ІІ. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу

Епіграф уроку:

Відкриваю для себе нові імена

І глибинні думки, і душевні висоти...

Скільки років ховала їх прірва страшна,

Що хотіла наш дух, нашу суть побороти.

Скільки їх, що приходять з далекої тьми, -

Хоче серце усіх поіменно назвати...

І на болях своїх знову пишемо ми

Імена, імена... І вкорочені дати.

В.Крищенко

1. Вступне слово вчителя.

Доля української літератури - доля України. Важко знайти у світовій історії аналогію, щоб жива мова, мова великого народу систематично заборонялася й переслідувалася спеціальними державними вердиктами й актами. Цей геноцид тривав століттями. Нагадаємо укази російських царав - Петра І (1720) про заборону українського книговидання та Катерини ІІ (1754) - про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії; сумнозвісний Валуєвський циркуляр (1863) та Емський указ (1876), який посягнув і на саму душу українського народу - пісню; затим - закриття всіх українськиї театрів (1884), припинення видання дитячої книжки (1885), указ Миколи ІІ про скасування української преси (1914); численні більшовицькі відкриті й таємні постанови, спрямовані на «викриття українського буржуазного націоналізму», а насправді проти української культури, мови і національної самосвідомості; і, нарешті, «андроповську» постанову ЦК КПРС «О мерах по дальнейшему совершенствованию изучения и преподавания русского языка в союзных республиках» (1978) та ін. І разом із штучним голодомором 1933 р. та масовим винищенням і «розкуркуленням» українського селянина, жорстокими репресіями 30-х, а потім 40-х та 60-х - 70-х років щодо української інтелігенції, передусім творчої (тільки у 30-ті роки розстріляно й закатовано в концтаборах понад 500 письменників, серед них - визначні особистості), - найбільші злочини, вчинені царською та більшовицькою імперіями проти України та її народу.

2. Лекція вчителя на тему«Українська література 20 – 30-х років ХХ ст.»

Під час лекції учні мають заповнити табличку

Літературні угрупування

Орієнтовно

План

1. Складні суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями.

Словникова робота. Знайти в словнику літературознавчих термінів визначення понять модернізм, соцреалізм, постмодернізм і записати в зошити.

2.Різноманітність стильових манер, що проявилася уже в першій пол. 20-х рр. у творчості ряду талановитих письменнків: романтико-героїчна (Ю.Яновський), лірико-імпресіоністична (М.Хвильовий, Г.Косинка), реалістична (П.Панч, А.Головко), науково-фантастична (В.Винничено, П.Панч). Розвиток гумору й сатири. Поява в середині 20-х років великих епічних полотен.

3. Подальший розвиток театру в Україні. Початкове художне освоєння молодими драматургами нової дійсності, зображення її творців

(М.Куліш, І.Микитенко, М.Кочерга).

4. Виникнення і становлення кінодраматургії, її основних жанрів - кіноповісті, кінопоеми (О.Довженко).

5. Літературна дискусія 1925-1928 рр., облудні політичні звинувачення чесних і відданих народові письменників.

Рольова гра. Якби ви взяли участь у літературній дискусії 1925— 1928 років, то яку позицію зайняли б, що відповіли б своїм опонентам?

6. Голод 1933 року, спроба письменників захистити свій народ, попередити його про небезпеку. Арешти митців у першій пол. 30-х рр. (М.Куліш, М.Зеров, Г.Епік, Лесь Курбас, О.Слісаренко, Остап Вишня).

7. 1937 рік - апогей винищення цвіту нації, вигублення молодих талантів («розстріл українського відродження»). Ослаблення розвитку літератури в передвоєнні роки.

Підсумовуюче слово вчителя. Як бачите, найбільше втрат у часи сталінських репресій зазнало красне письменство. Поплатилися життям за свої погляди Микола Хвильовий, Воло­димир Свідзинський, Валер'ян Підмогильний, Ми­кола Куліш, Микола Зеров, відбули страшну катор­гу Остап Вишня, Володимир Гжицький, змушені були йти на поступки тоталітаризму Павло Тичина, Олек­сандр Довженко, Володимир Сосюра, Максим Риль­ський, Петро Панч та ін. Користуючись винятково статистикою, яка в цьому разі, мабуть, най­точніше, хоч і без емоцій, відображає трагедію україн­ського красного письменства, можна навести такі да­ні: у 1930 році налічувалося 259 українських письмен­ників. Після 1938-го їх залишилося тільки 36.

Виникає закономірне питання: де поділися ін­ші - аж 223? Тепер уже є на це питання трагічна відповідь:

...Із двохсот двадцяти трьох митців сімнадцять розстрі­ляно, вісім закінчили життя самогубством, арештовано й заслано сто сімдесят п'ять і доля їхня невідома, шістнад­цять пропали безвісти, сім померли своєю смертю.

На завершення розповіді пропоную підвестися й хвилиною мовчання вшанува­ти пам'ять усіх невинно знищених тоталітарною системою українських митців.