Раціональне використання для організації відпочинку населення, проведення науково-експериментальних робіт, підвищення естетичного рівня населення.

Збереження паркових комплексів або окремих елементів може здійснюватися шляхом застосування таких методів:

а) консервація і адаптація (пристосування до сучасних умов), в процесі яких паркові композиції зберігаються без змін, споруди і парк пристосовуються до нових умов експлуатації. Термін “консервація” використовується в ландшафтній архітектурі в розумінні збереження і підтримання композиції парку без внесення яких-небудь змін в планування і об'ємно-просторове вирішення, але при цьому в ньому все ж буде продовжуватися ріст дерев і чагарників, і парк в якійсь мірі буде змінюватися.

б) реставрація всього парку або окремих його компонентів - застосування радикальних методів зміни елементів ландшафту з метою отримання закінчених композицій, характерних для певного періоду розвитку парку;

Реставрація об'єктів садово-паркового мистецтва - це процес творчий, він не зводиться, за винятком окремих випадків, до буквального відновлення композиції періоду розквіту. При збереженні стилістичних особливостей ансамблю в цілому необхідно, як правило, рахуватися з наступними нашаруваннями, із збереженими старими деревами, зміною призначення ансамблю, великою кількістю відвідувачів і ще цілим рядом факторів аж до сучасних методів експлуатації парку. Однак всі нові вимоги повинні бути так враховані, щоб вони не порушували загального принципу вирішення ансамблю періоду його розквіту.

До речі, під періодом розквіту розуміють той вигляд парку чи саду, його деревно-чагарникових композицій, який він набуває через якийсь певний період (10-20-40 років); це період повної гармонії між всіма композиційними вузлами, будівлями та спорудами, оточуючим середовищем.

Реставрація історичних об'єктів вимагає від автора різносторонніх знань (історії містобудування, архітектури, садово-паркового і ландшафтного мистецтва, дендрології, ґрунтознавства, меліорації і т.д.), достатньої ерудиції і уяви, щоб на основі вивчення сукупності історичних матеріалів зуміти відновити витвір мистецтва з усіма основними особливостями періоду його розквіту.

За визначенням арх. Н.А.Ільїнської (1984), термін ”реставрація” в області ландшафтної архітектури може бути застосований в повному розумінні цього поняття тільки до окремих фрагментів і деталей. Що ж до об'єктів в цілому, то в них в тій чи іншій мірі завжди мають місце елементи реконструкції. Тому правильніше було б називати проекти реставрації проектами реставрації з елементами реконструкції, що є дещо незручним, і на практиці це поняття стали замінювати терміном “відновлення”, який в подальшому ми будемо часто використовувати.

в) реконструкція - корінна перебудова парку з метою покращення його образу у відповідності з сучасними вимогами організації парків, паркових композицій, функціонального спрямування. Вона повинна проводитися з використанням сучасних досягнень науки і техніки і бути спрямованою на відтворення сучасного образу, ідеї, стилю парку-пам'ятника. Реконструкція включає в себе обережне і послідовне вивчення старовинного парку, застосування нових прийомів планування, що доповнюють збережені елементи композиції. В практиці найбільш розповсюджена часткова або повна реконструкція зелених насаджень із збереженням функціонального змісту, планувальної основи і зовнішнього благоустрою парку. Цей вид реконструкції проводять, якщо функціональне спрямування парку, зонування і зміст зон, архітектурно-планувальна організація, елементи благоустрою та інші штучні компоненти паркового середовища задовольняють всі вимоги відвідувачів та запити міста;

г) відновлення (найбільш комплексний термін), в процесі якого можуть виконуватися завдання як по реставрації окремих елементів ландшафту, так і по реконструкції інших ділянок. Загальною метою відновлення слід рахувати відтворення попереднього образу ландшафтів, пейзажів, планування, втрачених елементів композиції в певній відповідності з духом часу створення парку. Інколи під терміном “відновлення” розуміють нове будівництво повністю втрачених композицій.

Підхід до відновлення пам'яток архітектури і ландшафтної архітектури в принципі не може бути однаковим. Пам'ятка архітектури після завершення будівництва залишається без змін тривалий час, після проведення реставраційних робіт їй може бути повернутий першопочатковий вигляд. В деяких випадках можлива консервація пам'яток архітектури. Об'єкти ж ландшафтної архітектури безперервно змінюються - за порами року і протягом всього свого існування, переживаючи юність, зрілий вік, який відповідає переважно періоду розквіту, і старість. Періодично, з досягненням основними породами дерев критичного віку, рубка їх стає невідворотною.

При цьому відбувається різкий контраст - на зміну старим деревам, до яких вже звикли відвідувачі парків, приходять молоді, в результаті чого враження від об'ємно-просторової композиції змінюється. Тому до таких, на перший погляд, невиправданих рубок слід відноситися не з позиції збереження звичного образу саду чи парку, а з розумінням необхідності заміни старих доживаючих дерев на молоді, для того щоб історично ландшафтні об'єкти продовжували своє існування і в майбутньому як витвори мистецтва, представляючи для кожного наступного покоління все більшу цінність.

Для всіх парків-пам'ятників, що оберігаються державою, доцільно розробляти і затверджувати директивні плани їх збереження і відтворення.

Директивний план представляє собою перелік основних напрямків і питань, які необхідно вирішити при проектуванні відновлення парку з вказанням періодів відновлення. Директивні вказівки повинні складатися перед розробкою проекту відновлення на основі матеріалів інвентаризації і вивчення паркового комплексу.

Директивним планом повинні визначатися нові функції парку-пам'ятника і перетворення його в місце відпочинку, туризму, оздоровлення, організація музейного або науково-дослідного комплексу і т.п. В ньому повинні міститися вказівки по збереженню існуючих архітектурних об'єктів, подальшому їх дослідженню і необхідній зміні функціонального використання.

Відновлення парку-пам'ятника може здійснюватись поетапно. В залежності від збереженості парку, його розміру, розташування і інших факторів можуть бути рекомендовані наступні етапи відновлення:

перший етап - вивчення і оцінка території парку. На цьому етапі проводиться інвентаризація насаджень, а також дослідні роботи, в процесі яких виявляються історичні, археологічні, архітектурно-планувальні та інші особливості парку. Інвентаризація повинна включати звіт або відомість про стан елементів ландшафту, рослинності, водойм, рельєфу, графічну, фотографічну і описову документацію.

другий етап - уточнення завдання на проектування і складання директивних вказівок (програми і завдання на проектування), що містять вказівки відносно призначення парку взагалі і окремих його елементів і споруд зокрема; шляхи відновлення або консервації окремих ділянок парку.

Директивний план може містити наступні вказівки, що стосуються: а) існуючого положення; б) удосконалення існуючого положення парку; в) звільнення території від елементів, що порушують структуру парку; г) удосконалення структури парку шляхом доповнення її недостатніми елементами; д) удосконалення композиції шляхом доповнення (або видалення) окремих елементів; е) пристосування (адаптації) парку і споруд до нової функції; є) можливого збільшення або зменшення розмірів об'єкту; ж) шляхів відновлення - реставрації або реконструкції об'єкту або його окремих елементів та інше.

третій етап - складання проекту відновлення і збереження парку на стадіях генерального плану, технічних і робочих проектів з вказанням черговості виконання відновлювальних робіт.

четвертий етап - здійснення проекту в натурі (при постійному авторському нагляді). При здійсненні робіт четвертого етапу слід складати виконавчі креслення за ділянками, що реставруються або реконструюються. Виконавчі креслення проекту відновлення повинні стати опорою нового етапу розвитку паркового комплексу і вихідним матеріалом для проведення подальших робіт по плануванню і благоустрою парку-пам'ятника.

Методика відновлення кожного конкретного ландшафтного об'єкта розробляється автором проекту відповідно до його індивідуальних особливостей (природних умов, значимості об'єкта і його стану, змінам його призначення і оточення, наявності історичної документації і т.д.), і в цьому відношенні ніяких загальних рекомендацій в принципі не може бути.

ЛЕКЦІЯ 2. Класифікація об ' єктів садово-паркового мистецтва

В книзі " Восстановление старинных ландшафтных парков" (1979) автори Ю.А.Бондар, А.К.Салатич, Я.Л.Садовенко розділяють існуючі парки-пам'ятники на дві основні класифікаційні групи: I - за містобудівельною характеристикою; II - за особливостями композиційного вирішення.

В свою чергу групу I було розподілено на підгрупи за наступними ознаками:

а) за величиною - малі парки (площею до 10 га), середні (від 10 до 50 га), великі (від 50 до 200 га), крупні (більше 200 га);

б) за розташуванням на території України - міські, селищні, сільські, міжсільські;

в) за значимістю - державного значення, місцевого значення;

г) за відомчою приналежністю;

д) за функціональним використанням - рекреаційні, рекреаційно-туристичні, науково-пізнавальні (в т.ч. парки-музеї, ботанічні сади, дослідні бази АН та ін.), учбово-виховні, оздоровчі, інші.

Група II може бути розподілена за наступними основними ознаками:

а) за часом виникнення і формування парку - старовинні (XVI-XIX ст., поч. XX ст.) і сучасні, створені після 1917 р.;

б) за стилевою характеристикою архітектурно-планувального вирішення - регулярні, пейзажні, комбіновані;

в) за складом основних компонентів паркового ландшафту - архітектурно-ландшафтні парки, в яких кількість, розмір і цінність пам'ятників архітектури є переважаючим елементом організації парку; культурно-ландшафтні, в композиції яких переважають споруди, пов'язані з розвитком історії та культури; природно-ландшафтні, побудовані на основі звичайних природних форм з незначною кількістю підпорядкованих об'єктів архітектури;

г) за ступенем збереженості основних історичних компонентів - добре збережені (архітектурно-планувальні елементи збереглися повністю і експлуатуються); частково збережені (не більше 50% компонентів збереглося і знаходиться у відносно задовільному стані); погано збережені (зазнали корінних змін і їх відновлення часто недоцільно);

д) за культурно-історичною і естетичною цінністю парків, в залежності від цінності об'єктів культури, архітектури, дендрології.

За іншими класифікаціями (Гостев, Юскевич, 1991) розрізняють меморіальні парки, парки-заповідники, пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Меморіальні парки за своїм історичним і соціальним значенням займають особливе місце. В багатьох з них розташовані меморіальні споруди - історичні пам'ятки культури і архітектури, скульптурні комплекси і т.п.

А.В.Агальцова (1980) виділяє окремо поняття меморіальний музей та меморіальний заповідник.

Меморіальний музей - це комплекс будинку, забудови, споруд, предметів побуту та обстановки, які збереглися недоторканними або відреставровані, але відтворюють реальну обстановку, в якій жив і працював видатний діяч минулого. Це “статичний” музей, де все - обстановка, будинок, служби - підтримується незмінним, ніби “завмерлим” на якийсь певний період. Однак все створене людиною піддається старінню: руйнуються будівлі, споруди, предмети побуту. Їх відновлення, тобто реставрація, пов'язується із застосуванням нових матеріалів при умові збереження їх зовнішнього виду. Сприйняття образу таких предметів відвідувачами залишається незмінним, але об'єкт набуває вже меморіальне значення і цінність його в комплексі меморіального музею зберігається.

Меморіальний заповідник - це природні і штучні ландшафти меморіальних місць, які дійшли до наших днів: сади і парки, ліси і гаї, луки, річки, ставки і озера, тобто все те, що формує природне оточення меморіального музею.

У меморіального заповідника дві функції - історична і природоохоронна. Поряд із збереженням цінних природних ландшафтів тут постійно підтримується і відновлюється природне оточення меморіального музею на певний історичний період.

На практиці часто зустрічаються різні назви меморіальних об'єктів: меморіальний музей-заповідник, меморіальна садиба, садиба-заповідник, музей-садиба. При всій різниці назв ці об'єкти об'єднані функціонально наявністю на їх території “статичного” музею і природного комплексу, який і є предметом досліджень спеціалістів з питань меморіалізації і проблем збереження.

Особливо багато меморіальних парків було створено після Другої світової війни, серед них і парки перемоги (у Львові - “Пагорб Слави”).

Наприклад, в 1945 р. на честь перемоги в Ленінграді було закладено парк Перемоги. Територія, відведена під парк, була майже позбавлена рослинності і порізана глибокими кар'єрами, що вимагало виконання значного об'єму робіт по інженерній підготовці і створенню системи живописних водойм.

Ще один ленінградський парк Перемоги - Приморський із стадіоном ім. С.М.Кірова, розташований на території островів Єлагіна, Крестовського і Вільного.

Серед меморіальних споруд, присвячених Великій Вітчизняній війні, значне місце займають “Рубіж Слави” під Москвою і “Пояс Слави” по лінії оборони Ленінграду, які представляють собою єдину систему меморіальних парків з монументами, що створюються в місцях найбільш кровопролитних боїв.

Окрему групу меморіальних парків складають парки в місцях, пов'язаних з іменами великих письменників, музикантів, поетів. Серед них особливе місце займає меморіал О.С.Пушкіна - Пушкінський державний заповідник в Псковській обл. На території заповідника площею 700 га знаходяться села Михайлівське, Тригорське, Петровське, Савкіна гора і музей “Святогорський монастир”. Центр заповідника - с. Михайлівське з старовинною садибою, розташованою на пагорбі над р. Сороттю з прилягаючим до неї парком, який переходить в сосновий бір. Парк був закладений в кінці XVIII ст. Алея з 200-літніх ялин підводить до будинку, а до ставу веде “Алея Керн”, обсаджена липами.

Парк с.Тригорського із ставами більший Михайлівського парку. Це типовий садибний парк другої половини XVIII ст. Його планування вирішене з врахуванням горбистого рельєфу. На краю крутого обриву р. Сороті в тіні вікових дубів і лип стоїть “Лавка Онєгіна”.

В центрі парку “зелений танцювальний зал” - майданчик, оточений віковими липами. Від нього горбатий місток веде до “сонячного годинника” - 12 посаджених по колу дубів з високим загостреним стовпом в центрі. На цій же ділянці парку на насипному пагорбі стоїть 400-літній дуб.

У нас, на заході України, подібними меморіальними парками можна назвати парк ім. А.Тарнавського у м. Косові (Ів.-Франківська обл.), на території якого зараз збудовано дитячий санаторій, а також парк-садиба О.Фредра в с. Вишня поблизу м. Рудки Самбірського р-ну Львівської обл.

Парки-заповідники. В 1924 р. був прийнятий спеціальний декрет про охорону пам'яток природи, садів і парків, в якому визначалися завдання заповідників, методи їх організації, охорони і розвитку. Під заповідники виділяються території, що являють собою наукову, культурну і господарську цінність. Експлуатація їх обмежена або зовсім заборонена. Це своєрідні пам'ятки природи.

В заповідниках ведеться велика науково-дослідна робота по акліматизації рослин і тварин. В той же час багато заповідників є місцями для туризму і відпочинку населення. В колишньому СРСР нараховувалося близько 120 крупних державних заповідників. Для них виділялися характерні за природними умовами території: тайга, змішані ліси, лісостеп, широколистяні ліси, гірські ландшафти, степи, напівпустелі, пустелі.

На Україні також знаходиться велика кількість заповідників: Асканія Нова, Дунайські плавні, Чорноморський заповідник; у Львівській області розташований державний заповідник “Розточчя”.

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. В нашій країні збереглося чимало пам'яток садово-паркового мистецтва. Більшість з них охороняється державою, в них ведеться велика робота по реставрації споруд і догляду за насадженнями.

Збережені пам'ятки садово-паркового мистецтва (сади, парки та інші об'єкти) вимагають найбільш бережного відношення при їх використанні і науково обґрунтованого підходу до їх відновлення.

Кожний палацово-парковий ансамбль представляє собою об'ємно-просторову композицію, побудовану за певним задумом, з усіма стилістичними особливостями, що відповідають періоду її створення. Палаци, павільйони і парки є частинами одного цілого, взаємно доповнюючи одне одного.

Найбільш знаменитими українськими парками - пам'ятниками садово-паркового мистецтва є такі парки, як “Софіївка” в Умані (Черкаська обл.), “Олександрія” (м. Біла Церква), “Тростянець”, “Сокиринці” (Чернігівська обл.), Алупкинський парк, “Лівадія” (Крим) та ін., а також львівські старовинні парки - Стрийський, Личаківський, “Погулянка”, “Високий Замок”, “Стара Срільниця”, “Залізна Вода”, ім. І.Франка.

ЛЕКЦІЯ 3. Вивчення і оцінка території парку-пам' ятника

3.1 Принципи дос лідження парків та їх елементів

Архітектурно-ландшафтний аналіз

М.Ф.Денисов (1986) відзначає, принципове досягнення певної послідовності в проведенні відновлювальних робіт на садово-паркових об'єктах. Перш за все необхідно ретельно обстежити об'єкт. Робота починається із збору можливих вихідних даних. Джерелами таких даних можуть виявитися архівні документи, різноманітна література, описи різноманітних поїздок та екскурсій, художня література, проектні матеріали, і, насамперед, натурні обстеження, які проводяться в такій послідовності:

обстеження загальної структури парку (визначення меж рослинності та відкритих просторів, які існували раніше, виявлення загальної композиції парку, розташування будівель і малих архітектурних форм і т.п.);

виявлення компонентів паркового ландшафту (встановлення історичних форм рельєфу і алейно-дорожної мережі, фіксація і обстеження історичної рослинності, картографування, гідротехнічне обстеження водних влаштувань, визначення розмірів малих форм);

аналіз виявлених паркових форм (розгляд взаємозв'язку паркових елементів, аналіз їх структури, встановлення видових побудов, оптичних ефектів, історії розвитку парку, його зовнішніх зв'язків і т.п.);

облік найбільш цікавих деталей класичного парку (складання паспорту на парк в цілому, таксація і паспортизація окремих форм рослинності, водойм та інженерних споруд, рекомендації по використанню парку).

Обстеження загальної структури парку є досить важливим розділом попередньої роботи по його відновленню. На цій стадії відбувається перше знайомство з пам'яткою. Таке ознайомлення необхідне навіть в тому випадку, коли є в наявності документи і креслення, за якими створювався парк. Справа в тому, що перенесення проекту в натуру не завжди виконується пунктуально. Крім того, не завжди на основі створених паркових елементів складаються достовірні креслення. Перше обстеження парку ставить за мету складання його плану на момент обстеження. Одночасно збираються відомості про перспективне будівництво в районі парку і наявність небезпечних зон навколо його території. На плані, який відображає стан парку на момент обстеження, бажано нанести характер рельєфу: загальний напрямок стоку поверхневих вод, замкнуті контури низин і пагорбів, загальну висотну характеристику території парку відносно оточуючої місцевості. План повинен містити контури високої рослинності, галявин, узлісь, відкритих просторів, партерів, гаїв і т.п. У випадку, якщо територія парку містить водойми або водні джерела, їх потрібно зафіксувати на цьому плані. З будівель парку перш за все наносяться інженерні споруди: мости, дамби, підпірні стінки, відзначаються місця збережених малих архітектурних форм та розташування садибних будівель. Виявлений в таких межах загальний стан парку порівнюється з проектною документацією, якщо вона є. При цьому складається перепис втрат форм рельєфу, рослинності, води, паркових будівель. У випадку, якщо порівнювати немає з чим, ця частина роботи залишається на період обстеження окремих елементів парку.

3.2 Попереднє вивчення парку-пам'ятника

Робота по реставрації включає цілий ряд послідовних етапів: архітектурно-реставраційного завдання, передпроектні дослідження, складання проекту, його здійснення в натурі, формування насаджень та догляд за ними, організація режиму охорони і використання.

Крім реставраційного завдання, яке офіційно називається в наш час “Планове завдання на реставрацію і відновлення”, одним з головних вихідних документів є історико-архітектурний опорний план пам'ятки, затверджений державними органами охорони пам'ятників.

Передпроектні дослідження мають за мету отримати достовірні дані про об'єкт, що реставрується, які дозволяють визначити стиль побудови, загальну композиційну ідею і відтворити образ пам'ятника в період створення або розквіту, і скласти всебічну характеристику його стану і оточуючого середовища до моменту початку реставраційних робіт.

Вивчення існуючої ситуації складається з наступних аспектів:

комплексної характеристики ландшафту (характеристики рельєфу, його природної структури, змін при створенні - архітектурній обробці і наступній експлуатації, зокрема стан терас, гірок, валів і т.п., їх походження);

просторово-композиційної оцінки (стиль і ступінь збереження відновлюваної композиційної структури, наявність її слідів або можливості їх виявлення; глибина проглядності ландшафту, структура насаджень, збереження першопочаткових меж об'єкту і т.п.);

визначення характеру і ступеня втрат в просторово-композиційному і дендрологічному образі;

характеристики гідрологічного режиму території (структура і межі водної системи, стан надземних водойм і джерел водопостачання, рівень залягання ґрунтових вод, ступінь підтоплення і затоплення за порами року та інші інженерно-геологічні умови);

характеристики ґрунтових та інших природних умов: фізичний і хімічний склад ґрунтів, величина родючого шару, характер підстилаючих порід, мікроклімат території (включаючи характер інсоляції, температуру і вологість повітря, аерацію);

оцінки стану оточуючого середовища (його забрудненості) в даний час і прогноз на майбутнє;

характеристики екологічних зв'язків в існуючих біоценозах;

ландшафтно-композиційної інвентаризації насаджень (стан, ступінь відповідності проектному вирішенню об'єкту, що реставрується, природне чи штучне походження);

подеревної інвентаризації (для ділянок із збереженою рослинністю) з визначенням якісного стану деревостану, його декоративності, віку, життєстійкості, ступеня відповідності дендрологічному складу насаджень часів створення об'єкту;

характеристики забудови і планів подальшого освоєння об'єкта і прилеглої території: наявність і стан будівель і споруд, членування території, порушення композиції візуальними викривленнями; схеми інженерного обладнання території;

характеристики використання в даний час (відомча приналежність, система землекористування, рівень рекреації, напруженість шляхів руху, місця концентрації відвідувачів і т.п.);

характеристики містобудівельної ситуації: роль об'єкта в системі озеленення міста і формування архітектурно-художнього образу місцерозташування, транспортна доступність, наявність інших озеленених територій, плани соціального розвитку району, що стосуються пам'ятки садово-паркового мистецтва і т.п.

Для оцінки існуючої ситуації використовуються різноманітні методи досліджень: геодезична, топографічна і таксаційна зйомки, ландшафтна таксація, естетична оцінка, аерофотозйомка, картографування, гідрологічні і ґрунтові дослідження, паркова археологія і т.п.

Джерелом вивчення історії парку є матеріали архівів, краєзнавчих музеїв, старовинні гравюри і фотографії, літературні джерела, альбоми по старовинних парках, натурні обстеження. Дані вивчення заносяться в спеціальну анкету.

Для меморіального об'єкту достовірність - головний принцип, і для її доказів не завжди достатньо матеріалів натурного обстеження. Тому проводиться ретельний науковий аналіз всіх джерел, що є в розпорядженні спеціалістів.

За ступенем важливості всі джерела про минуле парку-пам'ятки можна розділити на три види: картографічні, письмові і іконографічні.

До картографічних джерел відносяться плани садиб та парків, що показують їх планування в певний період. Однак, таких планів для багатьох об'єктів не складалося, тому частіше використовують плани садибних земель періоду генерального межування 70-80-х років XVIII ст. На них показано розташування садиби, приведені дані про площі і характер розподілу земель за категоріями, в окремих випадках в план включається і планування парку.

Письмові джерела - це ревізські казки, економічні примітки до планів, бюджетні книги, звіти керуючих, переписка, мемуари, рахунки і т.п. Крім того, це і спогади старожилів, записані в різні роки, і замітки в газетах, журналах про відвідування садиб різними особами. Цей обширний матеріал часто служить не тільки прямим джерелом про планування або характер насаджень, але і другорядним доказом ряду положень, висунутих на основі натурного обстеження.

До іконографічних джерел відносяться фотографії, а також малюнки і картини, виконані художниками і різні роки, а особливо в період меморіалізації. Ці матеріали - важлива допомога при відновленні окремих елементів оформлення, пейзажів або невеликих ділянок.

3.3 Історико-архітектурна оцінка

Результатом попередніх досліджень повинна бути історико-архітектурна оцінка об'єкту, в процесі якої визначається загальна культурно-історична цінність парку або окремих його ділянок і архітектурних споруд.

В даний час можна говорити в основному про реставрацію пам'яток садово-паркового мистецтва, створених у XVIII-XIX ст., так як саме в цей час садово-паркове будівництво набуло широких масштабів.

Садово-парковому мистецтву на початку XVIII ст. притаманне регулярне планування парків, підпорядковане центральній осі, як правило, перпендикулярній основній палацовій (садибній) споруді. Підкреслено виділена партерна частина членувалась на квадрати і прямокутники з використанням променевої системи розташування алей і доріжок. Широко застосовувались стрижені дерева і чагарники, живоплоти, а також такі елементи, як боскети, трельяжі, криті алеї, лабіринти, павільйони, бесідки, фонтани, скульптури і огорожі. Характерним був і квітковий партер із складним малюнком і використанням інертних матеріалів. Складна гідротехнічна система і велика кількість водних просторів доповнювали паркову композицію.

З середини XVIII ст. починають переважати пейзажні парки різноманітного характеру: романтичні з пейзажем-декорацією, реалістичні - з використанням природного ландшафту, дендрологічні - з колекцією екзотичної рослинності. Останній напрямок отримав особливо широкого розповсюдження на початку ХІХ ст., коли був створений ряд ботанічних садів. Парки цього періоду поступово все більше наближаються до природних насаджень, гармонійно зв'язаних з навколишньою місцевістю і виявляли всі її особливості. Значення різних архітектурних елементів і їх кількість в цей період зменшується, вони використовуються з метою підкреслення красоти пейзажу.

В табл. 3 подані основні дані, необхідні для історико-архітектурної характеристики об'єкту.

Таблиця 3