Розділ І.

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………………… 5

РОЗДІЛ І. Формування та діяльність радянських партизанів

У липні 1941 – жовтні 1942 рр.

1.1. Виникнення перших партизанських загонів……………………………………..13

1.2. Бойова і диверсійна діяльність партизанів в Україні

на початковому етапі німецько-радянської війни…………………………….17

1.3. Створення і структура Українського штабу партизанського руху………24

РОЗДІЛ ІІ. Діяльність радянських партизанів в Україні у жовтні 1942 – жовтні 1944 рр.

2.1. Бойова і диверсійна діяльність наприкінці 1942 – 1943 рр.

2.2. Радянські партизани на завершальному етапі звільнення ………………….31

України від окупації (січень – жовтень 1944 р.)……………………………... 41

2.3. Розвідувальна і контррозвідувальна діяльність радянських

партизанів в Україні………………………………………………………………..49

2.4. Взаємини радянських партизанів з ОУН, УПА і польським підпіллям……54

РОЗДІЛ ІІІ. “Небойове” повсякдення радянських партизанів в Україні

3.1. Матеріальне забезпечення партизанського руху…………………………….67

3.2. Внутрішні конфлікти в радянських партизанських структурах ………..73

3.3. Терор, мародерство, пияцтво, сексуальна розпуста як типові ………….

прояви повсякденного життя радянських партизан………………………82

РОЗДІЛ ІV. Використання матеріалів дипломної роботи

в навчально-виховному процесі загальноосвітньої середньої школи…… 87

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………… 92

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………………. 97

Додатки …………………………………………………………………………… 101

ВСТУП

Актуальність теми дослідження обумовлена нагальною потребою вивчення історії на засадах нових концептуальних підходів. Сучасний період національно-державного відродження України супроводжується зростанням зацікавленості широких громадських кіл до історичного минулого свого народу. Серед багатьох проблем вітчизняної історії з погляду сьогодення певного уточнення та доповнення заслуговують деякі аспекти, пов’язані з Другою світовою війною.

Друга світова війна спровокувала найпотужніший партизанський рух в історії людства. Виник він на теренах Європи й Азії, окупо­ваних Німеччиною, Японією та їхніми союзниками. Тільки в тилу нацистів діяли: в Югославії – 500 − 800 тис., Греції − 122 тис., Алба­нії − 70 тис., Бельгії − 23 тис. партизанів і бійців Руху Опору.

Одним із ключових театрів партизанської боротьби стала Укра­їна, на території якої впродовж 1941 − 1944 рр. проти німецьких окупантів, крім червоних партизанів, діяли українські повстанці (УПА, збройні формації Т. Бульби-Боровця та ОУН А. Мельника), групи польського підпілля, пов’язані з Армією Крайовою. Й усі ці складові ще й поборювали одна одну. Проте наймасштабніше про­тистояння з німцями на теренах України вдалося розгорнути радян­ським партизанам. Попри всі позитиви й негативи їхня діяльність стала важливим чинником перемог СРСР над Німеччиною на території України.

Тому серед найважливіших проблем вітчизняної історіографії не втрачають своєї актуальності питання стосовно антифашистської боротьби в різних регіонах України. Необхідність наукового аналізу цієї проблеми зумовлена тим, що сьогодні, коли Україна стала суверенною державою, потрібен новий, неупереджений та дійсно об’єктивний підхід до проблеми боротьби українського народу за свою незалежність на різних історичних етапах, що допоможе більш повніше розкрити його духовні можливості та дозволить, завдяки новим фактам, деталізувати події того часу та дійти більш аргументованих висновків, посприяє патріотичному вихованню, формуванню національної гідності та історичної свідомості сучасної молоді.

Останнім часом воєнне минуле нашого народу розглядається та оцінюється вже зовсім не так однобічно, а тому – більш уважніше і прискіпливіше. Врахування позитивного та негативного досвіду становлення партизанського руху, визначення ролі людського чинника в екстремальних умовах війни мають допомогти зрозуміти та осмислити проблеми сьогодення. Всі ці фактори визначають актуальність даної роботи.

Об’єктом дослідження виступає партизанський рух на території УРСР під час нацистської окупації (1941 – 1944 рр.).

Предметом дослідження обрано різноманітні види, форми, методи і засоби, а також функції та масштаби боротьби проти загарбників з боку радянських партизанських загонів.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від липня 1941 р. до жовтня 1943 р. − час з моменту створення радянських партизанських загонів до остаточного звільнення України від окупації.

Мета дослідження – проаналізувати формування та діяльність радянського партизанського руху в Україні у 1941 – 1944 р.

Задля реалізації поставленої мети визначено наступні завдання:

· здійснити огляд літератури з проблеми та з’ясувати ступінь і масштаби опрацювання теми у попередніх дослідженнях;

· висвітлити формування та дії радянських партизанів у липні 1941 – жовтні 1942 рр.;

· з’ясувати діяльність радянських партизанів в Україні у жовтні 1942 – жовтні 1944 рр.;

· охарактеризувати взаємини радянських партизанів з ОУН, УПА;

· розкрити “небойове” повсякдення радянських партизанів в Україні;

· визначити можливості використання матеріалів дипломної роботи під час викладання шкільного курсу історії України.

Історіографія проблеми та джерельна основа дослідження.

Історіографію проблеми автор умовно розділив на чотири періоди. Перший період – від початку війни до середини 50-х років, другий – з другої половини 50-х років до початку 70-х років, третій – від початку 70-х років до 1991 року, четвертий – з 1991 року і до цього часу.

Історіографія проблеми першого періоду характеризується наявністю невеликої кількості праць. У цей час відбувається процес накопичення документів, пов’язаних з діяльністю партизанських груп, здійснюється обробка та узагальнення фактичного матеріалу.

Перші публікації, які так чи інакше стосувалися питань партизанської та підпільної боротьби, побачили світ під час Великої Вітчизняної війни та у перші повоєнні роки, в яких зокрема, вперше наводилися, щоправда, досить розпорошені дані про кількість знищених ворожих гарнізонів, складів, залізничних мостів, військових ешелонів тощо. Однак вони, здебільшого, носили не науковий, а скоріше агітаційно – публіцистичний характер (приклад – праця Т. Строкача[1]).

Водночас з’являються перші наукові статті, що засвідчують намагання узагальнити досвід партизанської війни. Проте необхідно враховувати, що під час їх підготовки бракувало вірогідної інформації, тому деякі факти в них викладені необ’єктивно, інші навмисне замовчувалися або ігнорувалися[2]

Другий період у розвитку історіографії відзначається посиленням зацікавленості до вказаної проблеми та зростанням кількості наукових розробок, насичених багатим фактичним матеріалом, але з дещо однобічним висвітленням сутності проблеми. З середини 50-х років у розвитку радянської історіографії, пов’язаної з антифашистською боротьбою, стали позначатися певні зміни. Історики отримали ширший доступ до документальних джерел, що стимулювало перехід до більш високого рівня у дослідженні проблеми. Серед ґрунтовних робіт другої половини 50-х років особливе місце належить колективній монографії В.І. Клокова, І.Т. Кулика, І.І.Слинька[3]. У 1967 році вийшла монографія К. Дубини, в якій узагальнюються найбільш важливі аспекти історії України періоду війни[4].

Наприкінці 60-х років розпочалася підготовка та видання багатотомної “Історії міст і сіл Української РСР”. Практично у кожному томі, які стосувалися усіх областей України, висвітлювалися бойові дії партизанів.

Найбільш фундаментальним дослідженням цього періоду була шеститомна історія Великої Вітчизняної війни, в ній розглянуто радянський партизанський рух на окупованій території СРСР[5]. Серед узагальнюючих праць треба виділити тритомне видання “Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 − 1945 рр.” [6].

Упродовж третього періоду історіографія антифашистської боротьби у Україні поповнилася доробками, що значно розширили тематику проблеми. У дослідженнях стала все частіше акцентуватися увага як на загальних аспектах партизанської боротьби, так і на окремих напрямах діяльності партизанів та підпільників.

У колективній монографії В.М. Андріянова, В.Є. Бистрова, М.Л. Гутія досліджені актуальні питання того часу[7]. Проблему взаємодії радянських партизанських загонів та бойових груп підпілля України з регулярними частинами Червоної Армії під час проведення наступальних операцій проаналізовано Ю.І.Зінченком[8].

Питання стосовно організації та керівництва партизанським підпільним рухом та аналізу різноманіття методів та форм боротьби на окупованій території знайшли своє відображення у дослідженнях 80-х років. Найбільш визначною

працею цього періоду стала двотомна колективна монографія “Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине 1941 − 1944 гг.”[9]. У цій узагальнюючій науковій роботі комплексно досліджуються основні форми боротьби у тилу ворога, оперативні дії збройних партизанських формувань. Проте недоліком цього дослідження є те, що залишилися поза увагою помилки, допущені при формуванні підпілля та створенні партизанських загонів, діяльність партійного керівництва не містить критичного аналізу й оцінюється як цілком позитивна.

У роботі А.В. Кентія та І.Ф. Кураса показано процес взаємодії Українського штабу партизанського руху з партизанськими загонами, що діяли на окупованій території України[10].

Для четвертого періоду характерне поглиблення у вивченні тих чи інших питань зазначеної проблеми, формування нових, неупереджених поглядів на історичні події, взагалі, та на історію партизанського та підпільного руху − зокрема. З’являються комплексні дослідження, що ґрунтуються на цікавих архівних та документальних джерелах.

Якісні зміни в дослідженні вказаної проблеми сталися на початку 90-х років. Так, у монографіях П.В. Доброва з історії створення та бойової діяльності народного ополчення і винищувальних батальйонів України в роки німецько-радянської війни наведено багато раніше невідомих фактів щодо участі бійців народного ополчення в партизанському русі[11].

У роботах відомого дослідника періоду Другої світової війни В.М.Коваля аналізуються становлення і розвиток партизансько-підпільного руху в Україні, критично оцінюються ті недоліки та прорахунки, що призвели до загибелі більшості низових ланок підпілля на початку війни[12].

У науково-довідковому виданні “Україна партизанська. Партизанські формування та органи керівництва ними (1941 − 1945 рр.)” підготовленому на базі архівних документів із фондів партизанського руху Центрального державного архіву громадських об’єднань України, авторами-упорядниками В.С. Лозицьким, О.В. Бажаном, А.В.Кентієм, О.С. Ткачем розкриваються питання організації та основні напрямки діяльності УШПР, нелегального ЦК КП(б)У, обласних штабів партизанського руху[13].

У 2005 р. з’явилася монографія А. Кентія та В. Лозицького “Війна без пощади і милосердя. Партизанcький фронт у тилу вермахту в Україні 1941 − 1944”[14]. На основі багатого джерельного матеріалу дослідники дійшли висновку, що потенційні можливості радянських партизанів були використані недостатньо й головно через системні прорахунки радянського керівництва. Крім того, не автори не оминули такі темні сторони діяльнос­ті радянських партизанів, як: терор, пияцтво, мародерство, грабунки мир­ного населення, насильство щодо жінок, внутрішні конфлікти в командно-політичному середовищі тощо. Свої напрацювання згадані дослідники доповнили у 2010 р.[15] Партизанський рух опору в південних областях України досліджує М. Слободянюк[16].

Розвінчуванню радянських міфів щодо діяльності партизанів присвячена праця відомого американського історика Дж. Армстронга[17]. Значним внеском у досліджувані проблему є праці російського історика О. Гогуна[18]. Він одним з перших звернув увагу на “не бойову діяльність” радянських партизанів, описав внутрішні конфлікти між радянськими партизанськими загонами, які подпорядковувалися різним структурам (НКВС, НКДБ, ГРУ ЧА), навів численні факти партизанського терору і насильства щодо населення України.

Джерельну базу дослідження становлять опубліковані матеріали. Тематичні збірники документів, присвячені подіям 1941 – 1943 років, охоплюють широке коло питань з досліджуваної проблеми. Матеріали, що увійшли до першого та другого томів збірника “Радянська Україна в роки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945рр.”, висвітлюють заходи партійно-радянського керівництва з організації та подальшого розгортання народної боротьби в тилу ворога[19].

У виданому В. Косиком збірнику “Україна в Другій світовій війні у документах: збірник німецьких архівних матеріалів” наводиться багато важливих, раніше невідомих документів, деякі з них стосують партизанського руху[20]. Нові джерела з російських архіві були опубліковані у виданні “Партизанський рух в роки Великої Вітчизняної війни”[21]. Однак підібрані вони таким чином, щоб показати “героїку” радянського партизанського руху, зокрема і в Україні.

Новим археографічним словом стали видання документів, дійснені О. Гогуном, А. Кентієм, В. Лозицьким та ін. Так, у 2006 р. вони видали збірник документів, у якому подали різноманітні документи з українських, німецьких, російських архівів щодо таких проявів партизанського життя як терор, грабунок, мародерство, бандитизм, сексуальна розпуста, пияцтво[22]. У 2011 р. вони видали не менше цікаву збірку документів до історії боротьби поліції і радянських партизанів у роки окупації[23]. Невідомі раніше документи з приводу рейду

партизанського з’єднання С. Ковпака до Карпат були опубліковані у 2005 р.[24]

Важливим джерелом є мемуари радянських партизанів, керівників цього руху П. Вершигори, М. Наумова, С. Руднєва, О. Сабурова, Т. Строкача, О. Федорова та ін.[25]. Мемуарам притаманні суб’єктивні оцінки авторів, тому необхідно критично підходити до інформації, поданої в них.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків.

РОЗДІЛ І.