Різниця, що виникає із-за відмінностей в методах оцінки вибуття запасів в податковому і бухгалтерському обліку (п. 140.4 ПКУ).

З приводу останньої різниці думки фахівців розділилися. Одні вважають, що і в податково­му, і в бухгалтерському обліку необхідно оціню­вати вибуття запасів за однаковими методами і правилами. У цьому разі податкова різниця не виникає. Інші фахівці вважають, що п. 140.4 ПКУ не зобов’язує платників податків оціню­вати вибуття запасів за однаковими методами у податковому та бухгалтерському обліку. У цьому разі виникає податкова різниця. Перший підхід більш фіскальний та приваб­ливий для тих платників податків, які воліють мінімізувати вірогідність розбіжностей з представниками податкових органів. Другий підхід залишає більше можливостей для достовірного визначення собівартості у бухгалтерському облі­ку та одночасного збільшення собівартості у по­датковому обліку, а внаслідок цього – зменшен­ня бази оподаткування у найближчих звітних періодах. Або навпаки, якщо потрібно спочатку збільшити базу оподаткування, а потім – змен­шити, то можна вибрати відповідний для цього метод оцінки вибуття запасів у податковому об­ліку. Але таке ретельне податкове планування має сенс лише тоді, коли різниця в оцінках буде досить істотною, а платник податків ротовий обстоювати свою точку зору в тому разі, якщо у податківців виникнуть запитання.

Тимчасова різниця виникає і при нарахуванні резерву відпусток та інших резервів. У бухгалтерському резерви нараховуються за рахунок збільшення виробничих витрат, а в податковому обліку такого не відбувається.

Кожне підприємство може самостійно ор­ганізувати аналітичний облік витрат так, щоб легко отримувати інформацію як для скла­дання фінансової звітності, так і з метою опо­даткування. Сучасні бухгалтерські програми (наприклад, «1С» версії 8.1 і вище) дозволяють вести податковий облік абсолютно окремо від бухгалтерського, і в цьому випадку немає нагальної потреби розробляти додаткову аналітику в бухобліку, хоча за бажання, звичайно ж, це можна зробити.

Окремо варто обговорити проблему обліку загальновиробничих витрат (далі — ЗВВ).

Загальновиробиичі витрати – це витрати на утримання, організацію та управління ви­робництвом, які не можна прямо віднести до конкретного виду виготовлюваної продукції. До них можуть належати витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання, не пов'язаних безпосередньо з виробництвом конкретних видів продукції; амортизація загальновиробничих основних засобів та витрати на їх ремонт; витрати на опалювання, освітлення і утримання загально виробничих приміщень; орендна плата за приміщення; оплата праці працівників, зайнятих обслуговуванням виробництва; інші аналогічні за призначенням витрати. Загальновиробничі витрати відобража­ють за дебетом рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» з кредиту рахунків обліку виробничих запасів, розрахунків з працівниками з оплати праці тощо.

Витрати, обліковані на збірно-розподільному рахунку 91, в останній день звітного місяця розподіляються між видами продукції та списують-у дебет рахунка 23 “Виробництво”. Порядок такого розподілу підприємство встановлює самостійно (наприклад, пропорційно до обсягів, прямих витрат виробництва чи його трудоміст­кості). Решту операційних витрат (адміністративні, на збут і загальногосподарські) відносять до складу витрат періоду, бо вони не є витратами на виробництво продукції та їх неможливо розподілити на конкретні її види. Так робиться у бухгалтерському обліку згідно з національними і міжнародними стандартами та правилам.

Але з 1.04.11 р. по 31.07.11 р. діяли правила, за якими загальновиробничі витрати включалися до складу витрат звітного періоду точно так само, які адміністративні витрати, витрати на збут і загальновиробиичі витрати. Унаслідок цього виникли тимчасові різниці.

У зв’язку з такими розбіжностями Мінфін видав наказ від 18.03.2011 р. №372 “Про затвердження Змін до деяких положень (стандартів) бухгалтерського обліку”, який набрав чинності 22.04.2011 р. Цим наказом вноситься доповне­ння до п. 11 П(С)БО 16, яке дозволяє підпри­ємствам відображати собівартість у бухгалтер­ському обліку за податковими правилами, також внесено зміни до інших стандартів, пов'язаних із цим. Тобто пропонується дати підприємствам можливість формувати бухгалтерську собівар­тість своєї продукції за правилами розділу III ПКУ та відображати у фінансовій звітності загальновиробничі витрати окремим рядком. Цей вибір підприємство робить добровільно, І при цьому він не повинен суперечити інтере­сам користувачів фінансової звітності такого підприємства.