Історія боротьби укр.козацтва з Туреччиною, Кримом і Польщею у мемуарах першій половині 17

Йосафат Барбаро, описав природу та спосіб господарювання в місцевостях Північного Причорномор'я, Поволжя, Кавказу, за якими він споглядав з м.Тану (Азова), невеличкої венеціанської колонії в рукаві дельти Дону. Місто-колонія не була продовженням ні античного Танаїсу, ні італійської Тану. Останню зруйнував Тимур 1395 р. Венеціанське місто виникло на руїнах давніх попередників з аналогічними назвами. Зі стін венеціанського міста-колонії Барбаро спостерігав за татарськими ордами, що проходили мимо, і так їх описав: " Спочатку йшли табуни коней, по шістдесят, сто, двісті і більше голів в табуні, потім появились верблюди і воли, а позаду їх стада дрібної худоби. Це тривало протягом шести днів, коли протягом цілого дня — наскільки могло бачити око — з усіх сторін степ був повен людьми і тваринами; одні проходили, інші прибували. І це були лише головні загони... Поперечник рівнини, зайнятого масою цих людей і худоби, рівнявся 120 милям". Барбаро вважав, що в орді було не менше 300 тис. осіб.

Кантарині, переїжджаючи через Україну, зробив описи Луцька, Житомира, Києва. Дуже детальні його свідчення про Москву, де йому доводилось жити від вересня 1476 р. до січня 1477 р, і після пограбування в Астрахані просити грошей для повернення на батьківщину.

Через Україну двічі проїжджав письменник і дипломат Священної Римської імперії Зігмунт Гербегштейн, котрий у 1517 і в 1522 рр. прямував до Москви. Хоча конкретних свідчень про його перебування в Україні не залишилось, Герберштейн народився у Крайні, знав слов'янські мови, тому міг безпосередньо спілкуватися і з українцями, і з росіянами. Його книга " Записки про московські справи" присвячена головно політиці Василя III, звичаям при московському дворі, російській етнографії. Книга ілюстрована рисунками. Тут міститься чимало описів українських місцевостей, хоч знову ж таки виникають сумніви, чи він їх не запозичив у інших авторів. Про Київ Герберштейн теж писав. Він згадує про норму звичаєвого права в Києві, за якою, нібито, у купця забиралися всі товари, якщо при переїзді через одну гору в його возі ламалося колесо. Новгород-Сіверська земля згадується багатою на фортеці та міста. Народ у зв'язку з постійними битвами з татарами дуже войовничий. Герберштейн подає характеристику козацького отамана Євстахія Дашкевича: " муж дуже досвідчений у військовій штуці і славний визначною хоробрістю... він часто ставив перед великою небезпекою і самого царя московського, у котрого колись був у полоні.

Італієць Гамберіні залишив характеристику українських козаків з 1584р.: " їхня зброя — шаблі і рушниці, яких у них ніколи не бракує. Добрі вони до війни пішої й кінної... дають собі добре раду на морі. Мають всякі човни й на них їздять у походи на чорноморські землі»

Очевидно, від " записок" курляндського герцога Міллера досі існує легенда про Івана Підкову, який " нову неуживану підкову міг зломити " руками, як якийсь прутик". Міллер так само залишив опис Києва, що дуже нагадує опис Герберштейна.

Особливо багатий за історичною інформацією «Щоденник» посла австрійського імператора Рудольфа II Еріха Лясоти (1550-1616), який 1594 р. мав доручення поїхати на Запорізьку Січ з метою залучення козаків до союзу європейських держав проти Турецької імперії. Це був час Базавлуцької Січі. Е.Лясота переїжджав через Львів і залишив про нього запис. Аналогічні описи Кам'янця на Поділлі, Києва, Прилук. Про Київ автор писав із захопленням і наголошував, " що він був колись " славною столицею і самостійним князівством." Дуже детально Е.Лясота описав, як він добирався до Запорізької Січі. Спочатку плив Дніпром, потім по Чортомлицькому Дніприщу, далі — гілкою Підпільною, з Підпільної — по р.Сандалці, з Сандалки — по її рукаву Верхній Лапці, з Верхньої Лапки — в р.Базавлук до " острова Базавлука при Чортомлицькому Дніприщі". Товаришем Лясоти був Якуб Генкель, котрий знав місцевість. За маршрутом описано острови Велику і Малу Хортиці, де 1556 р. вперше отаборився з козаками Дмитро Вишневецький.

Лясота описав, як поводилися запорожці при обговоренні його пропозиції. " Чернь без застережень" згодилася воювати на боці імператора Рудольфа II. Але обачливіші вирішили виділити до імператора своїх послів, щоб конкретно домовитись про умови походу і його забезпечення.

Мабуть, найдетальніше техніку ординських нападів у Боплана. За його даними, орда налічувала близько 80 тис. нападників, коли її веде хан, або ж 40-50 тис, коли мурза. На своєму шляху ординці все спалюють, нищать, а потім виводять з собою до 50 і навіть 60 тис. русь­ких (Коих) невільників, продаючи їх для служби на галерах. " Цей бо народ живе тільки з грабунку".

Описані також татарські міста Гезлеве, Топе-Таркан (Херсонес), Альма, Балаклава, Кафа (Феодосія) — столичне місто Криму. Великий інтерес становлять відомості про національний склад населення Кафи: " Татар у цьому місті живе мало, у ньому переважають християни. Вони послуговуються купленими у татар невільниками, яких ті захопили у Польщі та Московії. У цьому місті є 12 грецьких церков, 32 вірменські і один костьол святого Петра. Тут може бути 5-6 тисяч вогнищ, але понад 30 тисяч невільників".