Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поселення і житло.






Поселення і житлов Україні залежно від: - природно-географічних,

- соціально-економічних,

- історичних умов.

 

Відтак, сформувалося три зони сільських поселень: - північна,

- центральна

- південна.

 

Для північної (Полісся, Волинь) були характерні багатодвірні поселення вуличного типу.

У центральній зоні (український Лісостеп) до XVIII ст. були поширені вільні і нерегулярні поселення. З розвитком капіталістичних відносин тут виникають вуличні, радіальні, шнурові та інші види регулярних поселень, створених за проектами.

У південній зоні, яка охоплює частину Слобожанщини, Таврію, узбережжя Чорного та Азовського морів, забудова велася переважно за проектами поміщиків або адміністрації і мала квартальну або гніздову форму планування. Крім багатодвірних поселень повсюдно були поширені й однодвірні – хутори (на території Запорозької Січі – так звані зимівники).

Селянське житло – хатина була глинобитною або зрубною, побіленою зсередини та зовні і складалася з двох або трьох приміщень. Бідняцька хатина була однокамерною. Підлогу робили з глини, чотирисхилий дах крили соломою, очеретом або гонтою (ялиновою або сосновою черепицею).

Сам процес будівництва хатини був цілим ритуалом, покликаним забезпечити благополуччя сім’ї. Велика увага приділялася вибору місця для будинку. Його не можна було будувати на перехрестях доріг, на місцях поховань. Існував звичай насипати на передбачуване місце будівництва трохи зерна. Якщо наступного ранку купка була потривожена, вибирали інше місце. Починати будівництво бажано було тільки у вівторок або четвер.

Інтер’єр українського житла, при наявності місцевих особливостей в різних історико-етнографічних районах, був однотипним і далеко не випадковим. Багатовіковий досвід обумовив раціональність і естетичність внутрішнього простору.

!!! Кожна зона в будинку мала своє призначення і відповідну обстановку.

При вході в хату, як правило, зліва отвором до фасадної сторони будинку розташовувалася піч – основний елемент планування, “годувальниця, лiкувальниця, нагрiвальниця i розважальниця”. Її звичайно білили і розмальовували узорами (особливо, якщо в домі була донька на виданні).

У Східній Україні найчастіше в розписах зустрічався “вазон” – стилізоване дерево життя, або зображення трьох гілок – образ світового дерева. Виконуючи ряд найважливіших практичних функцій, піч при цьому була найпотаємнішим і загадковим місцем у помешканні, язичницьким центром християнського будинку.

З піччю було пов’язано безліч звичаїв і повір’їв.

- У образі сімейного вогнища піч фігурувала в обряді сватання, коли засватана дівчина “колупала” пальцем побілку печі, немов би просячи захисту.

- Йдучи з рідної хати, наречена брала з собою декілька вуглинок з материнської печі.

- Шматочок пічної обмазки клали в сорочку, якою обертали новонародженого, захищаючи його від нечистої сили.

- А після похоронів родичі трималися за піч, щоб не сумувати за небіжчиком (або не боятися).

- За уявленнями селян, піч була місцем переходу із звичайного світу в таємничий. При входинах в новий будинок господиня на помелі або хлібопічній лопаті “переносила” домовика, який жив під піччю. А щоб він не зник, господарі закривали піч заслінкою, йдучи з хати.

- Селяни вірили, що через пічну трубу відлітають на свої зборища (шабаші) відьми, в печі ж вони готують чаклунське зілля.

- Вагітним жінкам, які випікали хліб, особливо паски, заборонялося розмовляти, інакше відьма викраде дитину. Для захисту породіль від нечистої сили рогач ставили неодмінно рогами до печі.

По діагоналі від печі - красний кут (покуття, святий кут) – християнський центр будинку.

- Тут обов’язково висіли ікони, прикрашені рушниками, запалювалася лампада, зберігалися священні книги, свячена вода і свічки.

- На Різдво і Великдень сюди ставили ритуальну їжу.

- Покуття вважалося найпочеснішим місцем у хаті, куди саджали гостя, виявляючи йому повагу.

- Під образами сиділи молоді на весіллі.

- Сюди ж ставили “дiдух” – обрядовий сніп, прикрашений стрічками, символ благополуччя і достатку, пам’ять про предків.

- На покутті сходилися лави, які стояли вздовж стін, і тут же під іконами стояв стіл – символ єдності, сімейної міцності і благополуччя, за яким збиралася вся родина. Звичайно стіл не прикрашали, тільки у святкові дні накривали скатертиною. Не дивно, що ця деталь меблів фігурувала в повір’ях і обрядах. Новонародженого тричі обносили навколо столу, приймаючи його в сім’ю. За столом святкували весілля. Тут здійснювали і останній обряд прощання.

- На стіл не можна було класти ключі – це могло привести до сварки, і сідати – загрожувало хворобою.

До печі вздовж тильної стіни прилягав дощатий настил (“пiл” або “полаті”, “лежанка”), що слугував спальним місцем (в більш заможних сім’ях тут ставили ліжко).

Кут навпроти печі вважався “жіночим” – тут розміщався “мисник” (шафа для посуду) і все необхідне начиння.

Скляні шибки в сільських хатах зустрічалися рідко. Вікна були з риб’ячих міхурів або з прозорого тоненько відшліфованого кварцу.

Селянський двір включав залежно від заможності господаря одну або декілька господарських споруд: хлів, комору, клуню (амбар).Двір в Україні обов’язково був обгороджений.

Міщанське українське житло було більш пишним ніж сільське. Арабський церковний діяч, мандрівник і письменник Павло Алепський (1627-1669), який відвідав Україну в 1654, 1656 рр., так описував Київ: “Будинки величаві, високі, побудовані з балок, виструганих і всередині і зверху”, Умань: “Будинки високі і гарні, з численними вікнами з різнокольорового скла”.

Будинок української шляхти знаходився, як правило, на високому місці і був схожий на маленький замок, укріплений з усіх сторін валами, частоколом (острогом з дерев’яних паль) і з дерев’яними баштами (одно- або двоповерховими). На башті вночі була варта.

Дім робили дерев’яним, вкривали гонтом (спеціальним покрівельним матеріалом з тонких дощечок). Починався дім ганком, далі – просторі сіни з ловецькими прикрасами. За сіньми – панські покої та приміщення для челяді. Кімнат було багато – їдальня, світлиця, спальні, різноманітні комірки тощо. Поряд з панським будинком ставили гумно (тік) з господарчими будівлями, влаштовували квітники, садили сад, ставили пасіку, іноді – звіринець.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.