Ббк ю948. 45

К.О.Островська

Аутизм: ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

Навчальний посібник

Львів

Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка

ББК Ю948.45

УДК 159.973: 616.8

Рецензенти:

Н.О.Губа, зав.кафедри практичної психології Запорізького національного університету, доцент, кандидат психологічних наук.

Т.В.Скрипник, с.н.с. лабораторії діагностики і психічного розвитку дитини Інституту спеціальної педагогіки АПН України, кандидат психологічних наук.

М.Сварник, доцент кафедри соціології і соціальної роботи Національного університету “Львівська політехніка”.

Островська К.О.

Аутизм: проблеми психологічної допомоги. Навчальний посібник, 2006. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка. – 110 с.

У навчальному посібнику викладено сучасні погляди на теорію і практику проблеми загальних розладів розвитку (аутизму) у дітей, розглянуто медико-психологічні концепції загальних розладів розвитку, представлено різні форми психологічної, соціальної допомоги аутистичним дітям та їх родинам, наведено схему психологічної діагностики аутизму та сформульовані основні засади створення індивідуальних корекційних програм для аутистичних дітей.

Навчальний посібник рекомендований для студентів психологічних відділень вищих навчальних закладів освіти, практичних психологів, педагогів, дефектологів, психіатрів, дитячих лікарів.

ББК Ю948.45

ã Островська К.О., 2006

ã Львівський національний університет імені Івана Франка, 2006

Зміст

Передмова.............................................................................................. 5

1. Проблема аутизму в медико-психологічній

літературі……………………………………………………………... 6

Психічний дизонтогенез……………………………………………... 6

Історичний аспект проблеми аутизму……………………….............. 9

Класифікація аутизму............................................................................ 13

Концепції аутизму: соціокультурна, психологічна, біологічна...... 17

Медичні проблеми дітей з аутизмом………………………............. 20

Проблеми розмежування аутизму та інших порушень розвитку... 27

2. Психологічні особливості аутистичних дітей...........32

Особливості сприймання...................................................................... 32

Особливості розвитку мовлення.......................................................... 34

Особливості гри..................................................................................... 36

Розвиток соціальної взаємодії............................................................. 37

Проблеми поведінки............................................................................. 38

3. Психологічна діагностика аутизму...................................41

Місце психологічного дослідження у комплексній діагностиці загальних розладів розвитку………………………………………….. 41

Діагностичні критерії аутизму……………………………………….. 44

Рання діагностика аутизму…………………………………………… 46

Опитування батьків і спостереження за дитиною…………………. 47

Складання індивідуальних програм розвитку………………………. 49

4. ТЕРАПІЯ І НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З АУТИЗМОМ...................................51

Психологічний погляд на проблему співпраці спеціалістів із батьками аутистичних дітей...................................................................51

Засади психологічної роботи з аутистичними дітьми……………… 56

Терапія сенсорних розладів………………………………………….. 66

Недирективні форми терапії…………………………………………. 67

Програма терапії та навчання аутистичних дітей TEACCH................. 76

Терапія родини.................................................................................... 78

Головні завдання психотерапевтичної взаємодії з аутистичною дитиною…………………………………………………………………79

Застосування відеотренінгу для допомоги родинам аутистиччних дітей……………………………………………………………………. 83

Роль інтегрованої групи в соціально-психологічній допомозі дітям з аутизмом……………………………………………………………… 85

ВИСНОВКИ.......................................................................................... 91

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ….................................................................. 92

ДОДАТКИ……………………………………………………………. 96

Додаток 1. Опитувальник CHAT…………………………………… 96

Додаток 2. Опитувальник для батьків…….……………………….. 97

Додаток 3. Методика «Спостереження за дитиною»………………107

ПЕРЕДМОВА

Дитячий аутизм, який у 40-х роках ХХ століття був описаний як окрема нозологічна одиниця, досі постає як суперечливий діагноз, зокрема, стосовно його етіології. Цей загальний розлад розвитку простежується у чотирьох – п’яти випадках на 10000 дітей (0, 04 – 0, 05%). За частотою повторення дитячий аутизм перебуває на четвертому місці серед різноманітних видів хронічної нервово-психічної патології у дітей після розумової відсталості, епілепсії та дитячого церебрального паралічу.

Аутистичні діти багато років були позбавлені доступних для інших осіб форм медико-психолого-педагогічної допомоги. Лише у 70 – 80-х роках, а в Україні наприкінці 90-х років ХХ століття зроблені перші кроки в напрямі напрацювання адекватної моделі допомоги особам з аутизмом. До цієї моделі належать як медикаментозна терапія, так і психолого-педагогічна корекція. Не зважаючи на певний позитивний ефект медикаментозної терапії, провідною формою роботи з аутистами є психолого-педагогічна корекція. Корекційна робота з аутистичними дітьми включає виявлення і розвиток творчих здібностей дітей, розвиток мовлення та комунікативних навичок, а також систематичну працю з батьками.

У посібнику розглянуто сучасні теоретичні аспекти аутизму, подані зразки допомоги аутистичним дітям, узагальнено досвід роботи з аутистичними дітьми в Україні.

1. ПРОБЛЕМА ЗАГАЛЬНИХ РОЗЛАДІВ РОЗВИТКУ (АУТИЗМУ) В МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1.1 ПСИХІЧНИЙ ДИЗОНТОГЕНЕЗ

Порушення розвитку дитини в медико-психологічній літературі окреслюється терміном «психічний дизонтогенез». Основними клінічними типами психічного дизонтогенезу на думку Г. К. Ушакова та В. В. Ковальова, є:

· ретардація, тобто затримка і стійкий психічний недорозвиток як загальний так і парціальний;

· асинхронія як нерівномірний, дисгармонійний розвиток, що включає ознаки ретардації та акселерації.

Розглянемо інший варіант класифікації, у якій диференційовано окремі варіанти аномалій:

1. недорозвиток;

2. затримка розвитку;

3. пошкоджений розвиток;

4. дефіцитарний розвиток;

5. спотворений розвиток;

6. дисгармонійний розвиток.

Для дизонтогенезу за типом загального стійкого недорозвитку найбільш типовим є ранній час ушкодження, коли виражається незрілість мозкових систем, в першу чергу більш складних, що мають довгий період розвитку. Типовим прикладом є олігофренія. Екстенсивність ураження, пов’язана з генетичними недоліками розвитку, дифузним ураженням незрілого мозку в ряді внутрішньоутробних, родових і ранніх постнатальних впливів, обумовлює первинність і тотальність недорозвитку мозкових систем. Вторинний ефект формується за рахунок недостатності впливу з боку найбільш постраждалих вищих психічних функцій, а також певною мірою і недостатність впливу дефектних базальних функцій на вищі.

Характерна інертність психічних процесів із фіксацією на примітивних асоціативних зв’язках, з труднощами їх перебудови. В асинхронії розвитку домінують явища ретардації. Різні функції недорозвинуті нерівномірно. Найбільш виражена недостатність вищих психічних функцій і менше — базальних. Так найбільше відставання у розвитку простежується за шкалою інтелекту, комунікації; в меншій мірі порушені сприйняття, пам’ять, моторика, елементарні емоції.

Для психічного дизонтогенезу за типом затримки психічного розвитку (ЗПР) характерне сповільнення темпу формування пізнавальної та емоційної сфери з їх тимчасовою фіксацією на більш ранніх вікових етапах.

Затримка психічного розвитку може бути викликана генетичними, соматогенними, психогенними факторами, а також церебрально-органічною недостатністю, найчастіше резидуального характеру (інфекції, інтоксикації, травми мозку). При цьому затримка розвитку емоційної сфери виявляється в різних клінічних варіантах інфантилізму. Сповільнення темпу пізнавальної діяльності пов’язують з хронічною астенією. Характерна мозаїчність уражень, де поруч з дефіцитарними функціями є і майже повністю збережені. Простежується інертна фіксація більш елементарних зв’язків, що призводить до затримки інволюції більш ранніх форм. Явище асинхронії пов’язане з тим, що первинний дефект частіше порушує розвиток окремих базальних ланок психічних процесів, вищі структури страждають вторинно.

Порушений психічний розвиток має ту ж етіологію, що й органічний недорозвиток психіки. Основна відмінність патогенезу пов’язана з більш пізнім (після 2-3 років) паталогічним впливом на мозок, коли більша частина мозкових систем значною мірою вже сформована і їх неповноцінність виявляється лише згодом.

Зауважимо, що компонент пошкодження присутній маже у всіх видах аномального розвитку. В інших видах дизонтогенезу він є або ускладнюючим фактором, або пусковим механізмом. Характерною моделлю порушеного розвитку є позитивна деменція. При її появі в досить ранньому віці характер дизонтогенезу визначається поєднанням грубого порушення ряду сформованих психічних функцій з недорозвитком онтогенетичних більш молодих утворень (лобні системи). В старшому віці трапляється і первинне порушення лобних систем. Окрім порушення підкоркових функцій, також простежують значні відхилення в емоційній сфері, що веде до ізоляції окремих систем, розладу складних ієрархічних зв’язків, нерідко з грубим регресом інтелекту та поведінки.

Дефіцитарний розвиток пов’язаний з важким порушенням окремих аналізаторних систем: зору, слуху, мови тощо. Первинний дефект аналізатора або певної соматичної системи веде до недорозвитку функцій, пов’язаних з ними найбільш тісно, а також до затримки розвитку інших функцій, що гальмує психічний розвиток загалом. Асинхронія виявляється в різному ступені недорозвитку одних аналізаторних систем при збереженні інших. Дефіцитарність певних сенсорних і моторних систем спричиняє виникнення явищ ізоляції.

При спотвореному розвитку простежується складне поєднання загального недорозвитку, затриманого, порушеного та прискореного розвитку окремих психічних функцій, що зумовлюють появу якісно нових патологічних утворень. Спотворений розвиток притаманний ряду процесуальних спадкових захворювань. Найхарактерніша модель — аутизм.

Останнім часом поширеною є думка про зв’язок цієї аномалії розвитку з органічним ураженням мозку. Для порушеного розвитку характерна найбільш виражена асинхронія. У процесі формування психічних функцій простежується інша ієрархія в послідовності розвитку окремих систем, до деякої міри обернена нормальному онтогенезу. Велике значення в порушеному дизонтогенезі відіграє явище ізоляції: функції, що розвиваються прискорено, не „підтягують” розвиток інших, що призводить до стереотипів у мові, ігрових діях тощо.

Дизгармонійний розвиток структурно нагадує спотворений розвиток (явище ретардації одних систем з парціальною акселерацією інших). Основою цього виду є вроджена або рано набута стійка диспропорція психіки (переважно в емоційно-вольовій сфері).

Моделлю дисгармонійного розвитку є ряд психопатій, передусім конституційних, переважно спадково обумовлених, а також так звані патологічні формування особистості в результаті неправильних умов виховання.

Клінічні дослідження переконують у тому, що при одному й тому ж захворюванні можуть поєднуватися різні види дизонтогенезу. Це дає змогу розглядати окремі варіанти дизонтогенезу не як самостійне незалежне новоутворення, а скоріше як синдроми аномального розвитку, що можуть поєднуватися за умови домінування якогось одного.