Діаспорна преса 90-х : проблематика та перспективи розвитку

Досліджуючи процеси етнічного розвитку XX ст, вітчизняні й за­рубіжні вчені нерідко відзначають значну роль етнічної преси в збе­реженні національної ідентичності нацменшин, в зміцненні інфор­маційно-комунікативних міжпоколінних зв'язків в середині етносу, повнокровному розвитку етнічної культури. Адже в сучасному урбанізованому суспільстві, життя якого багато в чому пов'язане з стандартизацією, уніфікацією та нівелюванням, " вивітрюванням" традиційно-побутової матеріальної культури, етнічність кожного на­роду, й особливо в діаспорі, дедалі частіше зміщується в сферу ду­ховності. За цих умов основою стійких етносоціальних спільностей є елементи їхньої етнічності - походження, культура, самосвідомість.

Ще на етапі становлення української етнічної преси перед постало двоєдине завдання: допомогти українській імміграції ефективно адаптуватися до нового середовища й краще зорієнтуватися в ньому; організувати внутрішнє життя спільноти, що сприяло к підтриманню її етнічної ідентичності.

З наукової точки зору етнічна ідентичність відображає не тільки однорідність її елементів протягом життя багатьох поколінь, а й відчуття у них неперервності своєї приналежності до даної спільноти, пам'ять про давні події й періоди в її історії, а також властиві кожному поколінню уявлення про колективну долю цієї спільноти та її культури.

У підтримці цих рис етнічної ідентичності серед представників української діаспори полягає одна з основних функцій діаспорних пресових видань, адже саме відчуття неперервності поколінь, потреба у збереженні спільноти й передачі культурних цінностей спричинила заснування етнічної преси. Ці явища взаємопов'язані, оскільки, з точки зору соціологічних критеріїв масова комунікація (в даному випадку етнічна преса) не може не існувати за умови, коли певна кількість людей, або масова аудиторія не володіє виразною спільністю соціальних почуттів, не має національного, культурного чи то політичного досвіду.

Зважаючи на ситуацію, яку переживають сьогодні українські етнічні меншини, діяльність преси, спрямованої на збереження чи підтримку етнічної ідентичності, ускладнюється. З часом представники української спільноти поділилися на українців емігрантів й українців, які належать до нової генерації. Це, в свою чергу, призвело до формування двох відмінних світосприймань.

Такі суперечливі тенденції, характерні сьогодні для розвитку українських етнічних груп, певною мірою впливають на характер етнічної преси. У зв'язку з цим вона вирішує нові перспективні завдання - втримати стабільність традиційної аудиторії і водночас розширити її межі, що можливо лише за умови більш повного врахування неоднорідної специфіки та інтересів своєї аудиторії. Всі ці перетворення характерні для більшості діаспорних пресових органів, зокрема й тих, що видаються в США і Канаді.

Еволюція етнічної преси в американському і канадському суспільствах протягом останньої чверті XX ст. пов'язана, з одного боку, з трансформацією всієї системи засобів масової інформації, кардинальними змінами в інформаційному просторі, перерозподілом функцій між телебаченням, радіо, пресою, книговидавництвом тощо їхнього місця в повсякденному житті людей, а з іншого, із залежністю, як й раніше, української діаспорної преси від приватних пожертвувань та організованого меценатства. Одним з суперечливих наслідків усіх цих процесів стало певне скорочення кількості україномовної періодики, її тиражів, числа передплатників і водночас поширення англомовних видань, розрахованих, зокрема, на громадян українського походження. Однак привертає увагу той факт, що українська діаспорна преса не втратила на сьогодні етноконсолідуючої ролі і сприяє збереженню етнічності українців.

На своїх сторінках преса української діаспори висвітлює багато проблемних питань, що характерні для різних сфер громадського життя діаспори. Важливе місце посідає при цьому висвітлення пресою національних та соціальних процесів внутрішнього життя діаспори, що визначають основні тенденції розвитку української спільноти в США і Канаді. Характерною рисою публікацій етнічних пресових видань є висвітлення проблем створення й підтримки культурних осередків, видавництв для публікації української книжки, діяльності товариств, а також етнічних особливостей української меншини, її мови, національних традицій та релігії.

Зрозумілим стає той факт, що серед різних проблем, що висвітлюються газетами української діаспори, пріоритет надається саме тим, що особливо актуальні на даному етапі суспільно-політичного розвитку. Це значною мірою стосується загальнополітичної проблематики, що посідає важливе місце в структурній побудові аналізованих видань і друкується найчастіше на перших сторінках. Особливої уваги набули питання внутрішньої політики й становища України на міжнародній арені. Така інформація безперечно є важли­вою для читача і для процесу згуртування етнічної спільноти, адже вже самі поняття " Батьківщина" і " державність" для української нації є не символічними.

Науковці, які займаються вивченням питань етногенезу, виникненням та розвитку націй, визнаючи відроджувальні сили, що допомагають підтримувати відчуття етнічної ідентичності та забезпечують його існування впродовж тривалих історичних періодів, вважають однією з основних сил державотворчу. Макс Вебер, наприклад,

коментуючи значення політичних дій для формування й подальшого функціонування етносу, доводив: " Здебільшого саме політична спільнота, хоч як штучно організована, надихає віру в суспільну етнічну належність".

Україна, як відомо, є молодою державою і ще до недавна українці за кордоном жили мрією про створення своєї незалежної держави. Важливо те, що ця історична подія певною мірою піднесла в очах світової громадськості імідж української діаспори, надала їй ширших можливостей по-новому розкрити свій потенціал. Тому, природно, що й українську імміграцію турбує майбутнє нашої держави. У свою чергу, діаспорна преса, розуміючи важливість й актуальність цієї проблеми, постійно висвітлює останніми роками дану прблематику на перших сторінках своїх видань. До того ж ці публікації сприяють зміцненню української етнічної меншини, згуртовуючи її навколо ідеї розбудови української державності й збереження етнокуль­турних традицій. На сьогодні про це йдеться майже в кожному числі діаспорної преси.

Важливі зміни, котрі спостерігаються за останнє десятиріччя в публікаціях газет діаспори, пов'язані, зокрема, із поглибленням змістовності рубрик, таких, як " Вісті з України" або ж " З потоку подій в Україні".

Визначаючи, що час вносить свої корективи у той чи інший процес суспільного життя, привернемо увагу й на те нове, що відбувається сьогодні на сторінках пресових видань української діаспори. У зв'язку із розпадом колишнього Радянського Союзу, й подіями що відбулися в самій Україні, інформаційне поле діаспорної преси помітно трансформувалося. Перед нею постали інші завдання, пов'язані з підтримкою державної незалежності України.

Широко пропагована політика відкритості, активізація громадської думки, що активно виступала за розширення контактів з Україною на докорінно новій основі, мали позитивні наслідки для збільшення обсягів і вдосконалення структури міждержавних зв'язків України та української діаспори.

Українська громада західних країн, як засвідчує її етнічна преса, вважає себе частиною українського народу, розбудовує його культурні цінності, зберігає національні церкви, організовує наукові установи та опікується проблемами збереження української мови. Тому для української діаспори нерозривний зв'язок з українським наро­дом є необхідним " євшан-зіллям", який зміцнює її сили та _0Нутрішньоетнічну згуртованість.

Нові реалії нашої доби засвідчують, що процес усвідомлення на­родом своєї національної самобутності відбувається та багато в чо­му збігається з процесом формування принципово нової глобальної екологічної етики. На жаль, не можна не погодитись з тими дослідни­ками, які стверджують, що в Україні має йтися значною мірою не стільки про національне відродження, скільки як про національне виживання. На цьому теж постійно наголошується в газетних публікаціях.

Логіка об'єктивних процесів, що відбулися в XX ст., вимагає фор­мування нагальної і невідкладної стратегії фізичного і духовного ви­живання суспільства з його культурними і національними проявами життя. Це засвідчують, наприклад, статті " Гомону України" та " Нового шляху", де розповідається про останні досягнення екологічної науки в Україні.

Поряд з інформативною, українська діаспорна преса відіграє ще одну, не менш важливу роль у житті української спільноти - вона є організатором громадського життя українців США і Канади. При цьому значне місце у діаспорних виданнях посідають матеріали присвячені діяльності різних громадських, політичних та культурнс-просвітницьких організацій і товариств української діаспори. Ці публікації засвідчують, що з боку різних організацій і товариств реалізується на практиці ідея підтримки і пропаганди української культури. У зв'язку з цим пресовими органами широко висвітлюється книговидавнича діяльність для дорослих та юнацтва, ще стала доб­рою традицією в діаспорі.

Великий внесок у збереження спадкоємності етнокультури різних поколінь українців робить діаспорна преса публікуючи матеріали про вшанування пам'яті видатних представників української культури. Це передусім матеріали про поезію Тараса Шевченка та Лесі Українки, музику Миколи Лисенка, режисерську творчість Леся Курбаса, творчий доробок Миколи Хвильового та багатьох інших митців. Розширюючи через етнічну пресу межі спілкування із світом, діаспора прагне конкретного інформування про себе через видання нових книжок різними мовами про Україну і українців.

Сприяння збагаченню української культури, зокрема шляхом обміну етнокультурними та етнонаціональними традиціями з українськими громадами інших країн, теж є одним з стратегічних напрямків роботи українських організацій і товариств діаспори. Про це говориться, зокрема, в статті " Нового шляху" - " 70-ліття жіночої організації в Бразилії", " 45-ті загальні збори Об'єднання українців у Великій Британії", " З пожовклих листків в Австралії: Автобіографічні спогади", " Українці Росії", ХІУ загальні збори НТШ у Європі", а також " Свободи" - " Поїздки до Бразилії", " З шкільного життя у Філадельфії" та " Українці в Польщі", " З українського життя в Лондоні" - з " Гомону України " 3 та ін.

Важливим, як видається, є той факт, що увагою етнічна преса українців не обходить й непересічні події, що стосуються історії української імміграції. Тут мається на увазі нарада представників українських громадських організацій з Європи у Варшаві, об'єднаних у Світовий Конгрес Українців, яка відбулась 18-19 червня 1994 р. Вона сприяла з'ясуванню ситуації, що склалася в українських громадах європейських країн, а також обговоренню проблеми східноєвропейської діаспори, зокрема Росії, де проживає (тільки за офіційними даними 1989 р.) понад 4, 4 млн. українців та країни Балтії (Литва, Естонія, Латвія) - 185, 2 тис.чоловік.

Прагнучи зберегти дієвість внутрішньої структури українського етносу, газети нагадують й про те, як світ зовнішній може згубно впливати на стійкість етносу та збереження й розвиток його культури. До того ж оригінальність багатокультурної ери, в якій ми живемо, висуває нові незнані ще вимоги перед особистістю й громадськістю. Вони наближують людей до спілкування, виявляючи спільність та етноспецифічні особливості. Але чим більше відмінних культур втягуються у вир сучасної цивілізації, тим більше відчувається потреба у захисті власної етнічної своєрідності, автентичності. Тому природно, що за умов швидких змін не лише в політичному житті, а й культурному, актуалізується питання, яке ж майбутнє очікує українську спільноту на шляхах виживання з-поміж інших етнічних спільнот.

Запобігаючи конфлікту у світі, прогресивна громадськість закликає сьогодні працювати на багатокультурне співіснування у цивілізації, в якій живемо, щоб різні народи, релігії, культури не мусили адаптуватися чи пристосовуватися й поважати один одного. Це, без сумніву, призведе до створення нового співіснування етносів, нових механізмів домовлень чи переговорів.

У зв'язку з цим усвідомлення широким загалом українства непересічності культур різних етнічних груп та толерантності їхнього співжиття стає дуже важливою справою і вимагає поглибленого висвітлення на сторінках етнічної преси української діаспори.

Аналіз її виданнями основних аспектів даного питання є важливим з двох причин: по-перше, воно є актуальним в потребує широкого обговорення не лише науковцями, а й широким загалом української спільноти; по-друге, сприяючи засобам масової інформації, процесам культурного взаємообміну між різними етносами, діаспорна преса українців допомагає розвивати й підтримувати відчуття спільності етнічної приналежності представниками своєї громади. Таким чином, вона працює на розв'язання найактуальнішої проблеми - виживання і розвитку власного етносу, збереження його національно-культурної ідентичності, адже проблема поєднання традицій національного життя того чи іншого етносу з реаліями сучасної цивілізації й до сьогодні є актуальною для етнічних українців.