Особливості архітектурної творчості Р. Піано

Ренцо Піано (Renzo Piano; рід. 14 вересня 1937 в Генуї, Італія) - італійський архітектор, який разом з Річардом Роджерсом створив стиль хай-тек. Центральний твір - Центр Помпіду в Парижі (1971-77). Протягом багатьох років співпрацював з інженером Пітером Райсом. У 1980-і розробляв масштабні проекти реконструкції промислових зон Парижа, Мілана і Туріну. Спроектував Культурний центр імені Жан-Марі Тжібау в Нумеа (Нова Каледонія). Очолював проектування міжнародного аеропорту Кансай в Осаці (1994) і гігантського Музичного парку в Римі (2002), в 1997 році побудував будинок для амстердамського музею NEMO. У 1995 р. був удостоєний Імператорської премії, три роки потому - Прітцкерівської премії.
Народився в Генуї 14 вересня 1937 в сім'ї архітектора. Вчився у батька, а також в бюро Ф. Альбіні (1958-1964) і міланському Політехнічному інституті. Після закінчення останнього (1964) аж до 1970 стажувався у Л. І. Кана у Філадельфії і З. С. Маковського в Лондоні.

Центр Помпиду, Париж, Культурный Музей (Ренцо Пьяно Ричард Роджерс)

Світову славу Піано приніс створений ним (разом з Р. Роджерсом) паризький Центр Помпіду (1971-1977), новий музей і дослідницький центр сучасного мистецтва. У цій

дотепній і по-своєму іронічної «урбаністичної машині» функціональні елементи (типу труб і ліфтових шахт) були демонстративно винесені назовні і до того ж акцентовані кольором, що додало їм остраненно-символічне значення, що підкреслює інформаційно-знакову роль сучасної технології.

Аэродинамическая труба Ferrari, Инженерно-промышленный, Завод, Маранелло, Италия

Реалізував у співпраці з Роджерсом та ряд інших проектів (медичний центр АРАМ у Вашингтоні, 1970; та ін.) Увійшов до числа піонерів комп'ютерного проектування, віртуозно варіюючи однотипні модулі в межах одного будинку або великого комплексу (новий житловий район в Перуджі, 1978). Розробив систему соціологічно-активної архітектурної інформатики, створюючи робочі групи для експрес-аналізу історії, поточних потреб та перспектив тієї чи іншої міського осередку - для пошуку оптимальних шляхів її оновлення. Вперше випробуваний Піано в Отранто і Лечче (Апулія, 1979), а потім застосований у Бурано (Венеція, 1980), Барі (1980-1982), Генуї (1981), Турині (1981) та Парижі (1985-1987), цей метод широко увійшов у міжнародну практику.

Международный аэропорт Кансай, Осака, Япония

Сам же Піано на базі подібного «концептуального зодчества» реконструював комплекс Шлюмберже в паризькому районі Монруж (1981-1984) і створив проекти перебудови промислових зон Лінготто в Турині (1983) і Піреллі Бікокка в Мілані (1986; здійснені лише частково).

Музей современного искусства Аструп-Фернли, Осло, Норвегия

Серед його штучних споруд (незмінно поєднують формальне - часом екстравагантне - витонченість з новаторськими функціонально-технологічними рішеннями), крім Центру Помпіду, найбільш відомі: Музей зборів Де Меніль в Х'юстоні (у співавторстві з Р. Фітцжеральд; 1981-1986), аеропорт Кансай в Осаці (1994), персональний музей Сі Туомблі в Х'юстоні (прибудова до музею Де Меніль, 1995), культурний центр в Новій Каледонії, музей Бейелер в Базелі, офісна вежа Дебіс в Берліні (усі - 1998).Звертався також до індустріального дизайну (експериментальний автомобіль «Фіат VSS», спільно з П. Райсом, 1978-1980).