Становлення змісту та шляхів національного виховання.

Державна національна програма “Освіта” та Концепція національного виховання визначили пріоритетні напрями та шляхи забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації. В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася своя система виховання, яка максимально враховує національні риси і самобутність українського народу.

Після довготривалої заборони вільного розвитку української культури, нехтування українською національною системою виховання в умовах існування уже вільної і незалежної Української держави почала відроджуватися, а в значній мірі і фактично знову створюватися українська національна система виховання, яка випливає з глибинних національно-виховних традицій свого народу.

Як немає людини взагалі (абстрактної, безликої, без конкретної національної належності), так немає і виховання взагалі, а є, як зазначав у свій час ще видатний вітчизняний педагог К.Д.Ушинський, виховання російське, англійське, німецьке тощо. Він наголошував, що “ставши одним із елементів державного і народного життя, громадське виховання пішло в кожного народу своїм особливим шляхом, і тепер кожен європейський народ має свою окрему характеристичну систему виховання” [95, 46].

К.Д.Ушинський завжди відстоював природне право кожного народу мати свою національну школу, національну систему виховання. На таких же позиціях стояла і відома українська освітня діячка Софія Русова. Вона стверджувала: “Національне виховання забезпечить кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли його творчі сили не будуть покалічені, а, навпаки, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдського поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів...” [72, 31].

Глибоко досліджуючи і розвиваючи українську національну педагогічну спадщину, обгрунтував теорію національного самовизначення учнів у процесі навчання та виховання класик української та світової педагогіки В.О.Сухомлинський.

Національне виховання - це виховання підростаючих поколінь на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях, обрядах, багатовіковій виховній спадщині, духовності. Національне виховання є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Це одночасно і державне виховання, що здійснюється державними установами, а загальнонаціональне в його змісті діє і поза межами впливу цих установ, має значно ширший діапазон впливу на процес соціалізації особистості.

Національне виховання найбільш відповідає потребам відродження України як незалежної держави. Воно однаково стосується як українців, так і представників інших народів, що проживають в Україні. Саме принцип етнізації виховного процесу і передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування власної національної гідності, допомагає пізнати глибинність взаємозв'язків кожного з них з українською нацією, її державою; переконатися, що українська незалежна держава охороняє національні права всіх своїх громадян.

У Державній національній програмі “Освіта” підкреслюється, що “головна мета національного виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, морально., художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури”. Мета, певна річ, повинна бути єдиною для всіх навчально-виховних закладів, громадян України. Така єдина мета виховання є науково обгрунтованим державним стандартом, закріпленим у законах нашої держави.

Система національного виховання грунтується на таких фундаментальних принципах: народність; природовідповідність; культуровідповідність; гуманізація; демократизація; безперервність; етнізація; диференціація та індивідуалізація виховного процесу; систематичність і варіативність його форм і методів; свідомість, активність, самодіяльність і творча ініціатива учнівської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів: зв'язок виховання з життям, трудовою діяльністю народу і продуктивною працею; інтегративність виховання як єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості.

Сутнісні основи національного виховання визначаються ідеями національного світогляду, філософії, ідеології, засадами родинного виховання, народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що увібрали в себе надбання національної виховної мудрості.

Як відомо, становлення громадянина як особистості розпочинається з виховання дитини в сім'ї. Тут створюються необхідні екосоціальні умови для найбільш повної реалізації потенційних можливостей дитини; створюється атмосфера емоційної захищеності, тепла, любові, умов розвитку почуттів дитини, її самореалізації; засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності проявити турботу про молодших, милосердя до слабих і людей похилого віку; виховання дітей як цивілізованих господарів та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин; формування естетичних навичок, розвиток індивідуальних здібностей і талантів дітей, забезпечення умов для їх творчої практичної діяльності; збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення коренів родоводу.

В дошкільних дитячих закладах уже здійснюється повноцінний і всебічний розвиток дітей - розвиток пам'яті, уваги, мислення, уяви, допитливості, захоплень. Діти оволодівають рідною мовою, їм прищеплюються навички культури спілкування. Започатковуються також у дитячому садку основи трудового виховання дітей, їхньої екологічної культури, моральної орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях, набуття життєвого досвіду, розпочинається виявлення ранньої обдарованості дітей, створюються відповідні умови для розвитку дитячих талантів.

У загальноосвітній школі здійснюється уже філософсько-світоглядна підготовка школярів, формування у них наукового світогляду; озброєння учнів знаннями закономірностей розвитку природи і суспільства, народного світорозуміння та світосприймання, національної психології і характеру; формування політичної культури учнів, цілісних уявлень про історію розвитку суспільства і національної культури; розвиток творчого мислення та пізнавального інтересу до ідейно-моральної спадщини, культурно-історичних традицій, міфології, фольклору, вірувань української нації. Велика увага у загальноосвітній школі приділяється патріотичному вихованню як основі духовного розвитку особистості, складовій частині національного світогляду і поведінки молодої людини щодо ставлення до рідної країни, до всіх націй і народів; вихованню любові до Батьківщини, відданості їй, активної праці, спрямованої на примноження трудових традицій, звичаїв свого народу; ознайомлення з родинною та батьківською педагогікою.

Дуже важливо, щоб у процесі виховання у загальноосвітній школі приділялась увага формуванню правосвідомості і громадської відповідальності, культури взаємин між учнями і культури спілкування з дорослими, оволодінню учнями відповідними етичними знаннями, нормами поведінки, навичками і уміннями безконфліктної взаємодії людей, вихованню поваги до людської гідності та честі дівчат і юнаків, умінню встановлювати морально чисті, доброзичливі та гуманні стосунки між статями, почуття відповідальності та взаємоповаги у відносинах юнаків і дівчат; психологічній підготовці молоді до сімейного життя.

Основними завданнями у виховній діяльності позашкільних закладів є насамперед забезпечення потреб особистості в самореалізації, підвищення інтелектуального, духовного, фізичного, емоційного рівня вихованців шляхом їх участі у різних видах творчої діяльності; створення умов для одержання вихованцями додаткової освіти, набуття ними умінь і навичок за допомогою участі у творчих об'єднаннях за інтересами; пошук, підтримка та розвиток юних талантів та обдарувань, виховання творчої еліти у різних галузях суспільства, стимулювання творчого самовдосконалення дітей та молоді.

Вищі навчальні заклади України покликані забезпечити підготовку свідомої національної інтелігенції, оновлення і збагачення інтелектуального генофонду нації, виховання її духовної еліти, примноження культурного потенціалу, який забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів. Вища школа повинна забезпечити виховання майбутніх спеціалістів авторитетними, високоосвіченими людьми, носіями високої загальної, світоглядної, політичної, професійної, інтелектуальної, емоційної, естетичної, фізичної та екологічної культури.

Основними складовими вихованості, загальної і професійної культури випускника вузу мають стати: професійна спрямованість і виробнича майстерність; широкий кругозір і культурно-інтелектуальна ерудиція; національна самосвідомість, демократизм, гуманізм, інтелігентність і моральна бездоганність; гармонія раціонального і емоційного, етичного і естетичного; дисциплінованість і організованість, заповзятливість і ініціативність у повсякденній діяльності; творче натхнення і оптимізм, здібність працювати цілеспрямовано на перспективу і з повною віддачею сил, підхоплюючи цінні думки і оперативно втілюючи їх у життя; підвищена вимогливість до себе, відвертість, конкурентноздатність, розвинута потреба у самоудосконаленні, вміння систематично поглиблювати свій духовний потенціал, зміцнювати фізичні сили і здоров'я.

Запитання та завдання для самоконтролю:

1. Як Законом “Про освіту” визначається сутність та завдання самоврядування в сучасній загальноосвітній школі?

2. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті про пріоритети та принципи розвитку освіти.

3. Основні напрямки розвитку професійної освіти у ХХІ столітті.

4. Зміст та завдання національного виховання у сучасній школі.