Соціальна норма в журналістській діяльності

Щоб виконати роль соціального індикатора перетворень в країні і світі, а також роль активного суб'єкта цих перетворень, мас-медіа, особливо національні, все ще повинні вчитися ефективно формувати громадську думку серед різних прошарків населення з метою формування мотивації на вияв особистої і групової позитивної активності у сфері інновацій. В широкому розумінні громадська думка представляє собою стан масової свідомості, яка заключає в собі ставлення (приховане чи явне) людей до подій і явищ соціальної дійсності.

У діяльності засобів масової інформації в цьому напрям реалізується одна з найважливіших соціальних функцій - участь у формуванні громадянського суспільства в Україні. По суті, преса, радіо та телебачення і є тим " віковим майданом", де, долаючи відстані, люди обмінюються думками, де соціальні групи висувають свої інтереси одна до одної та до влади, обстоюють їх, де діють механізми публічного соціального контролю та його санкцій - моральна підтримка чи осуд з боку спільноти.

Реалізація засобами масової інформації функцій формування і вияву громадської думки передбачає відкритість і доступність інформації, без цього не буває інформаційного обміну. А природа громадської думки така, що вона неодмінно має пройти стадії обміну, обговорення, перейти від суми індивідуальних точок зору до надіндивідуальної, узагальненої реакції на явища, стати силою, здатною впливати і на індивідуальну свідомість, і на діяльність соціальних інституцій.

Базовою функцією стосовно до громадської думки є інформованість населення з актуальних питань внутрішнього та міжнародного життя. Інформованість є інтегральною категорією і складається із взаємодії трьох основних складових: участь суб'єкта у створенні, передачі та розповсюдженні інформації, а також діяльність об'єкта пропагандистського впливу по прийому, засвоєнню і використанню отриманої інформації.

С творення і розповсюдження інформації на одному з перших етапів формування громадської думки пов'язане в першу чергу з вирішенням таких завдань, як привернення уваги громадськості до нової, суспільно значущої проблеми, факту, явища, нового підходу до оцінки тих чи тих, уже відомих явищ дійсності. На даному етапі ЗМІ акцентують свою увагу на визначенні предмету формування громадської думки. Наступний етап характеризується наявністю порівняно більш чітко окреслених кордонів розповсюдження громадської думки. У зв'язку з цим, при інформуванні населення ЗМІ зосереджуються на підвищенні рівня компетентності громадської дум­ки (відповідного обсягу і рівня знань) стосовно предмету обговорення. Ефективність діяльності ЗМІ на цьому етапі визначається ще й тим, наскільки успішно вдається виробити соціальні установки населення щодо предмету формування громадської думки.

Розв'язавши послідовно завдання з проблем активізації суспільного інтересу, становлення громадської думки та досягнувши при цьому певного рівня інформованості населення, ЗМІ спрямовують свої зусилля на подальше розширення кордонів громадської думки, її орієнтації на практичні дії. Цебто, якщо поетові не дано знати, як його слово відгукнеться, то журналіст передбачає результати впливу свого слова. І в цьому унікальність власне журналістської професії.

Ефективність діяльності ЗМІ щодо інформування громадськості в сучасних умовах визначається не стільки величиною охоплення населення (аудиторії) чи кількістю розповсюджуваної інформації, скільки характером, ступенем споживання цієї інформації. Споживання інформації має не " всезагальний", глобальний характер, а є частковим, вибірковим. Для порівняння: в Україні зареєстровано понад 8 тисяч газет, що в 20 разів більше, ніж у Німеччині, а один примірник припадає лише на кожну п'яту сім'ю. Парадокс та й годі.

Суспільствознавчі науки оперують таким поняттям як " соціальна норма", характер якої визначається тим, чи зобов'язує вона, дозво­ляє чи забороняє виконати певну дію. Стосовно преси (друкованої та аудіовізуальної) це означає можливість виконання власних функцій. Нормативність є основним аспектом соціальної дії нарівні з суб'єктивністю та реальністю. Ці три аспекти соціальної дії констатують інтерсуб'єктивний характер дії і норми, їхню концептуальну, феноменально-онтологічну й генезисну єдність.

Норма, з точки зору суб'єкта, є безособистісною або невизначе-но особистісною вимогою виконати чи не виконати певну дію, систему дій (стосовно журналістики це " інформуй", " дбай про зворотній зв'язок", " формуй громадську думку", " впливай на соціальну свідомість і поведінку"). З універсальної точки зору, норма являє собою більш менш розроблену схему поведінки, яку певна соціальна група (журналістський корпус країни) пропонує \ нав'язує \ вимагає реалізувати тому чи тому суб'єктові (аудиторії видання, програми) у певній ситуації. Сама ж схема норм поведінки преси має вигляд директив \ рівнів: конституційно-правовий, редакційно-видавничий, професійно-особистісний (водночас, це і рівні цензури і самоцензури). Підкреслимо, що норми не детермінують поведінку, вони лише дозволяють одні вчинки і забороняють інші, і все ж у своєму " чистому вигляді" норми істотно впливають на поведінку.

У світлі розглянутого варто серйозніше підходити до аналізу комунікативного процесу, який на масовому рівні забезпечує преса: це не просто обмін повідомленнями, а процес взаємної інтерпретації повідомлення з метою " вгадати" їхній когнітивний смисл. Аудиторія \ суб'єкт сприймає не когнітивну подію, а її вираз, який може тлумачити по-своєму. У понятті дискурсу враховуються всі ці складнощі взаєморозуміння і взаємовпливу в процесі спілкування.

Сама сутність і зміст спілкування дають конкретні підходи до виз­начення поняття: а) зовнішній бік (знакові, вербальні та аудіовізуальні повідомлення); б) внутрішній бік (особливості суб'єктивного сприймання комунікатором і реципієнтом ситуації спілкування; емоційні хвилювання у зв'язку з реальними або очікуваними контактами; мотиви і цілі контактування; психологічний ефект спілкування).

Якщо зовнішній бік лежить у площині організації системи ЗМІ, їхніх домінуючих фактів (на сьогодні через безліч обставин першість за масовим впливом займають аудіовізуальні ЗМІ, проте невдовзі їх побутовий технічний потенціал, на нашу думку, знищиться, і тоді можлива паритетність типів ЗМІ; або інший напрям: зростання купівепьної спроможності населення приведе до тієї ж тенденції), то внутрішній саме в площині соціально-психологічної адаптованості преси і аудиторії в процесі опосередкованого спілкування, конкретніше, в таких напрямах як журналістська майстерність, психологія і етика публіцистичної творчості. Критеріями соціально-психологічної адаптованості є ділова включеність та емоційне самовідчуття особистості. По суті, обидві боки комунікаційного процесу являють собою так звану " континіум-гіпотезу", яка базується на теорії множинності.

Основні стандарти соціальної норми діяльності преси (в руслі теорії вільного потоку інформації) - об'єктивність, повнота, своєчасність і коректність. Фактично, вони забезпечують здійснення пресою стабілізуючих \ захисних функцій, тобто, коли вона не стає епіцентром, зачином конфлікту, агресії, насильства. У протилежному випадку, дестабілізаторські чинники можуть змінити характер відношень і призвести до війн - " інформаційних", " економічних", " збройних". Тому для журналістики такі важливі змістовно-інформаційні, часові, просторові, частотні види спілкування і гармонійно-раціональне їх використання.

Водночас не варто забувати про основні критерії адекватності спілкування: за інтенсивністю, за спрямованістю, за змістом. Коли спробувати проілюструвати це положення прикладами журналістської практики, комунікаційного процесу в країні, то постане така картина. За інтенсивністю перше місце віддано телерадіомовленню. За спрямованістю стоїть вся типологія системи засобів масової інформації з її видовими модифікаціями (преса державна, партійна, громадська, приватна; " ліва", " права", " центристська"). За змістом - якісна та бульварна. Щоправда, останній параметр потребує уточнення, надто, коли йдеться про співвідношення " позитиву" і " негативу" у пресі, та ще й у період трансформації суспільства. З точки зору суспільствознавців, ідеальним параметром було б співвідношення 50\50, хоча сьогодні " негатив" за своїм змістом у виданні \ програмі (окрім ігрових шоу тощо) у 4-5 разів перевищує " позитив"...

За аксіому сприймається думка, що преса перебуває в конструктивній опозиції до влади. Однак аксіоматичність є і в думці, що будь-яка влада, стала владою, стає опонентом преси. В сьогоднішній практиці журналістики спеціалісти виділяють пресові клани, які стоять за політичними лідерами чи політичними угрупуваннями, об'єднаннями. Фактор матеріально-фінансової прикормленості стає часто вододілом між ЗМІ та принципами, які вони сповідують.

Парадоксально, але факт: коли влада заганяє пресу в такі умови, що вона не може бути ії опонентом, престиж преси зростає і вона прагне досягти найвищого рівня соціальної норми. І навпаки: не займаючи позиції конструктивного опонента (хоча в ідеалі можуть бути моменти і ситуації, коли й не має сенсу вдаватися до неї), преса стає " пресою при владі" і різко втрачає престижні позиції; власне, не виконує своєї соціальної норми в суспільстві.

Вагомим підґрунтям утвердження в суспільстві соціальної норми і престижу преси, має стати " Хартія свободи слова в Україні", яка нині розробляється зацікавленими інстанціями. Вона водночас встановить параметри і потенціал національного інформаційного простору, соціально захистить журналіста.

Таким чином, в глобальнішому вимірі постає екологічна проблема, тобто проблема необхідності захисту навколишнього середовища від інформаційного забруднення і морального засмічення. Більше того, дедалі виразнішою стає іманентно-інструментальна роль преси в суспільно-політичному житті. І сьогодні настав час поставити питання, інструментом утілення яких /чиїх ідей виступають у кожному конкретному випадку конкретні засоби масової інформації?

Що сьогодні найбільш впливає на формування української держави? Президент? Уряд? Верховна Рада? Преса? Партії? Релігія? Однозначна відповідь тут неможлива. У будь-якій країні має бути ба­ланс між державою та громадянським суспільством. Характер між ними формується на основі того чи того типу політичної системи.

Аналіз світових політичних систем засвідчує, і це підкреслюють вчені (О.Соскін), що найбільш вдало зарекомендувала себе партійно-парламентська, для якої характерні: наявність розвинутої системи політичних партій парламентського типу; зміна влади в державі, де діє ця система, відбувається відкрито, демократично (змішана форма виборів); громадянське суспільство, свобода слова, можливість різних представників прошарків і верств населення критикувати владу і мати доступ до механізмів (у нашому випадку до засобів масової інформації), за допомогою яких можна артикулювати і висловлювати критику влади. І, ясна річ, - панівна приватна власність і на її базі сформований середній клас.

Надзвичайно розвинута у світі бюрократична, апаратно-номенк­латурна система (її дотримується поки що понад 100 країн). Третій тип - партійно-авторитарна, четвертий - кланово-тоталітарна.

Які ознаки притаманні політичній системі України? Сьогодні найгострішим питанням є саме творення і розвиток політичної системи. На перший погляд, ми йдемо шляхом до побудови партійно-парламентської системи. Проте дійсність і сама практика засвідчили протиріччя економічної та політичної систем. Тому основна риса української політичної системи - це панівна роль номенклатури, апарату, який вирішує всі питання, навіть політичні. Більше того, апарат захоплює у полон будь-яку політичну фігуру. В такій ситуації він переплітається, починається його взаємопроникнення, він стає єдиним у законодавчій і судовій гілках влади. Цей апарат впроваджується навіть в систему засобів інформації, що призводить до знищення свободи слова.

Щодо останнього судження, то ось свіжий приклад. 16 вересня 1998 року Президент України Л.Кучма підписав указ " Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою". Природно, цілі задекларовані якнайкращі: підвищення ефективності державної інформаційної політики, підтримка національних теле- і радіовироб-ників, друкованих засобів масової інформації, видавничої справи, подальшого формування державної інформаційної структури тощо. Відповідно до указу будуть створені державні акціонерні компанії " Українське телебачення і радіомовлення" та ДАК " Укрвидав-поліграфія", у статутні фонди котрих перейде вся власність держа­ви на ринку ЗМІ.

Не будемо коментувати " головні, найближчі" цілі Указу під час стартування президентських виборів - вони прозорі. Проте підкреслимо, що конкурентам витрати на угоди з комерційними теле-радіостудіями та друкарнями продірявлять кишені з допомогою податкової інспекції. Щоправда, чимало українських політиків заздалегідь усвідомили тезу " Хто не підтримує пресу - той не політик" і не без успіху поклали до своєї " кишені" (тобто взяли на фінансово-політичний патронат) ряд газет, теле- радіостудій, друкарень.

З іншого боку, створення держмонополії на ЗМІ, на думку аналітиків, має одну хитру особливість. Нові утворення, судячи з усього, з тим перехідним ланцюжком на шляху приватизації, залучення коштів для майбутньої передвиборчої кампанії і структури, які підлягають продажу, спочатку максимально укрупнюють. Уже зараз у парламенті подають два законопроекти про часткову приватизацію державних ЗМІ! Як кажуть тепер - по соштепт...

Повернемось до векторів розвитку політичної системи в Україні. Генезисно ситуація розвивалась так. З розпадом радянської імперії, Україна практично залишилась сам на сам зі своєю самостійністю: не було ніякого державного апарату - законодавчої гілки влади, майже не було розвинутого апарату судової гілки влади і був дуже слабенький апарат " четвертої" влади, тобто засобів масової інформації. Найрозвинутішим був апарат виконавчої гілки влади, Кабінету Міністрів, проте він був суто імперським за своїми генезисними озна­ками, паразитичним (бо паразитував на державній формі власності, вершив долю України за часів радянської імперії, мав величезні пільги, закриті розподільники, дуже велику заробітну плату).

Після зруйнування імперії кадри апарату з виконавської влади швидко зорієнтувалися й кинулись у нові сегменти інших гілок влади, котрі почали формуватися. Сьогодні вони захопили апарат законодавчої та судової гілок влади і майже все поле інформації.

Якщо виділяти основні тенденції еволюції української політичної системи, то констатуємо: на сьогоднішній день наша система прямує до кланово-тоталітарної політичної системи через досить роадинуту в цей трансформаційний час проміжну партійно-авторитарну. Система ЗМІ в Україні не тільки віддзеркалює ці метаморфози, а й сама є їхнім породженням...

Як резюме до попередніх роздумів підкреслимо, що в сучасному суспільстві інформація, відображаючи об'єктивну реальність, проникає в усі напрями громадянина, суспільства, держави. Сам інформаційний вплив на громадянина, суспільство, державу зараз ефективніший та економічніший, ніж вплив політичний, економічний і навіть військовий. Інформація стає реальною, майже фізично відчутною силою. Мас-медіа виступають регуляторами культурно-політичного процесу.

В ільна преса - атрибутивна складова демократичного процесу. Ц е стосу ється, з одного бо ку, незалежності мас -медіа та їхньої структури в суспільстві, з другого - велике значення мають також самоусвідомлення журналістами метаморфоз культурно-політичного процесу та їхнє ставлення до його трансформації.

Постулат чотирьох теорій (авторитарна, тоталітарна, лібертаріанська, соціальної відповідальності) зводиться до усвідомлення, що " преса завжди набирає форм і забарвлень соціальних і політич­них структур, в рамках яких вона функціонує. І в особливості вона відображає систему соціального контролю, в рамках котрої регулюються відносини особистості та соціальних інститутів" (Ф.Зіберт).

Для стану мас-медіа в Україні характерними є:

- недостатність історичних і політичних традицій, що склалися, і зразків вільної, незалежної преси;

- домінуюча роль держави та (або окремих політичних угруповань) сил, (що таїть у собі небезпеку однобічної політико-ідеологічної та)або комерційної інструменталізації;

- відсутність комплексу відповідних правових, політичних та еко­номічних рамочних умов;

- недоліки в сфері професіоналізму журналістського корпусу країни.

Саме дефіцити та небезпеки, що мають місце в процесі трансформації та побудови громадянського суспільства, здатного витримувати навантаження і готового до мирного залагодження конфліктів, показують, яка велика відповідальність падає на долю мас-медіа. В ідеалі вони повинні взяти на себе функцію незалежних, критичних спостерігачів і мислячих коментаторів, які практично відіграють автономну роль " четвертої влади" стосовно до держави, уряду, юстиції. Насправді вони об'єктивно і суб'єктивно стоять перед багатошаровою дилемою, оскільки їм доводиться діяти не окремо від політичних, економічних, юридичних і культурних умов, поки що, на жаль, ще досить недосконалих.

Політична практика сьогодення підтверджує бінарність ролі мас-медіа у культурно-політичному просторі: вони не лише репродукують (відтворюють) культурно-політичну ситуацію, й значною мірою продукують (творять) її.

Журналістику називають вільною професією. Тому чимало учасників політичного життя країни, включаючи й опозицію, бажали б вилучити з нього таку ситуацію, коли ЗМІ були б під контролем держави і, насамперед, це стосується аудіовізуальної преси. Не випадково сьогодні партійна преса як виразник політичної ідеології конкретної партії з маргінальної в системі вітчизняних ЗМІ стала атрибутивною, більше того, структурованою та систематизованою (за централізованим і регіональним принципами). Цей факт підтверджується ходом останньої передвиборної кампанії. Так, програш на виборах партія " Реформи і порядок" не безпідставно пов'язує з відсутністю (недостатністю власних мас-медіа).

Сучасний стан будь-якого суспільства характеризується наявністю різноманітних політичних сил, що прагнуть реалізувати свої інтереси. Політичне життя суспільства - це сфера, в якій надзвичайно важливою є наявність інформації, необхідної для прийняття адекватних і актуальних рішень та досягнення запланованих цілей. Генерування цієї інформації чи її пошук, опрацювання та інтерпретація, а також постачання цією інформацією інших політичних сил суспільства та громадськості вимагає відлагодженого механізму діяльності. Процеси, пов'язані з інформаційною сферою діяльності політичних сил, є компетенцією політичної комунікації, покликаної обслуговувати політичну систему суспільства. Політична комунікація, за Р.Ж.Шварценбергом, це " процес передачі політичної інформації, завдяки якому інформація циркулює між різними елементами політичної системи, а також між політичною та соціальною системами. Безперервний процес обміну інформацією здійснюється як між інвалідами, так і між тими, що керують та керованими з метою досягнення згоди".

Культурна політика у сфері політичної комунікації повинна базуватись на таких принципах, як пріоритетність якостей і цінностей культури (ієрархія); рівні права та широкі можливості для отримання доступу до інформації внаслідок утвердження справедливості, демократії та широких прав громадян (рівність); близькість до культури нації, етнічної спільності чи релігійної більшості (ідентичність), врахування моральних норм та вимог (смак та мораль).

Роль мас-медіа в духовній культурі сучасного суспільства детермінована кількома факторами:

-їхнім впливом і місцем у життєдіяльності та культурі сучасного

суспільства;

-реальним нагромадженням у світі соціальної інформації, яка характеризується ситуацією так званого " інформаційного вибуху", викликає в суспільстві якісно нову соціальну потребу створення більш могутньої, технічно досконалої і оперативно діючої системи ЗМІ, здатної надавати суспільству цю інформацію;

-завдяки позитивним соціальним наслідкам прогресу, сама культура суспільства починає розглядатися як динамічна система соціальної інформації, покликаної значно повніше задовольняти культурні потреби та запити людей. І розповсюдження цієї інформації можливе лише за допомогою системи ЗМІ.

Розмірковуючи про долю цивілізації у новому тисячолітті, сучасні футурологи схильні зв'язувати її з подальшими успіхами у розвитку інформаційних супермагістралей. Від нових електронних медіа сподіваються допомоги у розв'язанні всіх насущних проблем - і глобально-екологічних і конкретних, соціально-культурних. З точки зору комунікавістики, докорінна відмінність нових електронних медіа від звичайних ЗМІ полягає в тому, що вони забезпечують інтерактивний характер інформаційного прогресу з усіма наслідками для учасників інформаційного обміну, його функцій і впливу на довколишнє соціально-культурне середовище.

Симптоматично, що на концептуальному рівні ця тенденція рефлексується у новому ставленні до таких ключових понять комунікативістики, як комунікація, медіа та інформація. Якщо колись слово " комунікація" досить часто вживалось як синонім терміну " інформація", то в умовах " Інтернет" - іоналізації воно набирає більшої смислової суверенності.

У річищі новітніх концепцій (неолібералізм, екуменізм, постмо­дернізм), увагу привертають такі поняття як медіа-бізнес і медіа-рілейшнз, медіа події, медіаідоли, створені за правилами внутрішньої знакової медіалогіки для впровадження у свідомість аудиторії медіаміфології або виховання медіанаркоманії, які стають жертвами медіатипованої культури і навіть більше того - медіатизації життєвого простору. І тому можна твердити, що термін " медіа" не вичерпав своїх креативно-семантичних можливостей для нових значень.

Глобалізація інформаційних мереж породжує прагнення для вживання слів і словосполучень типу " телеавтоматика", " телепраця", " телемедицина", " телешопінг", " телереферендум" тощо. Найчастіше вживаним словом стає " простір", яке включається у різноманітні контексти - від газетно-журнального до комп'ютерно-віртуального. Слово " віртуальний" при цьому мов би синтезує два свої значення віртуальний як фактичний, справжній і віртуальний як можливий. Під знаком " віртуальних" ідеалів інформаційно-комп'ютерного суспільства розвиваються і утверджуються поняття " віртуальна культура", " віртуальний журналізм".

Процес глобалізації (системою " Інтернет" уже охоплено понад 80млн. чоловік) відображається також і в захопленні таких терміно­логічних компонентами, як " гіпер" і " супер". Останній - показчик вищої якості, а " гіпер" більше підходить до кількісних характеристик. Ці два компоненти беруть активну участь у створенні нових термінів, приміром, " супермедіа" (М.Ріл), " суперновини", " супертеми", " гіпертекст", " гіпердокумент", " гіпермедіа".

І все ж, хоч би змінювались і вдосконалювались технічні засоби зв'язку, ядром істинної людської комунікації завжди було і повинно залишатися мудре Слово. Воно може передаватися усно і письмово, каналами радіо і телебачення, політропних комп'ютерних магістралей поряд з візуально-образними засобами зв'язку, але не повинно втрачати свого головного атрибута - мови спілкування людей з людьми, навіть якщо при цьому використовується найновітніша комунікаційна техніка.

Мас-медіа, як " культурні форми спілкування" (Ф.Енгельс), визначають не тільки специфіку основних видів людського буття - матеріального, соціального і духовного, але й розкривають головну визначальну особливість їхнього функціонування на всіх етапах розвитку цивілізованої культури. Головний напрям у використанні медіа-системи в культурі - розвиток суспільної свідомості в інтересах всього суспільства. Найважливіша умова розвитку людської культури, її специфічна форма - обмін інформацією між людьми за допомогою знаків і символів. Значимі цінності культури відіграють роль певних інформаційних сигналів, які поширюються в суспільстві у знаковій, символічній та образній формах. У процесі спілкування культурні цінності сприяють передачі соціального, життєвого та індивідуального досвіду всередині та між поколіннями. Отже, обмін духовними (інтелектуальними цінностями) стає головним змістом культури суспільства, яке розвивається, трансформується.

Згідно із загальними законами самоорганізації, наша цивілізація закономірно рухається шляхом входження у фазу " інформаційного суспільства", але при цьому її підстерігає небезпека прогресуючого зростання злочинності, тероризму, політичного та релігійного екстремізму. При цьому не можна забувати, що світ нашпигований друкованими та аудіовізуальними мас-медіа, які є, на жаль тим " живильним бульйоном", з якого виростає монстр самознищення.

Політичні владні структури, які виникли на загальних демокра­тичних і національних гаслах, на гаслах некомпетентності й безвідповідальності, виявляють здатність до блискавичної корупції і легко стають жертвами сенсаційних викриттів. Незаможна вільна преса, ще доволі слабенька, поступово таки складається, але її викривальні кампанії майже не мають наслідків - суспільство кволо реагує на факти, що за нормальних умов породили б обвальні політичні кризи. Зрештою, і самі мас-медіа дозволяють неперевірені звинувачення й просто хамство. Коротше кажучи, формується нездорова і небезпечна система позадержавних, громадських струк­тур, пов'язаних з великими грішми, здатними тримати під контролем суспільство, в тому числі й за допомогою мас-медіа, та кожного з нас не гірше, ніж влада бюрократії. Коротше кажучи, йдеться про забезпечення людині прийнятних умов існування, про механізми суспільного життя, що підтримували б його параметри в стані, який забезпечує рівновагу та зростання. В тому числі й за допомогою механізму мас-медіа.

Україна поки що випадає зі світового інформаційного процесу. У нас немає стратегії вигідної і систематичної інтеграції у світовий телекомунікаційний та інформаційний простори.

Щодо означеної теми, то зауважимо, що міжнародні правові норми в Україні будуть швидше бажаними, ніж обов'язковими. Адже про пряму дію міжнародних норм в Конституції - ані слова, часом більшість із цих норм ще навіть не опублікована. А тим часом за останні роки в міжнародному праві відбуваються значні зміни: укладено велику кількість нових багатосторонніх угод як результат впливу демократизації міжнародних відносин. Тільки міжнародне гуманітарне право оперує близько 40 діючими міжнародно-правовими документами.

Розробляючи стратегію розвитку системи вітчизняних ЗМІ, варто особливу увагу звернути на вивчення та впровадження в журналістську практику світового і європейського досвіду. Корисною була б програма, яка б давала знання та сприяла:

- поліпшенню журналістики через вивчення журналістської суті і

редакційної організації;

- обговоренню етичних законів (кодексів журналістської професії), взявши для розгляду умови праці та можливості конкретного журналіста;

- створенню законів, правових актів та інститутів щодо захисту свободи преси, слова та інших конституційних прав;

- створенню прес-клубів чи інших організацій, покликаних гаран­тувати безпеку та права журналістів.

Стратегія інтеграції вітчизняних ЗМІ в телекомунікаційний та інформаційний простори має базуватися на розв'язанні таких проблем, як:

- умови для ефективної діяльності мас-медіа в різних країнах;

- роль преси в демократичних процесах;

- ідеологія, етика, свобода преси;

- розвиток різних видів журналістики, особливо дослідницької (розслідувальної), адвокатської;

- визначення актуальних питань для вітчизняної, європейської);

світової журналістики.