Окреслити впив «Нью-Йоркської п’ятірки» на сучасні тенденції розвитку архітектурної теорії та практики.

У «Нью-Йоркську п'ятірку», яку очолював П. Ейзенман, входили М. Грейвз, Р. Гуотмі, Дж. Хейдак і Р. Мейєр. Якщо витоком для творчих пошуків П. Ейзенмана і Дж.Хейдака служили роботи Дж. Терраньї і Тео Ван Дусбурга, то інші члени групи надихались пурістичними творами Ле Корбюзьє. Основні теоретичні і практичні засади їх творчості були опубліковані у книзі «П'ять архітекторів»(1972 р.), і представлені на виставках їх робіт у Нью-Йорку (1969 р.) і у Лондоні (1975 р.)

У своїх поглядах архітектори демонстрували прихильність до ідей автономної архітектури, відмежовувалися від принципів функціоналізму; на перших етапах створювали серії житлових будинків, формуючи, так званий «білий світ архітектури». Цей світ формувався під впливом принципів «подвійної структури», «картонної архітектури», пуристичності архітектурних форм, відносної незалежності цих форм від функціонального використання простору.

У подальшому прихильність до ранніх пуристичних ідей «Нью-Йоркської п'ятірки» можна прослідкувати у творах Р. Мейєра: музеї в Атланті (1983 р.) і у Франкфурті (1984 р.). Творчі шляхи П. Ейземана і М. Грейвса були пов'язані з їх постмодерністською орієнтацією в різних її проявах. Наприклад, в адміністративному будинку Портленд-білдинг М. Грейвса, у роботах П. Ейземана для Берліна.

Близькі за змістом ідеї «Нью-Йоркської п'ятірки» аналізувались у творчому об'єднанні ОМА (бюро столичної архітектури), у яке входили Рем Кулхас, Е. і 3. Зенгеліс, М. Фрізандорн. У своїй творчості вони спирались на ідеї «нової еклектики», які пов'язувались з роботами Міс ван дер Рое, І. Леонідовата творами сюрреалістів.

На поєднані ідей нового реалізму і сюрреалізму базувалась творчість «Тальєр де Архітектура», яку очолював Р. Бофілл.

У подальшому прихильність до ранніх пуристичних ідей «Нью-Йоркської п’ятірки» можна прослідкувати у творах Р. Мейєра: музеї в Атланті і у Франкфурті. Творчі шляхи П. Ейземана і М. Грейвза були пов’язані з їх постмодерністською орієнтацією в різних її проявах. Наприклад, в адміністративному будинку Портленд-білдінг М. Грейвса, у роботах П. Ейземана для Берліна. П.Ейзенман пройшов довгий і складний шлях від деконструктивізму до нелінійної архітектури.

Хоффман-хауз, Нью-Йорк, Мейєр, 1967 проект «Хауз-Х» П.Ейзенман Мейєр, музей мистецтв у Франкфурті, 1984

Р.Мейєр, музей у в Атланті, 1983 М.Грейвз: 1–Портленд Хьюмена білдінг,

білдінг, Орегона 1979-1982 Коннектикут, 1983

26. Розкрити творче кредо групи «Тальєр де архітектура»

У 1960 р. група молодих людей, серед яких були архітектор, поет, актриса, робітник, математик, письменник і фі.юсоф об'єдналися у «Тальєр де Архітектура», творчість якої мала соціалістичну спрямованість. У роботах «Тальєр де архітектура» об'єднуються раціоналістичність просторової організації і сюрреалістичним характером зовнішнього вигляду, із зсувом масштабів, із свідомою деформацією звичайних архітектурних форм.

Ці методи і прийоми поряд з використанням традиційних класичних архітектурних споруд і форм, подібних до амфітеатру. тріумфальної арки, віадука, аркади, обеліска, палацу стали основою для проектування житлових і громадських будівель і споруд, для реалізації програм муніципального будівництва, програми «Версаль для народу».

Основні філософсько-теоретичні засади групи можна узагальнити в положеннях «естетики надмірного». Серед них: використання «загальної теорії відносності мистецтва» (К. Бентос); використання нового художнього мислення в мистецтві після виникнення контрсучасного руху.

Для нового мислення характерно: уподобання надмірного і випадкового; уподобання ускладненого, ефектного і безцільного; звернення до історичних стилів; несприйняття будь-якої поміркованості і нормативності; нове ставлення до техніки; театралізація і ритуалізація повсякдення.

Тальер выдвинулась не только в качестве архитектурного объединения, но и как одна из авангардистских группировок бывшего в конце 60-х годов лозунгом дня леворадикального протеста.

Роботи майстерні сміливо можна назвати синтезом мистецтв. Тут на ряду з архітектурою постає драматургія, література, філософія. Сміливе та доречне цитування історичних прообразів відрізняється від інших митців. Використання посилань на форми різних часів вдало вписується у сучасне навколишнє середовище, більш того, поєднується з ним. Автори безперечно враховують місце будівництва, надаючи витворам рис регіоналізму.

Їх творчість базувалась на засадах «естетики надмірного»: використання «загальної теорії відносності мистецтва», уподобання надмірного і випадкового, ускладненого, ефектного і безцільного, звернення до історичних стилів, несприйняття будь-якої поміркованості і нормативності, нове ставлення до техніки, театралізація.

В будівлях «Тальєр де Архітектура» виникла версія образів історизму, заснована не на відтворенні або логічних цінностях, загальних для історичного життя людини. В цьому «театрі архітектури» аналоги умовні, а інколи – випадкові. Сполучення нового і включених в систему залишків старого вже не пов’язано з конкретністю історичного походження руїн, але слугує лише знаком руху часу, що виключав модернізм. Цікавим є спроба ввести індустріальне домобудівництво в русло культурної спадщини, пристосування класичного словника до індустріальної системи, що використовує елементи заводського виготовлення.

Творче кредо «Тальєр де Архітектура» я б охарактеризувала висловом Р.Бофілла - це «попытка примирения прозрачности и бетона, классической и современной архитектуры, технического совершенства и геометрической строгости». Їх стилем став постмодерністський класицизм, з притаманними Бофіллу зверненнями до сюрреалізму.

У роботах групи об’єднуються раціоналістичність просторової організації з сюрреалістичним характером зовнішнього вигляду, із зсувом масштабів, із свідомою деформацією звичайних архітектурних форм, надання їм нової функції.

Яскравими прикладами втілення творчих засад майстерні можуть слугувати житлові комплекси «Палац Абраксас» в Марн-ля-Валле (1978-1983), «Озерні аркади» в Сен-Кантен-ан-Івелін (1974-1981) та «Антігона» Монпельє (1979-1984).

1 «Палац Абраксас», Марн-ля-Валле, складається з «театру», «палацу», арки

2 «Озерні аркади», Сен-Кантен-ан-Івелін, 1983, будинок-віадук

3 «Антігона», Монпельє, 1979-1984