Виключна (морська) економічна зона України

Виключна (морська) економічна зона України (далі - МЕЗ) - морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони на­вколо островів, що належать Українській державі. Ширина виключної (мор­ської) економічної зони становить до двохсот морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України. Делімітація виключної (морської) економічної зони провадиться з урахуванням законо­давства України шляхом укладення угод з державами, побережжя яких про­тилежні або суміжні побережжю України, на підставі принципів і критеріїв, загальновизнаних у міжнародному праві, з метою досягнення справедливого вирішення цього питання.

Правовий режим господарювання в цій зоні визначається:

• Господарським кодексом України (ст. 411, 418);

• Законом України від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економіч­ну зону України» (далі - Закон «Про МЕЗ»);

• Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р., що була ратифікована Законом України від 3 червня 1999 р. «Про ратифікацію та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 р.;

• Кодексом України «Про надра» від 27.07.1994 р., зокрема його положення щодо використання морського дна та його надр у виключній (морській) економічній зоні;

• актами законодавства про континентальний шельф;

• підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до згаданих законів та Конвенції.

Особливість правового режиму господарювання у виключній (морській) еконо­мічній зоні України полягає в тому, що:

1. Метою встановлення такого режиму є забезпечення суверенних прав Укра­їни на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів та управління ними у виключній (морській) економічній зоні.

2. Змістом цього режиму є сукупність заходів, що вживає держава для забез­печення додержання суб'єктами господарювання законодавства України на тери­торії виключної (морської) економічної зони.

3. Наявність в Української держави на території цієї зони суверенних прав щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і нежи­вих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і щодо здійснення інших видів діяль­ності по економічній розвідці та розробці зазначеної зони, у тому числі виробни­цтву енергії шляхом використання води, течій і вітру, а також щодо морського дна та його надр.

4. Юрисдикція України (в тому числі виключна) у МЕЗ передбачена відповід­ними положеннями нормативно-правових актів вищої юридичної сили (ст. 411 ГК, Кодексу України про надра, Закону «Про виключну (морську) економічну зону України»), актами законодавства про континентальний шельф та нормами міжнародного права, щодо створення і використання штучних островів, устано­вок і споруд, здійснення морських наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища;

5. Основні засади співробітництва України з іншими державами на території виключної (морської) економічної зони:

• мета - координація управління живими ресурсами української виключної (морської) економічної зони, їх збереження, розвідки й оптимального ви­користання, проведення наукових досліджень, захисту та збереження мор­ського середовища;

• правові підстави співробітництва - міжнародні договори;

• наявність у всіх держав (як прибережних, так і тих, що не мають виходу до морів) права користуватися (за умови дотримання законодавства України та загальновизнаних норм міжнародного права) свободою судноплавства і польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів та іншими право­мірними, з точки зору міжнародного права, видами використання морсько­го простору;

• наявність в України виключного права на території зазначеної зони ство­рювати, а також дозволяти та регулювати спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для морських науко­вих досліджень, розвідки і розробки природних ресурсів, інших економіч­них цілей відповідно до законодавства України;

поєднання правових заходів щодо охорони суверенних прав України у МЕЗ з контрольними функціями з боку України (в особі уповноважених органів) за реалізацією прав щодо запобігання порушенням (забруднен­ня морського середовища, захоронення відходів всупереч встановленому порядку, незаконна промислова діяльність, порушення правил безпечної експлуатації споруд, незаконна експлуатація природних ресурсів, неза­конне ведення морських наукових досліджень), за застосуванням санк­цій щодо порушників і виконанням зобов'язань інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій на території МЕЗ;

• система уповноважених органів Української держави щодо здійснення охо­ронних і контрольних функцій на території МЕЗ: Державна прикордонна служба України, органи рибоохорони Міністерства рибного господарства України і органи Міністерства охорони навколишнього природного серед­овища та ядерної безпеки України;

• система спеціальних санкцій, що застосовуються до порушників законодав­ства про МЕЗ: огляд судна-порушника(ст. 17 Закону «Про МЕЗ»), інспекція, переслідування судна-порушника, затримання або арешт судна-порушника (статті 19-20 Закону «Про МЕЗ»), господарсько-адміністративні штрафи (статті 22-26 Закону «Про МЕЗ»); конфіскація майна (засобів, знарядь, су­ден, споруд), із застосуванням яких вчинено порушення (статті 22, 24, 26 Закону «Про МЕЗ»);

• порядок притягнення до відповідальності: 1) складання акта про вчинення порушення посадовою особою Морської охорони Державної прикордонної служби України; 2) направлення цього акта разом з іншими документами, що стосуються цієї справи, протягом трьох днів з дня затримання поруш­ника органу, уповноваженому застосовувати санкції (у разі визнання за доцільне застосування конфіскації зазначені документи передаються для розгляду до районного/міського суду за місцем затримання порушника); 3) прийняття уповноваженим органом рішення про застосування відповід­них санкцій (крім конфіскації) протягом п'яти днів після надходження ви­щезазначених документів (таке рішення оформлюється постановою відпо­відного органу або посадової особи). У передбачених Законом «Про МЕЗ» (ч. 2 ст. 27) випадках накладення і стягнення штрафу може проводитися безпосередньо на місці порушення. Судовий розгляд справ про порушення (у разі визнання за доцільне застосування конфіскації) провадиться в при­сутності представників порушника та органів, які здійснюють охорону ви­ключної (морської) економічної зони України.

Прикордонний режим господарської діяльності (ПРГД)

Характеризується такими рисами:

І. Запроваджується і діє на прикордонній території (на державному кордоні України); державний кордон України - це лінія і вертикальна поверхня, що про­ходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, пові­тряного простору (ст. 1 Закону «Про Державний кордон України»). Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також між­народними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, державний кордон Української держави встановлюється (з відповідними позна­ченнями на місцевості) таким чином:

1) на суші - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієн­тирах;

2) на морі - по зовнішній межі територіального моря України;

на судноплавних річках - по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) - по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з'єднує ви­ходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не пере­міщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік;

4) на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах - відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення;

5) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що про­ходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (руча­їв), - по середині цих споруд або по їх технологічній осі, незалежно від прохо­дження державного кордону України на воді.

II. Правовий режим господарської діяльності на прикордонній території (на
державному кордоні України) визначається: ГК України (ст. 412); законами Укра­їни від 4 листопада 1991 р. «Про Державний кордон України» та від 03.04.2003 р. «Про Державну прикордонну службу»; міжнародними угодами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (наприклад, Угода між Урядом України та Урядом Республіки Польща про будівництво автодорожньо­го мосту через ріку Західний Буг на українсько-польському державному кордоні в районі пункту пропуску Ягодин - Доруйськ, ратифікована Законом України від 20.04.2004 р.); підзаконними нормативно-правовими актами, прийнятими відповід­но до закону (Указ Президента України від 02.07.1996 р. «Про заходи щодо розви­тку економічного співробітництва Автономної Республіки Крим з суміжними при­кордонними адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації»; наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України та Державної служби України від 24.11.2003 р. № 297/793 «Про затвердження Технології прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон» та ін.).

III. Поєднання загальних (визначених законом) та місцевих (визначених на підставі закону відповідними органами державної влади за погодженням з орга­нами Державної прикордонної служби України) умов здійснення господарської діяльності на прикордонній території (судноплавство, користування водними об'єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування, створення різ­них гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, корис­тування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань тощо). До загальних умов належать: необхідність отримання дозволу Державної прикордонної служби України (ДПСУ) на провадження робіт у при­кордонній смузі та пропуск на цю територію; можливість запровадження у необ­хідних випадках ДПСУ додаткових тимчасових режимних обмежень на в'їзд і провадження робіт у прикордонній смузі (ст. 24 Закону «Про Державний кордон України»); здійснення перетину кордону осіб, вантажів, транспортних засобів та іншого майна у встановленому законом порядку під контролем Державної при­кордонної служби України (статті 11, 12); необхідність дотримання судами, що перетинають морський кордон України, заходять у порти та внутрішні води Укра­їни, встановлених українським законодавством вимог та правил (статті 13-15); можливість запровадження (у випадках та порядку, визначених законом, Кабіне­том Міністрів України) на окремих ділянках державного кордону з метою запо­бігання поширенню інфекційних хвороб обмежень чи припинення сполучення через державний кордон або встановлення карантину для людей, тварин, ванта­жів, насінного, садивного матеріалу та іншої продукції тваринного і рослинного походження (ст. 19).