Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Використання матеріалів дипломної роботи в навчально-виховному процесі загальноосвітньої середньої школи






Матеріали дипломної роботи можуть бути використані при вивченні курсу історії України в 10 класі загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів, зокрема при вивченні теми “Встановленя фашистського окупаційного режиму в Україні”. На нашу думку, активне застосування історичних матеріалів, які стосуються економічної політики окупантів в Україні, при вивченні цієї теми дасть змогу учасникам педагогічного процесу більш глибоко зрозуміти особливості становища українських земель в умовах німецької окупації.

Подавати навчальний матеріал з окресленої проблематики можна на таких типах уроку, як урок засвоєння нових знань, урок повтореня та узагальнення інформації тощо. При цьому доцільно застосовувати проблемні, інтерактивні, вербально-діалогічні та інші методи навчання.

Зокрема, на уроці можна сформувати проблемну ситуацію, поставивши проблемні запитання: “Як можна оцінити ефективність діяльності радянських партизан щодо окупантів? ”, “Чим відрізнялися радянські партизани і українські повстанці? ” або “Якою була роль сформованого в 1942 р. Українського штабу партизанського руху? ”. Крім того, користуючись одним із запропонованих І. Глічовим варіантів проблемного викладу[191], можна під час практичного навчання діяти таким чином. Учитель викладає навчальний матеріал щодо встановлення німецького окупаційного режиму, перед цим поставивши учням завдання: “Під час моєї розповіді визначте мету, зміст, напрями і результати діяльності радянських партизанів в Україні”. Після викладеного вчителем фактичного матеріалу теми, учні самостійно роблять висновки, вказують на цілі, зміст, результати діяльності партизанського руху в Україні.

Зрештою, під час уроку можна розгорнути диспут з приводу діяльності радянських партизанів в Україні у 1941 – 1944 рр. Слід мати на увазі, що радянські партизани діяли під контролем НКВС, НКДБ, ГРУ Червоної армії, організовувалися і постачалися кадрами та матеріальними ресурсами з-за лінії фронту, нерідко вдавалися до практики терору, насильства, грабунку, мародерства щодо місцевого населення. Дещо іншу модель поведінки демонстрували українські повстанці, котрі намагалися не провокувати нацистів на тероро щодо місцевого населення, демонстрували добру дисципліну й не мали жодного постачання від учасників антигітлерівської коаліції. Тож саме порівняння двох рухів опору – радянсько партизанського та українського націоналістичного − можна зробити предметом диспуту. Для цього варто поділити клас на дві групи: перша матиме на меті вказати на позитивні і негативні сторон діяльності радянських паризанів, інша – українських повстанців.

Інтерактивні методи навчання, як відомо, передбачають моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації[192]. В умовах інтерактивного навчаня можна використати такий метод – поділити клас на групи, наприклад гетерогенні. Кожна група має конкретне завдання: на основі наданих їй матеріалів щодо діяльності радянських партизанів у період німецької окупації, з’ясувати мету радянського партизанського руху в Україні, його пріоритети, методи і результати. Загалом, цю роботу можна проводити в рамках таких варіантів роботи груп як “Діалог”, “Синтез думок”, “Спільний проект” та ін.

Використовуючи вербально-діалогічні методи навчання (бесіду, диспут тощо), слід підібрати питання до теми діалогу. В контексті окресленої теми під час бесід можна поставити такі завданння і питання: 1) поясність чому на початку німецько-радянської війни в СРСР не існувало тактики і стратегії партизанської війни?; 2) вкажіть причини невдачі партизанського руху в Україні на початковому етапі війни (липень 1941 – жовтень 1942 рр.); 3) проаналізуйте заходи радянської влади щодо організації радянського партизанського руху в Україні у 1942 – 1944 рр.; 4) охарактеризуйте бойову діяльність радянських партизанів в Україні у 1943 – 1944 рр.; 5) розкрийте взаємини між радянськими партизаніми і українськими повстанцями; 6) з’ясуйте ефективність діяльності радянських партизанів у боротьбі з німецькими окупантами; 7) назвіть приклади жорстокого ставленння партизанів щодо місцевого населення.

Доцільно було б запросити на урок хоча б одного очевидця тих подій – мешканця рідного краю. У такому випадку хтось з учнів може виступити у ролі журналіста, що бере інтрев’ю й поставити такі питання:

1. Шановний(а), (ім’я, по-батькові), скільки вам було років, коли розпочалася війна?

2. Які зміни відбулися в (назва населеного пункту) з приходом німців?

3. Що Вам відомо про діяльність радянських партизанів?

4. Чи можете ви назвати керівників партизанського руху в Україні?

5. Як протидіяли українські повстанці радянським партизанським заганом у Вашому краї?

У посібнику «Методи навчання історії в школі» С. Біла, пропонує застосовувати на підсумкових чи узагальнюючих уроках гру «Визнач місце». В кожній команді – по 5 – 6 гравців. Учасники гри беруть на­вмання з непрозорої торбинки по 5 карток, на яких написані дати, ви­значення, події тощо. У ведучого кілька таблиць, на кожній з них ви­значення поняття, подія до дати чи дата до події, які мають вгадати гравці. Ведучий «закріплює» завдання на дошці, і гра починається.

Гравці повинні вибрати зі своїх карток тільки ті, які стосуються теми, і закріпити на дошці поряд із відпо­відними таблицями. Наприклад, на завершення вивчення теми із історії України в 11 класі «Україна в роки Другої світо­вової війни (1931 – 1945 рр.)» поряд із серйозними роздумами та досліджен­нями старшокласникам можна запро­понувати на кілька хвилин інтелек­туальну розминку у вигляді гри із завданнями типу «Що відбулося?» та «Де відбулося?». У першому разі на вчительській таблиці із завдання­ми зафіксовані події: 1) С. Ковпак очолював це партизанське з’єднання; 2) куди спрямовувалися рейди радянських партизанів у 1943 – 1944 рр.; 3) як називався штаб для керівництва партизанською боротьбою в Україні і хто його очолював; 4) де найчастіше відбувалися бойові сутички між радянськими партизанами і українськими постанцями?; 5) поясність значення терміну “рейкова війна”?; 6) де у 1943 р. розміщувалося партизанське з’єднання О. Федорова тощо.

Учням потрібно якомога швидше написати чи закріпити на дошці напроти події дату, коли вона відбула­ся. У другому випадку гра відбувається у зворотному порядку – в таблиці зазначаються дати найважливіших подій Другої світової війни, а гравці пишуть крейдою або прикріплюють поряд табличку з подією, яка відбулася в цей день.

Матеріали дипломної роботи можна використати й у контексті роботи з джерелами, історичними документами на уроках історії. Сді підкреслити, що в процесі аналізу змісту документа або відповідно до конкретного завдання, поставленого вчителем, відбувається цілісний акт самостійного пізнання учнями якихось явищ або вирішення конкретної проблеми. Використання документів на уроках історії дає змогу познайомити учнів із методами наукового дослідження в сучасній історичній науці, формує вміння самостійно вивчати, аналізувати і пояснювати факти. Учням, зокрема, можна запропонувати для розгляду розміщені в дипломній роботі цитати документів, які стосуються поділу українських земель на різні адміністративні регіони та встановлення управління ними. При цьому варто використовувати такий план роботи з джерелом: 1) прочитай назву документа. Встанови, хто його автор. Коли і де написаний цей документ? Де надрукований? Первинні відомості про документ запиши в зошит; 2) зорієнтуйся за назвою документа, з яким змістом матимеш справу; 3) з якою метою працюєш над документом, які завдання повинен виконувати?; 4) уважно прочитай текст документа; 5) з’ясуй незрозумілі поняття, значеня окремих слів; 6) проаналізуй, чи зрозумів текст документа. Чи можеш виконати поставлені завдання? Усунь причини, які заважають тобі це зробити: прочитай ще раз документ, але повільніше і вголос; зроби олівцем позначки в процесі читання; зверни увагу на фрагмент тексту, які дають відповідь на запитання або мають до них прямий стосунок; 7) виконай поставлене завдання.

Отже, матеріали дипломної роботи можуть бути використані при вивченні курсу історії України в 10 класі загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів, зокрема при вивченні теми “Встановленя фашистського окупаційного режиму в Україні”. Результати роботи слід застосовувати для фактологічної ілюстрації радянського партизанського руху в Україні. Подавати навчальний матеріал можна на таких типах уроку, як урок засвоєння нових знань, урок повтореня та узагальнення інформації тощо. При цьому доцільно застосовувати проблемні (створення проблемної ситуації), інтерактивні (робота в групах), вербально-діалогічні (бесіда) та інші методи навчання.


ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дає змогу зробити такі висновки:

1. Історіографію радянського партизанського руху в Україні можна умовно поділити на чотири періоди: 1) від початку війни до середини 50-х років, 2) з другої половини 50-х років до початку 70-х років, 3) – від початку 70-х років до 1991 року, 4) з 1991 року і до цього часу. Історіографія проблеми першого періоду характеризується наявністю невеликої кількості праць. У цей час відбувається процес накопичення документів, пов’язаних з діяльністю підпільних та партизанських груп, здійснюється обробка та узагальнення фактичного матеріалу. Другий період у розвитку історіографії відзначається посиленням зацікавленості до вказаної проблеми та зростанням кількості наукових розробок, насичених багатим фактичним матеріалом, але з дещо однобічним висвітленням сутності проблеми (Коваль В., Клоков В., Кулик І., Слинько І., Супруненко М.). Упродовж третього періоду історіографія антифашистської боротьби в Україні поповнилася доробками, що значно розширили тематику проблеми. У дослідженнях стала все частіше акцентуватися увага як на загальних аспектах всенародної боротьби, так і на окремих напрямах діяльності партизанів та підпільників (Добров П., Коваль В., Коваль М., Курас І., Кентій А.). Для четвертого періоду характерне поглиблення у вивченні тих чи інших питань зазначеної проблеми, формування нових, неупереджених поглядів на історичні події, взагалі, та на історію партизанського та підпільного руху − зокрема. З’являються комплексні дослідження, що ґрунтуються на цікавих архівних та документальних джерелах (Кентій А., Лозицький В., Слободянюк М., Гогун А., Чайковський А.).

2. Виділено декілька факторів, які стримували розвиток радянського партизанського руху: 1) у 1939 − 1941 рр. радянське керівництво так і не спромоглося спрогнозувати роль партизанського руху в майбутній війні й на­лежним чином підготуватися; 2) у червні 1941 − травні 1942 рр. не вдалося виробити єдиний погляд на форми організації радянського партизанського руху та керівництва ним; 3) з осені 1942 р. і впродовж 1943 р. партизани недо­статньо забезпечувалися зброєю, набоями, засобами радіозв’язку, відповідними кадрами. Москва ставила українських партизанів на нижчий щабель порівняно з партизанами Білорусі та Росії, які ді­яли в тилу військ вермахту, націлених на Москву та Ленінград; 4) на готовність певних прошарків українського на­селення захищати радянську владу, зокрема й брати участь у парти­занському русі, або ж активно підтримувати його учасників суттєво вплинули гнітючі наслідки колективізації сільського господарства, Голодомору 1932 − 1933 рр., політичних репресій 1930-х років. До того ж, у західних областях УРСР майже абсолютною підтримкою місцевого українського населення користувалася ОУН; 5) агітація підпільників та партизанів серед населення України, виявилася малоефективною. Цю обставину ще 5 жовтня 1942 р. відзначив у своїй постанові і нелегальний ЦК КП(б)У; 6) “темні” сторони діяльності радянських партизанів: терор, мародерство, бандитизм, грабунок, насильство, пияцтво та ін.

3. Виявлено, що улітку 1941 р. радянське курівництво здійснило перші кроки до формування партизанського руху в Україні. Під егідою НКВС було утворено перші партизанські загони. Упродовж осені 1941 – весни 1942 р. більшість радянських партизанських загонів були розгромлені німцями та їх союзниками. Залишилися декілька десятків партизанських загонів, діяльність яких була малопомітною. Лише після централізації управління партизанським рухом, створення Українського штабу партизанського руху (червень – жовтень 1942 р.) були вжиті додаткові заходи, спрямовані на вдосконалення керівництва партизанським рухом в Україні та активізацію дій партизанів, поліпшення їхнього матеріально-технічного забезпечення.

Встановлено, що другий період радянського партизанського руху в Україні (листопад 1942 р. − грудень 1943 р.) став часом най­більших досягнень. За 1943 р. партизанські загони та з’єднання, які підпорядковувалися УШПР, здійснили 292 напади на гарнізони, комендатури й кущі поліції, 24 − на штаби військових і тилових підрозділів і частин противника, 19 − на залізничні станції, оволоді­ли 21-м районним центром. Було підірвано 3688 ворожих ешелонів. Від партизанів надійшло до УШПР 1260 донесень, які містили 2011 фактів розвідувального характеру. На третьому етапі своєї діяльності (січень – жовтень 1944 р.) радянські партизани активно взаємодіяли з Червоною Армією в боях за населені пункти, переправи, постійно завдавали ударів по німецьких комунікаціях.

З’ясовано, що вплив радянського партизанського руху в Україні на перебіг війни між СРСР та Німеччиною був вагомим. Партизанські загони та з’єднання розгромили 411 ворожих гарнізонів, коменда­тур та кущів поліції, 56 штабів частин і з’єднань противника, захо­пили з боєм 139 районних центрів та інших населених пунктів і об’єктів, зруйнували і спалили 402 промислових підприємства, 59 електростанцій, 915 складів. Чималим був внесок партизанів у дезорганізацію системи ко­мунікацій нацистів. Підірвано 4958 ешелонів та 61 бронепотяг, знищено та пошкоджено 5294 паровози, близько 52 тис. вагонів, платформ, цистерн, розгромлено 44 залізничні станції, знищено 607 залізничних та 1589 шосейних мостів.

Розкрито, що у боях і диверсіях партизанськими загонами було підбито й пошкоджено понад 3, 6 тис. одиниць бойової техніки та артилерійсько-мінометного озброєння, 13, 5 тис. автомашин і 1444 трак­тора. Помітними були втрати німців у живій силі. Серед парти­занських трофеїв − 13 танків і бронемашин, 190 гармат, 67 ПТР, 506 мінометів і гранатометів, 3217 кулеметів, 5971 автомат, 60355 гвинтівок, 2903 пістолети і револьвери, 63, 3 тис. мін та снарядів, 27, 2 тис. гранат, 12, 2 млн. патронів, 28 тонн вибухівки.

Зазначено, що у партизанському русі в Україні брали участь представники 62 національностей колишнього СРСР, антифашисти з багатьох країн Європи. Але основу партизанських формувань становили українці (59 %), росіяни (22, 2 %) та білоруси (6, 6 %). Прошарок представниць жіночої статі становив 6, 1 %.

4. Зроблено спробу окреслити кількість учасників радянського партизанського руху опору. При цьому відзначено, що ця цифра й досі викликає дискусії у дослідників. 1 березня 1944 р. М.Хрущов, виступаючи на сесії Верховної Ради УРСР, заявив: в Україні діяли 228 партизанських загонів кількістю 60 тис. чоловік. 20 серпня того ж року в доповідній записці УШПР йдеться про 115 тис. Через декілька місяців у документах УШПР фігурує вже 180 тис. 1975 року, після чергової кампанії з виявлення партизанів, з’явилася нова цифра − 501 тис. Усі ці цифри історики піддали ревізії після розпаду СРСР. Зокрема, А. Кентій стверджує, що реальна чисельність партизанів, які одночасно діяли на окупованій території, була максимальною на січень 1944 р. й становила майже 48 тис. бійців. А за роки війни загалом, на думку російського історика О.Гогуна, через партизанські загони пройшло біля 100 тис. осіб.

Не до кінця розв’язаним залишається питання ефективності партизанської боротьби проти німців і їхніх союзників. Офіційна радянська історіографія стверджувала, що від рук партизанів загинули 468 тис. солдатів вермахту. Американський історик Дж.Армстронґ, проаналізувавши німецькі джерела, пише про 30 − 45 тис. загиблих солдатів вермахту й колабораціоністів на всій території СРСР. Німецький історик Л. Клінкхаммер називає цифру у 18 тис.

5. Розкрито аспекти неминучого зіткнення двох партизанських рухів – українського націоналістичного і радянського. Показано, що на рубежі 1942/1943 рр. керівництво партизанським рухом хоч і відмічало активність українських націоналістів на теренах Волині-Поліссі, проте недооцінювало можливість їх впливу на розвиток в тому регіоні партизанської боротьби. Впродовж 1943 р. ОУН і УПА стали серйозною перешкодою для радянських партизанів в розповсюдженні комуністичного впливу на Волині-Поліссі, обмежували їхні дії проти німецьких окупантів. ОУН і УПА зуміли захистити галицькі терени від поширення на них радянського партизанського руху. Жодне радянське партизанське формування, починаючи з Сумського партизанського з’єднання С. Ковпака, не зуміло закріпитися для постійної бойової діяльності в Галичині. Водночас, незважаючи на значні зусилля, ОУН і УПА в 1943 − 1944 рр. не зуміли закріпитися на території Вінницької, Житомирської, Кам’янець-Подільської та Київської областей.

Здійснено порівняння УПА і радянських партизанів. УПА не лише воювала під егідою політичної програми ОУН і поборювала поляків, а значною мірою орієнтувалася на одномоментні інтереси мирних українських селян. Тому прагнула не допустити пограбувань, мародерства, спалення сіл німцями, вивезення остарбайтерів у Рейх, мобілізації в Червону армію чи в робітничі батальйони на Донбас, перешкоджала нав’язуванню колгоспів. Тоді як радянські партизани підривали потяги і вбивали не завжди цінних в оперативному сенсі загарбників, чим свідомо провокували звірства окупаційного режиму проти українців. Попри те, що багато повстанців не вміли ні читати, ні писати, їхня дисципліна була на високому рівні, на відміну від червоних партизанів.

6. Розкрито повсякденне життя радянських партизанів, їх побут, взаємини. З’ясовано, що безоглядне застосування тактики випаленої землі, умисне провокування окупантів до репресій проти мирних жителів, спалення своїх же сіл, хаотичний збір у населення “продподатку”, що доповнювались розбоєм, пияцтвом, сексуальною розпустою й насильством, братовбивчі внутрішні конфлікти − все це було не випадковим наслідком масового кровопролиття, не спонтанною “народною відповіддю” радянських партизан на жорстокість нацистського панування, а закономірними проявами малої сталінської війни на винищення.

7. Встановлено, що матеріали дипломної роботи можуть бути використані при вивченні курсу історії України в 10 класі загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів, зокрема при вивченні теми “Встановленя фашистського окупаційного режиму в Україні”. Результати роботи слід застосовувати для фактологічної ілюстрації радянського партизанського руху в Україні. Подавати навчальний матеріал можна на таких типах уроку, як урок засвоєння нових знань, урок повтореня та узагальнення інформації тощо. При цьому доцільно застосовувати проблемні (створення проблемної ситуації), інтерактивні (робота в групах), вербально-діалогічні (бесіда) та інші методи навчання.

 







© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.