Розвиток освіти в незалежній Україні та її пріоритети в ХХІ столітті.

Розбудова української держави, демократизація суспільного життя, відродження національної культури, посилення інтеграцій­них процесів з Європою, реформування економіки, впроваджен­ня ринкових відносин тощо поставили нові вимоги до освіти у XXI ст. Вона має бути пріоритетною, безперервною і різноманіт­ною, нести гуманістичні цінності, використовувати нові техно­логи навчання, бути всеохоплюючою та інформатизаційною, за­безпечувати саморозвиток особистості.

У зв’язку з цим у державі розпочато роботу зі створення нової законодавчої і нормативної бази національної освіти. Важ­ливою віхою на шляху розбудови національної системи освіти було прийняття І з’їздом освітян України 24-25 грудня 1992 р. Державної національної програми " Освіта" (Україна XXI сто­ліття). Цей документ було затверджено Кабінетом Міністрів України та підписано Президентом. Він окреслив такі кон­кретні завдання та основні шляхи реформування освіти:

- створення в суспільстві атмосфери загальнодержавного, всенародного сприяння розвиткові освіти, неухильної турботи про примноження інтелектуального та духовного потенціалу нації, активізація зусиль усього суспільства для виведення осві­ти на рівень досягнень сучасної цивілізації, залучення до роз-витку освіти всіх державних, громадських, приватних інституцій, сім’ї, кожного громадянина;

- подолання девальвації загальнолюдських гуманістичних цінностей та національного нігілізму, відірваності освіти від на­ціональних джерел;

- забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресив­них концепцій, запровадження в навчально-виховний процес су­часних педагогічних технологій та науково-методичних досягнень;

- відхід від засад авторитарної педагогіки, що утвердилися в тоталітарній державі і спричинили нівелювання природних задатків і можливостей, інтересів усіх учасників освітнього про­цесу;

- підготовка нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їхнього професійного та загальнокультурного рівня;

- формування нових економічних основ системи освіти, ство­рення належної матеріально-технічної бази;

- реорганізація наявних та створення навчально-виховних закладів нового покоління, регіональних центрів та експеримен­тальних майданчиків для відпрацювання та відбору ефективних педагогічних інновацій та освітніх модулів;

- радикальна перебудова управління сферою освіти шля­хом її демократизації, децентралізації, створення регіональних систем управління навчально-виховними закладами;

- органічна інтеграція освіти і науки, активне використан­ня наукового потенціалу вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ, новітніх теоретичних розробок та здобутків педагогів-новаторів, громадських творчих об’єднань у навчаль­но-виховному процесі;

- створення нової правової та нормативної бази освіти.

У Програмі висвітлювалися стратегічні завдання та шляхи реформування змісту освіти, мета, пріоритетні напрями та шля­хи національного, дошкільного виховання, проблеми реформу­вання загальної середньої, професійної, вищої та післядиплом-ної освіти, розвитку позашкільного навчання і виховання.

Проблеми підготовки нового поколін­ня педагогічних працівників, зокрема підвищення їхнього соці­ального статусу до рівня, що відповідає ролі вчителя, педагога в суспільстві.

Накреслення І Всеукраїнського з’їзду працівників осві­ти законодавчо закріплено у законах " Про освіту" (1996 р.), " Про загальну середню освіту" (1999 р.), " Про дошкільну освіту" (2001 р.), " Про позашкільну освіту" (2000 р.), " Про вищу освіту", на основі яких Міністерство освіти і науки України розробило низку нормативних документів.

Великим здобутком у галузі освіти цього десятиріччя було відродження національної школи. В основу концепції націо­нальної системи освіти і виховання покладено педагогічні ідеї українських просвітителів, досвід діяльності рідної школи в ко­роткі проміжки незалежності нашої Батьківщини.

Основними ознаками національної школи сьогодні, як і в минулому, є навчання і виховання дітей на засадах національ­ної культури з використанням кращих здобутків культур інших народів, навчання учнівської молоді рідною мовою. Серцевиною змісту освіти і виховання у національній школі стає національ­на ідеологія, яка відображає історично зумовлені духовні цінності народу. Ідеї незалежності, соборності української держави, миру і злагоди в суспільстві, народовладдя і демократії, справедли­вості, гуманізму, верховенства закону, вірність і відданість Бать­ківщині, право на працю, освіту, відпочинок, суверенність особи­стості — ці та інші напрямки ідеології українського народу на-ціонально свідомими освітянами втілювалися у повсякденну І практику вітчизняного шкільництва.

У попередні роки мали місце пошуки удосконалення, модер­нізації змісту шкільної освіти, вищої школи. Проте ця робота, крім дошкільного виховання, де впроваджено базовий компо­нент дошкільної освіти, не завершена.

З прийняттям Верховною Радою України законів " Про осві­ту", " Про загальну середню освіту", " Про професійно-технічну освіту", " Про позашкільну освіту" розпочався новий етап у ре­формуванні освіти, постали конкретні завдання щодо регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової та загальнокультурної підготовки учнів.

Дванадцятирічний термін навчання в середніх загальноосвіт­ніх навчальних закладах, перехід початкової школи з 1 вересня 2001р. на єдину структуру ­– чотирирічний термін навчання, прийом дітей до школи з шестирічного віку, впровадження 12-бальної системи оцінювання знань та семестрової структури на­вчального року, розвиток профільності старшої школи — все це має забезпечити ефективне функціонування системи освіти.

Паралельно з деякими позитивними зрушеннями в галузі освіти розвиваються й поглиблюються нездорові тенденції. Соці­ально-економічний стан суспільства призвів до зростання не­грамотності, зростає кількість дітей, які не відвідують школу. Не відповідають вимогам часу навчально-методичні база та за­соби навчання. Новітні технології навчання не застосовують у більшості шкіл і ВНЗ. Недоступною для користування у зв’яз­ку з високою вартістю, є навчальна література.

У діяльності нових шкіл — ліцеїв, гімназій, коледжів — ба­гато формалізму, діяльність значної частини з них свідчить про зміну вивісок, а не про нові підходи до організації навчання й виховання учнівської молоді.

Значно погіршилися матеріально-фінансова база освіти, ма­теріальний рівень життя вчителя.

Відповідно до Закону України " Про освіту" Кабінетом Міні­стрів України та Міністерством освіти і науки України прово­диться реформування вищої школи.

Слід зазначити впровадження ступеневої освіти, якою передбачається підготовка фахівців із вищою освітою освіт­ньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста і магістра.

Кабінет Міністрів України постановою від 2 лютого 1996 р. № 200 ввів ліцензування, атестацію та акредитацію закладів освіти.

З’явилися нові вищі навчальні заклади, ведеться підготовка фахівців із багатьох нових спеціальностей, яких потребує су­спільство.

Зроблено конкретні кроки щодо наближення вітчизняної освіти до освітянських систем розвинутих країн, поліпшилася співпра­ця ВНЗ України з закладами вищої школи багатьох країн світу.

За роки незалежності не створено орієнтовних програм щодо виховання дітей дошкільного віку, школярів і студентів, отже, системи виховання молоді зовсім немає, її треба створити. Ці та інші проблеми знай­шли своє відображення в Національній доктрині розвитку осві­ти України, в якій окреслено тривалі пріоритети щодо освіти:

o особистісна орієнтація освіти;

o створення однакових можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти;

o удосконалення систем безперервної освіти та освіти впро­довж життя;

o розвиток україномовного освітнього і культурного простору;

o забезпечення освітніх запитів національних меншин;

o формування національних та загальнолюдських цінностей;

o формування через освіту здорового способу життя;

o забезпечення економічних і педагогічних умов для про­фесійної самореалізації педагогічних працівників, підвищення їхнього соціального статусу;

o впровадження інформаційних педагогічних технологій, розвиток бібліотечної справи, забезпечення доступності інфор­мації, навчальної і довідкової літератури;

o створення індустрії навчальних засобів;

o створення ринку освітніх послуг;

o інтеграція української освіти у європейський та світо­вий освітній простір;

o гармонійне поєднання навчального процесу та наукової діяльності вищого навчального закладу;

o використання наукових результатів як бази і змісту на­вчання.

Національна доктрина розвитку освіти України у XXI ст, визначає розвиток освіти подальші 25 років.

Радою Європи головним завданням визнано, створення єдиного євро­пейського простору освіти у 2010р. На пріоритетності національних інтересів окремо взятої держави у реформуванні систе­ми освіти наголошують документи, підписані в рамках ЄС, та Болонська декларація зокрема. Країни-учасниці Болонського процесу активно узгоджують стандарти та рекомендації з пи­тань гарантії якості освіти, змісту фундаментальної та практич­ної підготовки молоді. І Україна не стоїть осторонь цих про­цесів. Окремі вітчизняні університети (наприклад Національ­ний університет " Києво-Могилянська академія") вже мають пев­ний досвід впровадження принципів Болонського процесу.

Пріоритетними завданнями напрямів діяльності у сфері освіти і нау­ки на найближчий період визнано (міністр освіти і науки С.Ніколаєнко, 24 березня 2005р.):

o Європейський рівень якості і допустимості освіти;

o її духовна зорієнтованість;

o демократизація;

o соціальне благополуччя науковців і педагогів;

o розвиток суспільства на основі нових знань.

Одним з визначальних чинників забезпечення високої якості підготовки фахівців є формування змісту освіти з урахуванням вимог часу і тенденції суспільного розвитку. Цьому сприяє і запровадження в Україні кредитно-модульного навчання, що істот­но стимулює студентів до регулярної пізнавальної діяльності, дає більші можливості для вибору навчальних курсів та індивіду­альних навчальних підходів до здобуття повної вищої освіти.

Важливою проблемою на сьогодні є впровадження інформа­ційно-комунікаційних технологій у навчальних закладах всіх рівнів; забезпечення їх якісною навчальною літературою тощо.

Отже, на освітян чекає велика творча і наполеглива праця щодо подальшого розвитку національної системи освіти, уточ­нення її пріоритетів, реструктуризації, здійснення змін в освіті у взаємній системній відповідності зі змінами в науці, вироб­ництві для забезпечення їх стійкості та перспективності.