Взаємозв'язок між рівнем суттєвості й аудиторським ризиком

Між рівнем суттєвості й ступенем аудиторського ризику є зворотна залежність:

чим вище рівень суттєвості, тим нижче загальний аудиторський ризик;

чим нижче рівень суттєвості, тим вище аудиторський ризик.

В ході перевірки аудитор приймає рішення про використання більше низьких значень рівня істотності, він зобов'язаний вжити заходів по зниженню аудиторського ризику в такий спосіб:

знизити ризик засобів контролю, для чого необхідно передбачити виконання додаткових процедур тестування засобів контролю;

знизити ризик не виявлення шляхом розширення кола застосовуваних аудиторських процедур, підвищення обсягів вибірок, збільшення тривалості перевірки, залучення кваліфікованих аудиторів.

При цьому значення внутрішньогосподарського ризику залишаються постійними й можуть змінюватися лише при встановленні об'єктивних фактів, не врахованих при підготовці загального плану перевірки.

Аудитор повинен оцінювати ризики, від нього не залежні якомога раніше і як можна ретельніше, оскільки ризик не виявлення прямо пов'язаний з обсягом роботи, обсяг роботи - із собівартістю, а собівартість - із загальною вартістю аудита. Якщо договір із клієнтом підписаний у фіксованій вартості аудита, то високі ризики аудита, виявлені після підписання договору, приведуть до збитку для аудитора, пов'язаному з незапланованим обсягом робіт.

Оцінка ризиків, що відповідають розрахунки, мотивація їхнього вибору й зміни повинні документуватися з метою підтвердження якості й старанності планування й проведення аудиторської перевірки, а також для аналізу правильності оцінки й планування ризиків.

Наявність аудиторського ризику порушує питання про страхування професійної відповідальності аудиторських фірм. У більшості країн з розвиненим ринком аудиторських послуг страхування відповідальності аудиторів є обов'язковим.

В Україні ж аудиторські фірми практично не страхують свою відповідальність, оскільки, по-перше, немає законодавчої бази для обов'язкового страхування такої відповідальності. По-друге, страхові компанії визнають факт настання страхового випадку тільки при підтвердженні арбітражного суду, рішення якого є підставою для виплати страхового відшкодування. Арбітражному суду практично не представляється можливим винести рішення, оскільки через конфіденційність інформації її неможливо представити суду й, крім того, відсутні аудиторські стандарти, на які можна було б обпертися.

У цій ситуації деякі аудиторські фірми вступають в. міжнародні асоціації й оформляють страхування через закордонні страхові компанії. Інші знаходять страхові компанії, не потребуючого обов'язкового звернення до суду.