Дипломатія і дипломати

Слово " дипломатія" походить від грецького " diploma" (документ, складений удвоє), у Стародавній Греції так називалися здвоєні дощеч­ки, на яких писали текст грамот про повноваження посланця або по­слання на воскових поверхнях іншого важливого змісту. Потім дощеч­ки складали докупи цими поверхнями, щоб не пошкодити текст. Особ­ливим видом повсякденної державної діяльності дипломатія стала на зламі XVI—XVII ст. з появою при дворах монархів постійних дипло­матичних представників, а в системі державних органів — спеціальних відомств, головними завданнями яких були листування і підтримка кон­тактів між володарями, прийом іноземних делегацій і послів, ведення переговорів. Так, наприклад, в Англії вперше слово " дипломатія" вико­ристано у 1645 році. 1693 року відомий німецький філософ, математик і мовознавець Г. Лейбніц, опублікував працю " Зведення дипломатич­ного права", де було вжито латинське слово " diplomaticus", яке з того часу почало означати " той, що стосується міжнародних відносин" [13, с 13]. Термін " дипломатія" у сучасному розумінні вперше подав Франсуа де Кальєр, видатний французький дипломат доби Людовіка XIV, у своїй книзі " Про способи ведення переговорів з монархами", опуб­лікованій 1716 року. Ф. де Кальєр був послом Людовіка XIV в кількох європейських країнах, учасником складних, однак успішних для Франції переговорів. Найчастіше слово " дипломатія" вживається для окреслен­ня:

— державної діяльності в галузі зовнішніх відносин;

— сукупності установ та осіб, які займаються державною діяльні­стю в галузі зовнішніх зносин;

— професії дипломата.

Розділ 2

Дипломати і дипломатичний корпус

Сучасний український " Словник іншомовних слів" дає таке визна­чення дипломатії: " Офіційна діяльність глав держав, урядів та спе­ціальних органів зовнішніх зносин щодо здійснення зовнішньої полі­тики й захисту прав та інтересів держави за кордоном... мистецтво до­сягти своєї мети методами, притаманними дипломатові" [18, с 170].

Бельгійський юрист-міжнародник підкреслює три значення терміна " дипломатія": " Дипломатією називають у технічному і спеціальному значенні... науку і мистецтво, представлення держав і ведення перего­ворів... Це ж слово вживається в більш чи менш широкому розумінні, щоб виразити складне поняття, яке охоплює або сукупність органів пред­ставлення даної держави, включаючи і міністерства закордонних справ, або сукупність її політичних агенств. Нарешті, під дипломатією маєть­ся на увазі ще кар'єра чи професія дипломата" [9]. Відомий англійський дипломат і публіцист Г. Нікольсон у своїй відомій " Дипломатії" " так роз­шифровує цей термін: " У розмовній мові слово " дипломатія" вживаєть­ся для позначення цілого ряду цілком відмінних речей. Інколи воно вжи­вається як синонім зовнішньої політики... В інших випадках означає переговори. Цей термін вживається також для позначення закордонної частини відомства закордонних справ... Нарешті, це нещасне слово означає особливу здатність, яка проявляється у спритності у хорошому розумінні цього слова при веденні міжнародних переговорів, а в пога­ному розумінні — у підступності в подібних справах" [12, с 19]. Але, аналізуючи різні нюанси, він підсумовує: " Я пропоную дотримуватися визначення, даного цьому слову " Oxford English Dictionary", а саме: " Дипломатія — це ведення міжнародних відносин за допомогою пере­говорів, метод, за допомогою якого ці відносини регулюються і ведуть­ся послами і посланниками, робота або мистецтво дипломата". Він та­кож підкреслює, що мистецтво дипломата полягає у " створенні міжна­родної довіри".

Відомий французький дипломат Ж. Камбон визначає дипломатичну діяльність як мистецтво ведення переговорів та пошук способів, які б дозволили у відносинах між народами не вдаватися до застосування крайнього засобу — сили. Е. Сатоу пише: " Дипломатія — це застосу­вання розуму і такту у веденні офіційних стосунків між урядами неза­лежних держав, а ще коротше — ведення справ між державами за допо­могою мирних засобів".

Найбільш повне визначення " дипломатії" дається у " Дипломатичес­ком словаре": " Дипломатія — засіб здійснення зовнішньої політики держави, що являє собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, які застосовуються з урахуванням конкретних умов і характеру завдань, що вирішуються, офіційна діяльність глав держав та урядів, міністрів закордонних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях по реалізації цілей і завдань зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів дер­жави, її установ та громадян за кордоном" [2, с 327].

Отже, основними складовими дипломатичної діяльності держави в сучасному світі є:

— постійне представництво (представлення) держави за кордоном, яке здійснюється її посольствами та місіями і спрямоване на підтримку нормальних відносин з іноземними державами;

— участь представників держави в діяльності різних міжнародних організацій і установ (ООН, ЮНЕСКО, ОБСЄ, Рада Європи тощо);

— міжнародні форуми (конференції, наради, семінари), тобто пері­одичні двосторонні та міжнародні зустрічі уповноважених держав, по­чинаючи з глав держав, глав урядів чи міністерств закордонних справ і закінчуючи спеціальними уповноваженими і співробітниками різних рангів;

— дипломатичне листування (заяви, листи, ноти, меморандуми);

— підготовка і підписання дво- та багатосторонніх міжнародних до­говорів і угод, що регламентують різні питання міждержавних відно­син;

— висвітлення в мас-медіа позиції уряду з тих чи інших зовнішньо­політичних питань, публікація офіційної інформації про найважливіші міжнародні події, офіційне видання міжнародних актів і документів.

Отже, зі сказаного вище можна сформулювати таке визначення дип­ломатії: дипломатія — це наука про міжнародні відносини і мистец­тво ведення переговорів главами держав і урядів та спеціальними орга­нами зовнішніх відносин — МЗС, дипломатичними представництва­ми; участь дипломатів у визначенні курсу зовнішньої політики та її втілення в життя мирними засобами з метою захисту інтересів держави та її громадян.

Розділ 2

Однак, як пише відомий російський дипломат В. Попов, для загалу дипломатія — це мистецтво обману та інтриг, царство умовностей і про­токолу, розкішного життя і неробства. Про дипломатію судять лише за її показним боком на основі чуток та напівфантастичних розповідей. Це є результатом закритості професії дипломата (хоча в сучасних умо­вах вона стає все прозорішою), бо книги і фільми про дипломатів мож­на перерахувати на пальцях, а дипломати у них змальовуються, як пра­вило, не у найпривабливіших тонах. Один датський дипломат говорив з цього приводу: " Я відчуваю, що нас осуджують, але не за те, що ми насправді собою являємо, а на основі того, що люди звикли думати про нас. За їхніми уявленнями, дипломати відповідальні за всю безглузду зовнішню політику наших урядів" [13, с 12—13].

Отже, із мовленого вище видно, що професія дипломата є, як пише Г. Руденко, " однією з найпочесніших" [14, с 14]. Жюль Камбон, опира­ючись на вивчення багатовікового досвіду дипломатичної діяльності, приходить до висновку: " я не знаю діяльності більш різноманітної, ніж професія дипломата,., де людина повинна мати більшу твердість харак­теру і незалежність розуму".

Кожна епоха висувала власні вимоги до дипломатів, виходячи зі своїх потреб, визначала суть цієї професії. Так, в індійських " Законах Ману" дається чи не найперший перелік вимог до дипломата: посол повинен не тільки розумітися на всіх науках, але й вміти розуміти натяки, вирази обличчя, жести іноземного володаря і розкривати його плани [5, с 192].

У Стародавній Греції послами були здебільшого люди поважного віку, які володіли красномовністю, вміли чітко викладати свої думки і справляли позитивне враження на слухачів. Красномовність, вміння аналізувати ситуацію були важливими рисами і дипломатів Стародав­нього Риму.

У Середньовіччі на формування вимог до дипломатів впливала ка­толицька церква, яка домінувала в суспільному житті. Ці вимоги найбільш яскраво викладені венеціанським дипломатом XVI ст. Отта-віано Маджі: " Він повинен бути не лише хорошим християнином, але також ученим-теологом; він повинен бути філософом, добре знати Ари­стотеля і Платона; він повинен вміти в кожну мить викласти в діалек­тичній формі абстрактні проблеми; він повинен знати класиків і бути знавцем математики, архітектури, музики, фізики, цивільного і каноніч­ного права; він повинен не тільки говорити і писати латиною з класичною

дип ломати і

тонкістю, але й володіти грецькою, іспанською, французькою і турець­кою мовами; він повинен мати глибокі знання історії, географії, військо­вих наук і завжди мати при собі Гомера" [17, с. 21]. Може, таких дипло­матів і мала у своєму розпорядженні Венеція XVI ст. — такими були вимоги часу, але в нинішніх реаліях навряд чи є хоч один дипломат на земній кулі, який би відповідав цим вимогам, та й сьогодні немає в цьо­му жодної потреби.

Проте є якості, що непідвладні часові, бажані для всіх історичних епох. Про них найкраще сказав Ф. де Кальєр у своїй книзі " Про спосо­би ведення переговорів з монархами": " Цими якостями є: уважний і ре­тельний розум, що не дозволяє собі відволікатися задоволеннями і фри­вольними забаганками; здоровий глузд, що сприймає речі такими, як вони є, що йде до мети найкоротшими і природними шляхами, не вдаю­чись у тонкощі і непотрібні хитрощі, які зазвичай відштовхують тих, з ким ведеш переговори; передбачливість, яка дозволяє вгадувати, що відбувається в серцях людей, і вміння враховувати найменший порух на обличчі та інші ознаки пристрастей, що проявляються інколи навіть у найбільш потайних людей; розум, готовий на вигадки, здатний згла­дити труднощі і примирити інтереси, що становлять предмет перего­ворів; присутність духу, необхідна, щоб відповісти до речі на непе-редбачувані питання й обережними репліками уникнути ризикованого кроку; рівний характер, спокійна і терпляча натура, повсякчасна готов­ність вислухати уважно того, з ким маєш справу, завжди відкритий підхід до людини, м'якість, повага, приємність спілкування, невимушена ма­нера, яка вабить до себе і дуже допомагає здобути прихильність тих, з ким маєш справу, тоді як холодний і поважний вираз обличчя, груба й похмура манера поведінки зазвичай відштовхують і викликають від­разу. Особливо необхідно, щоб дипломат достатньо добре володів со­бою і вмів протистояти нестримній потребі заговорити раніше, ніж він грунтовно обдумав те, що мав намір сказати; щоб він не квапив­ся відповідати відразу, не подумавши, на викладені йому пропозиції..." [17, с 103—104].

Г. Нікольсон у своїй книзі " Дипломат" склав своєрідну шкалу якос­тей ідеального дипломата: правдивість, акуратність, врівноваженість (спокій), терпіння, хороший характер, скромність, лояльність; далі ^В]н, нібито від читача, зауважує: " Ви забули назвати розум, знання,

Розділ 2

ретельність, мужність і такт". " Я не забув про них, і вважав ці якості самі собою зрозумілими" [12, с. 77].

Цікаво, на наш погляд, сформульовані вимоги до дипломата май­бутньої Української держави в одному з документів доби, коли ця дер­жава ще не існувала:

1) обов'язкове громадянство держави, яку дипломат представляє;

2) працездатний вік і добре здоров'я (без фізичних вад);

3) добра морально-політична база;

4) академічна освіта;

5) практика роботи в МЗС (перед виїздом у закордонне відрядження від 6 місяців до 3-х років);

6) здача конкурсних іспитів для зайняття вакантної посади;

7) бездоганне знання не менше двох іноземних мов; дипломатичної історії; міжнародного права; історії власної держави; господарської (еко­номічної) географії, конституційного права, торговельного і морського права, цивільного права, дипломатичного протоколу.

Дуже велика увага приділялася довірі до особи, яка зараховувалась на дипломатичну службу [8, с 82—85]. І сьогодні можна однозначно сказати, що ці якості вкрай необхідні дипломатам-професіоналам.

Видатні дипломати минулого і сучасності винятково великого зна­чення надають особистій правдивості та чесності дипломатів, вважаю­чи, що обман може стати головною перепоною на будь-яких перегово­рах, може дискредитувати офіційну особу, бо, обманувши раз-другий, свідомо дезінформувавши співрозмовника, дипломат може втратити довіру й опинитися в ізоляції, втративши контакти.

Хоча, з іншого боку, слід ще раз підкреслити, що в дипломатії, особли­во часів Римської імперії, держав Середньовіччя — Венеції, Флоренції, Візантії — обман, інтриги, підступи, шпигунство у дипломатичному ремеслі вважалися ледве не мистецтвом. До часу становлення дипло­матії пізнього Середньовіччя належить фраза англійського дипломата XVII ст. у Венеції Г. Уоттона: ''Посол — чесна людина, котру посила­ють за кордон обманювати для блага своєї батьківщини". Вислів був написаний жартома, однак коштував йому дипломатичної кар'єри. Мож­на тут подати й слова французького короля Людовіка XV: " Якщо будуть брехати вам, брешіть ще більше" та колишнього посла США в СРСР

Дипло мати і дипломатичний корпус ______________________________________ 5_£

Джека Метлока: " Я не кажу, що дипломати не обманюють. Звичайно ж обманюють. Але ефективні дипломати — ні" [7, с 131; 22].

На жаль, і в літературі, в тому числі й у творах деяких відомих ав­торів, дипломати зображуються не в найкращих тонах. Так, великий Й- В. Гете писав про одного зі своїх персонажів, посланника місії: " Це педантичний дурень, яких на світі небагато... він дріб'язковий, як стара кумася, людина, яка ніколи не буває задоволена собою, і котрій, з цієї причини, ніхто не може догодити. Що ж це за люди, вся душа яких зайнята винятково церемоніями, а думки і прагнення роками спрямо­вані на те, щоб просунутись хоча б на один стілець і сісти якомога вище за обіднім столом". Французький письменник Марсель Пруст типового дипломата називає " нудним, як дощ", а всіх дипломатів звинувачує в різ­них пакостях; англійський письменник Дж. Олдрідж у своїх творах " Дипломат", " Людина і зброя" теж не дуже схвально відгукується про представників цієї професії, називаючи їх " лицемірами"; Ж. Лабрюйєр вважає дипломатів " хамелеонами"; не дуже добре відгукувався про них Оноре де Бальзак. Багато політиків також знаходили задоволення в тому, щоб принизити дипломатів [13, с 19]. Однак, без дипломатів відноси­ни між державами і володарями неможливі. Ще з XV ст., коли була зафік­сована перша в історії постійна місія у Флоренції (1446) та в Генуї (1455), і до сьогодні дипломати були, є і будуть, поки існуватимуть держави, а відтак і потреба міждержавних відносин.

З розвитком історії змінювалися та ускладнювалися міжнародні відносини, з політичних карт світу зникали одні, а народжувалися інші держави, чим особливо відзначилося XX століття. Бурхливий розвиток науки, зміни в соціальному становищі людства, його загальний інте­лектуальний розвиток впливали і на розвиток дипломатії, ставили нові вимоги перед дипломатами. Американський дослідник Честер Боулз 1962 року писав: " Змінені вимоги до дипломатії змінили виразно і якості, які потрібні нашим послам. Хоча особиста привабливість, чарівна дру­жина, політичні перспективи й аналітичні здібності, як і колись, дуже корисні, але вже недостатні. У складному світі сьогодення посол пови­нен бути також адміністратором, здатним керувати широким колом опе­рацій; творчим керівником, який володіє ініціативою, надихає підлег­лих, має авторитет; дипломатом, у якого є відчуття такту, який вміє пе­реконувати і знає, як поєднувати твердість зі стриманістю" [7, с 132].

Розділ 2

Сучасний дипломат — " це службова особа, що займається диплома­тією, працівник дипломатичної установи, а в переносному розумінні слова — це особа, яка досягає своєї мети, діючи обережно та вміло, тактовно в стосунках з іншими" [18, с 170].

Нинішній дипломат повинен мати ґрунтовну гуманітарну освіту, гли­бокі знання з історії, в тому числі з історії міжнародних відносин та дипломатії, філософії, економічної теорії, географії і країнознавства, юриспруденції (міжнародне, дипломатичне і консульське право), розу­мітися на релігійних вченнях, знати протокол і етику, а також (що є кон­че важливим) володіти кількома іноземними мовами.

Що повинен уміти сучасний дипломат або що належить до кола його функціональних обов'язків? Ось зразок переліку завдань, які кожному дипломату доведеться виконувати, незалежно від того, на якому щаблі ієрархічної драбини він стоятиме:

— підготовка щорічного політичного звіту дипломатичного пред­ставництва; політлистів і політзаписок; звітів у галузі торгово-економіч­ної, інформаційної, наукової, культурної, консульської і кадрової роботи;

— підготовка довідкових матеріалів, інформаційно-аналітичних до­відок, проектів шифротелеграм чи інформацій, характеристик на іно­земних діячів;

— оформлення щоденників і записів бесід до них;

— ведення дипломатичного листування з перекладом іноземною мо­вою та здійснення різного роду перекладів;

— підготовка оглядів преси, анотацій цікавих книг та інших друко­ваних видань, які стосуються важливих проблем дво- і багатосторонніх відносин;

— складання поточних і перспективних планів;

— участь в інформаційно-роз'яснювальній роботі, виступах у мас-медіа; виступи з лекціями (у відповідь на запрошення);

— проведення брифінгів та інтерв'ю, організація прес-конференцій і дискусій " круглого столу", розповсюдження інформаційно-довідкової та політичної літератури, підготовка прес-релізів;

— робота з делегаціями, підготовка для них інформаційно-довідко­вих матеріалів, матеріалів до бесід, проектів промов, участь у перегово­рах і консультаціях, супровід і забезпечення усних перекладів;

Пипло мати і дипломатичний корпус _______________________________ Jj^

_ підтримка контактів з МЗС і представниками влади країни пе­
ребування, парламентарями, політичними і громадськими діячами,
представниками ділових кіл, підтримка і закріплення таких контактів
з метою обміну інформацією;

— підтримка ділових контактів з колегами з дипломатичного кор­пусу;

— спостереження за новелізацією правових актів влади країни пе­ребування;

— нагляд за виконанням двосторонніх угод та договорів;

— контроль за дотриманням співробітниками дипломатичного пред­ставництва місцевого законодавства і звичаїв, норм протоколу та етике­ту, процедури щодо національного прапора країни перебування тощо.

Крім цього, всі дипломати беруть участь у підготовці дипломатич­них прийомів, прийнятті та відправці дипломатичної пошти та вантажів, обробці технічної інформації, веденні листування з адміністративно-тех­нічних питань, впровадженні і використовуванні новітньої електронної техніки, вирішенні господарсько-побутових та інших питань для забез­печення належного рівня діяльності колективу.

Кожний професійний дипломат повинен знати ази консульської ро­боти, хоча, на превеликий жаль, так є далеко не завжди у щоденній діяль­ності дипломатичного представництва.

Дипломатична служба специфічна і вимагає самопосвяти тих, хто вирішить себе їй віддати сповна, бо часто, маючи добру теоретичну і мов­ну підготовку, людина не витримує специфічного режиму роботи: бага­тьох обмежень, замкнутості малого робочого колективу, способу життя за кордоном.

Для того, щоб молодий дипломат — випускник ВНЗ — міг вважа­ти себе таким, що розуміється на тонкощах багатопланової диплома­тичної роботи, потрібно 5—7 років наполегливої, зацікавленої праці в центрі і за кордоном.

Розділ 2