Американо-радянські угоди 70 років.

Налагоджуючи відносини з КНР американська дипломатія водночас прагнула до поліпшення стосунків з СРСР. У 1972 -1974 рр. відбувся ряд американо-радянських зустрічей на найвищому рівні. У результаті переговорів (1972) було підписано низку важливих документів. Серед них - „ Основи взаємовідносин між США і СРСР ", де зазначалося, що в ядерну епоху не існує іншої основи для підтримання відносин між обома державами, крім мирного співіснування. Також було укладено два надзвичайної ваги документи, спрямовані на отримання гонки озброєнь: Договір про обмеження системи протиракетної оборони (ПРО) і Тимчасову угоду про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1).

Американо-радянські домовленості відіграли значну роль не лише в розвитку двосторонніх відносин. Вони стали найважливішим чинником у процесі загальної розрядки міжнародної напруженості в 70-ті роки.

Свідченням того, як далеко зайшов прогрес у відносинах між обома наддержавами, став спільний американо-радянський космічний політ і стикування кораблів „Аполлон" і „Союз" у липні 1975 р.

У червні 1979 р. у Відні відбулася зустріч між президентом США Дж. Картером і головою президії Верховної Ради СРСР Л. Брежнєвим, у ході якої було підписано Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-2). Ці обмеження сягали значно далі Тимчасової угоди 1972 р.

Однак поряд з прогресом у відносинах між США і СРСР нагромаджувалися і взаємні претензії, зберігались обопільні побоювання та недовіра. Незважаючи на укладені договори та угоди, гонка озброєнь тривала, і Радянський Союз попри всю свою миролюбну риторику всіляко намагався випередити Сполучені Штати. Наприкінці грудня 1979 р. СРСР вчинив інтервенцію в Афганістані, й розрядку було зірвано. Адміністрація Картера призупинила процедуру ратифікації договору ОСО-2. Відносини між наддержавами знову загострилися.

31. Співтовариство - економічна співпраця. «План Шумана»

У травні 1950 року в Парижі міністром закордонних справ Франції Робертом Шуманом було запропоновано новий план часткової економічної інтеграції. Ініціатором цього плану був Жан Моне. У його Декларації, виголошеній 9 травня 1950 р., були такі пропозиції:

•передання французької та німецької видобувної та металургійної галузей під спільне наддержавне керівництво, •звільнення від усіх митних платежів у переміщенні вугілля та сталі між країнами-членами новоствореної організації;

План передбачав, що майбутня організація буде відкрита для всіх бажаючих вступити країн. Завдяки цьому було досягнуто консенсусу щодо національних інтересів: з одного боку, Франція отримала можливість брати участь у контролі німецьких вугільної та металургійної галузей, а з іншого - ФРН змогла стати рівноправним партнером для інших держав.a

План Шумана та Моне був реалізований 18 квітня 1951 року, коли було підписано Паризький Договір про створення Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі, який набрав чинності в липні 1952 р. Договір був підписаний на термін 50 років. Членами нової організації стали: Франція, ФРН, Італія, Голландія, Бельгія та Люксембург.

Органами Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі стали: Висока Влада (першим головою став Жан Моне), Рада Міністрів, Парламентська Асамблея, Суд. Договір окреслив принципи співпраці між країнами-членами. Вони базувалися на 4 групах заборон: •на встановлення імпортного та експортного мита чи схожих оплат на вугілля та сталь у межах організації, • на застосування практики протекціонізму, обмежуючого конкуренцію, • на податкові пільги чи будь-яку іншу допомогу з боку держави, • на застосовування обмежень щодо поділу ринків.