Культура кочових іраномовних народів.

Відкриття та поширення заліза започаткували нову еру в історії людства - залізну. На території України перші знахідки залізних виробів датуються ХІ-ІХст. до н. е. Гострота та міцність залізних знарядь праці та зброї кардинально вплинули на суспільний розвиток. Завдяки появі заліза перед людством відкриваються нові перспективи, відбуваються докорінні зміни у суспільстві - завершується розпад первіснообщинного ладу, активізується процес класоутворення. У І тис. до н. е. на території України проживали такі племена і народи: - кіммерійці (з IX ст. по першу пол. VII ст. до н. е); скіфи (з VII ст. по III ст до н. е.); сармати (з III ст. до н. е. по III ст. н. е.).

Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилися згадки у писемних джерелах, були кіммерійці. Вони також є першими жителями України, назва яких дійшла до нас. Про них нам повідомляє не тільки Гомер в " Одісеї", а й такі відомі античні автори, як Геродот, Каллімах, Страбон. Кіммерійці займали значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський і Керченський півострови. Вичерпний аналіз небагатьох наявних нині джерел схиляє історикії до цілого ряду висновків. Кіммерійці були першими на Україні скотарями, що перейшли до кочового способу життя. Вони опанували мистецтво їздити на конях і їхнє військо складалося з вершників. Завдяки контактам із майстерними оброблювачами металів на Кавказі вони започаткували на Українських землях добу заліза. Зростання ролі кінних воїнів зумовило занепад великих родів і виникнення військової знаті. Кіммерійці здійснювали широкомасштабні походи в Малу Азію, де успішно воювали з Урарту, Ассирією, Лідією. Хоча кіммерійці і мали своїх царів, утворити повноцінну державу їм так і не вдалося. У VII ст до н.е. могутня хвиля численних, згуртованих та активних скіфських племен витіснила кіммерійців з Причорномор'я. Внаслідок чого частина кіммерійців або поселилася у Північному 'Причорномор'ї, або мігрувала на Близький Схід, або ж була асимільована скіфами.

У др. пол. VII ст. скіфи утворили політичне консолідоване об'єднання племен - Велику Скіфію, що проіснувала до III ст. до н. е. Якщо вірити Геродоту, то територія цього державного утворення була досить великою і мала форму рівностороннього чотирикутника, який, прилягаючи до чорноморського узбережжя, розташовувався у межиріччі Дунаю та Дону.

У скіфський період (VIII–II ст. до н. е.) відбувається соціальна диференціація, виникає верства власників, які володіють великою кількістю худоби і протистоять залежним від них хліборобам. Коли товару багато, постає потреба охороняти його, а також потреба в окремій соціальній верстві — воїнах. Цю роль виконували як члени роду, так і найманці-воїни. Коли в суспільстві створюється така інституція, вона вимагає у свого господаря права на військові походи до сусідів з метою або пограбування, або розширення території. Особливо популярним було друге, оскільки збільшення поголів’я худоби потребувало великих пасовиськ. Отже, ареал впливу скіфів набагато розширюється. Це була могутня “варварська” імперія вершників із центром в Україні і з безмежною територією, про що свідчать скарби Чортомлика, золото Куль-Оби та ін. Могили скіфів знайдено на території Полтавщині, Київщині, Поділлі, Херсонщині та в інших місцях.

Для культури скіфського періоду характерна міфотворчість. Міфологічні конструкції скіфської доби формулює триєдність (верх, середина, низ), або тріаду: верхній світ, світ людей, нижній світ (потойбічний), або небо, гора, вода, або царі (воїни), жреці, землероби.

Самобутній прояв скіфської культури — звіриний стиль в образотворчому мистецтві. Як стверджують деякі вчені, скіфське мистецтво є сукупністю текстів, закодованих у зображенні. Спроби їх дешифрування Д. Мачинським, С. Безсоновою, Б. Мозолевським та іншими дають підстави на правомірність такого гіпотетичного припущення. Дехто стверджує, що це релігійне мистецтво, хоча така версія викликає сумнів. Напевно можна говорити лише про міфологічний зміст творів скіфської культури.

Існують версії, що мистецькі твори як у звіриному, так і у фігуративному стилі виконувались іноземними майстрами, зокрема грецькими. За стильовими ознаками вони схожі, але за змістом і сюжетом цесуто скіфське явище. Напевно, крім естетичних функцій ці вироби були водночас тотемами, оберегами для їхніх власників.

Мистецтво скіфського періоду пропонує свій спосіб осмислення світу і є досить універсальним для культури, яка базується на міфологічному мисленні. Це явище можна охарактеризувати так: його викликала соціальна еволюція, що потребувала своєї системи знаків для вираження міфологічної картини світу. Не маючи раніше зображального еквівалента, вона позичила його в сусідів, але трансформувала по-своєму. Цей симбіоз дав своєрідне явище в культурному надбанні європейських народів — скіфський звіриний стиль.

У III ст. до н. е. у поволзько-приуральських степах сформувався союз іраномовних племен - сарматів, який спустошливим ураганом пронісся Приазов'ям і Північним Причорномор'ям, витіснивши скіфів на Кримський півострів. Сармати були не однорідним племенем, а слабко пов'язаним союзом споріднених племен, таких як язиги, роксолани та алани. Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від родоплемінних відносин до ранньокласових, але завершити цей перехід сарматам так і не вдалося. Особливістю сарматського суспільного ладу було існування пережитків матріархату. Сарматські жінки мали войовничий характер і своєю поведінкою нагадували міфічних амазонок. Сарматська культура була близька до скіфської, але не перевершила ЇЇ досягнень. Водночас у військовій справі сармати суттєво випередили скіфів.