Соціально-економічні наслідки інфляції для суб’єктів макроекономіки.

1. Для домогосподарств. Перерозподіл доходів в суспільстві. Зниження реальних доходів людей, які одержують фіксовані номінальні доходи, оскільки їх реальні доходи знижуються. Інфляція знижує особисті доходи при прогресивній системі оподаткування. Схильність до заощадження скорочується. Рівень життя населення погіршується. Інфляція породжує інфляційний податок, який лягає тягарем на населення і не має законодавчої основи. Виграють від інфляції дебітори, програють кредитори. Особливу загрозу має неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна врахувати і пристосуватися до неї. Наприклад, кредитори можуть індексувати відсоткову ставку з урахуванням очікуваної інфляції.

2. Для фірм. Вимушені постійно підвищувати ціни на свою продукцію для покриття витрат. Працівники вимагають підвищення заробітної плати, групуються у страйки. Ціни та заробітна плата утворюють “інфляційну спіраль”. Ставка оподаткування зростає. Знижується зацікавленість виробників у випуску товарів високої якості. Соціальні програми уряду втрачають свою актуальність, оскільки виплати бідним скорочуються в реальному вираженні.

3. Для держави. Особливу загрозу для економіки країни має непередбачувана інфляція. Руйнуються господарські зв’язки, банківська система. Скорочуються реальні доходи дрежавного бюджету. Зростає бюджетний дефіцит і державний борг. Зростає соціальна напруженість в суспільстві. Стає невигідним інвестування довгострокових програм. Довгострокові інвестиції стають ризикованими, тому що очікуваний у майбутньому прибуток внаслідок інфляції в реальному вимірюванні зменшується. Прискорюється матеріалізація грошей, або гроші стають “гарячими”. Домогосподарства і фірми намагаються позбутися грошей і вкласти їх у запаси товарно-матеріальних цінностей та у нерухомість. Знижується мотивація до праці.

4. Для закордону. Імпортні товари сатють дешевшими за вітчизняні. Експорт знижується, імпорт зростає. Зростає попит на стійку іноземну валюту, капітал виходить за межі країни.

В умовах неповної зайнятості інфляція може мати і позитивний вплив, якщо вона набуває вигляду інфляції попиту. В таких умовах, держава, збільшуючи сукупні витрати, може ціною помірної інфляції стимулювати збільшення виробництва та зниження безробіття.

Антиінфляційна політика держави - це сукупність заходів державного регулювання, спрямованих на зниження інфляції.

До теперішнього часу сформувалось два основних напрямки, спрямованих на зведення інфляційних темпів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний.

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає в стабілізації сукупного попиту.

Створити ефективний сукупний попит можна за допомогою 1) надання державних замовлень фірмам та 2) надання дешевого кредиту. Ці заходи призводять до заповільнення спаду в економіці та зменшенню безробіття. В результаті зростають обсяги виробництва, крива сукупної пропозиції AS за моделлю “AD-AS” зміщується праворуч, рівень цін падає, інфляція скорочується.

Рівень AS1 AS2

цін

P1

AD

P2

0 ВВП, дохід