Лекція 3. Цілі та цінності освіти

Цілі в освіті; філософське розуміння категорії «цінність»; осягнення освіти як цінності; еволюція ціннісної феноменології освіти; цінності консерватизму та лібералізму у філософії освіти; особистісна парадигма в освіті; розуміння цінностей освіти в українській філософії; національні й загальнолюдські цінності та їх роль у сучасній освіті; морально-етичні засади розвитку освіти; проблема актуальності змісту освіти; формування змісту і методів освіти у контексті цілей і цінностей освіти.

3.1. Цілі в освіті. «Природою» речі, згідно з Аристотелем, є її мета, те, заради чого вона існує». У філософському розумінні ціль (від гр. telos – результат) – це усвідомлене передбачення результату діяльності, уявлення, яке прагнуть здійснити. Структурно поняття цілі (вживається також «мета») складається з: певного уявлення, прагнення до його здійснення і уявлення про ті засоби, якими ціль може бути досягнута. Поняття цілі є продуктом діяльності свідомості й волі, суб'єктивна форма вольової мотивації до дії. Тільки людина спроможна визначати цілі та досягати їх. Термін «ціль» позначає особливий тип відносин між процесом саморуху і його результатом, що виникає в умовах наперед заданої поведінки, що самоорганізується й самозберігається, як система.

Освіта, яка є складним процесом, містить у собі систему цілепокладання як особливий тип відносин між процесом трансляції, освоєння й породження сукупного досвіду суспільства і його результатом – відтвореним індивідом – носієм досвіду, що реалізує його в системах соціальної взаємодії. Цілі освіти – це прогнозовані ідеальні результати освітньої діяльності. Цілі освіти мають функціональний характер, стосовно ж суспільної системи в цілому вони виступають як проміжні цілі-засоби. Для соціальної системи вони є чинником підтримки стійкості, самозбереження через відтворення сукупного досвіду, у тому числі – соціальної структури й структур влади, домінуючого типу культури тощо. На рівні індивіда – як засіб соціальної адаптації й самореалізації, у більш вузькому сенсі – як засіб знаходження соціального статусу. Це зовнішня, дворівнева й об'єктивна основа тих цілей, які реалізуються в освітньому процесі, доповнюється внутрішніми цілями системи освіти, що забезпечують її самоорганізацію.

Найбільш типовими цілями освітнього процесу є цілі, що задаються системі освіти ззовні: людиною, суспільством, державою й соціальними інститутами. Цілі освіти як формального, соціально-організуючого й контрольованого процесу складаються в процесі реалізації самоорганізуючих механізмів соціальної системи, виявляються й обґрунтовуються на рівнях:

а) міфологічної, релігійної, філософської, наукової рефлексії, повсякденної свідомості;

б) нормативно-правових форм соціальної взаємодії.

Цілі освітнього процесу можна умовно розділити на групи.

«Формуючі» цілі, у свою чергу, поділяють на дві групи. Про першу групу цілей освіти говорив ще Платон («Держава», «Закони», «Політика» й ін.) як про відтворення певного типу особистості й соціальних взаємозв'язків у системі освіти, що якісно не змінює соціальної дійсності, але забезпечує її стійкість. Британський філософ Карл Поппер, критично аналізуючи дескриптивну (описову) соціологію Платона, відзначав, що платонівська теорія освіти фактично зведена до теорії лідерства. Дійсно, з одного боку – збереження класових бар'єрів, з іншого боку – відтворення в учнях тих соціально-особистісних якостей, які оптимально відповідають їх майбутнім соціальним ролям. Освіта платонівського типу не тільки покликана відтворювати суспільство через підготовку, навчання заздалегідь заданих типів соціальної взаємодії, вона виступає і як механізм попередження й зняття соціальної напруги, паралельно з підготовкою до майбутньої соціальної ролі вона вирішує ще одне завдання – привчає кожного підкорятися вищому в соціальній ієрархії й підкорювати нижчого. Відтак марно шукати у платонівській концепції щось інше, демократичніше, вона була породженням певного соціального замовлення, але, навіть при цьому, випереджала свій час, зберігаючи актуальність окремих положень донині.

Лінія Платона щодо цілей освіти продовжує жити й сьогодні: завдання освіти як завдання вибору й підготовки майбутніх лідерів прямо перетворює функції системи освіти у функції щодо проектування майбутнього, а освітній процес – у процес виробництва соціальної структури. Продовжувачем лінії Платона був Г. Гегель: зміна є єдиним способом виявити сутність, саме зміна розкриває ту «сховану нерозвинену сутність» особистості й держави, що є заданим проектом результату діяльності індивіда й суспільства. У Платона й Гегеля цілі освіти є засобами для головної мети – забезпечення інтересів держави.

Друга лінія у «формуючому» підході до цілепокладання освітнього процесу, що реалізується ще й дотепер – лінія Аристотеля («Метафізика», «Політика», «Нікомахова етика» й ін.). Відповідно до неї, освіта є процесом формування особистості як реалізації потенцій, внутрішньо властивих людині, відповідно до змісту соціального блага. Якщо у Платона будь-яка зміна є виродженням, то теорія освіти Аристотеля припускає виявлення схильностей індивіда й формування на їх основі таких особистісних рис, які згодом можуть поліпшити суспільство. Цілі освіти в аристотелівській моделі – виявити й сформувати особистісні якості учнів відповідно до імпульсу й кінцевої мети соціального руху – блага. І хоч пізніше постає завдання визначення того, що є благом і перетворення цього розуміння в проект результатів освіти, саме з аристотелівських ідей формується концепція елітарної освіти.

Якщо у платонівському варіанті освітній процес безпосередньо відтворює соціальні зв'язки й соціальну структуру, то підхід Аристотеля робить освіту механізмом втілення в соціальну дійсність зовнішньо заданих цілей стосовно освіти. Діапазон конструювання цілей досить широкий – від численних соціально-утопічних, класових, етнорелігійних й інших конструкцій до визначення науковими засобами основних тенденцій соціокультурної динаміки, трансформації їх у систему цілей освіти й оптимізації ролі освіти як одного з механізмів самоорганізації соціальної системи.

Цілі освіти в Україні, найперше, визначені в Законі України «Про освіту». Зокрема у преамбулі цього закону зазначено, що « метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями». Й хоча таке визначення мети освіти не позбавлене пострадянського романтизму та декларативності, воно внесло в освітнє цілепокладання нове смислове навантаження, зокрема, в частині посилення суб’єктності людини в освіті.

Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки, схвалена III Всеукраїнським з’їздом працівників освіти 28 жовтня 2011 р., в якості цілей української освіти визначає наступні:

· забезпечення особистісного розвитку людини згідно з її індивідуальними задатками, здібностями, потребами на основі навчання упродовж життя;

· формування нових життєвих орієнтирів особистості на основі філософії людиноцентризму як стратегії національної освіти;

· виховання людини інноваційного типу мислення та культури й на цій основі забезпечення сталого демократичного розвитку суспільства, консолідації усіх його інституцій, гуманізації суспільно-економічних відносин.

Як бачимо, упродовж двох десятиліть відбулися певні трансформації цілепокладання в українській освіті, важливо відзначити, що людиноцентристська концепція починає переважати.