Ігри з водою.

Влітку на вулиці або на дачі організовуйте ігри з розбризкуванням води. Можна використовувати водяний пістолет, гумову грушу, шланг з водою. Після закінчення гри обов’язково переодягніть дитину в сухий одяг.

Правила проведення терапевтичних ігор

· Треба підтримати дитину в моменти виразу емоцій і відчуттів. Зробити це можна, повторюючи дії дитини, її слова і вокалізації (зовнішнє беззмістовне промовляння чи приспівування окремих звуків і складів). Якщо дитина закричить, покричіть разом з нею; якщо впала на підлогу, сядьте поряд; якщо вимовляє слова або фрази, - повторіть їх. Завдяки таким діям дорослого дитина не буде почуватися у цій складній для неї ситуації.

· Супроводжуйте гру емоційним коментарем. Під час психотерапевтичних ігор перед педагогом стоїть важливе завдання – пояснити дитині її поведінку. Основний зміст такого коментаря – дати дитині зрозуміти, що вона „не погана”, а те, що відбувається, - гра. Переважно дитина сприймає такий спосіб „легалізації” власної поведінки.

· Пам’ятайте, що не можна допускати прояву агресії щодо людей та іграшок – прототипів людей (ляльки, ведмедики і т.д.). В такій ситуації негайно переведіть агресивні дії дитини на об’єкти предметного світу – кубики, подушку, крупу, пісок, воду і т.д. Якщо дитина замахнулася для удару, спокійно, але твердо негайно перехоплюйте її руку. Якщо ж дитина намагається викинути ведмедика у вікно, заберіть іграшку, твердо сказавши: «ні». Натомість запропонуйте паличку, шматок пластиліну, папір. Навіть якщо реакція дитини на заборону буде гострою, треба залишатись непохитним, настоюючи на виконанні цих вимог.

· З часом гострота відчуттів, які дитина переживає під час таких ігор, поступово почне спадати. Як тільки це відбудеться, можна розвивати сюжет гри, пропонувати нові варіанти розвитку сюжету. Дитина не повинна застрягати на єдиному варіанті гри. Наприклад, замість того, щоб стукати молоточком по підлозі, запропонуйте «забивати цвяхи», майструючи будиночок для ляльок. А коли дитина бавиться з водою, переливаючи її в пляшки, запропонуйте «полити квіти».

У процесі психотерапевтичної роботи з аутистичною дитиною можуть спонтанно виникати нові ігри, котрі тут не описані. Не пропустіть появу нових можливостей і дійте в інтересах дитини.

4.5. ПРОГРАМА ТЕРАПІЇ ТА НАВЧАННЯ АУТИСТИЧНИХ ДІТЕЙ TEACCH (Treatment and Education of Autistic and Related Communication Handicapped Children)

Цю програму створив на початку 60-х років професор університету Північної Кароліни Ерік Шоплер. Психотерапія полягала у вільній експресії емоцій дітей-аутистів та в інтенсивній груповій терапії їхніх батьків. Е. Шоплер та його співробітник Р. Райхлер зауважили, що такий підхід був неефективним і, навіть, збільшував частоту небажаних проявів поведінки. Е. Шоплер та Р. Ра- йхлер (1971) поділяли думку, що аутизм не спровокований патологічною поведінкою батьків, тому більше зосереджували увагу на специфічних пізнавальних потребах осіб з аутизмом, які є наслідком органічної дисфункції ЦНС. Батьків більше не звинувачували у тому, що аутизм у дитини виник внаслідок їх «холодного» ставлення до неї, а почали розглядати як осіб, котрі страждають унаслідок хвороби своєї дитини. І саме в батьків уперше було виявлено величезний потенціал допомоги в реабілітації їхніх дітей, який вони могли реалізувати як співтерапевти [43].

Форма зв’язку „батьки-фахівці” передбачає обов’язкову вимогу взаємної поваги один до одного. У разі потреби батьки і спеціалісти можуть виступати в різних ролях:

а) батьки в ролі тих, кого навчають, а фахівці в ролі тих, хто навчає (традиційний підхід). Ефективність такої форми взаємодії грунтується на засаді, що спеціалісти стикаються з більшою кількістю випадків аутизму, ніж батьки, і що вони мають більший доступ до найновішої інформації та технік;

б) батьки в ролі тих, хто навчає, а фахівці в ролі тих, кого навчають. Ця форма взаємодії є менш відомою. Вона грунтується на уявленні про те, що батьки є найкращими експертами у сфері поведінкових проявів своєї дитини і мають більшу, ніж будь-хто інший, мотивацію до гармонізації взаємин зі своєю дитиною;

в) емоційна підтримка. Цю форма взаємодії використовують, коли фахівці починають зауважувати подібність стресових станів у себе і в батьків. Тут важливим є усвідомлення для обох учасників взаємодії того, що роль батьків аутистичної дитини, як і роль спеціаліста, є покликанням. Тоді їхня взаємна підтримка буде природною і подолає багато розбіжностей в поглядах стосовно терапії і подальших кроків реабілітації аутистичної дитини.

Програму терапії і навчання аутистичних дітей, а також дітей з розладами у спілкуванні створив Ерік Шоплер. Вона охоплює програми втручання, індивідуально розроблені для кожної аутистичної особи [45]. Головною метою цієї програми є створення системи опіки, реабілітації та покращення адаптаційних можливостей для аутистичних осіб. Дослідження Шоплера виявили, що аутистичні діти краще поводяться в умовах упорядкованого часу і простору.

Навчальна програма має визначену ієрархію завдань. Тематика цих завдань є широкою, охоплює вироблення у дітей навичок наслідування, порозуміння з іншими особами, розвиток перцептивних функцій, координації, невербального мислення, а також здатності до контролю власної поведінки.

Найважливішим і першочерговим завданням програми є виправлення тих порушень поведінки, які загрожують життю і здоров’ю дитини [47, 48]. Вирішення цього завдання можливе завдяки зміні поведінки дитини або умов оточення дитини. Форма терапевтичного втручання залежить від рівня розвитку дитини. Наступним кроком є покращення якості життя дитини в сім’ї. Згодом можна пропонувати програму спеціального навчання, мета якої - вироблення в дитини вміння дати собі раду в ситуаціях повсякденного життя, щоб стати якомога більш незалежним від сторонньої допомоги.

4.6. ТЕРАПІЯ РОДИНИ

У терапевтичній програмі аутистичної дитини і її сім’ї акцентовано на з’ясуванні батьками причин поведінки дитини та приготуванні батьків до терапевтичної діяльності зі своєю дитиною. Дуже важливо також з’ясувати форми спілкування у сім’ї, особливу увагу приділяють фізичному контакту. Метою цього методу є як заохочення батьків до виконання батьківських ролей, так і їхня емоційна підтримка, зменшення їхнього страху перед майбутнім дитини, подолання соціальної, які необхідно розв’язати, належать: призвичаєння батьків до важкої поведінки дитини, подолання труднощів у порозумінні з дитиною. У програмі підтримки сімей зосереджують увагу на зміні ієрархії цінностей [18, 37].

Успішною адаптацією батьків до виконання своїх батьківських ролей є їхня участь у терапевтичних діях. Така участь має терапевтичний вплив і на самих батьків, дає змогу їм підвищити рівень власної самооцінки, почуття компетенції, контролю над ситуацією, вчить їх реалістично дивитися на свою дитину і на можливості її розвитку. Праця з дитиною дозволяє батькам краще розуміти поведінку її поведінку, завдяки чому покращується контакт із дитиною і зменшується страх, депресія. Часто така праця є також нагодою для подолання ізоляції завдяки контактам із батьками інших осіб з інвалідністю.

4.7. ГОЛОВНІ ЗАВДАННЯ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

З АУТИСТИЧНИМИ ДІТЬМИ

Дитячий аутизм – один з численних розладів психологічного розвитку. Симптоми, які його характеризують, можна розпізнати перед третім роком життя дитини. Вони виявляються у:

· розумінні та виразності мови;

· розвитку прив’язаності;

· суспільних контактах;

· функціональній або символічній грі.

Аутизм можуть супроводжувати розумова неповносправність, проблеми з концентрацією уваги, чуттєва над/недовразливість, а також знижена мотивація до взаємодії [23].

Передусім проблеми, пов’язані з аутизмом, стосуються членів родин дітей, уражених цією недугою. Здебільшого, родина аутистичної дитини перебуває в ізоляції, яка супроводжується почуттям самотності.

Створення товариств, реабілітаційних центрів тощо є одним з методів виходу батьків із кризи, переродження в інше за змістом життя [19]. Така діяльність стає поштовхом до усвідомлення того, що саме родини аутистичних дітей є потужним двигуном розвитку професійних методів допомоги дітям-аутистам.

Створений 2005 року на теренах Львівщини Благодійний фонд Львівський центр підтримки осіб із загальними розладами розвитку «Відкрите серце», об’єднав родини дітей-аутистів та фахівців (психологів, медиків, логопеда та педагогів) у пошуках оптимальних методів реабілітації. Вони виходила з того, що для аутистичних дітей найважливіші:

· поліпшення функціонування в суспільстві;

· психолого-педагогічна та психотерапевтична допомога, а також у багатьох випадках фізична реабілітація.

Жодне з цих завдань неможливо виконати відразу, вводячи аутистичну дитину до групи ровесників і до дитячого садка, шкільного класу чи навіть психотерапевтичної групи або осередку, де проводять групові реабілітаційні заняття [39].

На підставі спостережень за дітьми-аутистами в одному з дитячих садків м. Львова з’ясовано, що діти без попередньої спеціальної підготовки у середовищі ровесників і чужих дорослих (у незнайомому їм місці) почуваються незатишно, налякані, розгублені, не розуміють, що навколо них діється. Це виявлялось у різних формах неадекватної поведінки, яку за цих умов виправити було практично неможливо. Для того, щоб аутистична дитина могла відвідувати групові заняття, необхідна довготривала індивідуальна підготовка.

З огляду на це важливим є створення комплексної індивідуальної програми для кожної дитини, зокрема з урахуванням її потреб. Метою такої програми є:

1. Покращення можливості прийняття і перетворення інформації ззовні (терапія сенсорної інтеграції, рухливі заняття, музично-ритмічні заняття).

2. Розвиток особистості:

· формування навичок самообслуговування (тренінги харчування, користування туалетом, самостійного одягання та роздягання; особиста гігієна, покупки, поїздки в громадському транспорті, прибирання тощо);

· формування суспільно прийнятної поведінки, розвиток суспільних контактів (спільні зацікавлення, налагодження приязні, спільні прогулянки);

· розвиток творчості, ігри (заохочення до використання різних матеріалів, експериментування, екскурсії).

3. Вдосконалення моторики (рухливі ігри, вправи з використанням спортивного та реабілітаційного обладнання, маніпулювання предметами тощо).

4. Формування навичок спілкування з оточенням:

· розвиток мовлення – артикуляція звуків;

· формування розуміння мови, а також комунікативних навичок (вербальні або візуальні способи за допомогою конкретних понять або образних символів; за допомогою жестів або письма; використання допоміжної комунікації (ДК).

5. Розвиток пізнавальних процесів:

· спонукання до зацікавлення довкіллям;

· освоєння технік читання, писання, лічби.

Індивідуальні програми з дітьми-аутистами створюють на основі програми TEACCH.

З метою складання індивідуальних програм попередньо проводять діагностику порушень розвитку аутистичних дітей. Зокрема, для цього застосовують такі адаптовані співробітниками (І.А.Марценковський, Я.Б.Бікшаєва, О.В.Дружинська) Київського науково-дослідного інституту соціальної та судової психіатрії і наркології Міністерства охорони здоров’я України шкали оцінювання дитини-аутиста, як: CARS – Childhood Autism Rating Scale (шкала оцінювання дитячого аутизму) [40], PEP-R – Psychoeducational Profile Revised (психо-педагогічний профіль) [42].

Дослідження Е. Шоплера [42], виявили, що аутистичні діти краще почуваються у структурованих умовах, це стосується насамперед організації часу та простору [41]. Складаючи програму для дитини-аутиста, яку протягом дня виконуватимуть саме її батьки, доцільно вводити в розпорядок дня дитини конкретні пункти цієї програми.

Батьки завжди зосереджують увагу та енергію на виконанні програми, приділяючи менше уваги іншим формам діяльності. Стосується це й відпочинку. Перевантаження може зумовити синдром «емоційного вигорання». Деструктивним чинником для деяких батьків може бути також нездійснення очікувань стосовно дитини, пов’язаних із виконанням створеної програми. Тому для її впровадження необхідною є свідома згода батьків.

Щоб створювати мотивацію батькам для активної участі в реабілітації аутистичної дитини, фахівці проводять соціально-психологічні тренінги. Головною метою цих тренінгів є зміна переконань, настанов, очікувань стосовно аутистичної дитини. Це означає необхідність прийняття дитини такою, якою вона є, примирення з проблемою наявності у неї особливостей розвитку, відкриття краси та цінності життя своєї дитини. На цій ідеї грунтується діяльність християнської організації «Віра і світло», яка опікується неповносправними особами та їхніми родинами (зокрема аутистами). Такою ж ідеєю керувалась родина Кауфманів, яка розробила метод Option (Option Process) [32, 33] як програму розвитку їхнього аутистичного сина. Б. Кауфман говорить про три послідовні кроки впровадження в життя методу Option, які можна застосовувати як базові у допомозі аутистичним дітям:

· батькам необхідно почати із себе, переглянути своє ставлення до дитини і полюбити її такою, якою вона є (з усіма проявами її поведінки);

· створити мотивацію у дитини, а це означає, що потрібно в такий спосіб показати їй цінності нашого світу, нашу любов до неї і готовність для забезпечення їй захисту і опори, щоб сама дитина захотіла в ньому жити і діяти;

· лише тепер можна перейти до наступного кроку – створення відповідно до потреб і можливостей дитини програми реабілітації.

Однак, завжди треба пам’ятати, що примус стосовно дитини є недоцільним, навіть, якщо в певний момент вона перестає розвиватися, щоб вона зрозуміла, що її люблять, незважаючи на успіхи чи певні проблеми під час терапії.

Отже, завданням терапії аутистичних дітей (за допомогою відповідної програми) є розвиток механізмів інтерперсональної поведінки, закріплення її для того, щоб вони самі могли давати собі раду в навколишньому світі. Для фахівців важливо, щоб вони допомагали не тільки дитині, але зосереджувались на проблемах і можливостях цілої родини.

4.8. ЗАСТОСУВАННЯ ВІДЕОТРЕНІНГУ

ДЛЯ ДОПОМОГИ РОДИНАМ АУТИСТИЧНИХ ДІТЕЙ

Відеозйомка значно підвищує результативність психотерапевтичної взаємодії [16]. Одним із способів її застосування є інтерактивний відеотренінг (ІВТ), який складається з домашнього відеотренінгу (ДВТ) та інтерактивного відеокерівництва (ІВК).

Домашній відео тренінг (ДВТ) – короткий інтенсивний спосіб домашньої допомоги для сімей, які потребують допомоги у налагодженні внутрішньо-сімейних стосунків. Розроблений на початку 90-х років минулого століття у Голландії як альтернативний метод до реабілітації та адаптації дітей з проблемами в розвитку. Адресати застосування цього методу – родини, де є діти:

· з девіантною поведінкою;

· гіперактивні;

· з порушеннями контакту;

· аутисти;

· з розладами у харчуванні та порушеннями сну;

· з проблемами психомоторного розвитку;

· прийомні.

Метод ДВТ активно застосовують у роботі з аутистичними дітьми. Зазначимо, що домашній відеотренінг спрямований на систему «батьки – діти» з урахуванням того, що:

· діти і батьки завжди прагнуть до налагодження контакту між собою;

· діти, навіть з порушеним психічним розвитком, постійно посилають сигнали контакту;

· батьки відповідають за добре самопочуття своїх дітей.

У випадку аутистичних дітей роль батьків є особливою, оскільки саме вони стають головними виконавцями індивідуальних програм, які є початковим етапом підготовки цих дітей до комплексної реабілітації та навчання [1, с. 17].

ДВТ навчає батьків основам успішної комунікації, порушення якої є однією з найбільших проблем аутистичної дитини. Якщо дитина має затримку психічного розвитку, то за допомогою відеоаналізу спільно з батьками можна детально з’ясувати, на якому рівні розвитку реально перебуває їхня дитина. Позитивні взаємини, а також вміння зауважувати і підтримувати ініціативу дитини-аутиста є підставою до стимулювання її адекватного розвитку.

У процесі роботи з аутистичними дітьми увагу зосереджують на побудові позитивного контакту і зміцненні стосунків між членами родини.

Здебільшого, записують ситуації, які трапляються щоденно (ігри, харчування, шкільна діяльність тощо). У процесі аналізу записаних ситуацій акцентуєть увагу на тих моментах, де спілкування було успішним. Ці ситуації демонструють сім’ї на наступній зустрічі та обговорюють із батьками. Отже, батьки мають змогу бачити, що навіть у дуже складних ситуаціях вони є успішними, дізнаються, що елементи спілкування створюють ефективний контакт, що допомагає обрати кращий варіант спілкування з дітьми. Переглядаючи відео, батьки отримують підтвердження власних здібностей і можливостей. Все це дає підставу для розвитку турботливого, відповідального ставлення до своїх аутистичних дітей, що є основними критеріями побудови правильної системи їх виховання та навчання.

Застосовуючи ДВТ, батьки аутистичної дитини вчаться:

· збільшувати кількість моментів позитивної інтеракції;

· знаходити ресурси у поведінці своєї дитини.

Відеозйомки з родинами аутистичних дітей дали змогу виявити:

· зайву ініціативність батьків (вони часто роблять замість дитини те, що вона здатна зробити сама, чим блокують розвиток дитини);

· багато ініціатив з боку аутистичних дітей виникає з почуття страху чи браку почуття безпеки;

· батьки часто не зауважують ініціатив, контакту з боку аутистичних дітей, оскільки занадто опікуються ними.

Це створює бар’єри у процесі ефективного розвитку аутистичних дітей. ДВТ прискорює їх подолання завдяки тому, що побачене на власні очі є переконливішим, ніж декілька разів почуте.

Праця з родинами аутистичних дітей за допомогою ДВТ дає змогу:

· створювати можливості успішної комунікації у взаєминах;

· вирішувати проблемні ситуації, які виникають у взаєминах;

· батькам «з боку» побачити власне ставлення до дітей; виявити позитивні моменти, що дають змогу поліпшувати самосприйняття і самоповагу, розвивати оптимальний шлях спілкування та самовираження.

4.9. Роль інтегрованої групи у соціально- психологічній допомозі дітям з аутизмом

Суспільна інтеграція – це спосіб організації занять та реабілітації осіб з інвалідністю, яка полягає у прагненні до створення таким особам можливості участі в усіх сферах суспільного життя [34]. Найчастіше темою для дискусій є питання інтеграції осіб з особливими потребами та здорових осіб. На жаль для реального здійснення такої інтеграції зараз в Україні багато об’єктивних перешкод, зокрема неготовність до неї спеціалістів, які працюють зі здоровими дітьми, та батьків здорових дітей.

Як прихильники ідеї інтегрованого виховання та навчання, ми спробували використати її для соціалізації дітей з аутизмом, залучивши також до інтеграції з ними дітей із хворобою Дауна (як початковий етап інтеграції).

Дітям із хворобою Дауна важко навчатися унаслідок вираженого недорозвитку абстрактного мислення та недостатності логічної пам’яті й уваги, а дітям-аутистам – внаслідок емоційної та поведінкової відстороненості від реальності, неконтактності, непристосованості до роботи в групах [21].

Обгрунтуванням такої інтеграції є те, що діти із хворобою Дауна відзначаються жвавістю елементарних емоцій, є лагідними та легко пристосовуються до оточуючих. Висока продуктивність дітей із синдромом Дауна у спільній ігровій діяльності, яка спирається на притаманну їм збереженість емоційної сфери та добре розвинену здатність до наслідування, може допомогти дітям-аутистам розвивати комунікативні якості. А здатність аутистичних дітей зосереджуватись на предметах та деталях образів допомагає дітям із синдромом Дауна сконцентровувати увагу на предметній діяльності (що є для них проблемою [38]), а не лише на спілкуванні.

Ця інтеграційна група була створена в навчально-реабілітаційному центрі Львівського обласного товариства захисту неповносправних дітей – інвалідів з дитинства «Довіра».

З огляду на те, що найбільше можливостей для самовираження та поетапної соціалізації неповносправних дітей є у їх творчій діяльності, для групи «Мистецька майстерня» ми обрали систему арт-терапевтичних занять, в яких закладені такі резерви:

1) створення позитивного емоційного настрою в групі;

2) покращення процесу комунікації з ровесниками, спеціалістами, батьками;

3) створення відносин взаємного прийняття;

4) можливість на символічному рівні експериментувати з найрізноманітнішими почуттями, досліджувати і виявляти їх у соціально прийнятній формі;

5) розвиток почуття внутрішнього контролю;

6) створення умов для експериментування з кінестетичними та зоровими відчуттями, стимуляція розвитку сенсомоторних вмінь і в цілому правої півкулі головного мозку, яка відповідає за інтуїцію та орієнтацію в просторі;

7) підвищення адаптаційних здібностей людини до повсякденного життя [13].

У груповій роботі (яка тривала півроку) ми використовували різні техніки, однак найбільше часу на ліпку на ліплення з глини, яка є чудовим психотерапевтичним «інструментом». У процесі ліплення з глини задіяні не лише зони кисті та пальців, що сприяє зняттю м’язевих тонусів, розвитку просторової та творчої уяви, спонтанності у прояві почуттів. Це допомагало емоційно «розкриватись» аутистичним дітям. Крім того, пластичні матеріали, зокрема глина – дієвий засіб у терапії гніву, агресії, страхів, характерних для симптоматики аутизму.

Діти з хворобою Дауна, яскраво виражаючи позитивні емоції, одобрювали творчу діяльність дітей-аутистів, незалежно від її змісту, форми та якості. Це давало змогу підтримувати в аутистичних дітях їх почуття власної гідності і позитивний образ «Я» та долати бар’єри комунікації.

Важливу роль у роботі інтегрованої групи відводять волонтерам. Жодна дитина, а особливо аутистична, не повинна залишатися наодинці зі своїми проблемами. Доручення волонтерів передбачало не лише фізичну підтримку під час виконання будь-яких завдань, але й регулярне коментування всіх деталей, пояснення дитині їх емоційного змісту. В цьому і полягала розробка афективних стереотипів аутистичної дитини за допомогою дорослого.

Залучити аутистів до групової діяльності складно. Ми спостерігали, що ці діти могли триматися осторонь від інших, не долучалися до загальних занять, не брали участі у святкуваннях. Проте, як виявлялось пізніше, вони, перебуваючи на дистанції (у постійному супроводі волонтера), все ж сприймали і чули те, що відбувалось навколо. Наприклад, удома аутистична дитина могла переказати на доступному ії рівні епізоди з життя групи, назвати імена деяких дітей і т.п.

Для кращої адаптації аутистичних дітей до створеної нами інтегрованої групи важливою була присутність на деяких заняттях батьків. По-перше, дітям було комфортніше та надійніше, по-друге, батьки мали змогу краще зрозуміти ту атмосферу, в якій перебували їх діти для подальшого спільного з ними опрацювання вражень, поведінки інших дітей та їх емоційного осмислення. Зауважимо, що залучення батьків до занять - особливість програми інтегрованої групи «Мистецька майстерня». Ми усвідомлювали, що батьки є першими вихователями власних дітей і саме вони найбільш суттєво впливають на їх розвиток. Залучення батьків до роботи в групі ми стимулювали різноманітними методами, наприклад, організовуючи спільні виїзди на природу, долучаючи їх до волонтерської діяльності, прислухалися до їхніх порад, взаємодіяли з ними. Присутність батьків на заняттях була важливою не лише для дітей, але й для них самих. Батьки мали змогу:

· розвивати власне почуття компетентності;

· краще розуміти поведінку своїх дітей;

· вивчати види діяльності, які можна використовувати вдома;

· позбутися почуття ізоляції;

· встановлювати дружні стосунки з іншими батьками та волонтерами.

Отже, досвід роботи інтеграційної групи, яка об’єднувала дітей з хворобою Дауна та аутистичних дітей показав, що ці діти мали змогу:

· на емоційному рівні – виявляти емоції та почуття, знімати емоційну напругу, переживати задоволення від створення власного виробу, викликати самоповагу;

· на фізичному рівні – розвивати дрібну моторику, тактильні відчуття, стимулювати зорову координацію та рухову активність;

· на соціальному рівні - опановувати соціальними видами поведінки, імітуючи дії однолітків, формувати позитивне ставлення до себе завдяки взаємній емоційній підтримці, підвищувати рівень самостійності, взаємодіяти з іншими;

· на інтелектуальному рівні – розширювати словниковий запас, розуміти причинно-наслідкові зв’язки, розрізняти форму, кольори, збільшувати тривалість зосередження уваги, краще орієнтуватись у просторі та часі.

Контрольні запитання і завдання

1. Охарактеризуйте основні засади недирективних форм психотерапевтичної взаємодії з аутистичними дітьми.

2. Опишіть техніки, які застосовують під час терапії сенсорних розладів.

3. В чому полягає психолого-педагогічна робота з аутистичною дитиною за методом Шоплера?

4. На якому аспекті поведінкової терапії акцентують увагу у процесі роботи з аутистичними дітьми?

5. Як застосування програми TEACCН може допомогти у вирішенні проблеми адаптації аутистичних дітей?

6. Які особливості застосування методу відеотренінгу для допомоги родинам аутистичних дітей?

7. Проаналізуйте доцільність доручення аутистичних дітей до інтегрованих груп.