Теоретичний блок

Педагогічна діяльність, як і будь-яка інша, характеризується певним стилем. Стиль діяльності зумовлюється специфікою самої діяльності й індивідуально-психологічними особливостями її суб’єкта.

Стиль педагогічної діяльності — стійка індивідуально специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів і способів здійснення педагогічної діяльності.

Відображаючи специфіку педагогічної діяльності, педагогічний стиль охоплює стиль управління, стиль саморегулювання, стиль спілкування і когнітивний стиль її суб’єкта — учителя.

Формування стилю педагогічної діяльності залежить від багатьох чинників, найважливішими серед яких є:

а) індивідуально-психологічні особливості вчителя (індивідуально-типологічні, особистісні й поведінкові);

б) особливості діяльності;

в) особливості учнів (вік, стать, статус, рівень знань тощо).

Залежно від індивідуально-психологічних якостей педагога виокремлюють такі стилі діяльності:

1. Демократичний стиль. За такого стилю педагогічної діяльності вчитель розглядає учня як рівноправного партнера у спілкуванні, колегу у спільному пошуку знань. Педагог залучає учнів до прийняття рішень, бере до уваги їхні думки, заохочує самостійність суджень, зважає не лише на успішність, а й на особистісні якості вихованців. Методами впливу є спонукання до дії, порада, прохання. Школярі при цьому завжди спокійні, задоволені своєю роботою, впевнені в собі. Учителі-демократи багато працюють над собою, своїми психологічними вміннями. Їх характеризує висока професійна стійкість, задоволеність своєю професією.

2. Авторитарний стиль. Учитель, який є носієм цього стилю, вбачає в учневі об’єкт педагогічного впливу, а не рівноправного партнера. Він одноосібно приймає рішення, встановлює жорсткий контроль за виконанням завдань, не обґрунтовує своїх дій перед вихованцями. Унаслідок цього учні стають пасивними, знижується їх самооцінка, що спричинює агресивність; їхні сили спрямовані на психологічний захист, а не на засвоєння знань і власний розвиток. Основними методами впливу авторитарних учителів є наказ, повчання. Вони не задоволені професією, їм властива професійна нестійкість. Учителі із цим стилем діяльності дбають насамперед про методичну культуру, у педагогічному колективі часто лідирують.

3. Ліберальний стиль. Учитель із таким стилем роботи уникає ситуацій прийняття рішень, передає ініціативу учням і колегам. Організацію і контроль діяльності учнів здійснює безсистемно, йому властиві нерішучість, вагання. У класі це зумовлює нестійкий мікроклімат, приховані конфлікти.

У сучасній психолого-педагогічній науці простежується тенденція до визначення типів особистості фахівця.

Тип особистості вчителя — сукупність свідомо обраних або інтуїтивно засвоєних якостей, які співвідносяться із найяскравішими рисами та якостями особистості вчителя.

Він визначається установками вчителя і ставленням до дітей, професії.

З огляду на пріоритет діяльності вітчизняний педагог Віктор Сорока-Росинський (1882—1960) виокремив «логотропів» (зорієнтованих на викладання свого предмета) і «педотропів» (спрямованих на дітей). Серед хороших учителів він розрізняв теоретистів (у них теорія переважає над реальністю), реалістів (добре розуміються на реальному світі, але не здатні до узагальнень), утилітаристів (прагматики, схильні до багаторазових повторень, тренувань, відточення всіх деталей), артистів (володіють тонким сприйманням, емоційні).

Польський письменник і педагог Януш Корчак (1878—1942) класифікував вихователів залежно від особистісних якостей: вихователь-тиран (створює безліч заборон та вимагає їх дотримання, прагне бути дуже пильним); честолюбний вихователь (орієнтований на досягнення результатів за своїм чітким планом, не враховує інтересів дитини); розумний вихователь (діє тільки заради добра дітям, розуміє їх).

За основу класифікації професійних типів вітчизняний педагог Е. Костяшкін взяв організаційний склад особистості вчителя, характер його внутрішнього світу, виокремивши емоційний, інтелектуальний, вольовий і організаторський типи.

Емоційний тип характеризується підвищеною здатністю до відчуття внутрішнього стану дитини, її емоційного світу, співпереживання. Такий педагог успішно працює з «важкими» учнями, до нього звертаються учні зі своїми проблемами. Зовні він артистичний, натхненний, емоційно і яскраво передає будь-яку інформацію. Інтелектуальний тип вирізняється схильністю до наукової діяльності, ерудованістю, теоретичним складом мислення, самостійністю суджень та оцінок, вимогливістю до себе та інших. Діти поважають таких учителів. Вольовий тип виявляє організованість і чіткість у роботі, високу вимогливість, впевненість, наполегливість. Організаторський тип є універсальним. Такі педагоги найкраще керують різними видами діяльності учнів, розвивають їх здібності і допомагають у справах. За даними досліджень Е. Костяшкіна, у початковій школі переважають вчителі емоційного й організаторського типів, в середніх класах — вольового, а в старших — інтелектуального.

За рольовим репертуаром учителя здійснив класифікацію російський психолог Володимир Леві. Він називає такі типи: оратор, артист, контролер, критик, інформатор, консультант, опікун, нянька. На вищих щаблях — кумир, проповідник, друг, а на нижчих — блазень, дресирувальник, наглядач.

Класифікації типів особистості вчителя засвідчують їх неоднозначність, різноманітність критеріїв виокремлення, але переконують у необхідності враховувати типологічні характеристики вчителя як ознаку його індивідуальності та особливого стилю професійної діяльності.

Набуття вчителем індивідуального стилю професійної діяльності дає змогу усвідомлено формувати образ педагога, який відображає його внутрішній світ, розкриває найяскравіші якості особистості. Йдеться про педагогічний імідж.

Педагогічний імідж (англ. image — образ) — емоційно забарвлений стереотип сприймання образу педагога у свідомості вихованців, колег, а також у масовій свідомості.

При формуванні іміджу педагога реальні якості тісно переплітаються з тими, які приписує йому оточення. Імідж охоплює зовнішність, манеру одягатися, стиль спілкування, поведінки, мислення. Інакше кажучи, це мистецтво «керувати враженнями» (Е. Гоффман).

Імідж учителя повинен відображати його харизматичні риси — найпривабливіші якості, які асоціюються з індивідуальністю людини і охоплюють соціально-персональні характеристики, а також символи. Завдяки харизматичним якостям учитель здобуває визнання, успіх, авторитет.

Практика свідчить, що нерідко інтерес аудиторії до своєї особистості педагоги-початківці підтримують або екстравагантністю — незвичністю вигляду, манер, або епатажем — вульгаризованою формою іміджу. Для досягнення відповідного іміджу потрібно насамперед об’єктивно оцінити те, що дано природою, визначити свої переваги і вдало використовувати їх. Не менш важливо навчитися дивитися на себе очима інших людей, оцінювати свою харизматичність, уміти себе «подати» — самопрезентуватися.

Самопрезентація (лат. praesentatio, від praesento — передаю, вручаю) — вміння людини подати себе з найкращого боку, викликати почуття довіри до себе і зберегти його.

Імідж педагога впливає на успішність його самопрезентації. Зокрема, перше враження про людину складається саме під впливом її зовнішнього вигляду. Одяг, взуття, макіяж, аксесуари — все це створює її образ. Однак слід пам’ятати, що і зачіска, і костюм, і прикраси до одягу вчителя мають підпорядковуватись розв’язанню педагогічних завдань і ефективному впливу на формування особистості учня. Зовнішній вигляд педагога має бути естетично виразним: привітна усмішка, стримані рухи, плавна хода, правильна постава тощо.

Отже, справжні педагоги повинні мати власний «почерк», володіти персональними манерами і особливим ставленням до навчання і виховання. Якщо педагог не зміг виробити індивідуального стилю у своїй професійній діяльності, то він не зможе зайняти чітку авторську позицію в освітньому просторі.

Питання для групового обговорення

Подумайте про те, яким з цих зв'язків найкраще володієте саме ви. Прочитайте наступні описи і відзначте найбільш відповідне вам цифрою 1, помірно відповідне - цифрою 2, а найменш відповідне - цифрою 3.

• Орієнтація на предмет. " Мені дуже подобається мій предмет. Я майже завжди готую в два або три рази більше матеріалу, ніж потрібно, і часто буває, що під кінець уроку мені доводиться прискорювати темп, щоб вчасно закінчити. Мені подобається пояснювати різні поняття, мені хотілося б, що б у моїх учнів було глибоке розуміння предмета. мені подобається записувати навчальний матеріал; я завжди прагну до того, щоб дізнатися якомога більше всякого роду фактів; я люблю копатися в книгах і різних довідкових посібниках. Іноді мені доводиться стежити за тим, щоб матеріал не виявився занадто складним для середнього учня мого класу ".

• Орієнтація на учнів. " Я люблю своїх учнів. Я ставлюся до них скоріше як до друзів. Я цікавлюся життям кожного з них, і мені подобається проводити з ними час - як у класі, так і поза ним. Я люблю розповідати їм про себе і свою сім'ю; я відчуваю, що мої учні в якомусь сенсі теж є моєю великою родиною. Іноді мені доводиться стежити за тим, що б наші розмови і дискусії не занадто відволікали нас від теми уроку, мені просто хочеться якомога більше їм допомогти ".

• Орієнтація на стиль викладання. " Мені дуже подобається навчальний процес. Мені подобається бачити жваву атмосферу в класі, коли учні жадібно ловлять кожне моє слово. Мені подобається використовувати свої творчі здібності на уроках, і я завжди намагаюся при - думати щось нове, щоб учні постійно просувалися вперед і щоб їм весь час було цікаво. Учням подобаються мої уроки, бо на них ніколи не буває нудно. Можливо, іноді я буваю надмірно поглинений своїми вигадками, намагаючись " освіжити " і " оживити" навчальний матеріал, але мені здається, учні люблять несподіванка і різноманітність. Я обожнюю свою роботу і не можу дочекатися початку уроку. Чим більше учнів в моєму класі, тим краще ".

2. Обґрунтуйте, який стиль навчальної діяльності імпонує Вам і чому?