Колос Родоський

величезна статуя грецького бога Сонця Геліоса, споруджена 3ст. до н. е. на вході до гавані острова Родос(Греція)Харесом. Статуя вважалася одним із Семи Чудес Античного Світу: за час свого існування була вона найвищою статуєю світу, висотою 31, 5 м.

Антична філософія, тобто філософія старод. греків і римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Греції і проіснувала до VI н.е. Мислителі давньої Греції ввели у філософію і к-ру загалом поняття «логос» як розумного упорядковуючого космічного начала.Космос для греків-це світове ціле, що вражає своєю впорядкованістю, природа є прекрасною, в ній вони знайшли свої головні естетичні категорії: краса, міра, гармонія(як правильне співвіднош. величин)

Філософія ант. світу виростає із міфології та епосу греків, що відбилося на її розвитку. Основні характерні риси філософії цього періоду такі:

— наявність в ній значної кількості міфологічних та епічних образів;

— присутність елементів антропоморфізму;

— наївний пантеїзм тобто ототожнення богів з силами природи;

— пов'язування природн. процесів з моральною проблематикою і оцінка їх в категоріях «добра», «зла», «справедливості», «блага»

— в цій філософії основна увага звертається на пошуки першоначала всього існуючого, що пізніше в новоєвропейській філософії постане як проблема субстанції.

Засновником мілетської школи був Фалес (УІІ-УІ ст. дод.е.), а його послідовниками Анаксімандр, Анаксімен, Геракліт. «Речі є чимось тимчасовим; вони виникають і зникають, а їх основа є вічною, існуючою завжди.»Фалес вбачав таку першооснову у воді, Анаксімандр вважав, що нею є невизяичене начало, Геракліт прийняв за першооснову космічний вогонь.

В елеатській філософії перше виділяється в якості такої основи неконкретне і нематеріальне начало, яке позначається поняттям «буття».

Найбільш випукло ідеї цієї філософії були розроблені Парменідом (УІ-У ст. до н.е.) і Зеконом (V ст. до н.е.). Парменід поділяє світ на істинний і не-істинний. Істинним є буття, оскільки воно вічне і незмінне, завжди тотожне самому собі. Світ конкретних речей є неістинним буттям, адже речі постійно змінюються, сьогодні вони інакші, ніж вчора, а завтра і зовсім зникають

Одним з відомих представників античної натурфілософії був Демокріт (V ст. до н.е.).: існує не тільки буття, але й небуття. При цьому він уявляв буття як атоми, а небуття як порожнечу.

Сократ (У-ІУ ст. до н.е.) висуває думку про те, що істинним світом людини є її внутрішній світ. Пізнання цього світу здійснюється не чуттєвістю, а розумом, раціональністю.

За Платоном (427-347 рр. до н.е.), ідеї — сутності матеріальних речей, що існують поза цими речами. Арістотель (384-322 рр. до н.е.) же вважав, що лише матеріальний світ існує, а окремих від нього ідей нема. Реальні самі речі, які можна пізнати досвідним і чуттєвим шляхом. Саме про реальні речі люди і створюють загальні поняття.

Стоїцизм виникає наприкінці IV ст. до н.е. Засновником цієї школи був Зенон(ІІ ст. до н.е.):, людина цілком залежить від усього, що діється у зовнішньому світі, природі. Під природою стоїки розуміють як зовнішню природу, так і природу самої людини. ідеалом, до якого повинні прагнути люди, є пристосування до законів природи. Якщо жити у злагоді з природою, то здобудеш щастя і доброчинність.Але шлях до щастя гальмують людські пристрасті, прагнення до чуттєвих задоволень.

Наприкінці IV ст. до н.е. в Афінах виникла, школа Епікура. Філософське вчення Епікура було спрямоване на підтримку спокою, радісного стану духу. Його ідеал емоційного стану людини— атараксія (від грец. — незворушність), яка передбачає звільнення від усяких хвилювань і пристрастей. Благом для епікурейців є все те, що породжує задоволення, злом — все те, що породжує страждання. Щастя — в почутті задоволення, в розумній насолоді радощами життя, в душевному спокої. Спокій досягається не відходом від життя, а вивченням природи, проникнення у її таємниці, а отже, уникненням страху.

Засновником скептицизму був Піррон (IV ст. до н.е.), який оголосив неможливим будь-яке істинне знання про речі навколишнього світу. Всі речі — абсолютно непізнавані. Про них нічого не можна сказати — ні істинного, ні хибного. Немає ніякої різниці між добром і злом, щастям і нещастям. Жодної проблеми не можна вирішити однозначно, жодне твердження не більш істинне, ніж протилежне йому.