Мал. 3. Кейнсіанська модель антиінфляційної політики

Кейнсіанська антиінфляційна політика поглиблює дефіцит державного бюджету, який не повинен покриватися додатковою емісією грошей. За Кейнсом пропонується для ліквідації дефіциту використовувати державні займи, які будуть погашені у майбутньому. Така політика може застосовуватись на тривалий час.

Монетарна антиінфляційна політика виникла на критиці кейнсіанського напрямку і пропонувала більш радикальні заходи по боротьбі з інфляцією.

1. В умовах гіперінфляції застосовується метод нуліфікації (анулювання) грошей – оголошення про анулювання знеціненої одиниці і введення нової національної валюти. Приклад. Німеччина 1923 р., Угорщина 1946 р., Україна 1994 р.

2. Реставрація (ревальвація) – відновлення старого золотого вмісту грошової одиниці (ФРН у межах Бреттон-Вудської валютної системи 1961, 1969, 1971).

3. Девальвація – зниженні золотого вмісту грошової одиниці, а пімля 2 –ї Світової війни – офіційного валютного курсу до долара США.

4. Деномінація – метод «закреслення нулів». (Бразилія 1988, Росія 1998, Україна, Турція 2004).

Існує три ефективних методи монетарної антиінфляційної політики [4].

1. Метод шокової терапії. Пропонується зменшити дефіцит бюджету за рахунок скорочення витрат на соціальні програми, ввести дорогий кредит. скоротити податкові ставки. В результаті дорогого кредиту слабкі фірми банкрутують, а низька ставка податку заохочує сильні фірми. Метод шокової терапії призупиняє інфляцію, однак дуже негативно впливає на добробут населення. Сукупний попит зменшується, скорочується виробництво, зростає безробіття. Прикладом є Німеччина, коли в листопаді 1923 почалась грошова реформа і 1 німецька марка обмінювалась на 1 трлн. старих, причому сума обміну була обмеженою. Уряд проводив жорстку кредитно-грошову політику по скороченню дефіциту держбюджета за рахунок зменшення витрат та збільшення податків. Результатом стала стабілізація економіки та зростання обсягу виробництва за 4 роки удвічі. Другий приклад-Польща 1990 року. Японія 1949-1950рр. – лінія Доджа – американського посла.

З кінця 1944 р. До середини 1952 р. У Європі були проведені 24 реформи такого типу.

Отже, антиінфляційні заходи залежать від типу інфляції і дають ефективний результат, якщо вони спрямовані на усунення причин походження інфляції.

Заходи, які спрямовані на усунення інфляції попиту:

1. Зменшення державних витрат.

2. Збільшення податків.

3. Скорочення дефіцита держбюджету.

4. Проведення жорсткої кредитно-грошової політики.

5. Стабілізація валютного курсу шляхом його фіксування. Державне регулювання зовнішньоекономічної антиінфляційної і валютної сфер.

Результатом проведення антиінфляційних заходів є зменшення сукупного попиту.

6. Метод поступових змін - другий метод монетарного напрямку антиінфляційної політики. Він полягає у поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Ця політика дуже часто викликає інфляційну інерцію, коли минула інфляція породжує нову. Тому застосовують її, коли рівень цін зростає не більше ніж 20% на рік.

Перевагами поступових змін інфляції є: поступове зростання цін та надання безробітним працівникам можливості перекваліфікуватися. Поступовий спад виробництва дає можливість підприємствам перепрофіліюватися. Головним позитивом є соціальна стабільність в державі. Недоліками поступової ходи безумовно є невизначеність економічної політики та інфляційні очікування.

Застосування одного з монетарних методів антиінфляційної політики залежить від соціально-економічної обстановки в країні та визначається конкретними умовами і можливостями.

Заходи, які спрямовані на усунення інфляції пропозиції (інфляції витрат):

1. Стримування зростання факторних доходів та цін.

2. Боротьба з монополізмом фірм та профспілок в економіці.

3. Стимулювання виробництва у межах”економіки підприємства”.

4. Державне регулювання валютної сфери.

7. Політика регулювання цін і доходів проводиться за допомогою замороження цін і заробітної плати та обмеженням її зростання. Цей підхід супроводжується коефіцієнтом виробничих втрат. Він показує скільки відсотків реального ВВП потрібно втратити для того, щоб скоротити рівень інфляції на 1%. Політика регулювання цін та доходів на практиці себе не виправдала, тому застосування її в економіці обмежене.

Отже, головним принципом боротьби з інфляцією є усунення джерел її походження. Оскільки об’єктивні причини виникнення інфляції існують, то повністю усунути її неможливо. Тому антиінфляційна політика полягає не у знищенні інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких темпів передбаченої інфляції.