Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






ЗМІ в соціально-політичній структурі суспільства






У сучасному світі немає жодної цивілізованої країни, яка б не ма­ла своїх засобів масової інформації (ЗМІ), а вони, природно, в кожній країні називаються по-різному, наприклад, мас-медіа, засоби масової комунікації, засоби соціального зв'язку, а також по-своєму тлумачаться науковцями, політиками від журналістики, державними діячами. Наприклад, журналістику довго вважали шостою державою у світі, маючи на увазі її відчутний вплив на хід подій. Згодом з'явилося твердження про журналістику як четверту владу в країні, і це тлумачення тримається й дотепер. Побіжно зазначимо, що в кожній державі історично склалися лише три влади або три сили: законодавча, виконавча і судова. А доктор юридичних наук А.Венгров у одній з наукових праць твердить, що " засоби масової інформації є реальною, а не метафоричною четвертою владою". З цим твердженням аж ніяк не можна погодитися, оскільки журналістика, на відмінну від владних структур, не керує суспільством, не видає та не розробляє закони та укази, не розглядає і не вирішує судових справ, вона не підпорядкована державним органам. Гадаємо, що повсякчасне вживання поняття " четверта влада" щодо засобів масової інформації навіть метафорично якоюсь мірою дезорієнтує самих журналістів, оскільки відвертає від їх головного завдання та від ролі, які вони мають відігравати у суспільстві.

Яке ж місце посідають і яку роль відіграють засоби масової інформації в суспільстві? На ці запитання можна відповісти так.

Як відомо, у громадянському суспільстві, в тому числі й нашому, діє чимало соціальних інститутів, серед них - державні, адміністративні, господарські, політичні, творчі спілки, товариства тощо усі вони здійснюють свою діяльність через систему організацій, установ, партій відповідно до існуючих законів. У цьому ряді вирізняється місце засобів масової інформації, самої журналістики, як особливого соціального інституту зі своїми, лише їй властивими специфічними функціями. Адже покликання журналістики - безпо­середньо задовольняти різноманітні інтереси своєї аудиторії, активно втручатися в усі соціальні процеси та сфери дійсності, сприяти формуванню громадської думки та свідомості людей.

Що до ролі засобів масової інформації, то вона виявляється у тому, що виступає регулятором між громадянами і державними, політичними та соціальними інститутами, а відтак спрямовує їх річище проблем, що ними живе суспільство в даний час. Для здійснення цієї мети засоби масової інформації мають бути вільними й незалежними від владних структур. Свобода слова та наявність інформаційного поля - ось головні умови успішної діяльності засобів масової інформації, журналістики в цілому та кожного журналіста зокрема.

Звичайно, ставлячи таке питання, ми не вважаємо, що журналісти не повинні звіряти свою діяльність із законами країни. Більше того, йдеться про юридичну основу функціонування журналістики, а вона знаходить відображення в основному законі країни - Конституції та в законах, що стосуються засобів масової інформації в періодичних виданнях, зокрема, як, наприклад, прийнятий З березня 1996 року Указ Президента " Про державну підтримку періодичних видань у 1996 році". За цим документом на державну підтримку мають розраховувати друковані органи, засновниками яких є урядові установи, товариства, трудові колективи, а серед них і журналістські, видання місцевого самоврядування, наукових та навчальних закладів. Цей Указ викликав критичні стріли з боку засновників комерційних, недержавних видань, а також тих, які ввійшли до законодавчої " номенклатури", а також й у народних депутатів. Так, викликала сумнів постановка питань обкладання податками, зокрема, ПДВ, в цілому ряду позицій, періодичних видань, тобто йдеться про економічну недовершеність прийнятого рішення, не кажучи вже про те, що своїм змістом і спрямованістю Указ певною мірою дискримінує підприємництво, не сприяє утвердженню справжньої свободи слова в країні. Діяльність окремих засобів масової інформації регламентується в різних документах, зареєстрованих державними органами, а також редакційними статутами, Кодексом професійної етики українського журналіста (про правові норми та професійні обов'язки - у попередньому розділі і додатку).

Отже, з викладеного можна зробити висновок про те, що роль засобів масової інформації в суспільстві полягає в тому, що вони є специфічними інформаційними інституціями, які впливають на хід подій, життя суспільства, громадян, задовольняють усю систему різноманітних інтересів суспільства. Варто наголосити також на тому що журналістська діяльність має суспільно-політичну спрямо­ваність, і покликана збуджувати громадську думку навколо проблем, що ними живе суспільство. Свою високу і відповідальну місію журналіст може виконати лише за тих умов, коли його працю поважатимуть і шануватимуть, визнаватимуть незалежність його позицій, що над ним не висітиме дамоклів меч цензури на всіх рівнях.

Принагідно не можна не торкнутися проблеми незалежності журналіста, як і всіх засобів масової інформації. Так, незалежність і свобода слова - це царина, де розкривається позиція журналіста, самостійність його творчого мислення та засобів відображення життєвих явищ. Але, будемо реалістами, ця незалежність часом трактується обмежено чи обертається вседозволеністю. Не будемо заплющувати очей на те, що часом журналіст залежить від певних обставин, від політичних діячів, від проблем, якими живе суспільство, від матеріального становища тощо. Ці речі не можна скидати з рахунку, якщо бути до кінця відвертими і правдивими. І по­при все це, він, журналіст, має залишатись незалежним, діяти на користь суспільства, людей, які виборюють правду у нелегкій боротьбі за справедливість, спокій, достаток.

Аби не склалося враження, що засоби масової інформації абсолютно незалежні і не підлягають контролю, що їм усе дозволено, зауважимо: окрім законодавчих актів, у багатьох державах існують певні громадські організації або органи, які тримають під своїм наглядом засоби масової інформації, а в разі потреби оперативно реагують на щонайменші збочення їх у бік брехливості, образ людської гідності й перекручень. Так, наприклад, у Федеративній Республіці Німеччини засоби масової інформації мають свій орган самоконтролю, який розглядає випадки порушення журналістської етики. Він називається " Рада німецької преси". Вона існує з 1956 року і успішно діє за активною участю громадськості. Цікаво, що свої завдання ця рада сформулювала таким чином: виявляти хиби в журналістиці й сприяти їх усуненню, перевіряти скарги громадян та громадських установ на газети, журнали й прес-служби, якщо вони виявляються обґрунтованими, засуджувати дії винних осіб. Рада також дає рекомендації щодо публіцистичної діяльності й виступає за вільний доступ до джерел інформації, за вільне інформування та формування громадської думки. Саме цей орган підготував для журналістів засобів масової інформації кодекс норм поведінки, який має слугувати їм основою неупередженого інформування. Проте зауважимо, що в серйозних випадках Рада преси багато досягти не може: вона лише висловлює свій осуд як громадський контролер і оборонець, однак не вповноважена вживати якихось санкцій, тобто є моральною інстанцією.

Важливо мати на увазі й те, що на Заході в останні роки виникла ціла система контролю за діяльністю засобів масової інформації, яку названо МАК5М, тобто - установи по забезпеченню соціальної відповідальності мас-медіа. Цю систему, котра, звичайно, не має якихось конституційних прав, складають будь-які неурядові, недержавні органи їхня діяльність спрямована на те, щоб засоби масової інформації діяли в інтересах суспільства, громадськості.

До цієї системи входять: вищі навчальні заклади, професійний журналістський корпус, ради з проблем місцевої преси, регіональні та загальнодержавні ради з питань засобів масової інформації, посередники з питань преси (інститути взаємозв'язку між читачами та газетою), журнали, що спеціалізуються на критичному огляді матеріалів преси, дослідженнях аудиторії, спеціальні комісії з оцінки якості публікацій, загальнонаціональні ради з питань преси. До складу рад входять як представники преси, так і всі бажаючі громадяни до неї може звернутись кожен її мешканець країни. Ради цілком вільні від впливу держави та її органів. Посилаючись на цей досвід, подумалось про те, що й нам в Україні не завадило б мати такі чи подібні ради, які контролювали б силами громадськості діяльність наших засобів масової інформації. Адже на практиці, вітчизняні ЗМІ часто припускаються помилок у своїй діяльності і уникають суду громадськості.

Перейдемо тепер до питання, пов'язаного з попереднім, а саме - до системи засобів масової інформації в суспільстві. Насамперед, треба усвідомити, що під терміном система (слово грецького походження) слід розуміти порядок, обумовлений правилами, закономірним розвитком частин у повному зв'язку.

Стосовно журналістики це означає сукупність відповідних інформаційних компонентів з притаманними їм ознаками та прийомами, які існують у державі й мають на меті безперервне та повнокровне відображення життя в усій його багатогранності. До системи засобів масової інформації входять:

- преса (газети, журнали, альманахи);

- телебачення;

- радіомовлення;

- інформаційні агентства;

- видавництва;

- документальне кіно.

Перелік цей, безперечно, може бути продовжений, адже, з'явились нові інформаційні технології. Зокрема, така перспектива відкривається перед комп'ютерами, що несуть у собі корисну й потрібну людям інформацію.

Зміст, спрямованість і діяльність самої системи засобів масової інформації, а отже й журналістики, знаходиться у прямій залежності від суспільно-політичного ладу, який утвердився в державі, а тому він не може бути однаковим в усіх випадках. Якщо вдатися до нашої історії останніх десятиліть, то легко пересвідчитись у тому, що маємо дві системи, які наклали і накладають свій відбиток на засоби масової інформації, їхню діяльність і організацію. Йдеться про тоталітарну систему, під п'ятою якої журналістика перебувала понад сімдесят років і завдала відчутної шкоди усім засобам масової інформації, та демократичну систему, яка утверджується тепер, умовах становлення і розвитку незалежності України. Доцільно буде нагадати, що понад тридцять років тому американські вчені, відомі дослідники журналістики Т.Петерсон, У.Шрамм та Ф.Сілберг визначили чотири теорії преси: 1) теорія соціальної відповідальності преси; 2) теорія вільної преси; 3) теорія авторитарної преси як інструмент влади; 4) теорія тоталітарної преси. Не поринувши у недавню історію, не можна збагнути змін, які відбуваються у розвитку засобів масової інформації, а разом з ними й усієї журналістики. Як кажуть, історія вчить...

Система масової інформації в ті роки цілком відповідала тоталітарній системі, що панувала у той час. Ця система створювалась, розвивалась, діяла під безпосереднім керівництвом комуністичної партії, а точніше - під партійним диктатом, контролем. Кожне завдання, кожна передача по телебаченню та радіомовленню, кожна друкована продукція була під наглядом партійних організацій. Теоретичним обґрунтуванням такої політики був ленінський заклик -" Газети повинні стати органами партійних організацій", хоч виголошений він був у революційний рік. Але парадокс полягав у тому, що навіть видання, які не були такими органами, вважались партійними, і щонайменше порушення чи помилка на їхніх шпальтах завершувались партійним стягненням або звільненням з роботи. Панувала цензура, без якої номер газети не міг побачити світу. На керівні пости в редакціях газет, журналів, телебачення і радіо, починаючи із завідую­чих відділами, призначались винятково члени комуністичної партії. А редакторів видань затверджували тільки на пленумах відповідних партійних комітетів після ретельної перевірки. Таких прикладів тоталітарного керівництва засобами масової інформації можна навести чимало. Щоправда, в ті роки нечувано зростали тиражі видань, зокрема, газет. Так, тиражі " Правды» та " Известий" перевищували 10 мільйонів примірників, а " Труда" 20 мільйонів; на тому ж рівні була " Комсомольская правда", не падали тиражі районних і міських газет. Секрет цього явища один: усі вони фінансувались партійними коштами, а деякі просто насаджувались (наприклад, " Правду" повинні були передплачувати колгоспи і радгоспи тощо). Так тоталітарна система породила тоталітарну пресу і журналістику, основними ознаками якої були: підпорядкованість одній партії, відсутність демократії та свободи думок, обмеженість інформаційного поля, сувора цензура, переслідування за " інакомисліє".

За нових умов, коли Україна, як і інші країни пострадянського періоду, стала на шлях незалежності і почала утверджувати ринкові відносини, що відчутно позначилось на суспільно-політичних процесах. Не залишились байдужими до цього процесу й журналісти, всі засоби масової інформації. На зміну старій, зруйнованій, прийшла нова система засобів масової інформації, яка мала відповідати найкращим європейським та всесвітнім гуманістичним традиціям, побудованим на свободі слова, вільному виборі засобів інформації, розкріпаченні журналістської діяльності. Не слід думати, що в процесі перебудови системи засобів масової інформації усе відбулося і відбувається просто, без перешкод і труднощів. Головною особливістю нової системи є те, що слово звільнилося від партійного та державного контролю, простір для виявлення творчих можливостей, активного вторгнення в життя, пошуків найкращих засобів передачі інформації; гласність стала нормою життя. Журналістика вийшла на ринок і слово стало товаром.

Зважуючи вищесказане, підсумуємо, що ж являє собою система засобів масової інформації, система журналістики в Україні тепер? Основними її ознаками є: роздержавлення засобів масової інформації шляхом комерціалізації видань і каналів та їх приватизації, виникнення ділової преси, комп'ютеризація і технічне озброєння видавничої справи, поява нових типів видань, концентрація засобів масової інформації в об'єднаннях на засадах акціонерних товариств, видавничих комплексів, посилення уваги до реклами, стрімке збільшення кількості періодичних видань та одночасне скорочення їх тиражів, кардинальні зміни на телебаченні й радіомовленні тощо.

Система засобів масової інформації в Україні має адміністративний поділ та тематичну спрямованість. Видаються районні, міські, обласні, регіональні газети, галузеві, загальнодержавні газети, загальнополітичні, економічні, літературно-художні, видання для жінок і дітей, людей похилого віку та інші. Серед них помітне місце займає військова преса, зокрема, центральним органом міністерства оборони України є газета " Народна армія", газети військової тематики з'єднань, військово-навчальних закладів. Збройні сили держави мають свої телерадіоцентри та кіностудії. Діє курсантське інформаційне військове агентство " ВІКА", розташоване в місті Львові, видається довідково-теоретичний журнал " Військо України".

За даними комп'ютерного банку Міністерства інформації, у 1999 році в Україні зареєстровано та перереєстровано 8300 друкованих ЗМІ із загальнодержавною, зарубіжною та місцевою сферою поширення. З них на місцеве розповсюдження припадає 4311 ЗМІ. Переважна кількість цих видань обласні, міські та багатотиражні газети. Щодо тематичної спрямованості новоутворених видань, то найбільше реєструється загальнополітичних, наукових, інформаційно-рекламних, галузевих газет і часописів. Зростає кількість періодичних видань для організації дозвілля, з питань ведення домашнього господарства, городництва, садівництва, а також для жінок рукоділля, моди. Дедалі більше створюється нових видань з правових питань, дитячої тематики, довідкових. Щоправда, деякі колективи пресових видань не витримали конкуренції на ринку інформації, пов'язаної з її витратами на видання, і припинили своє існування. Але процес виникнення нових періодичних видань триває, у той же час спостерігається жалюгідне, безперспективне становище районних видань, вимушених скорочувати періодичність номерів і переорієнтувати свою спрямованість.

Водночас йшов процес різкого падіння видань, викликаний значними витратами і податками, пов'язаними з виробництвом газет. Не скидаємо й такого фактору, як зниження рівня тиражу деяких видань, що колись користувались популярністю, або ж вони примусово передплачувались (наприклад, газети " Правда", " Радянська Україна", інших видань). Зменшення тиражів пояснюється, на нашу думку, двома факторами, а саме: а) важкі матеріальні умови видання газетної продукції, а також витрати на утримання трудового колективу; б) відчутний вплив робить наявність широкого вибору видань, їх кількість і спрямованість, змістовність і інформаційна насиченість, нові підходи до висвітлення життєвих процесів. Не випадково, що се­ред багатьох інших періодичних видань популярністю користуються такі газети, як " Час", " Киевские ведомости", " Зеркало недели", " Україна молода", " Независимость", " День" та деякі інші, що відзнача­ються своїм оригінальним зовнішнім виглядом, оперативністю та багатством змісту (зауважимо в дужках: тяжіння до російськомовних видань теж має своє обґрунтування, коли мати на увазі традиції, що склалися в Україні, а також національний склад країни та інші фактори). Принагідно зазначимо, що своєю появою і своїм існуванням деякі з перелічених видань, зокрема, " Киевские ведомости" не мали досі прецеденту в нашій історії, але вони, безперечно, зазнали впливу західноєвропейської та кращої світової журналістики. Цей приклад не міг, у свою чергу, не позначитись на багатьох виданнях, що входять до системи засобів масової інформації - чимало з них стали оригінальнішими зовні та яскравішими за змістом.

Сучасний етап становлення і формування нової системи засобів масової інформації характерний також і тим, що комерціалізація та приватизація відчутно торкнулися телебачення та радіомовлення на різних рівнях, починаючи з центру й кінчаючи регіонами. Так, уже на початку 1996 року в Україні налічувалось понад 50 недержавних, приватних каналів і компаній, більшість із них зосереджена в столиці, виникли вони й в обласних центрах, причому в деяких з них по декілька. Цікаво, що деякі видання одразу завоювали популярність у глядачів своїми оригінальними програмами, такі, як, наприклад, ІSTV, Гравіс, Ютар, Мегапол, Міст (Львів), Плюс (Харків) та інші.

Великим попитом користується пресова, радіо й телевізійна інформація незалежного агентства УНІАН (Українське незалежне інформаційне агентство новин). Окрім неї, з'явилось ще близько 25 приватних і комерційних інформаційних агентств, доповнюючи і розширюючи офіційні повідомлення урядового Українського національного інформаційного агентства (Укрінформ) оперативною, змістовною та оригінальною за викладом інформацією. Серед останніх - Українська пресова агенція, " Іntег-Fах Україна", Інтелект (Львів), Харків - Новини, Інформ-Собор (Дніпропетровськ) та інші.

Відчутні зміни сталися в діяльності видавництв, їх кількість зросла у 4 рази, замість 27 в минулі роки стало близько 200, переважна більшість із них - приватно-комерційні.

Помітною особливістю системи ЗМІ стало проникнення реклами на сторінки періодичних видань, радіо- і телевізійних передач. Ця новина спочатку викликала скептичне ставлення до реклами, але згодом, коли видавці та редакційні колективи переконалися в її інформаційній корисності, стали приділяти їй більше уваги. Мудрі слова одного зарубіжного дослідника про те, що реклама - рушійна сила суспільства, справджується й за наших, нових умов. Не кажучи вже про те, що з'явились спеціальні рекламні видання, наприклад, РІО (Реклама - Інформація - Оголошення), Авізо та інші; деякі з них навіть поширюються безкоштовно мільйонними тиражами (РІО).

Як і будь-яка інша система, засоби масової інформації потребують цілісності, взаємозалежності та обумовленості. Й тут є відчутні зміни, викликані новими умовами їх існування. Зокрема, з'являються акціонерні товариства, концерни, об'єднання та інші форми спілкування, що зосереджують у собі кілька видань, а часом і засобів масової інформації.

Варто зосередитись ще на одній проблемі. Не треба доводити, що жодна система, зокрема й особливо засобів масової інформації, не може функціонувати, якщо не матиме кваліфікованих кадрів журналістів-професіоналів. У їхній підготовці теж сталися зрушення. На нових навчальних засадах з урахуванням змін, що відбуваються у суспільстві та засобах масової інформації, готують журналістів для преси, телебачення і радіомовлення Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка та факультет журналістики Львівського Національного університету імені Івана Франка.

Виникли відділення і факультети в Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Полтаві, Одесі, в деяких навчальних закладах Києва, наприклад, у Міжнародному інституті лінгвістики і права, Військовому гуманітарному інституті Національної академії оборони України. І все ж проблема кадрів у журналістиці не знята з порядку денного, навпаки, вона загострюється. Річ у тому, що нові умови вимагають від журналістики нових підходів, нових знань, нових посад, нового погляду на життєві явища.

Проблема підготовки кадрів тісно пов'язана і з науково-технічним прогресом у виробництві журналістської продукції та введенням нових технологічних ліній, комп'ютеризацією процесу підготовки матеріалів і номерів газет, телевізійних і радіопередач. Не випадково нині в редакціях з'явилися відділи маркетингу, групи моніторингу, посади комерційних директорів, менеджерів та інших фахівців. В умовах гострої конкуренції, боротьби за читача, за джерела прибутків та доходів доводиться зважати на закони ринку.

Вищезазначене дає підстави для висновку: триває процес формування нової журналістики, без комплексів та ідеологічної зацикленості, і це має відчутно позначитися на всій творчій діяльності журналістів, на подальшому вдосконаленні всієї системи засобів масової інформації. Зрештою, наш погляд уперед, досвід останніх років переконливо доводить, що сучасна українська журналістика:

- позбувається усталених форм і методів діяльності, орієнтуючись на міжнародний досвід журналістської справи;

- активно сприяє утвердженню нової системи засобів масової інформації;

- потребує допомоги та сприяння з боку держави;

- визнає рекламу як один із впливових засобів поширення інформації;

- тяжіє до роздержавлення і створення різного роду приватних комерційних об'єднань;

- потребує соціального захисту, боротьби з переслідуваннями, дотримання законодавчих і правових актів діяльності.

Що очікує журналістику, систему засобів масової інформації у найближчому майбутньому? На нашу думку:

- подальша концентрація засобів масової інформації навколо недержавних, комерційних і приватних установ та організацій;

- відчутне збагачення і вдосконалення сучасної технології виробництва та розповсюдження інформації, поява нових засобів масової інформації (комп'ютерні та відеогазети, лазерні газети і бюлетені, електронні банки даних, кабельне телебачення);

- подальша професіоналізація журналістських кадрів з урахуванням вимог ринкової економіки та політики;

- розширення інформаційного простору у світі.

Для здійснення цих та інших заходів потрібна довготермінова національна програма зміцнення системи ЗМІ.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.