Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Методи системи права






Система права поділяється на сфери (супергалузі) публічного та приватного права залежно від методу:

Ø Імперативний метод (метод влади-підпорядкування). Публічні відносини у більшості регулюються централізовано, на владно-імперативних засадах, на субординації, коли розпорядження уповноваженого суб’єкта обов’язкові для виконання іншими особами. Типовим способом регулювання є заборона, позитивне зобов’язання та спеціально дозвільний тип регулювання за формулою «дозволено лише те, про що прямо зазначено у законі», «не заборонено лише те, що дозволено» або «припис – виконання, заборона – утримання». У приватному праві такий метод присутній як виняток, якщо в актах законодавства прямо вказано про це, а також якщо цей метод випливає із змісту нормативних актів або суті відносин між сторонами (ч. 3 ст. 6 ЦК).

Ø Диспозитивний метод (метод розсуду сторін). Приватні відносини у більшості регулюються децентралізовано, за методом координації (рівності), на диспозитивних засадах, коли суб’єкт або суб’єкти самі встановлюють свої права і обов’язки у правовідносинах або реалізують свої законні права виключно за власним розсудом. Типовим способом регулювання є дозвіл за формулою: «дозволено все, що прямо не заборонено законом».

У праві імперативний та диспозитивний методи регулювання співвідносяться між собою за принципом: «Стільки приватного, скільки можливо, стільки публічного, скільки вкрай необхідно»; заборони, обмеження застосовуються як крайня міра, коли бажаної поведінки суб’єктів не можна досягти шляхом повідомлення, домовленості; ці методи властиві будь-якій галузі права, але в різному ступені. Цивільне право не є приватним у чистому вигляді, у ньому домінує диспозитивний метод, хоча, як виняток, існують імперативні норми, що обмежують, забороняють, приписують; диспозитивні та імперативні норми є взаємообумовленими. Наявність імперативних норм у цивільному праві пояснюється необхідністю забезпечення захисту публічних інтересів або прав слабкої сторони у цивільно-правових відносинах, наприклад, споживача. У ст. 6 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) встановлена презумпція диспозитивності норм приватного права. Імперативність норми, як правило, повинна бути прямо вказана в нормативному акті. Цивільне право не є інструкцією, що й як робити, а що не можна, його суттю є забезпечення учасників розумною основою цивільних відносин один з іншим. Це правове забезпечення свободи кожного та, одночасно, повага до законних прав та інтересів іншого, це взаємодія з іншими учасниками відносин не шляхом застосування сили, а шляхом згоди та компромісу, а у разі порушення законних прав та інтересів інших виникає зобов'язання компенсації шкоди. Таким чином, на мікрорівні здійснюється саморегулювання цивільних відносин, а державне регулювання здійснюється або як резервне, якщо сторони не врегулювали певні відносини, або як охоронне, з метою охорони та захисту цивільних прав та інтересів учасників відносин.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.