Декабристи і Україна

На початку XIX ст. в Російський імперії оживився суспільно-політичний рух, одним з різновидів якого були масонські ложі: у Києві („З’єднані слов’яни”) та в Полтаві („Любов до істини”), а також декабристський рух. Вже незабаром після утворення Союзу спасіння діяльність декабристів перекинулася на південь Російської імперії. Провідний радянський декабристовед академік М. В. Нечкіна зазначає, що в ньому широко була представлена Україна. ^[1]Це родові гнізда Муравйових-Апостолів (Полтавська губернія), Давидових і Поджіо (Київська губернія), з Полтавською губернією пов'язані також декабристи Якубович Олександр Іванович, Шимков Іван Федорович, Андрієвич Яків Максимович, Краснокутський Семен Григорович, Бечаснов Володимир Олександрович і Лісовський Микола Федорович; з Чернігівською — Мозгалевський Микола Йосипович; зі Слобожанщиною — брати Борисови. Подільська губернія представлена Юшневським, Тізенгаузеном, П. Ф. Вигодовським; Юліан Люблінський проживав у Новограді-Волинському, І. І. Іванов — у Житомирі, Я. М. Булгарі — Харкові. Таким чином, на українській землі народилися і служили багато з дворянських революціонерів. Але список М. В. Нєчкіної не є вичерпним, його слід доповнити прізвищами Волконського, Я. А. Драгоманова, Корниловича, Сутгофа, І. І. Сухінова, Усовського, Фурмана, братів Капніст Семен Васильович і Капніст Олексій Васильович та інших, що народилися або мали маєтки в Україні. ^[

Найпереконливішим підтвердженням зв'язку декабристського руху з Україною є не проживання або служба окремих декабристів, а діяльність декабристських організацій. В Україні, де були розквартировані російські війська, перебувало на службі багато опозиційно налаштованих офіцерів — членів таємних товариств. В 1818 році після прибуття на службу до Києва генерала М. Орлова місто стає центром ділових зустрічей членів Союзу благоденства. У Тульчині існувала філія московського Союзу благоденства. Після ліквідації Союзу благоденства в 1821 році більшість його членів не припинила політичної діяльності. У березні 1821 року Тульчинська управа ухвалила рішення про створення нової організації, яка була названа Південним товариством. Головою останнього було обрано полковника Павла Пестеля. Членами товариства стали офіцери полків, що перебували в Україні. Північне товариство організаційно оформилося пізніше, наприкінці 1821 року. ^[3]Крім тульчинської управи було засновано ще дві: Кам'янську — на чолі з В. Давидовиим та Волконским і Васильківську, яку очолював підполковник Муравйов-Апостол Сергій Іванович. Час від часу відбувалися конспіративні наради товариств. Для цього використовували Київський контрактовий ярмарок. В Кам'янці регулярно скликалися осінні наради декабристів.^[4] З трьох таємних товариств, що виникли на початку 20-х років 19 століття, коли рух декабристів перебував в найзрілішої стадії свого розвитку, в Україні існували і проводили революційну діяльність два таємних товариства — Південне товариство і Товариство об'єднаних слов'ян, засноване в 1823 році у Новограді-Волинському братами Борисовими. Із п'яти страчених лідерів троє належали до числа керівників Південного товариства. Головою Південного товариства Пестелем була розроблена «Русская правда» — видатний програмний документ руху.

Важливою формою діяльності Південного товариства стали з'їзди його керівників, які проводилися щорічно (декабристи називали їх «київські контракти»). Декабристи збиралися на початку року, з метою конспірації з'їзди приурочувалися до ярмарку. Перший з'їзд проходив в січні 1822 року в Києві в будинку Давидова. У його роботі брали участь Пестель, Юшневський, Волконський, Давидов, С. Муравйов-Апостол. На з'їзді вирішувалися організаційні питання, завершилося організаційне оформлення Південного товариства. Директорами товариства були обрані Пестель і Юшневський. Була підтверджена кінцева мета боротьби – встановлення в Росії республіки і знищення кріпосного права, причому йшлося про наділення селян землею. На думку учасників з'їзду революція повинна відбутися за допомогою військ. Пестель наполягав на знищенні царської сім'ї.

Другий з'їзд відбувся в січні 1823 року. На з'їзді були присутні минулорічні учасники і М. Бестужев-Рюмін. Основне питання з'їзду — обговорення і прийняття «Руської правди», яка була прийнята одноголосно і стала офіційним документом Південного товариства. Муравйов-Апостол поставив на з'їзді питання про повстання, пропонуючи почати виступ на півдні Росії. Другий з'їзд прийняв рішення про створення на додаток до Тульчинської двох управ: Васильківської на чолі з Муравйовим-Апостолом і Бестужевим-Рюміним і Каменської на чолі з Волконським і Давидовим. Розглядалося питання і про польське Патріотичне товариство. Бестужеву-Рюміну було доручено налагодити зв'язки з польським товариством.

Третій з'їзд відбувся в січні 1824 року. На ньому обговорювалися два важливих питання: про поїздку Пестеля до Петербурга для переговорів з керівниками Північного товариства та про хід переговорів з польським Патріотичним товариством про спільні дії. До планів Південного товариства входило повернення Польщі державної незалежності. Після від'їзду Пестеля до Петербурга, з'їзд продовжив роботу і розглянув Бобруйський план, за яким передбачалося розпочати збройний виступ під час огляду військ в Бобруйській фортеці. Ініціатори плану Муравйов-Апостол (командир Чернігівського полку) і Бестужев-Рюмін (Полтавський полк) пропонували в Бобруйську заарештувати царя і цим розпочати виступ. Їх підтримав командир Алексопольского полку Повало-Швейковський. План не знайшов підтримки у Пестеля та інших керівників Південного товариства, з'їзд дав йому негативну оцінку в силу поганої підготовленості плану.

На початку 1825 року відбувся четвертий з'їзд. На ньому були присутні 12 осіб. ^[5] Головне питання - обговорення нового плану повстання, запропонованого Муравйовим-Апостолом і Бестужевим-Рюміним про початок збройного виступу під час огляду військ в Білій Церкві.^[6] План передбачав арешт царя, офіцери піднімають повстання в полках, які рухаються на Київ, а звідти на Москву і Петербург, щоб захопити владу в столицях. Невдала спроба об'єднатися з Північним суспільством призвела Пестеля до висновку, що починати повстання ще рано. Присутні на з'їзді підтримали його. Виступ відклали до 1826 року.