Сундара-канда - «Прекрасна книга» про острів Ланка - царство демона Равани, викрадача дружини Рами - Сіти.

Юддга-канда - книга про битву мавпячого війська Рами з військом демонів Равани.

Уттара-Канда - «Заключна книга».

Основною фабулою є історія царственого вигнанця Рами та його вірної дружини Сіти, їхнє життя в лісовому усамітненні, викрадення Сіти царем лютих духів (ракшасів) Раваною, пошуки її Рамою, його союз із мавпячим царем, облога острова Ланка — царства Равана, бій мавп із ракшасами і єдиноборство Рами з десятиголовим Раваною, його перемога, звільнення Сіти і розлука із нею Рами.

Ведизм або ведійська релігія - релігійна система, що передувала брахманізму і фактично є першою стадією формування індуїзму. Характерна риса ведизму - обожнювання сил природи, часто в міфологічних образах, а також генотеїзм. Велике значення мають магічні обряди. Була добре розвинена ритуалістика, існували різні типи жерців.

Найбільш шанованими богами ведійського пантеону були Варуна, Індра, Аґні і Сома. Об'єктивне вивчення ведизму в чистому вигляді практично неможливе. Єдиним документом для вивчення ведійської релігії є ранні частини Вед. Чіткої ієрархії богів також не існує.

Брахманізм — релігія стародавньої Індії, що розвинулася з ведизму та домінувала в період приблизно з 500 року до н. е. до 200 року н. е. Ідеологія брахманізму спрямована на утвердження верховенства родової знаті в утворенні держави. Вже у «Рігведі» дається релігійне освячення поділу суспільства на чотири стани, що походили з першолюдини Пуруші^[2]: брахманів — з його вуст, кшатріїв — з рук, вайшіїв — зі стегон і шудр — зі ступень. Хоча члени усіх варн вважалися вільними, дві перші варни (жерці — брахмани і кшатрії — царі, воєначальники, воїни) були панівними, а дві інші (вайшьї — вільні общинники, хлібороби, торговці і шудри — вільні, але бідні ремісники, прислуга) залежними. Стверджувалися вічність і непорушність такого установлення Брахмою, право брахманів на керівництво у політичному, соціальному і духовному житті суспільства.

Індуїзм — це третя за кількістю послідовників релігія у світі після християнства та ісламу. Індуїзм сповідує понад 1033 млн людей, [1] з яких близько 1000 млн проживають в Індії та Непалі.^[4] Серед країн, в яких прихильники індуїзму становлять значну частину населення є Бангладеш, Бахрейн, Бутан, Гаяна, Індія, Катар, Кувейт, Малайзія, Маврикій, Непал, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Реюньйон, Сінгапур, Суринам, Тринідад і Тобаго, Фіджі та Шрі Ланка. Країни в яких прихильників індуїзму більше 1 мільйону також включають Індонезію та Пакистан.^[5]

Індуїзм сягає своїм корінням у ведичну цивілізацію, ^[3] через що його називають найдавнішою у світі релігією ^[6][7][8][9]. На відміну від авраамічних релігій, у індуїзму не було свого засновника, в ньому відсутня єдина система вірувань і загальна доктрина^[10][11].

Індуїзм є сімейством різноманітних релігійних традицій, філософських систем і вірувань, заснованих на монотеїзмі, політеїзмі, панентеїзмі, пантеїзмі, монізмі і навіть атеїзмі.

Типовими для індуїзму можна визнати такі релігійні положення, як дхарма, карма, сансара, мокша і йога^[12].Оскільки індуїзм поєднує у собі різні вірування й традиції, у нього немає єдиного засновника.^[13][14]

В індуїзмі існує велика кількість священних писань, які діляться на дві основні категорії — шруті та смріті. Індуїстські писання створювалися протягом тисячоліть, і богослов'я та філософія, котрі у них викладаються дають можливість для духовного усвідомлення і є керівництвом у духовнім житті і практиці дхарми. З ортодоксальної точки зору, серед усіх текстів індуїзму, Веди та Упанішади мають найбільший авторитет і вважаються найбільш значимими й прадавніми. До інших важливих священних писань ставлять Пурани та індійські епічні поеми «Махабхарата» і «Рамаяна». Часто говориться, що в «Бгаґавад-Ґіті», котра є уривком з«Махабхарати», викладена основна суть духовного знання усіх Вед.^[15]

Буддизм зародився в Індії у середині І тис. до н.е. Стародавні вірування індійського населення, такі як брахманізм та різноманітні племінні культи, вже не могли достатньою мірою задовольнити потребу в розраді. Дослідники релігії індуїзму відмічають, що, починаючи з VI ст. до н.е., спостерігається занепад. З’являється багато царств. Брахмани усамітнювалися в печерах гір, втрачали віру в майбутнє людства. У пошуках єднання з Атманом, стурбовані егоїстичним спогляданням брахмани, забули про людину і про навколишній світ. Брахманізм пропонував тільки особисте спасіння, не відходячи від основної істини індуїзму про те, що життя є цілковитим стражданням.

Але все ж таки вони зберегли в межах своєї касти духовність і пильнували про чистоту своїх рядів, у той час як у інших кастах відбувалися змішування представників каст, а це призводить до ситуації, коли в суспільстві ламаються «ворота моральності».

Появу буддизму як учення пов’язують з іменем Сідхартхи Гаутами (624 по 544 р. до н.е.), сина царя шак’їв Шуддходани (північний схід Індії). Отримавши шляхетне виховання та освіту, Сідхартха одружується й успішно проживає у своєму палаці. Але якось, подорожуючи своїм царством, він побачив чотири знамення. Перші три (старі люди, тяжко хвора людина, поховання мерця) засвідчили йому про нестійкість сансари (круговорот буття), а останнє (аскет) – шлях до звільнення. Побачене зворушило 29-річного Сідхартху і після народження сина Рахули він вирішує кинути все і йти за відповіддю на питання: як не страждати? Спочатку він приєднався до аскетів різних шкіл і напрямів індуїзму, а коли прожив із ними певний час і переконався, що шлях самовиснаження не веде до істини, відновив сили і вирішив не сходити з обраного місця, поки не розгадає тайну життя і смерті. Сталося це, за легендою буддизму, під священним деревом Бодхі, коли Сідхартсі виповнилося близько 35 років. Перед його внутрішнім зором пройшло його минуле, а також теперішнє й майбутнє всіх живих істот і лише потім відкрилася найвища істина –Дхарма. З цього моменту він став просвітленим, або Буддою. А через деякий час він став навчати Дхармі всіх, хто прагнув істини, незалежно від кастової приналежності. Так, найважливіше поняття для буддистів (санскр. «опора», «те, що підтримує») означає в буддизмі моральну доброчинність і моральні якості, які потрібно плекати в собі.

Метою буддизму є спасіння від перероджень, або звільнення від карми і вихід з кола сансари. Будда, не відкидаючи існування індуських богів та духів вважав, що вони також підкорені дії карми і не можуть вийти з Колеса Сансари. І тільки людина, доля якої залежить лише від її власних зусиль та свідомої праці, може це зробити. Брахманом Будда називає будь-яку мудру і благочестиву людину, незалежно від того, до якої касти чи Варни вона належить