Історичні твори другої пол. 16-першої пол. 17 ст.

На початку XVII ст. у Києві створений збірник літописних оповідань — " Летописцы Волини и Украины. У Києві він був опублікований 1888 р. у " Сборнику летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси". «ЛІТОПИСЦІ ВОЛИНІ І УКРАЇНИ» — історичний твір невідомого автора (або кількох авторів), складений у 1-й пол. 17 ст. Поділяється на 12 окремих збірок історичних записів, побудованих на основі давньоруських, українських, білоруських, польських літописів, хронік та мемуарів. З них у найважливішій змістом і найбільшій обсягом 1-й, т.зв. київській, збірці використано матеріали давньоруських літописів, а також хронік М.Стрийковського та Бельських. У «Л. В. і У.» виклад історії України-Русі пов'язано з історією Литви, Польщі, Московії і хронологічно доводиться до 1621 р. Предметом викладу цієї хроніки є здебільшого зовнішньополітичні події. В цих записах відображені історичні погляди панівних кіл України, що пов'язували свої інтереси з Великим князівством Литовським. До козацтва і козацьких рухів автор ставиться негативно. Закінчується київська збірка записами війта Б.Балики. Будучи очевидцем історичних подій, він подає ряд важливих відомостей про облогу польсько-шляхетського війська в Москві 1612 р. російським народним ополченням. Балика відзначає також негативне ставлення українського народу до польсько-шляхетських загарбників. «Л. В. і У.» написаний мовою, близькою до української народної мови 17 ст.

Одним з найвизначніших творів іноземців про Україну XVII ст. є " Опис України" Гійома Левассера де Боплана (народився наприкінці XVI ст. помер 1672 р.), французького військового інженера, фортифікатора і картографа, який перебував на службі у польського короля з 1630 р. до 1648 р. Окрім " Опису України" Боплан є автором " Української географічної карти" з 12-ти частин, першої в історії світової картографії топографічної карти всієї країни " Спеціальний і докладний план України з належними їй воєводствами, округами та провінціями" у масштабі 1: 463000. Власне " Опис України" спочатку був задуманий як коментар, пояснення до українських карт. Та фактично він виріс у самостійну велику і цінну працю.

Книга Гійома Левассера де Боплана «Опис України» — цінне історичне джерело для вивчення побуту запорозького козацтва і селянства, а також інших станів середньовічного суспільства України. В ній відображені географічне середовище, природа України, її кліматичні умови, наведені дані з історії заселення Середньої Наддніпрянщини, змальована яскрава картина життя українського народу першої половини XVII ст

11. Зміцнення літописної традиції та поширення історичних знань в Україні (кінець 16 – перша пол. 17 ст.)

Серед українських літописів XVI — поч. XVII ст. особливу наукову цінність становлять Густинський літопис, частково «Літописці Волині і України». Густинський літопис, складений, на думку дослідників, у Густинському монастирі біля Прилук на Чернігівщині, ймовірно, Захарією Копистенським між 1623 і 1627 на основі багатьох давніх літописів та польських джерел. Літопис містить цілісний виклад історії України від часів Київської Русі до Берестейської унії включно.

«ЛІТОПИСЦІ ВОЛИНІ І УКРАЇНИ» – історичний твір невідомого автора, складений у 1-й пол. 17 ст. Поділяється на 12 окремих збірок історичних записів, побудованих на основі давньоруських, українських, білоруських, польських літописів, хронік та мемуарів. З них у найважливішій змістом і найбільшій обсягом 1-й, т.зв. київській, збірці використано матеріали давньоруських літописів, а також хронік М. Стрийковського та Бельських. У «Л. В. і У.» виклад історії України-Русі пов'язано з історією Литви, Польщі, Московії і хронологічно доводиться до 1621 р. Предметом викладу цієї хроніки є здебільшого зовнішньополітичні події. В цих записах відображені історичні погляди панівних кіл України, що пов'язували свої інтереси з Вел. Княз. Литовс. Закінчується київська збірка записами війта Б.Балики. «Л.В.іУ.» написаний мовою, близькою до української народної мови 17 ст.

Протягом XVII ст. складено ряд інших літописів: Львівський літопис (названий так за місцем, де його знайшли), що описує події 1498 — 1649 переважно на Київщині, Поділлі, в Галичині; Острозький літописець з описом подій 1500 — 1636; Межигірський літопис (знайдений у Межигірському монастирі на Київщині), в якому розповідається про події 1393 — 1620, а також з історії козацтва; Хмільницький літопис, який описує події з історії України 1636 — 50, пов’язані переважно з містом Хмільником. У 1672-73 рр. Теодосій Софонович уклав «Кройнику», в якій розповідається про події в Україні до 1289, історію Литви до 1529 і Польщі до 1693.

ЛЬВÍ ВСЬКИЙ ЛІТÓ ПИС — літописна пам'ятка 1-ї пол. 17 ст., вміщена в рукописній книзі М.Гунашевського. Відображає події в Україні-Русі з 1498 по 1649 рр. Л. Л. подає цінні відомості про зовнішньополітичне та економічне становище України, взаємини з Польщею, Московією, Кримським ханством. Багато уваги приділяє козацьким повстанням 30-х років 17 ст., національно-визвольній війні українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648—1654 рр., наводить ряд фактів з її історії, яких немає в інших джерелах. Текст Л. Л. виявив на початку 19 ст. історик Д.Зубрицький. Вперше опубліковано у Москві (1839 р.), згодом – у Львові (1870-і рр.).

На XVII ст. припадає складення значної кількості коротких монастирських літописів, які описують переважно внутрішні й господарські справи монастирів, подають важливі матеріали для місцевої історії. Це Густинський монастирський літопис (1600 – 40), Межигірський монастирський літопис (1608 – 1700), Добромильський літопис (1648 – 1700), Підгорецький літопис (1583 — 1715), Мгарський літопис (1682 – 1775) та ін.

Межигі́ рський літо́ пис – український монастирський літопис 17 ст. Автором його вважається Ілля Кощаківський – настоятель церкви Межигірського монастиря. 1-й список містить опис історичних подій на Волині і Київщині 1393—1620 рр. 2-й список подає відомості з 1608 по 1700 рр., про визвольну боротьбу українського народу проти польсько-шляхетських і турецько-татарських загарбників. Як пам'ятка історичної літератури межигірський літопис посідає значне місце в українській історіографії 17 ст.

Добромильський літопис — хроніка, складена у містечку Добромиля (Львівщина), яка охоплює події української історії 1648—1700 років.

Найбільше повідомлень стосується спустошення Правобережжя татаро-турецькими військами в останній чверті XVII століття, здобуття турками Кам'янця-Подільського, їхньої поразки під Хотином і Журавном.

Історичну цінність мають відомості про місцеві події — повені, голодні роки, зростання цін, епідемії тощо. Написаний живою українською мовою XVII століття.

12. Полемі́ чна літерату́ ра (від грец. «войовничий»)— літературна творчість церковно-теологічного і художньо-публіцистичного характеру в Україні.

Полемічна література виникла внаслідок «зачіпок од католиків», тобто з початком окатоличення України. Хоча окремі полемічні виступи проти намагань папи римського і католицизму загалом підпорядковувати своїй владі не лише Захід, а й Схід, зокрема східне слов'янство, почалися вже в часи Київської Русі, незабаром після розколу 1054 р. єдиного доти християнства на два ворожі табори — римо-католицький і греко-візантійський.

На розвиток полемічної літератури вплинули такі події як реформа календаря з наказу папи Григорія у 1581 році та офіційне оповіщення унії на Берестейському Соборі 1596 року.

Особливого розвитку П. Л. набула в 16—17 ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ'я, а також у зв'язку з Брестською церковною унією 1596 р. Поштовхом для розвитку П. Л. стала книга польського публіциста — єзуїта П. Скарги «Про єдність церкви Божої» (O jednoś ci koś cioł a Boż ego) (Вільно, 1577 р.).

Серед українських політичних, церковних та літературних діячів не було єдиної позиції щодо подій, які відбувалися. Серед прихильників українського православ'я унія породила тривогу і спричинила цілу хвилю протестів у вигляді полемічних трактатів та памфлетів.

У відповідь з'явилися анонімні памфлети українських православних літераторів, твори видатних українських письменників-полемістів Г. Смотрицького, Х. Філалета, І. Вишенського, С. Зизанія, М. Смотрицького, З. Копистенського, М. Андрелли та ін. Зокрема, «Апокрисис» («Відповідь»), виданий в Острозі польською (1597 р.) і староукраїнською (1598 р.) мовами, написаний Христофором Філалетом у відповідь Петру Скарги, гнівно виступає проти підступної політики папства та зрадницьких дій верхівки українського духовенства, застерігає, що польсько-шляхетська політика соціального і національно-релігійного гноблення українців і білорусів може викликати народне повстання. «Апокрисис» мав велику популярність в Україні і Білорусі.

«Календар римский новый» Смотрицького «змагається» за незалежність «руської віри» з єзуїтом Б. Гербестом, критикує католицьке вчення про божественне походження папської влади і відкидає григоріанський календар. Твір Смотрицького не завжди дотримується теологічних аргументів, натомість використовує гумор з приповідками і прислів'ями, написаний мовою наближеною до народу, і тому стає доступним широким масам.

Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Особливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. Наприклад, у «Посланні до єпископів» він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Сам Вишенський емігрував до Греції і став ченцем-відлюдником в одній з святих печер на горі Афон.

Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький у творі «Тренос», Захар Копистенський у «Палінодії», Іван Вишенський у «Раді про очищення церкви» виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви, викривали його політику за принципом «чим гірше, тим краще». Справа в тому, що православні священики, які призначалися сеймом, часто були недостатньо освіченими, відрізнялися сумнівними моральними і особистісними якостями. Один з таких священиків, Кирило Терлецький, постав перед судом за вбивство і зґвалтування. Мали місце здирство грошей у парафіян, розпродаж церковного майна і земель. Внаслідок цього, як і за задумували ті, хто проводив таку політику, дискредитація і як наслідок, витіснення православної церкви католицькою було б неминучим.

Полемічна література стала важливою ідейною зброєю в боротьбі за соціальне та національне визволення українського народу та сприяла піднесенню національно-визвольного руху.