Виховання як соціальний інститут.

В сучасних цивілізованих країнах існує ціла система соціальних інститутів для задоволення тих або інших соціальних потреб (економічні, політичні, культурні, релігійні та ін.).

Виховання як соціальний інститут виникло для організації та відповідного контролю в соціалізації членів суспільства у а також для створення відповідних умов задоволення соціальних потреб - осмисленого виховання членів суспільства.

Постійно наростаюче ускладнення структури та життєдіяльності кожного конкретного суспільства приводить до того, що на певному етапі його розвитку виховання диференціюється на сімейне, релігійне і соціальне. Роль, значення і співвідношення яких також постійно розвиваються, змінюються; виховання розширюється від елітарних верств населення суспільства до більш нижчих й охоплює все більшу кількість вікових груп (від дітей до дорослих(; в процесі соціального виховання поступово виділяються як його складові спочатку навчання, а потім і освіта; складається дисоціальне виховання, яке здійснюється в кримінальних і тоталітарним політичних і квазірелігійних співтовариствах, росте значення виховання перетворюється в особливу функцію суспільства і держави, перетворюється в соціальний Інститут; міняються завдання, зміст, стиль, форми і засоби виховання.

Виховання як соціальний інститут в себе включав: сукупність сімейного, соціального, релігійного, колекційного і дисоціального виховання, набір соціальних ролей: вихованці, вихователі-професіонали, волонтери, члени сім’ї, св’ященнослужителі, керівники державного, релігійного, муніципального рівнів, адміністрація виховних організацій, лідери кримінальних і тоталітарних груп, виховні організації різних видів і типів; системи виховання і органи управління ними на державному, регіональному та релігійному рівнях; набір позитивних і негативних санкцій, як регламентованих документами, так і неформальних; ресурси: особистісні (якісні характеристики суб'єктів виховання - дітей і дорослих), рівень освіти і професійної підготовки вихователів), духовні (цінності і норми), інформаційні, фінансові, матеріальні (інфраструктура, обладнання, навчально-методична література та ін).

Як соціальний інститут виховання має певні функції суспільному житті. Найбільш загальні з них такі: створення умов для відносно цілеспрямованого виховання і, розвитку членів суспільства; забезпечення стабільності загальнолюдського життя через трансляцію культури, сприяння її спадкоємності, оновленню; сприяння інтеграції прагнень, дій і відносин між членами суспільства та відносної гармонізації інтересів статевовікових, соціально-професійних та етноконфесійних груп; адаптація членів суспільства до змінюваної соціальної ситуації.

Виховання як соціальний інститут, володіючи універсальними елементами і характеристиками, має більш або менш істотні відмінності, які пов'язані з історією розвитку, соціально-економічним рівнем, типом політичної організації та культурою того або іншого суспільства. держава на всіх етанах свого розвитку так або інакше завжди здійснює соціальне контролювання соціалізації своїх громадян, створюючи для цього як необхідні організації, так і відповідні умови. Для цього вона формує й певну державну систему виховання. Державна політика в сфері виховання - це певне визначення завдань стратегії виховання, розробка законодавства і відповідне виділенні ресурсів, підтримка виховних інститутів.

Державна система виховання - це сукупність державних організацій, діяльність яких спрямована на реалізацію виховної політики держави. Вона в себе включає загальнодержавний, регіональний і муніципальний рівні.

Загалом державна система виховання включає в себе великий спектр різних виховних організацій: це і навчально-виховні заклади різного типу (дитсади, загальноосвітні і профільні школи, ліцеї, гімназії, ПТУ, технікуми, коледжі і т.п.); заклади для дітей, підлітків, юна­ків з істотно ослабленим здоров’ям; заклади для обдарованих дітей; організації, які займаються соціально-культурним та іншими видами оздоровлення мікросередовища; організації які займаються перевихо­ванням і реабілітацією і т.п.

Ефективність державної системи виховання багато в чому залежить від того, наскільки в змісті, формах, методах і стилі виховання реа­лізується принцип культуровідповідності виховання, який ґрунтується на загальнолюдських цінностях культури й будується у відповідності з цінностями та нормами тих або інших національних культур та специ­фічними особливостями, характерними для тих або інших регіонів.

У відповідності з принципом культуровідповідності виховання перед суспільством стоїть завдання приєднання дітей, підлітків, юнаків до різних пластів культури - того або іншого етносу, суспільства, світу в цілому.

Враховуючи принцип культуровідповідності виховання, дуже важливо щоб виховання допомагало кожній людині вільно орієнтуватися в змінах, які відбуваються в ній самій і в оточуючому її світі. Дуже важливо, щоб виховання допомагало людині “вписатися” в наявні реалії життя, віднайти способи самореалізації і самоутвердження, адекватні цим реаліям. Не менш важливо, щоб виховання знаходило способи мінімізації негативних наслідків тих або інших інновацій, які б могли зачепити як конкретну людину, так і ті або інші категорії дітей, підлітків, юнаків.

Запитання та завдання для самоконтролю:

1. Як у сучасних умовах пояснюється вплив Космосу на життя людей на Землі?

2. Що дає змогу нам відносити країну до макрофакторів соціалїзації?

3. Охарактеризйте виховання як соціальний інститут.