Характеристика і сфера застосування позамовного методу обліку витрат.

Сутність позамовного методу полягає в тому, що прямі ви трати обліковуються за окремими виробничими замовленнями, які видаються на заздалегідь визначену кількість виробів одного виду. Решта витрат (непрямі) обліковуються по місцях виник нення і включаються у собівартість окремих замовлень відповід но до бази розподілу. До повного виконання замовлення всі ви трати, що відносяться до нього, вважаються незавершеним ви робництвом.

Таким чином, обов'язковою умовою застосування позамовно го методу є система виробничих замовлень, які відкриваються відповідними службами підприємства. Після закінчення виготов лення виробу чи виконання роботи замовлення закривається, ні якого відпуску матеріалів та нарахування зарплати по ньому не відбувається. При позамовному методі визначається не середня, а індивідуальна собівартість одиниці продукції (замовлення або роботи).

Із сутності позамовного методу виходить, що основною сфе рою його застосування є індивідуальні виробництва з механізо ваними процесами обробки матеріалів, де виготовляються непов-торювальні або рідко повторювальні екземпляри продукції склад них видів (турбіни, блюмінги, літаки, судна й т. ін.), а також ви робництва, що випускають дослідні зразки продукції, і допоміжні виробництва (виготовлення спецінструментів, ремонтні роботи). Порядок і послідовність обліку витрат та калькулювання собівартості продукції позамовним методом:

1 Документування й облік прямих витрат виробництва (матеріали, зарплата, інші)

2 Документування, облік і групування непрямих витрат виробництва

3 Групування та нагромадження прямих витрат виробництва за замовленнями

4 Розподіл непрямих витрат виробництва за за­мовленнями

5 Визначення загальної величини витрат вироб- ництва за кожним замовленням з моменту його виготовлення (незавершене виробництво)

6. Визначення фактичної собівартості виконаного замовлення

Разом з тим, відносна простота данного методу сприяла йо го поширенню за межі індивідуальних виробництвах. Зокрема, він широко застосовується у дрібносерійному, серійному і на віть крупно-серійному виробництвах. При цьому в дрібносерій ному виробництві після закриття замовлення фактична собіва ртість одиниці продукції обчислюється шляхом ділення суми витрат виробництва на кількість виготовленої за цим замовле­нням продукції, тобто визначається середня собівартість оди­ниці продукції.

У крупно-серійних виробництвах застосування позамовного методу базується на використанні постійних, частіше річних замовлень. При цьому витрати на виготовлення окремих видів продук ції протягом усього року збираються на окремих замовленнях, а собівартість випущених за звітний період виробів визначається шляхом ділення суми витрат виробництва (за вирахуванням вартості залишків незавершеного виробництва) на кількість випущених одиниць продукції.

43 Відмінності в методиці оцінки собівартості напівфабрикату (готової продукції) та залишків НЗВ при використанні попередільного та попроцесного методів обліку витрат.

Сутність попередільного методу полягає в тому, що всі або деякі прямі витрати відображають в поточному обліку не за видами продукції, що виготовляється, а за переділами виробництва. У зв’язку з тим, що у таких вир-вах процес вигот-ня гот.прод. складається з кількох послідовних технологічно закінчених переділів, виникає необхідність визначення собівартості не тільки гот.продукту, а й напівфабрикатів, особливо за умови, коли їх частина має бути реалізована на сторону.

Тобто у зв’язку з тим, що напівфабрикати, отримані на одному переділі, служать вихідним матеріалом на наст. Переділі, виникає необх. Їх варт.оцінки для включення у собівартість продукції наступного переділу. В таких випадках собівартість кінцевої продукції складається з собівартості напівфабрикатів попередніх переділів та витрат останнього переділу (напівфабрикатний варіант методу).

Якщо у підприємства немає необхідності визначати собівар­тість напівфабрикатів, застосовують безнапівфабрикатний варіант попередільного методу, за якого собівартість кінцевого продукту визначається як сума витрат усіх переділів з урахуванням залиш­ків незавершеного виробництва по кожному з них. Контроль за наявністю і рухом напівфабрикатів у виробництві при цьому ва ріанті здійснюється шляхом оперативного обліку їх руху в нату ральному виразі.

Попроцесний метод, коли витрати обліковуються по кожному процесу підприємства окремо, який співпадає з організац. підрозділами підприємства(цехами). Витати в подальшому можуть розподілятися за 3 варіантами:

1. Розподіл витрат вир-ва між випуском і НЗВ: у галузях з трив.циклом вир-ва, де на кін.періоду утв-ся НЗВ.Облік витрат тоді ведеться по процесах, але без калькулювання соб-сті продукції кожного процесу (відмітна риса попроц.м-ду). Відповідно розподіл витрат зд-ся шляхом оцінки залишків НЗВ на кінець місяця за нормат. витратами або плановими, а решту витрат спис. на випуск продукції.

2. Розподіл витрат виробництва між декількома видами продукції. Витрати розподіляються пропорційно до обсягу випуску кожного виду прод.

3. Якщо виробляється 1 вид прод. І немає зал.НЗВ, то витрати додаються і відносяться на аг. Обсяг Гот.прод. без будь-якого розподілу.

44. Сутність та сфера застосування калькулювання на основі діяльності (метод АВС).

АВС-метод (activity based costing) – результат удосконаленого традиційного методу, при якому накладні витрати розподіляються спочатку між основними підрозділами, а потім відносяться на обєкти калькуляції пропорційно одній попередньо обраній базі. Метод націлений на більш точний розподіл накладних витрат на визначення факторів, що випливають на їх рівень. Підприємство розглядається як сума робочих операцій, що визначає його специфіку. Робоча операція повинна мати індекс – вимірник результату (фактор витрат).

Метод орієнтований на скорочення тривалості процессу виробництва. При цьому виходять не з пприпущення, що продукція споживає ресурси, а з припущення, що продукція споживає процеси, а вже процеси споживають певні ресурси.

Калькулюванням передбачається спочатку групування накладних витрат за основними видами діяльності, а потім розподіл їх між видами продукції (виходячи з того, які види діяльності і які розміри необхідні для виготовлення кожного виду продукції).

Калькулювання на основі діяльності включає такі стадії:

1.ідентифікацію і визначення видів діяльності (з визначенням по кожному з них чинників діяльності);

2.віднесення витрат до видів діяльності (якщо ресурс є унікальним для данного виду діяльності – застосовується прямее спостереження, якщо ресурс є спільним для кількох видів діяльності – використовується простеження за допомогою чинників);

3.віднесення витрат на продукти. Після того, як витрати основних видів діяльності визначено, вони відносяться на продукти пропорційно до використання ними діяльності або вимірюється за допомогою факторів діяльності. Витрати, віднесені на продукт, обчислюються таким чином:

Витрати на продукт= нормативна ставка * фактичне використання дільності.

Отже, підхід фокусується на підзвітності про види діяльності, а не про витрати і наголошує на максимізації результатів діяльності всієї системи. Можливість використання АВС-методу як засобу контролю витрат випливає з того, що коли є можливість виявити основні види діяльності і відповідні носії витрат, будь-які дії по скороченню тих чи інших або обох одразу повинні спричинити зменшення витрат.

45. Відмінність калькулювання продукції при застосуванні напівфабрикатного та безнапівфабрикатного варіантів попередільного методу.

Попередільний метод – облік витрат ведеться по переділах, навіть якщо в одному переділі отримують продукцію різних видів. Сфера застосування – виробництва, що характеризуються послідовною переробкою промислової або с/г сировини для отримання готового продукту на основі хіміко-фізичних, біологічних та термічних процесів. Переділ – сукупність технологічних операцій, яка закінчується випуском проміжного продукту (напівфабрикату) або ж отриманням готового продукту.

Виділяють такі варіанти калькулювання попередільного методу:

1.напівфабрикатний – собівартість кінцевого продукту складається із собівартості напівфабрикатів попередніх переділів і витрат останнього періоду;

2. безнапівфабрикатний варіант використовується, якщо у підприємства немає необхідності визначати собівартість напівфабрикатів. Собівартість кінцевого продукту визначається як сума витрат усіх переділів з урахуванням залишків незавершенного виробництва по кожному з них.

47. Порядок розподілу витрат допомыжних виробницт між цехами, що споживають їх послуги (роботи).

Розрізняють загальнозаводські і цехові ставки накладних витрат. Більш доцільним для розподілу накладних витрат вважається використання ставок окремих підрозділів (цехових ставок НВ). Деякі виробничі розподіли можуть споживати накладні витрати інтенсивніше за інші. Отже, на продукт, який більше часу знаходиться в підрозділах з інтенсивним споживанням накладних витрат, слід відносити більше накладних витрат, ніж на той, на який витрачається менше часу в цих підрозділах. Ставки окремих підрозділів ураховують дані особливості, тоді як загальнозаводські ставки втрачаютьїх через усереднення. Ставки накладних витрат (цехові ставки) обчислюються таким чином:

Цехова ставка НВ = бюджетні накладні витарти підрозділу / оцінений рівень діяльності підрозділу.

Відповідно, Розподілені накоадні витрати = цехова ставка НВ * фактичний рівень діяльності підрозділу для виробництва продукту (фактична діяльність, використана продуктом). Під рівнем діяльності слід розуміти кількість годин пямої праці на продукт, число спожитих машино-годин тощо.

Поряд розподілу накладних витрат за допомогою цехових ставок: 1 стадія – формування сукупності накладних витрат по підрозділах; 2 стадія – віднесення витрат на продукти за допомогою виробничих чинників.

Розподіл відбувається за наявності допоміжних виробництв, здійснюється перерозподіл віднесених до них накладних витрат на центри витрат основного виробництва. Така технологія розподілу характерна також для вітчизняної практики.

49 Порядок оцінки та обліку залишків НЗВ

Оцінка залишків НЗВ розраховується на підставі даних первинних облікових документів про рух і про залишки сировини і матеріалів, готової продукції по цехах. Залишки НЗВ можуть оцінюватися за собівартістю сировини матеріалів, що перебувають у процесі виробництва, наприклад, на підприємствах з безперервним технологічним процесом. Кількість сировини, матеріалів та напівфабрикатів визначається шляхом проведення замірів та лабораторних аналізів і зазначається в перерахунку на вміст у них корисної речовини. Накопичення інформації про НЗВ та відображення операцій про нього за планом рахунків здійснюється щомісяця на рахунках 23 «Виробництво», 25 «Напівфабрикати» і 24 «Брак у виробництві». Аналітичний облік за рахунком 23 «Виробництво» ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється, а також за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності.

Методика оцінки НЗВ обирається підприємством самостійно. Це може бути фактична виробнича собівартість, нормативна (планова) собівартість.

Обсяг НЗВ у вартісному вираженні можна розрахувати в такий спосіб:

НЗВ = Тц х Сгп х Кнв / Д, де Тц-тривалість виробничого циклу (у днях); Сгп – с/в випуску готової продукції; Кнв – коефіцієнт наростання витрат; Д – кількість днів у періоді. Кнв = (Пм+1)/2, де Пм – питома вага матеріальних витрат у собівартості готової продукції.

Цей спосіб обліку використовується і при розрахунках планової вартості НЗВ. Прямі витрати, що приходяться на залишок НЗВ, на кінець поточного місяця не враховуються в складі прямих витрат наступного місяця і не беруть участь надалі при формуванні залишків НЗВ наступних періодів.

52. Порядок розрахунку обсягу діяльності, необхідного для отримання бажаного прибутку і планування прибутку при певному обсязі діяльності.

Для віповіді на питання, скільки продукції необхідно реалізувати підству для отримання запланованої величини прибутку, застосовують такі формули:

Обсяг реаліз в одиницях = обсяг реал в грн.: Ціна

Обсяг реал в грн.=(ПВ+заплан прибуток): [Ціна-ЗВна1шт: Ціна]

МаржДох — основний об'єкт управління та уваги керівництва підства.

КоефМД означає, яку величину марж доходу приносить кожна гривня доходу від реалізації для покриття ПВ та отримання прибутку. Він характеризує величину, на яку змінюється прибуток за зміни обсягу реалізації:

КоефМД=МД: Ціна =(Ціна-ЗВ на 1шт): Ціна

Звідси:

Обсяг реал в грн.=(ПВ+Заплан прибуток): коевМД

Визначення величини прибутку у разі запланованого обсягу реалізації. Трансформуючи форму:

Опер приб=Кільк продажу*(ціна-ЗВна1шт)-ПВ, одержуємо формулу для розрахунку прибутку у разі запланованого обсягу реалізації продукції

Опер приб=Дохід від заплан обсягу продажу*коефМД -ПВ

Зазначимо:

ЧистПриб=Опер приб*(1-ставка податку на прибуток)

Вплинути на прибуток при визначеному обсязі виробництва можна: збільшивши ціну; зменшивши ЗВна 1шт.

46. Порядок розрахунку собівартості еквівалентної одиниці при застосуванні методу середньозваженої оцінки та методу ФІФО.

Якщо незавершене виробництво має місце також на початок звітного періоду, то для калькуляції собівартості одиниці продукції необхідно зробити припущення щодо розподілу цього виробництва на даний період. Існує 2 альтернативних методи:

1.можна припутити, що незавершене виробництво, яке є на початок періоду, неможливо відрізнити від незавершеного виробництва, яке виникло протягом звітного періоду. В цьому випадку застосовується середньозважений метод їх оцінки – метод середньозваженої собівартості);

2. можна припустити, що незавершене виробництво, яке існує на початок періоду, складає першу партію продукції, яка у процесі цього періоду була піддана обробці аж до повної готовності. Тоді застосовується метод ФІФО (перший надійшов – перший вибув).

У першому випадку для визначення собівартості одиниці продукції слід розділити витрати поточного періоду разом із собівартістю незавершеного виробництва на початок періоду на еквівалентне число одиниць випуску продукції. При цьому розрахунки здійснюються по кожній складовій собівартості (статті витрат) окремо.

Етапи визначення собівартості продукції при калькулюванні методом середньозваженої оцінки:

1.аналіз потоку фізичних одиниць (обчислення одиниць до обліку й облікованих одиниць). Одиниці до обліку = незав.виробництво на поч..періоду + одиниці, що було розпочато протягом періоду. Обліковано одиниць = завершені і випущені (передані) одиниці + незав.виродництво на кін.періоду.

2 розрахунок умовних одиниць випуску. Умовні одиниці випуску = завершені і випущені (передані) одиниці + незав.виробництво на кін.періоду * ступінь (процент) завершеності.

3. розрахунок собівартості умовної одиниці продукції (передбачає визначення витрат до обліку і питомої собівартості). Усього витрат до обліку = незав.виробництво на поч.періоду + витрати, додані (понесені) протягом періоду. Собівартість умовної одиниці = заг.витрати до обліку / кількість умовних одиниць.

4. оцінка запасів (передбачає визначення собівартості завершеної (випущеної) продукції і продукції в незавершеному виробництві на кінець періоду). Собівартість випущеної продукції = собівартість умовної одиниці * кількість завершених (переданих) одиниць. Собівартість незав.виробництва на кін.періоду = собівартість умовної одиниці * число умовних одиниць незавершеного виробництва. Усього облікованих витрат = собівартість випущеної продукції + собівартість незав.виробництва на кін.періоду.

5. звірка собівартості передбачає порівняння загальних витрат до обліку (3.1) із загальною сумою облікованих витрат (4.3).

Особливості методу середньозваженої собівартості є:

1) метод об’єднує частково завершені одиниці в запасах незавершеного виробництва на початок періоду з одиницями продукції, виробництво якої розпочато і завершено в поточному періоді;

2) при цьому методі об’єднуються також витрати попереднього періоду в залишках незавершеного виробництва на початок періоду з виробничими витратами, понесеними протягом поточного періоду.

Основною перевагою методу середньозваженої собівартості є його простота.

Етапи визначення собівартості продукції при калькулюванні методом ФІФО:

1. аналіз потоку фізичних одиниць (здійснюється так само, як і при застосуванні середньозваженого методу).

2. розрахунок умовних одиниць випуску. Умовні одиниці випуску = розпочато і завершено одиниць + одиниці в незав.виробництві на поч..періоду * відсоток незавершеності + одиниці в незав.виробництві на кін.періоду * відсоток завершеності.

3. обислення собівартості умовної одиниці продукції (виробленої в поточному періоді). Собівартість одиниці продукції = витрати, понесені (додані) в поточному періоді / умовний випуск поточного періоду.

4. оцінка запасів. Собівартість випущеної продукції = незав.виробництво на поч.періоду + собівартість продукції, розпочатої і завершеної протягом періоду + собівартість незав.виробництва на кін.періоду, де відповідно: 4.1)Незав.виробництво на поч.. періоду = собівартість переданих одиниць, що містились у незав.виробництві на поч..періоду + витрати поточного періоду на їх завершення. 4.2)Собівартість продукції розпочатої і завершеної протягом періоду = собівартість одиниці продукції поточного періоду * кількість одиниць, розпочатих і завершених у поточному періоді. 4.3)Собів.незав.виробництва на кін.періоду = собів. Одиниці продукції пот.періоду * кільк. Умовних одиниць незав.виробництва.

5. звірка собівартості здійснюється порівнянням суми витрат, що підлягають обліку (5.1) і загальною сумою облікованих витрат (5.2). 5.1) витрати, що підлягають обліку = незав.виробництво на поч.. періоду + витрати, понесені протягом періоду. 5.2) загальна сума облікованих витрат = 4, тобто дорівнює собівартості випущеної протягом періоду продукції.

Коли величина запасів і ціни на використані у процесах ресурси не піддаватимуться різним коливанням з місяця в місяць, то різниця в розрахунках при вокористанні метода ФІФО та методу середньозваженої собівартості буде незначною.

48 Порядок оцінки та обліку браку та визначення втрат від браку

Оцінка браку

Методи оцінки в забракованої продукції бухгалтерському обліку залежать від ступеня її придатності та місця виявлення браку.

Оскільки бракована продукція є одним з видів запасів підприємства, при її оцінці слід керуватися нормами П(С)БО 9 «Запаси», в пункті 10 якого чітко визначено: «Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається собівартість їх виробництва, яка визначається згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

У свою чергу пунктом 11 П(С)БО 16 встановлено, що до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

– прямі матеріальні витрати;

– прямі витрати на оплату праці;

– інші прямі витрати;

– загальновиробничі витрати.

собівартість внутрішнього остаточного браку визначається, як правило, виходячи з фактичних витрат (основних витрат, включаючи відповідну частку загальновиробничих витрат). В окремих випадках з метою спрощення калькуляційних розрахунків на підприємствах з великою номенклатурою виробів і напівфабрикатів (деталей) допускається оцінювання забракованої продукції виходячи з нормативних (планових) витрат, що не суперечить нормам П(С)БО.

На відміну від собівартості остаточного браку собівартість внутрішнього поправного браку складається з:

– вартості сировини, матеріалів і напівфабрикатів, витрачених на виправлення дефектної продукції;

– витрат на заробітну плату, нараховану виробничим робітникам за операції з виправлення браку, з відрахуваннями на соціальні заходи;

– відповідної частки загальновиробничих витрат.

Важливо зауважити, що собівартість власне виробів і напівфабрикатів, які є поправним браком, не включається до витрат на виправлення браку і на рахунку 24 «Брак у виробництві» не відображається.

Що стосується вартості зовнішнього браку, то вона складається з виробничої собівартості продукції (виробів, робіт), остаточно забракованої споживачами, суми відшкодування покупцям витрат, понесених ними у зв'язку з придбанням цієї продукції, витрат на демонтаж забракованих виробів, а також транспортних витрат, спричинених заміною забракованої продукції. Якщо брак поправний, то до вартості зовнішнього браку включаються тільки витрати споживача на виправлення забракованої продукції.

Облік втрат від браку

Бухгалтерський облік і визначення втрат від браку здійснюються бухгалтерською службою підприємства, а оперативно-технічний облік – відділом технічного контролю. При цьому для організації належного обліку втрат від браку і систематизації відомостей про брак на підприємствах установлюється типовий перелік причин браку і його винуватців.

У бухгалтерському обліку для обліку виробничого браку і визначення сум втрат від браку у виробництві призначений рахунок 24 «Брак у виробництві».

По дебету цього рахунка накопичуються витрати:

– щодо виявленого внутрішнього і зовнішнього браку (вартість непоправного, тобто остаточного браку, а також витрати на виправлення браку);

– витрати на гарантійний ремонт і утримання гарантійних майстерних в обсязі, що перевищує норму.

По кредиту рахунка 24 «Брак у виробництві» відображаються суми, що відносяться у зменшення витрат від браку, і втрати від браку продукції, списувані на витрати діяльності підприємства.

До сум, які відносяться на зменшення втрат щодо браку, відносяться:

– вартість остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю (на нашу думку, такою є чиста вартість реалізації непоправного браку);

– суми, що підлягають утриманню з працівників, які допустили брак;

– суми відшкодувань, отриманих від постачальників недоброякісних матеріалів і напівфабрикатів, що зумовили брак продукції.

Втрати від браку розподіляються щомісяця, тому рахунок 24 «Брак у виробництві» не має сальдо на кінець місяця.

39. Побудова картки аналітичного обліку витрат та її призначення

Картка аналітичного обліку витрат – це регістр бухгалтерського обліку, що за зовнішньою формою є окремим аркушем з відповідними реквізитами, в данному випадку витратами виробництва. З метою зберігання карток та контролю за їх наявністю вони в обов’язковому порядку реєструються. Картка аналітичного обліку витрат відкривається на кожен вид продукції, що виробляється, та на кожний місяць. В картці містяться чотири графи:

Незавершене в-во на початок місяця (заповнюється перенесенням відповідних даних по статтях калькуляції із відповідної картки аналітичного обліку за попередній період). Графа розділяється на НЗВ за нормою та відхиленням від норм

Витрати на в-во за місяць (сума фактичних прямих витрат в-ва, із розбивкою витрат на нормативсні та відхилення від норм)

Списано за місяць на випуск (включає витрати на брак, на товарний випуск, що розраховується по нормативній вартості при врахуванні відхилень). Графа заповнюється за формулою: НЗВпоч+Витрати за міс-НЗВкін.

НЗВ на кіцець (встановлюється за даними цехів та підрозділів).

За іншим методом, графа „списано на випуск” заповнюється за нормативними цінами а графа „НЗВ на кінець” за формулою: НЗВпоч+Витрати за міс- Списано на товарний випуск. Кожна графа заповнюється в розрізі витрачених матеріалів, прямої оплати праці, загальновробничих витрат, втрат від браку та зворотних відходів. Резельтатом заповнення картки є калькуляція виробничої собівартості.

Картка призначена для деталізації інформації по виробничим витратам за статтями калькуляції та видами продукції. Картка дає можливість проаналізувати нормативні НЗВ та нормативні витрати, і порівняти їх із відхиленнями, а також отриманим результатом.

50 Призначення та склад елементів витрат та статей калькуляцій.

Для забезпечення обліку витрат підприємства в рамках розподілу їх між господарськими процесами, виробництва та видами продукції Планом рахунків передбачено рахунки класів 8 і 9.

Кожне підприємство виходячи із специфіки своєї господарської діяльності вибирає ту іншу сукупність рахунків і закріпляє прийняте рішення наказом про облікову політику.

За цільовим спрямуванням витрати підприємства можна умовно поділити на:

основні витрати;

витрати на обслуговування;

витрати на управління.

За способом включення до собівартості окремих видів продукції розрізняють витрати прямі і непрямі.

За ознакою залежності від обсягів випуску продукції витрати підприємства поділяють на постійні та змінні.

За економічним змістом усі витрати підприємства поділяються на операційні, фінансові, інші звичайні та надзвичайні.

П (с) БО №3 “Звіт про фінансові результати” встановлює такий склад економічних елементів операційних витрат, обов’язковий для застосування на всіх підприємствах виробничої сфери:

матеріальні затрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальне страхування;

амортизація;

інші операційні витрати.

Процедура бухгалтерського обліку використання матеріалів залежить від характеру виробництва, порядку подання матеріалів на робочі місця та інших умов, створеного на конкретному підприємстві.

Підставою для віднесення певних сум на рахунки витрат є первинні документи: вимоги, лімітно-забірні карти, акти списання матеріалів, акти приймання робіт, наряди на виконання робіт, розрахунково-платіжні відомості. На підставі даних цих документів складаються розробні таблиці розподілу витрат матеріалів, поворотних відходів, заробітної плати і інших елементів, що становлять собівартість певних видів продукції.

Типова номенклатура калькуляційних статей витрат: Сировина і матеріали;

Поворотні відходи (зі знаком “мінус”, бо вони віднімаються від вартості використаних сировини і матеріалів);

Куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати;

Послуги сторонніх організацій, спожиті безпосередньо у виробництві продукції;

Паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях (цю статтю можна об’єднати з попередньою);

Заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві (основна і додаткова);

Відрахування на соціальні цілі;

Амортизація основних засобів, що експлуатуються безпосередньо в процесі виробництва;

Витрати на підготовку й освоєння виробництва (в частині їх списання зі статті витрат майбутніх періодів);

Витрати на утримання й експлуатацію обладнання;

Загальновиробничі витрати;

Адміністративні витрати;

Втрати від браку;

Інші виробничі витрати;

Поза виробничі витрати (витрати на збут).

51 Методи визначення точки беззбитковості, їх коротка характеристика

Точка беззбитковості являє собою такий обсяг діяльності підприємства, коли доходи дорівнюють витратам. Відповідно фінансовий результат дорівнює нулю.

За допомогою аналітичного та графічного способів розраховується точка беззбитковості.

Аналітичний спосіб розраховується за формулою:

Ц * х = Взмін. * х + Впост., де

х – беззбитковий обсяг виробництва, одиниць;

Ц – ціна одиниці товару;

Впост. – постійні витрати на весь обсяг виробництва за обраний обсяг часу, грн..

Взмін. – змінні витрати на одиницю послуги, грн.

Рівень (точка) беззбитковості – це такий обсяг виробництва або рівень експлуатації, при якому загальний дохід (total revenue – TR) і загальні витрати (total cost – TC) рівні. Це точка, в якій немає ні прибутку, ні збитку.

Точка беззбитковості залежить від наступних факторів:

* ціни реалізації;

* середніх змінних витрат;

* постійних витрат.

Точку беззбитковості можна виразити в натуральних (кількість продукції), грошових (виручка) одиницях, або у відсотках до нормальної потужності.

Точку беззбитковості у грошових одиницях можна вивести з рівняння:

Продаж(S) = Змінні витрати (VC)+ Постійні витрати(FC) + Операційний прибуток (Pr), (1)

Оскільки прибуток у точці беззбитковості дорівнює нулю, то маємо:

Точка беззбитковості в грошових одиницях = VC+FC, (2)

Маржинальний метод визначення точки беззбитковості:

(Ціна x Обсяг)=(Змінні витрати на одиницю x Обсяг) + FC, (3)

Звідси:

Точка беззбитковості в натуральних од. = Постійні витрати / Ціна за од. – Змінні витрати на од., (4)

Оскільки знаменник означає Маржинальний дохід на одиницю, то:

Точка беззбитковості в натуральних одиницях = Постійні витрати / Маржинальний дохід на од., (5)

Для обчислення точки беззбитковості у грошових одиницях можна використати коефіцієнт маржинального доходу.

Коефіцієнт маржинального доходу = Маржинальний дохід / Продаж, (6)

або коефіцієнт маржинального доходу = Маржинальний дохід на од. / Ціна за од., (7)

Точку беззбитковості в грошових одиницях обчислюється за такою формулою:

Точка беззбитковості в грошових од.= Постійні витрати / Коефіцієнт маржинального доходу, (8)

53. Загальні принципи і припущення аналізу взаємозв’язку “витрати – обсяг – прибуток”.

Слід зазначити, що аналіз «витрати — обсяг — прибуток» дещо спрощує реальну картину бізнесу. Тому необхідно звернути увагу на низку припущень, які покладені в основу цього аналізу i обмежують сферу його застосування. Це такі припущення:

1) ціна реаліз продукції не залежить від обсягу її продажу;

2) вci витрати підства слід розглядати як змінні або як постійні;

3) протягом періоду, що аналізується, поведінку витрат та доходів можна описати лінійною функцією (ЗВ прямо залежать від обсягів діяльності, а ПВ залишаються незмінними);

4) єдиним чинником, що впливає на витрати та доходи, є обсяг продажу;

5) обсяги виробництва та продажу однакові;

6) підство виготовляє i реалізує один вид продукції або в нього стабільна номенклатура випуску.

Якщо одне або більше припущень не дотримуються, то застосування розглядуваного аналізу може призвести до некоректних результатів, i, як наслідок, прийняття на їх основі неправильних рішень.

Аналіз «витрати — обсяг — прибуток» заснований на принципах калькулювання за ЗВ (метод директ-костинг). Тому для його здійснення yci витрати підства поділяють на ЗВ та ПВ. Основну увагу слід зосередити на визначенні поведінки витрат, оскільки це зробить зрозумілим вплив зміни обсягу діяльності на прибуток.

61.Функції бюджету та методи бюджетування.

В економічній літературі виділяють такі функції бюджетування як інструмента управління:

- аналітичну роботу;

- фінансове планування;

- критерій результативності;

- контроль;

- мотивацію;

- координацію;

- комунікацію;

- сприяння прийняття рішень.

Планування є однією з основних функцій управління. Реалізація цієї функції охоплює встановлення нормативів та складання зведеного бюджету і зумовлює необхідність оцінити майбутні умови діяльності.

Бюджетування як засіб мотивації передбачає залучення працюючих на підприємстві до процесу формування бюджетів.

Координація дій- це виявлення та збалансування всіх факторів діяльності кожного структурногопідрозділу для досягненнявизначеної мети.Бюджетуваання можна розглядати як засіб формування комунікаційного середовища, оскільки за його допомогою поширюється інформація про виробничо-фінансову діяльність підприємства серед його працівників.

54. Методи аналізу «витрати-обсяг-прибуток», їх коротка характеристика.

Зв'язок між витратами, обсягом діяльності та прибутком можна відобразити двома шляхами: за допомогою формул (математичний підхід) або у вигляді графіків (графічний підхід).

Мат підхід: метод рівняння (1)і маржинальний метод (2).

1) У найпростішому вигляді залежність прибутку від величини витрат i обсягу діяльності виглядає так:

опер прибуток = загальні доходи - загальні витрати.

Загальні доходи складаються виключно з виручки від реалізації продукції. Загальні витрати охоплюють yci види операційних витрат, які поділенні на постійні й змінні. Якщо врахувати рівень діяльності — обсяг продажу i поведінку витрат, то рівняння набуває вид:

Опер приб = ціна * кільк продажу – ЗВ на 1шт * кільк продажу – ПВ

Опер приб =кільк продажу * (ціна-ЗВ на 1 шт) – ПВ

2) Для цього методу викор наступні формули:

МД на 1 шт = ціна – ЗВ на 1шт

коефМД=ЗагалМД: Виручка від реаліз = МД на 1шт: ціна

Обсяг реаліз в грн. = (ПВ+Заплан прибуток): коефМД

Опер приб=Заплан обсяг реаліз в грн. * коефМД – ПВ

Зміна у величині прибутку = заплан зміна обсягу реаліз в грн.*коефМД