У чому полягають особливості розвитку країн Північного і Центрального регіонів?

Розвиток сучасної арх.в країнах півн.півкулі доповнювався розвитком регіональної арх. Творчі імпульси для цього розвитку простежуються в роботах Ф.Л.Райта, насамперед у «будинках прерій», а також у роботах Л.Кана. значний внесок у розвиток рег.арх. зробили архітектори північно-європейських країн: А.Аалто, Р.Пієтиля, Х.Берлаге, Я.Ауд, К.Ван Естерн, Я.Бакема, Г.Рітвелд, Е.Саарінен. Серед сучасни арх.слід виділити творчість Й.Уотсона (церква Багсверд у Копенгагені 1976р.). У своїх творах, насамперед у будинку Ріво-Сен-Вітале (рис) (1972-73р), М.Ботта реалізував принципи «забудови ділянки» і створення «міст в мініатюрі», які в сукупності компенсують втрату історичного міста. У цих та ін.творах він використовував традиційні типи народних і громадських будівель, наприклад, «роколі», «бельведер», «віадук». Принципи рег.арх. стали основою творчості А.Россі, вони впроваджені у проектах житлових буд, шкіл, кладовищ і монументів.

Регіоналізм, що представляє собою у відомому відношенні дочірню гілку органічної архітектури, у середині і в другій половині ХХ ст. дав ряд самобутніх споруд. Виокремлення регіоналізму припадає на 30-е гг. і пов’язано з естетичним відторгненням знеособленого геометрізма авангарду. Ще більш непримиренним це відторгнення стало у 50-ті рр.. у відповідь на ще більш агресивне поширення нової хвилі модернізму, нахлинувшего на світове зодчество з США під назвою “інтернаціональний стиль”

Раніше всього регіоналізм почав формуватися в країнах Північної Європи, потім в Латинській Америці, Японії та ін країнах. Розвиток регіналізма визначався не тільки недоліками модернізму, але й особливостями соціальних процесів в післявоєнні роки.

З цим періодом збігався і інший процес - поглибленої та обширній діяльності з реставрації і реконструкції історичних міст, перетворився у другій половині ХХ ст. в самостійну галузь досліджень і проектування в Італії, Австрії, Німеччини, Франції, Великобританії та ін країнах.

Практично виявлення / іноді утрировано / регіональних рис архітектури сприяв досвід проектування національних павільйонів для численних міжнародних та всесвітніх виставок.

У ХХ ст. на шлях послідовного регіоналізму першими стають архітектори скандинавських країн, одними з перших засвоїли уроки модернізму, і почали в 30-е гг., від них відмовлятися. Повернення до традиційних архітектурним формам визначив і перевагу традиційним матеріалами - каменю, цеглі, дереву. Виявлення естетичних рис сучасних конструкцій з традиційних матеріалів / наприклад, гнутих древесноклеених и др. / в обсягах і інтер’єрах громадських будівель стало характерною рисою скандинавського регіоналізму. Особливо яскраво вона проявилася і творчість видатного фінського зодчого Алвара Аалто.

Дом Альвара Аалто в Хельсинки(1934–1936)

Финский павильон на всемирной выставк в Нью Йорке (1939)

Луис Кан полагал, что форма здания способна проявить самые существенные его характеристики, тщательно определяемые в процессе проектирования.

«Архитектура - это то, что эстетически и функционально структурирует пространство на внешнее и внутреннее»

Лису Кан.Институт Солака. Эшерик хаус

51. Визначити особливості архітектури країн Південного регіону.

Розвиток рег.арх. в під. І під.-центральних країнах спирався на творчість відомих арх..: О.Німейєра, А.Рейді, К.Вільянуєва, Р.Нейра, а також на роботи Л.Кана, Ф.Л.Райта, К.Танге, які виконувались для південних країн Азії та Африки. У сучасній арх. риси регіоналізм притаманні іспанських арх., серед яких виділяються Х.Кодери, О.Боїгас, А.Сіза. Серед творів А.Сіза виділяють житловий комплекс Бусе в Порту (73-77), банк в Пінту в Орлівера-ді-Аземеінш (74). Відгуки каталонського регіоналізм простежуються у роботах Р.Бофілла і його «Тальер де Архітектура»: комплекс Ксанаду в Кальні (67)(рис1), «Уолден-7» у Барселоні (рис2) (70-75). До цього ж напрямку відносяться роботи мексиканського арх. Л.Баррогана, серед яких: сади для житлових районів Лос-Арбомадж і Лос-Кубес, група хмарочосів у Мехіко. Значний внесок у регіоналізм пов'язаний з твор чістю японських арх.-метаболістів: К.Танге, К.Кікутаке, А.Ісодзакі, К.Курокава. К.Курокава запропонував теорію арх. симбіозу, яка в значній мірі сприяла розвитку рег.арх. не тільки Японії, але й в інших країнах. Ця теорія, яка спиралася на синтез культур, будувалася на наступних принципах: урівноваження прав цілого і частини (капсульність простору); зворотність внутрішнього і зовнішнього; введення «третього простору», що поєднує протиріччя між цілим і частиною; пошук елементів симбіозу; повернення ролі архітектурної деталі.

Вдумчивое и бережное отношение к историческому архитектурному окружению, эффектное умение совместить модерн и современность отличают лучшие проекты Алваро Сиза Виэйра. Участие в проектах по реконструкции городских районов в Берлине, Венеции, Лиссабоне,

Другими важными фак­торами являются его уважение к местному материалу, ремеслен­ным произведениям и особен­ностям местного освещения — уважение, которое поддержи­вается без сентиментального от­каза от рациональной формы и современной техники. Как и ра­туша Сяйнятсало Аалто, все работы Сиза деликатно вписаны в топографию участков

Такое же «осязательное» от­ношение отличает творчество ве­терана мексиканской архитекту­ры Луиса Баррагана, чьи лучшие дома (многие из них были возве­дены в пригороде Мехико — районе Педрегаль) принимают форму, обусловленную участком.

Регіоналізм в архітектурі Японії особливо яскраво проявився після Другої світової війни. Його розвитку сприяли фундаментальні політичні та соціально-економічні обставини. Головні з них - можливість реалізації великих обсягів цивільного будівництва у зв’язку з насильницької демілітаризації країни, розвиток і поглиблення демократичних форм громадського життя і прагнення до національного відродження після поразки у війні, прогрес технічного розвитку та будівельної техніки, в частности.

Формується новий тип суспільного будинку, званий ратушею, а по суті, багатофункціональний об’єкт, що поєднує установи місцевого самоврядування з культурним центром