Правовий режим спеціальних (вільних) економічних зон

Тема 4.7. Спеціальні режими господарювання

План

1. Правовий режим спеціальних (вільних) економічних зон.

2. Порядок створення та ліквідації спеціальних (вільних) економічних зон.

3. Правовий режим концесійної діяльності.

4. Інші види спеціальних режимів господарювання.

Правовий режим спеціальних (вільних) економічних зон

Стат­тя 401 Господарського кодексу України визначає спеціальну (вільну) економічну зону як частину території України, на якій встанов­люється спеціальний правовий режим господарської діяльності та особливий порядок застосування та дії законодавства України, та передбачається запровадження пільгових митних, валютно-фінан­сових, податкових та інших умов економічної діяльності національ­них та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Метою створення таких зон є залучення інвестицій для акти­візації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяль­ності.

Закон України від 13 жовтня 1992 р. “Про загальні засади ство­рення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” визначає порядок створення та ліквідації і механізм функціонуван­ня спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні пра­вила регулювання відносин суб’єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами, органами державної виконавчої влади та ін.

Відповідно до ст. 403 Господарського кодексу України залеж­но від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися такі типи вільних економічних зон:

Вільні митні зони і порти – частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстро­ченням.

Технологічні парки та технополіси – це території України, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток нау­кового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсив­ного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комп­лексів.

Туристично-рекреаційні зони – це вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреа­ційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємниць­кої діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.

Банківсько-страхові зони – це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхо­вих операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.

Експортно-транзитні – частина території держави на кор­донах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Вільні економічні зони (ВЕЗ) можуть бути класифіковані і за іншими критеріями:

Інтеграційні (діяльність яких спрямована на тісну взаємо­дію з позазональною економікою країни).

Анклавні (орієнтовані на зв’язки із зовнішнім ринком).

Зовнішні (розміщені на кордоні з іншими державами).

Внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

Статус і територія ВЕЗ, а також строк, на який вона створюєть­ся, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.