктивності або участі у функціонуванні місцевих екосистем.

Комплекс адаптацій (пристосувань) має назву акліматизації, тобто формування нової раси, пристосованої до місцевих умов.

Класичним прикладом такого процесу є акліматизація ондатри. Вперше ондатра була завезена в Східну Європу з Північної Америки у 1923 р. В наступні роки внаслідок інтенсивного штучного і природного розселення ондатра вже мешкала на величезній території.

Акліматизація буває природною, випадковою (супутньою) і штучною. Для всіх видів рослин і тварин протягом тривалих періодів властиве прагнення до розширення ареалів, завоювання нових територій і акваторій, де вони поступово акліматизуються. Це і є природна акліматизація. Останнім часом природна акліматизація посилилася під впливом господарської діяльності людини (наприклад, великі рубки лісу, розвиток дорожньої мережі сприяли переміщенню вовка на північ у глибину лісових масивів, багато риб по каналах проникають у водойми, де їх раніше не було).

Про випадкову (супутню) акліматизацію говорять у тих випадках, коли організми використовують різноманітні транспортні засоби і таким чином потрапляють за межі своїх ареалів (наприклад, багато тварин і рослин подорожують, прикріплюючись до дна кораблів, пацюки і миші переселяються в нові місця у трюмах і вагонах, комахи – в літаках і кораблях, а також з культурними рослинами, лісоматеріалами тощо).

Штучна акліматизація здійснюється людиною. У минулому розселення людиною організмів було стихійним явищем, внаслідок чого відбулося багато небажаних випадків акліматизації: нові види витіснили місцеві форми тварин і рослин, завдавши збитків господарству.

При акліматизації збагачується місцева фауна і флора новими цінними видами, завезеними з інших територій.

Реакліматизація – це переселення видів на території, на яких вони жили раніше, але внаслідок знищення людиною або інших обставин їх не стало. Таке розселення тварин набуло широкого розмаху. Великого успіху було досягнуто при розселенні бобрів в Україні.

Успішною була акліматизація і реакліматизація також серед таких тварин: єнот-полоскун, білка, заєць-русак, плямистий олень, лань, муфлон, козуля; серед птахів – фазан, сіра куріпка; серед риб – білий амур, товстолобик тощо.

Серед найважливіших заходів щодо охорони тварин слід назвати наступні:

-виховання природоохоронної свідомості у людей з дитинства до похилого віку всіма можливими сучасними засобами;

-найсуворіша боротьба з браконьєрством, посилення інспекторського контролю в лісах, степах, на озерах, річках;

-допомога звірям: підгодівля їх у скрутні періоди, охорона від епідемій і антропогенних забруднень, розселення в зручних для існування місцях, контроль за кількістю хижаків. Крім того, необхідні ретельні дослідження рідкісних і зникаючих видів, причин їхнього вимирання, розробка наукових основ для покращання ситуації, екологічних прогнозів на основі результатів екологічного моніторингу.

Важливе значення має також рекультивація зруйнованих людиною ландшафтів, відновлення ґрунтів, пасовищ, луків, лісів, водойм згідно з науково обґрунтованими планами, активний розвиток заповідної справи.

Правові акти з охорони рослинного і тваринного світу. Важливу роль у збереженні природних ресурсів відіграють:

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1992), Лісовий кодекс (1994), «Про захист рослин» (1998), «Про рослинний світ» (1999);

Закон України «Про тваринний світ» (2001). Екологічними принципами, які лежать в основах цих законів, є збереження рослин і тварин у природі, їх урізноманітнення, збереження середовища їх існування.

З метою контролю за рідкісними й вимираючими видами рослин і тварин видається Міжнародна Червона книга та Червона книга України.