Чорна металургія

Тема: Металургія світу

План

1. Чорна металургія

2. Кольорова металургія

Чорна металургія

Чорна металургія - галузь господар­ства, що займається виробництвом металу із залізної та марганцевої руд, скрапу (відходів виробництва і брухту).

Чорна металургія включає видобуток, збагачення сировини, виробництво чавуну, сталі, прокату та феросплавів(сплав заліза з т. зв. легуючими металами(марганець, хром, і ін.), застосовуються при виплавлені сталі для покращення якості металу).

Сировиною для чорної металургії є залізна, марганцева та хромова руди.

В світі щорічно видобувають приблизно 1 млрд. т залізної руди, з них більше половини приходиться на три країни – Китай(23%), Бразилію(17%) і Австралію(13%). Видобуток руди в цих країнах швидко росте. У великій кількості залізну руду добувають також Росія, Україна, США, Індія, Канада, Венесуела, Франція, Казахстан і ін. найбільші її експортери – Бразилія і Австралія забезпечують 60% світового експорту. Багато країн світу, в тому числі і ті що добувають залізну руду – США, Великобританія, Італія, Китай і ін., її імпортують. Найбільші імпортери – Японія, ФРН, республіка Корея і ін. Чорна металургія повного циклу вирізняється високою матеріалоємністю виробництва, тобто високими затратами сировини по відношенню до вихідної продукції. Особливо великі затрати руди, дещо менші – коксівного вугілля. Для виплавки 1 т чавуну необхідно 1, 5-2 т залізної руди, 1-1, 2 т коксівного вугілля, а загалом 4-5 т сировини і палива. В зв’язку з цим ідеальним місцями для розвитку металургії традиційно вважають країни і райони забезпечені залізною і марганцевою рудою та паливом (коксівне вугілля, природ­ний газ, мазут). Наприклад, Індія, Китай, Казахстан, Австралія, Донецько-Придністровський район України вирізняються поєднанням ресурсів залізних і марганцевих руд, коксівного вугілля. Проте таке поєднання зустрічається рідко, тому велика кількість металургійних районів і центрів виникли або поблизу розробок залізної руди, (наприклад Лотарингія, район Великих озер в США, в Альпах в Італії, в Швеції, в Бразилії), або в місцях видобування кам’яного вугілля (Рур в ФРН, Пенсільванія в США, Донбас в Україні, Кузбас в Росії і ін.).

Чорна металургія виробляє чавун, сталь, прокат, феро­сплави (сплави заліза з різними легуючими домішками). Це складний ком­плекс виробництва, який поєднує доменний мартенівський і прокатний технологічні процеси. Чорна металургія є базою розвитку машинобудування та багатьох інших галузей економіки. Значення її зростає, незважаючи на конкуренцію алюмінію і синтетичних матеріалів, залишається важливим конструкційним матеріалом.

Упродовж віків залізо видобували з руд. Відкриття в ХІІ-ХШ ст. ча­вуну привело до виділення в металургії виплавки чавуну, а згодом - і сталі з чавуну.

На початку XX ст. виробництво сталі розвивалося лише в деяких дер­жавах. У процесі свого подальшого розвитку географія чорної металургії як галузі суттєво змінилася. Нині чорна металургія є однією з важливих галузей промисловості більшості розвинених країн і багатьох країн, що розвиваються. Правда, в останні десятиріччя темпи виробництва чорних металів, особливо в розвинених країнах, знижуються. Це пов'язано зі зменшенням матеріаломісткості, тобто витрат металу на одиницю продук­ції, спадом ціни на світовому ринку, а також деяким витісненням чорних металів більш сучасними матеріалами — алюмінієм і пластмасами.

Основним конструкційним матеріалом чорної металургії є сталь. У 1998 р. у світі було виплавлено 799 млн т сталі, або в 7, 1 раза більше, ніж у 1945 р., у 2, 3 раза біль­ше, ніж у 1960 р., на 34, 5% більше, ніж у 1970 р., і на 15, 1% більше, ніж у 1980 р. Однак в останні роки (1990-1998) виробниц­тво сталі зменшилось на 3, 7% (табл. 39).

До недавнього часу найбільшим вироб­ником чорних металів у світі були США. З 1982 р. на перше місце вийшла Японія, а з 1996 р. — Китай (100 млн т). До значних виробників чорних металів належать Росія, Україна, Німеччина, Італія, Франція. Се­ред країн, що розвиваються, — Індія, Бра­зилія, Мексика, Південна Корея та ін. Нині розвинені країни спеціалізуються на виробництві високоякісної сталі і складних видів прокату, а країни, що розвиваються, — на вироб­ництві масових видів металу, поповнюючи світовий ринок дешевим мета­лом.

Найпотужнішими басейнами виробництва чорних металів у світі є До­нецький, Уральський, Кузнецький, Рурський, (штат Мінаc-Жерайс) Бра­зилія, Лотарингія, Верхньосілезький промисловий округ, район Месабі-Рейндж (США), басейн Хамерслі (Австралія) та ін.

Особливістю виробництва чорних металів на сучасному етапі є їх роз­ташування не в районах залягання залізних руд або палива, а поблизу великих транспортних вузлів. Наприклад, у морські порти можна завозити найдешевшим водним транспортом різну сировину і вивозити готову про­дукцію. Це дало змогу створити великі металургійні комбінати у Франції (Дюнкерк), Італії (Генуя, Таранто), у Німеччині (Бремен), у США (затока Делавер), в Японії (Кобе). У зв'язку з наближенням чорної металургії до споживача вона почала розвиватися у країнах, які майже не мають влас­них ресурсів заліза і палива (Японія, Італія, Південна Корея). За останні роки частка цих держав у виробництві сталі зросла (табл. 1).

Впровадження в чорну металургію нових методів плавлення (напри­клад, киснево-конверторного) викликало суттєві зміни у її структурі, перш за все, призвело до збільшення питомої ваги сталі. У середині 80-х років у країнах Європейського Союзу

Таблиця 1

Виробництво сталі у 1970, 1990 і 1998 роках

цим способом виготовлялося майже 3/4 усі­єї сталі, порівняно з 2/5 на початку 1970-х років. У мартенівських печах країн ЄС, а також Японії, США і Канади сталь уже майже не виплав­ляється.

Якщо характеризувати стан розвитку чорної металургії в цілому, то слід сказати, що незважаючи на деяке зменшення обсягів виробництва металу, основними його продуцентами і надалі залишаються економічно розвинені країни. Хоча в останній період спостерігається переміщення чор­ної металургії в країни, що розвиваються, особливо в райони видобутку високоякісної і дешевої руди. Цьому сприяє також намагання розвинених країн позбутися екологічно шкідливого виробництва.

Розвиток і розміщення чорної металургії у країнах Центрально-Східної Європи дуже часто визначався не економічною доцільністю, а полі­тичними мотивами. Так, великі металургійні комбінати в Кошице (Словач­чина), Дунауйвароші (Угорщина), Кракові (Польща) і навіть в Айзенгюттенштадті (Східна Німеччина) в основному орієнтувались на залізну руду з колишнього СРСР.

Чорна металургія України й Росії переживає глибоку кризу. Перехід до ринкової економіки вимагає виробництва конкурентоспроможної проду­кції (сталі, прокату), з якою можна вийти на світовий ринок. Однак зас­тарілі способи плавлення руд, нехтування скрапом (металобрухтом), низь­ка частка листового прокату в загальному обсязі виробництва не сприяють цьому.