Принципи та функції журналістики

Поняття " принцип" інтерпретується науковцями так: 1) основне, вихідне положення якої-небудь теорії, вчення тощо; керівна ідея, головне правило діяльності; 2) внутрішнє переконання, погляд на речі, який визначає норму поведінки. Як бачимо, питання про принципи журналістики безпосередньо пов'язані з принциповою позицією журналіста - його свідомим вибором лінії поведінки, переконливо обґрунтованої точними посиланнями на об'єктивні закони дійсності. Осмислення принципів журналістики мають вкрай важливе значення для плідної творчості. І вкрай важливо збагнути їхню сутність та основи формування.

Вчення про принципи журналістської творчої діяльності детерміноване залежно від історичного типу журналістики (феодально-монархічна, буржуазна, авторитарна, тоталітарна, релігійно-клерикальна, журналістика соціалістичної чи комуністичної орієнтації, демократична).

Людина - мірило всіх речей. До цієї аксіоматичної істини ми вдаємося, коли хочемо підтвердити саме демократичний шлях розвитку суспільства, орієнтованого на загальнолюдські цінності. Насправді ж реалії сьогодення засвідчують, що перевернута піраміда тоталітарного суспільства (держава - суспільство - особистість) все ще дається взнаки. Самоцінність особистості, її головне місце в ієрархії відносин здебільшого тільки проголошується. А від цієї декларативності набуток мізерний.

Журналіст демократичного суспільства переконаний в суверен­ності особистості і необхідності її вільного розвитку. Тому і діяльність його базується на вимогах розвитку прав людини, врахування інтересів і гармонії розвитку соціуму, узгодження різних політичних інтересів і гармонії розвитку соціуму, узгодження різних політичних, економічних, соціальних та інших рішень з особливостями й потребами особи. Так формується і діє принцип гуманізму.

Сьогодні узвичаєно вести мову про інформаційне суспільство як про якісно новий етап у розвитку людського соціуму. Справді, новітній етап науково-технічного прогресу, який розпочався у 70-ті роки, пов'язаний з масовою комп'ютеризацією суспільства, появою супутникових систем зв'язку, створенням єдиного світового інформаційного простору (приміром, система " Інтернет"). Одне слово, за ці десятиріччя відбувся потужний технічний стрибок, котрий зреформував з точки зору засобів масової інформації буквально всі сфери суспільного життя.

Проте тут варто підкреслити, що, незважаючи на всі метаморфози, засоби залишаються засобами. І тому суть нового етапу в розвитку людського суспільства навряд чи може бути виявлена через визначення її інформаційної складової. Ці засоби можуть бути по-різному використані в суспільстві, залежно від того, для досягнення якої мети їх використовуватимуть.

За умов сучасної України сама " модернізація" інформаційних технологій у суспільстві не може бути забезпечена без фундаментального обновлення людського фактору у владних структурах. Час нині такий, що одного професіоналізму замало. Йдеться про те, що в правлячій еліті суспільства повинні бути не просто енергійні професіонали, а й високоморальні, порядні, з яскраво вираженим гуманістичним світоглядом люди. Тільки вони, а не байдужі до людських доль бюрократи чи корумповані елементи, можуть зробити реальний внесок у процес відродження України.

Зрозуміло, що демократичні та гуманістичні форми взаємодії влади і народу не можуть будуть забезпечені без ефективної підтримки і впливу мас-медіа.

Підтримка та розвиток справжньої демократії потребує змужніння вільної, незалежної, плюралістичної і відповідальної журналістики. Право народу висловлювати свої думки через ЗМІ є однією з головних ознак демократичного, гуманного суспільства, в якому самоцінність особистості визнається пріоритетною щодо суспільства і держави. Тому гуманізм - один із головних (демократизм, загальнолюдські цінності) принципів діяльності ЗМІ у демократичному суспільстві.

Парадоксально, але в роки реформ характер вітчизняної журналістики різко змінився, ставлення аудиторії до неї залишилось таким, як колись довірливим. Правда, більшість ЗМІ, вивільнившись від партійного і державного контролю і не відчуваючи над собою незалежного контролю суспільства, зрозуміли свободу слова, свободу преси своєрідно - як уседозволеність і відмовились від певних моральних норм і зобов'язань. Користуючись довірою суспільства, не соромлячись у виборі засобів, форм і методів, вони розгорнули небачене маніпулювання суспільною свідомістю.

Колись чутки виникали стихійно, через інформаційний вакуум, невтамований інформаційний інтерес. Сьогодні, основним розпов­сюджувачем чуток стали ЗМІ. Повернувшись на 180 градусів, вони з борця з " фольклорною" інформаційною діяльністю перетворились у наспільника. Розкрили свої двері для всіляких " неформальних" джерел інформації - екстрасенсів, астрологів тощо. Окрім того, ЗМІ стали виплітати свої власні подібні " тенета", за допомогою яких досягається навіть більша ефективність маніпуляції свідомістю, ніж це було колись. Засилля різноманітних, іноді прямо протилежних повідомлень, які потім спростовуються, призводить до того, щоб аудиторія перестає що-небудь розуміти і знати. Виникає атмосфера масової психологічної стурбованості, емоційне збудження, дражливість. Внаслідок чого - соціальна напруга в суспільстві ще більше зростає.

Не випадково ЗМІ називають зброєю масового ураження, надто це стосується телебачення. Цю особливість сучасних ЗМІ визначають не прості обивателі, а професійні політики, та й самі журналісти. Вони вважають, що суспільство стомилося від безмежної свободи нахабства й наклепництва, свободи підбурювання та політичного піжонства, що необхідно захистити громадян від інформаційного рекету і бандитизму.

Замовчування про якісь важливі явища в житті, викривлення масштабу подій, акцентування уваги на другорядних деталях, звернення до підсвідомого рівня психіки, примітивізація опонентів журналістами ведуть до розпалювання конфліктів, до появи почуття ошуканства, приниження, беззахисності, стомленості, зрештою, апатії в читачів, глядачів і слухачів. Важливо - це одна із цілей нинішніх ЗМІ - сформувати в населення комплекс його неповноцінності, соціальної пасивності, щоб легше було ним управляти?

Термін " брейн уошинг" (промивання мізків), давно вже взято на озброєння на Заході. Мета його - створити слухняну, пасивну людину. Ось і на нашій ниві дивуєшся з парадоксів: розвалена економіка, армія, наука, освіта, охорона здоров'я, а окремі ЗМІ навіюють людям, що все прекрасно, настав час демократії, особа вивільнилася від комуністичного догмату, реформи набирають силу, все потроху стабілізується.

Щоб зітерти історичну пам'ять народу, викривляється та знищується його мова, література, театр, музика, живопис, звичаї і традиції. Натомість нав'язується американське кіно-, теле-, книжкова продукція, в якій прославляється культ грошей, насильства, порнографії тощо. (Загальнолюдські цінності аніскільки не є адекватними уявленню про " американський спосіб життя"). Все це спрямовано на руйнування ідеалів, вироблених віками норм моралі, совісті, понять про обов'язок і честь, щоб перебудувати тип мислення під західні стандарти. Нав'язується поведінка за допомогою стереотипів західної культури, котрі щодня " вбиваються" у підсвідомість за допомогою фраз, нових слів і термінів (особливо в цьому розкошує реклама). Таке насильство над людиною вчені-психологи називають " інформаційний фашизм", " інформаційний авантюризм", " інформаційний Чорнобиль".

" Четвертою владою" заведено вважати мас-медіа. Але чи владарює преса над суспільно-політичними явищами? Чи це виняткова прерогатива структур, що покликані контролювати процес виконання державних законів? І, насамкінець, чи володарюють над ЗМІ державні інститути? Якщо так, то наскільки конструктивний характер цього контролю, які механізми взаємодії?

На перший погляд, питання здаються майже риторичними. Можна, цитуючи першоджерела, навести багато аргументів, контраргументів і фактів, котрі дають полярні відповіді.

Незалежність ЗМІ від можновладців - передумова демократії в суспільстві, правових відносин у ньому, гуманітарної спрямованості розвитку держави. Водночас цей розвиток покликаний сприяти формуванню цілеспрямованого руху ЗМІ, держави і суспільної думки в бік формування єдиного інформаційного простору: відкритого, керованого законодавчо, з певним рівнем обов'язкової корисності соціальним інститутам. Засобом досягнення цієї мети має стати чітка інформаційна політика держави.

Враховуючи світовий досвід, наріжним каменем інформаційної політики нашої держави має бути свобода висловлювання думки - основа, власне, плюралістичного суспільства. Свобода висловлювати свої погляди - це " право людини", визнане у світі, і це право закріплене в статі 10 Європейської конвенції про захист прав людини, де сказано:

1. Кожен має право на свободу висловлювання своїх поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання з боку державних органів і незалежно від державних кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування радіомовних, телевізійних чи кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками та відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, які передбачені законом і необхідні у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського спокою, для охорони порядку та запобігання злочинам, для охорони здоров'я чи моральності, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для забезпечення авторитету і безсторонності суду.

Аргументи, які висуваються для обгрунтування необхідності особливого захисту свободи вираження поглядів, поділяють (М.Дженіс) на дві групи. З точки зору аргументів першої групи, свобода слова визнається цінною, оскільки публічні обговорення є корисним інструментом досягнення інших суспільних цілей. З точки зору другої групи, висловлювання особистих поглядів саме по собі є людським благом.

У тій мірі, в якій свобода слова розуміється як інструмент демократії, вона співвідноситься з двома спорідненими цілями. В найширшому значенні свободу слова обґрунтовують як найкращий спосіб забезпечити можливість з'ясувати істину. Стверджується, що безперешкодне зіткнення і, як наслідок його, перевірка думок та ідей, найкращий спосіб поповнення знань.

Помітно вужчий підхід до погляду на вільний вияв переконань як на інструмент досягнення корисності для забезпечення функціонування представницької демократії. Демократичне самоврядування залежить від здатності виборців обирати представників, які б якнайкраще відображали їхні власні переконання та інтереси, і від здатності представників реалізувати проблеми своїх виборців. Але ні характер зазначених питань, ні ефективність представництва не можуть бути реалізовані без ретельного викладу фактів і аргументів.

Друга група аргументів, якими обґрунтовується необхідність вільного вияву думок, опирається на ідею про те, що вільна передача почуттів, поглядів та ідей - суттєвий чинник повного розвитку урбанізованої особистості в суспільстві. Мас-медіа, на думку сучасних соціологів і психологів, відіграють роль нервової системи в порівнянні з людським організмом і підказують людині - хто вона, чого вона хоче, що для цього слід зробити.

Людські бажання переконувати, вражати, стверджувати чи надихати завжди були яскравими ознаками, характерними для кожної ситуації в суспільстві, і часто вважалося, що їх пригнічення спричиняє вияв найжахливіших вад людської природи. Так само й здатність кожного сприймати заперечення, спонукання, заохочування через ідеї, висловлені іншими людьми, може бути вкрай важливою для формування тих особистих переконань, що лежать в основі нашої здатності до самовираження. По суті, розглянуті два види обґрунтування свободи висловлення поглядів, можна умовно назвати інструментальним і сутнісним. Тут загальним знаменником є гуманізм.

Чи відповідають в наш час ЗМІ споконвічному призначенню - надавати масовому споживачеві не тільки різноманітну, об'єктивну, своєчасну, але й духовно якісну продукцію за принципами добра та ідеалу? На жаль, далеко не завжди.

Зважаючи на політичну строкатість і різнорівневий професіоналізм у вітчизняному журналістському корпусі, масовій аудиторії важко розібратися у різнобарвному спектрі позицій, суджень, думок і пропозицій з актуальних питань сьогодення, щоб самому визначити своє місце в соціально-політичному протистоянні різних сил.

Зрозуміло, що ми не можемо повернутися до одновимірного духовного простору, бо життя не може розвиватися як лінійне алгебричне рівняння. Але і хаос без керма та вітрил не може нас задовольнити. Стихія масової творчості в соціально-інформаційному полі повинна бути якимось чином урівноважена державною інформаційною політикою. Без цього неможливо забезпечити незалежну динамічну рівновагу сил у суспільстві, як неможливо й гарантувати національну безпеку. Якщо говорити про останню, то у випадку інформаційного беззаконня головну небезпеку можуть скласти не зовнішні сили, а внутрішні фактори - системна організованість сама може пустити себе врозтіч.

Політична історія твориться за конкретних обставин і конкретними людьми. Але які б вони не були, завжди потрібні базові імперативи та вихідні критерії, міра гуманізму в їхньому змісті – ось у чому, на нашу думку, суть питання.

Стосовно гуманізму слід зауважити, що неможливо палицею насаджувати мораль і людяність. Тут необхідний комплексний (системний) підхід, у якому тенденції до диктату урівноважувалися б тенденцією до демократизму. Ми ніколи не зможемо підігнати життя під жорсткі формули, але й без формул життя не побудуєш. Мистецтво системного управління (це стосується і сфери державної інформаційної політики), передбачає діалектику " гри" на протиріччях взаємодії протилежних сторін в інтересах реалізації об'єктивних тенденцій, підняття соціальної системи до сутності вищого порядку порівняно з наявним рівнем.

Це неможливо зробити відразу, потрібна певна програма дій, суспільно-політична концепція, розроблена на основі не тільки знання, але й розуміння ситуації, яка склалася у взаємовідносинах ЗМІ суспільство, ЗМІ - особистість, ЗМІ - влада, ЗМІ - закон як юридичний, так і моральний. Концепція, розроблена з урахуванням культурно-історичної спадщини країни, усталеної соціальної структури суспільства, знанням етнопсихології, негативного та позитивного досвіду соціуму може наповнити новим смислом роботу журналістів у мас-медіа.

За переломних періодів історії, - а саме такий ми і переживаємо, особливо рельєфно проявляють себе суттєві протиріччя суспільного життя, і ми сьогодні бачимо, наскільки контрастними можуть бути соціальні антиномії та наскільки парадоксальні бувають плоди розумових зусиль. Боротьба з соціально-економічною стагнацією обернулася призупиненням значної частини промислового виробництва; конверсія воєнно-промислових комплексів - втратою унікального науково-інтелектуального потенціалу країни та елітарних технологій; повсюдне згортання матеріального творення і позитивної соціальної творчості - стрімким розгортанням активності комерційних і фінансових структур; фантастичне збагачення нуворишів (" нових українців")

- катастрофічною злиденністю широких верств населення, особливо інтелігенції; лібералізація соціально-правового режиму - зростанням агресивності різноманітного криміналітету.

Розрекламована " філософія здорового глузду" на практиці вия­вилася порожньою. Можливо, час, який ми переживаємо, нащадки назвуть епохою трагікомічного фарсу. Політичний дилетантизм (одна тільки " шокова терапія" економіки чого варта!) продемонстрував таку безпорадність, аналогів якій не знає світовий досвід державності.

Гарний портрет сучасності!.. Але він був би неповним, якби ми жодного слова не сказали про стан духовного життя, зокрема - в сфері преси, електронних мас-медіа. Не все тут, зрозуміло, слід малювати однією фарбою, але головний факт очевидний. Нестримна вакханалія ринкових відносин на книжковому та газетно-журнальному ринку заполонила суспільство сумнівною друкованою продукцією. Радіо- і телеефір опинились на службі реклами зарубіжних товарів і впровадження у масову свідомість сумнівних моральних та естетичних стереотипів. Критерії " виживання" та епатажу стали визначальними у виборі сьогоднішньої стратегії і тактики для, так би мо­вити, сумативної системи преси, радіо і телебачення. Домінанта їхніх інтересів змістилась - індивідуальне і суб'єктивне стало переважати над загальним і об'єктивним. Зміни в духовному виробництві обумовили відповідні зміни в його споживачеві - до цього ще " приклала свою руку" ще й суспільна практика трансформаційного періоду.

Сьогодні чимало дослідників преси (А.Москаленко, Б.Потятин-ник, О.Кузнецова та інші) стурбовані проблемою: гуманізм і преса. Адже в останнє десятиріччя були знищені здобуті гуманістичні традиції вітчизняної преси, із професійної свідомості випали уявлення, пов'язані з ними, з їхнім значенням для сьогоднішнього і майбутнього України. Справді, засоби масової інформації перестали бути творцями та регуляторами позитивних відносин у суспільстві. Втрачено відповідальність журналістського корпусу за цілісність соціуму, за формування здорового морального клімату в суспільстві, за виховання молодого покоління.

Нічим не стримана стихія псевдокультури, неначе пожежа, охопила всі сторони нашого життя. Мова засобів масової інформації стала інтенсивно засмічуватися термінами іноземного, жаргонного та кримінального походження - виникла лінгво-екологічна проблема, ігнорувати котру серед соціологічних факторів зовсім неприпустимо, оскільки мовне забруднення і збіднення загрожує загальнокультур­ним занепадом. І це питання не можна залишати без уваги - з ним пов'язана якість національного мовного простору як одна із складових комплексу національної безпеки країни. Відповідальність за нього в першу чергу падає на ЗМІ.

Як відомо, преса не пасивно відзеркалює об'єктивну реальність, а й сама вносить свою частку у формування нової реальності і загострення вищеназваних колізій. При цьому вона часто хвалькувато претендує на роль влади, хоча й " четвертої", скромно замовчуючи, що в більшості своїй не піднялась вище ролі " підручної" так званої " п'ятої влади" (фінансово-економічної).

У журналістиці, як і в будь-якій гуманітарній сфері діяльності, зрада критерію гуманізму - зрада самої сутності професіоналізму.

Гуманізму притаманно прогресивний напрям громадської дум­ки, яка характеризується захистом гідності особи, її свободи та всебічного розвитку, захистом людяності суспільних відносин. Поняття " гуманізм" і " преса" - діалектично тотожні критерії діяльності. Звідси випливає, що соціально-захисна функція преси - найголовніше в її цілеспрямованій діяльності, хоч вона й, не повинна зменшувати значення інших сторін цієї діяльності. Справжній гуманізм преси, в кінцевому підсумку, залежить не тільки й не стільки від заявленої нею позиції, скільки від цілісної організації суспільного устрою життя, від соціальних гарантій втілення гуманізму на практиці. Саме це повинно стати головною, магістральною лінією творчої діяльності преси. І саме таке розуміння гуманізму у єдності загального і особливого, повинно служити відправною методологічною базою вироблення державної інформаційної політики на сучасному етапі.

На думку вчених, шуканим " концептам" поліваріантним за своєю природою і під впливом розвитку історії і людей може бути лише ідея гуманізму. Аргументи цього положення-можуть бути такі:

По-перше, ідея гуманізму не тільки здатна, а й самою своєю суттю покликана об'єднати всі соціальні сили, всі ЗМІ під прапором людяності, турботи про благо людини і людства. По-друге, ідея гуманізму не просто живе протягом століть (тим часом як концепції -" сьогоденки" виникали, ховалися в затінок і навіть зовсім щезали з історичної арени), але й постійно збагачується, розвивається, захоплюючи дедалі нові " плацдарми".

На жаль, уже сьогодні ми багато чого людяного втратили. Стає очевидним, що широко мислячі політики і журналісти, які гостро відчувають проблеми сучасності та перспективи їх розв'язання, не можуть не замислюватися над глобальною ідеологією, яка задовольнила б вимоги людства XXI століття зі всією його структурною складністю. Тому гуманістично орієнтована журналістська діяльність - ефективний інструмент формування масової свідомості стосовно реалій і проблем XXI століття, побудови постіндустріальної інформаційної цивілізації, що базується на гармонії Людини, Суспільства і природного Середовища.

Із цим родовим принципом гуманізму журналістики тісно пов'язані видові, складово-похідні принципи демократизму та загальнолюдських цінностей. Зрозуміло, що вони у свою чергу теж мають похідні - народність, масовість, патріотизм, національна гордість. До принципів професійної спрямованості відносяться точність, об'єктивність, коректність, аргументованість, цілісність. Ще раз підкреслимо, що своєрідним інтегральним вираженням усіх принципів прогресивної журналістики є гуманізм як вимога при обго­воренні всіх питань життя суспільства виходити з інтересів розвитку особистості, її невід'ємних прав і свобод. Тому графічний конфігуратор принципів журналістики має такий вигляд, як це показано на схемі:

ГУМАНІЗМ

Аргументованість

цілісність

Нагадаємо, що деякі вчені виділяють ще й інші принципи, наприклад, принцип ідейності обстоює І.Прохоров, принципи науковості та етичності А. Москаленко. Раціональне зерно в цих судженнях, безперечно, є, але, на наш погляд, вони дифузійовані в нашому конфігураторі. Маємо також пам'ятати, що пропаганда, навіть підтримка тих чи тих партійних ЗМІ, програм партій (а звідси і принцип партійності) не означає їх некритичного сприйняття. Гіркий досвід минулого застерігає від звичних захоплень програмами і діями окремих партій. За умов політичного плюралізму журналістика повинна зважено і критично оцінювати їх діяльність.

Знання суті масової інформації отримує подальший розвиток і конкретизацію при вивчені питань, пов'язаних із функціями журналістики (від лат. - обов'язок, виконання, роль). В науковий обіг поняття " функції" введене Лейбніцем у XVIII столітті. Надалі науковий інтерес до цього поняття поступово зростав, що дало можливість перетворити його в одну з категорій світоглядого характеру.

Визначити функції журналістики - означає визначити ролі, які во­на відіграє в суспільстві по відношенню до масової аудиторії. Різні етапи розвитку системи людського суспільства визначають і різні функції журналістики - це ніщо інше, як її призначення в суспільстві на даному етапі його розвитку. Таким чином, діяльність журналісти­ки тим плідніша, чим ясніше усвідомлені її соціальні функції.

Система ЗМІ являє собою і соціальний інститут, і соціолого-психологічну систему спілкування, взаємодії, відносин людей у процесі інформаційного обміну. Засоби масової інформації сприяють солідарності, згуртованості суспільства, слугують одним із чинників соціалізації, допомагають самопізнанню та обміну матеріально-духовним досвідом між людьми. Процес комунікації між комунікатором (журналістом) і аудиторією безперервний, циклічний і спрямований на соціальну практику. Модель інформаційної комунікації з точки зору соціальної психології має такий вигляд: соціально-політична дійсність (перша фаза) - комунікатор-журналіст - твір - видавець - інформант/джерело інформації - соціально-політична дійсність (друга фаза). У другій фазі важливі результати-ефекти психіки та поведінки людей, їхній вплив на соціально-політичну практику та наслідки цього впливу - позитивні чи негативні. Словом, мета безпосередньо пов'язана з результатом дій і засобів впливу.

Комунікативні здатності журналістики - початкові з самої її природи. Динаміка її розвитку безпосередньо пов'язана з динамікою запровадження ЗМІ в життя суспільства, а через сам процес запровадження - широке та інтенсивне розповсюдження інформаційних знань, поступове або різке насичення суспільства інформаційним продуктом через пресу, радіо, телебачення.

Соціокультурне, політичне призначення ЗМІ визначається їхньою роллю та місцем у духовному житті суспільства. Глибоко комунікативна за своєю природою, журналістика сприяє спілкуванню людей, їхньому взаєморозумінню, солідаризації.

Комунікативна функція журналістики реалізується в будь-якому тексті ЗМІ. Вона є основою для виконання функцій журналістики як літературно-політичної діяльності. Водночас комунікативна функція несе в собі заряд оцінок, які базуються на головних естетичних категоріях - прекрасного і потворного, високого і ницого, трагічного і комічного - та на їхніх відтінках.

Система відбору новин та їх інтерпретації - джерело суспільних відносин. І вся система інформації (її стиль, тональність, форма та розміри) змінюються, залежно від ціннісних орієнтацій, від економічних, політичних, культурних і т.п. змін даної соціальної спільноти (суспільства, партії, колективу). Досить згадати " застійні" роки і порівняти їх з роками демократизації. В цьому плані соціально-ор­ганізаторська роль ЗМІ велика. В переломні часи суспільства вони, будучи соціальним барометром, гідно виконували місію психологічного регулятора, не тільки відтворюючи соціально-політичну практику, а й творячи її.

У центр журналістської діяльності стали проблеми обов'язку та цінностей. Розмірковуючи над тим, як зв'язати в єдине ціле загальнолюдські цінності, здобутки свого народу і особистості, не забудьмо, яка в цьому роль журналістської інформації. Адже поряд із символами, фабулами, типовими персонажами в типових ситуаціях слово є одним із головних елементів будь-якого міфа. Варто пам'ятати, що журналістське слово вписується в закони і цикли політичного та державного розвитку суспільства, і тільки в контексті політико-державної ситуації (тоталітарної чи демократичної) може бути осягнута його суть.

Соціально-політична сфера, соціальні відносини в суспільстві головна галузь реалізації завдань і можливостей ЗМІ. Вони вступають з суб'єктами в акт обміну (передачі) інформації і тим самим у тій чи іншій мірі впливають на зміну (поліпшення чи погіршення) соціальних відносин. Іншими словами, читач, слухач, глядач вступають в спілкування з інформацією про людську діяльність, що пропонується ЗМІ на вербальному рівні обміну інформацією в суспільстві. Спілкування як різновид соціальної інформації, як особливий вид інформаційно-пізнавального обміну має безпосередній вихід на політико-ідеологічний і економічний процеси, творчу діяльність особистості, механізм ефективного впливу ЗМІ на аудиторію, встанов­лення зворотнього зв'язку з нею. Виникає проблема спілкування та інформування національної системи ЗМІ, розвитку і захисту національного інформаційного простору.

Особливу роль в активізації людини мають такі функції спілкування, як організація та удосконалення суспільного життя й діяльності, формування і розвиток міжособистісних відносин. Основна проблема в усвідомленні ролі і форми спілкування ЗМІ та людини полягає в тому, щоб точно визначити ту специфічну властивість, котру мають підготувати його учасники, і ту роль та ролеві стосунки, котрі це спілкування встановлює внаслідок своєї природи. Саме завдяки своїй природі спілкування завжди має конкретно-ситуаційний харак­тер і відбувається відповідно до того, як складаються відносини між його учасниками. Конкретно-ситуаційний характер спілкування виз­начає і своєрідність процесу комунікації людей (згода-незгода, зіставлення поглядів та уявлень, вироблення спільної думки/платформи і т.д.), і це в кінцевому підсумку призводить до формування колективності взаємних відносин. Звідси походить одне з головних завдань журналістики: впливаючи на громадську думку і свідомість, створити певну єдність розуміння цілей і проблем суспільства на да­ному історичному етапі. До числа позитивних факторів слід віднести високий рівень розуміння аудиторією соціально-політичної інформації, яка передається ЗМІ. Цей процес прямо пов'язаний із характером і способом комунікації, роллю комунікативних систем у життєдіяльності суспільства. Тому відносини між людьми (суб'єкт -об'єктивні відносини) передбачають процеси комунікації як у формі живого індивідуального спілкування, так і смисловими інтерпретаціями текстів, що повідомляються ЗМІ.

Розуміння, а точніше процес розуміння, включає два нерозривно пов'язаних компоненти: комунікацію і смисл. Причому, трансляція смислів може здійснюватися за допомогою різноманітних комунікативних засобів - як мовних, так і не мовних. Розуміння тісно пов'язане з актом зіставлення отриманої інформації і знаннями людини. Таким чином, розуміння - акт пізнавальної діяльності, можливість продовження діяльності, елемент у процесі комунікації. А в процесі комунікації розуміння передбачає, за відомим висловом М.Бахтіна, " зустріч суб'єктів", взаємодію реальних позицій та їхніх можливостей, оскільки розуміння є завжди розуміння кимось, чогось, поданого в " тексті" (в широкому семіотичному значенні цього терміну), за яким стоїть хтось конкретний, тобто його творець (журналіст).

Цей процес містить у собі мотиваційно-смислову сферу розуміння теорії комунікації: текст стане зрозумілим, осмисленим лише тоді, коли він набуде комунікативної функції. Тому смисл з'являється лише в процесі пізнання, якщо включитися до практичного здійснення цієї дії.

Отже, за нашими уявленнями та за даними соціології журналістики, які базуються на вивченні масової аудиторії, функції ЗМІ сьогодні такі: інформаційно-пізнавальна, ціннісно-орієнтаційна, комунікативно-естетична, соціально-організаторська та функція психологічної регуляції.

Окремі дослідники виділяють ще такі функції як " пропагандистська", " виховна", " гедоністична", але і в цьому разі вони, на наше переконання, дифузійовані, акумульовані функціями, вказаними нами вище: пропагандистська є складовою ціннісно-орієнтаційної та соціально-організаторської, виховна - психологічної регуляції, гедоністична - комунікативно-естетичної. Зрозуміло, що наш підхід спирався на соціальну психологію сприйняття аудиторією ЗМІ, яка потребує і історичного генетичного підходу. Наприклад, як еволюціонує, змінюється в соціально-політичному контексті кожний засіб масової інформації, яке його місце в ієрархії ЗМІ на даний момент, як координується діяльність ЗМІ, чому не втрачається потреба в усіх засобах масової інформації тощо.

Ми маємо право запитати: яких принципів у розповсюдженні інформації дотримуються журналісти у своїй практиці та які ж функції можуть виконувати ЗМІ? Коротко прокоментуємо вісім з них, що їх вирізняє швейцарський професор Роджер Блюм. Отже, ФУНКЦІЇ ЗМІ:

1.Функція інформування.

Завданням ЗМІ є контроль за станом оточуючого середовища, повідомлення людям усіх новин, за допомогою яких вони зможуть зрозуміти навколишній світ. ЗМІ передають такі новини, які повинні навчати, просвіщати, надавати людям ті знання, котрі вони більше ніде не зможуть отримати. Це означає, що ЗМІ продукують гласність у передачі інформації. Саме ця функція і є найважливішою, голо­вною функцією ЗМІ.

2.Функція артикуляції.

ЗМІ повинні не тільки передавати те, що сказали " сильні цього світу", вони повинні також надавати широким масам можливість вис­ловлювати власну думку, заявляти на повен голос про свої потреби, протести, про свої радощі та турботи. Це відбувається тільки тоді, коли в розпорядженні аудиторії є спеціальний " форум думок" (наприклад, сторінка читацьких листів, " відкритий мікрофон"), та тоді, коли про думки людей щодо їхніх проблем журналісти дізнаються, за допомогою інтерв'ю, шляхом розслідування, опитування тощо.

3.Функція соціалізації.

Під функцією соціалізації розуміється передача культурних здобутків, освітня функція ЗМІ. Оскільки до завдань преси належить передача зразків, цінностей та норм буття, гідних та уможливлених для людини, загальноприйнятих у суспільстві, то ЗМІ таким чином соціалізують людину. ЗМІ повинні виконувати це завдання, не тільки передаючи інформацію про те, що сталося, а так, щоб пояснити, зіставити, поглибити події року, тижня, висвітлити їхні причини та показати важливі зв'язки між ними. Це означає, що вони аналізують події, прагнуть глибше та ширше висвітлити потрібні теми.

4.Функція критики та контролю.

Є такі автори, корі не сприймають функцію ЗМІ критики та контролю. Бо вважають, що тільки народ, нація, а не працівники ЗМІ, можуть і повинні критикувати тих, хто стоїть при владі. Але ж для цього є функція артикуляції, і навіть німецькі та швейцарські суди добре ставляться до функції критики та контролю. Згідно з цим, ЗМІ повинні виконувати функцію громадського контролю, наглядати за роботою всіх, хто має владу. Через це ЗМІ не стають офіційною " четвертою владою".

5.Функція кореляції.

Кореляцією вважається взаємодія між редакцією будь-якою засобу масової інформації та його аудиторією в процесі узгодження різних думок та точок зору. Це відбувається під час коментування працівниками ЗМІ подій та ситуацій у світі. Залежно від характеру ЗМІ, ця функція використовується для створення громадської думки: одна партійна газета може видати полум'яні заклики до боротьби. Громадсько-правове радіо або телебачення, навпаки, повинні, в основному передавати думки громадян, тим самим виконуючи свій громадський обов'язок.

я Функція обслуговування.

З матеріалів, що розповсюджують газети, радіо та телебачення, споживачі повинні отримувати практичну допомогу, корисні поради для свого повсякденного життя. Все, про що ми дізнаємось із ЗМІ, чи то прогноз погоди, затори на дорогах, забруднення навколишнього середовища, курси валют, відомості про померлих, платня за орен­ду квартири, де, коли, які відбудуться або відбулися заходи - знання про все це поліпшує наше буденне життя. Як в будь-яких газетах та журналах, так і на телебаченні та радіо існують спеціальні служби порад, котрі допомагають своїм читачам, слухачам, глядачам вирішувати юридичні, освітні проблеми, радять, як зберегти здоров'я та навіть знайти робоче місце. Тому дуже важливо, щоб ЗМІ сумлінно виконували свою функцію обслуговування.

7.Функція розважання.

Багато людей чекають від ЗМІ передусім задоволення потреб у розвагах, відпочинку та розрядці. Вони бажають за допомогою ЗМІ хоч на мить відійти від круговерті буденності. Цю функцію виконують перш за все такі ЗМІ, як книга, ілюстрований журнал, бульварна газета, художній фільм, радіо та телебачення, меншою мірою - класична газета.

8.Функція реклами.

У капіталістичній системі економіки ЗМІ є найвпливовішими носіями реклами. У Швейцарії, наприклад, 55 відсотків загальної суми, що витрачають на рекламу, інвестується в періодичні ЗМІ, тим часом як 45 відсотків припадає на такі види реклами, як прямий поштовий розсил, кіно та плакати. Отже, реклама, це, без сумніву, теж певний вид передачі інформації.

Поряд із теоретичними та методичними питаннями перед соціальною психологією журналістики стоять і актуальні практичні завдання:

- вплив гуманістичної журналістики в ситуативному та довгостро­ковому плані на особистість, соціальні групи, суспільство;

- виховання у особистості, соціальних груп, суспільства високої політичної і правової культури;

- використання соціолого-психологічних методів у інформаційно-політичному спілкуванні, формування за їхнього допомогою особистих, групових оцінок дійсності.

Прогрес суспільства стимулює розвиток системи ЗМІ. Вони, технічно вдосконалюючись, модифікуються й існують для сучасної культури вже не тільки як засоби передачі інформації, а й як художньо-естетичні системи. Інтенсивна естетизація преси, радіо, телебачення містить у собі надто важливі наслідки.

По-перше, естетизується сам момент зустрічі з виданням (ілюстрований тижневик, журнал, репринтне видання книги).

По-друге, естетично виразне оформлення газетно-журнальної періодики, програм радіо та телебачення сприяє достатньо орієнтованому вибору їх читачем, глядачем, слухачем.

По-третє, естетика ЗМІ нерідко пов'язана з персоніфікацією (наприклад, передплачують не тільки те чи те видання, вмикають ту чи ту програму, а за цим бачать редакторів, ведучих тощо).

Резюмуючи, підкреслимо: слід завжди пам'ятати, що у фокус ЗМІ мають потрапляти насамперед ті факти чи події, політичні чи суспільні явища, за якими відчутна непересічна дія головних сил суспільства і які пов'язані з найбільш глибокими перетвореннями в ньому.

Факти, процеси, явища оцінюються не тільки з зовнішнього боку, й передусім за їхньою політико-соціальною суттю, не ізольовано, а у взаємозв'язку з іншими фактами (принцип цілісності) та соціальними відносинами, у які вони включені.

Психологічними елементами інтересу аудиторії є актуальність як показник значущості того, що повідомляється суспільству, його відповідності стану громадської свідомості.

В умовах демократизації та гласності помітно підвищився критичний тонус преси, радіо, телебачення. Це закономірно і об'єктивно. Проте не експонування власних хиб та прорахунків, на жаль, мали і ще мають місце в новій біографії суспільства, а тверезий, реалістичний, виважений погляд на стан справ - ось що визначає стиль діяльності журналістики в демократичному суспільстві.